Iван Кочерга. Свiччине весiлля

сторінка №2

лавний майстер, вiн вже тут.
В о є в о д а
Як, знов той Свiчка? То нехай полiзе
На вежу та огляне дзигарi,
А потiм щоб сюди прийшов.
Я н у л i с
Гаразд!

Виходить.

В о є в о д а
То що ж купцi? Ага - ось i вони.

II


Увiходить схiдний купець з Перекопа з кiлькома слугами, що несуть на
витягнутих руках рiзнi подарунки: золототканi тканини, килими, шовк,
сiдло, схiднi чоботи i т. iн. Козека йде за ними. Статечний, з довгою
сивою бородою, купець тримається поважно й спокiйно.

К у п е ц ь
Селям-алейкум, славний воєводо!
Iз Перекопа караван тобi
За зверхнiсть та за ласку подорожню
Дарунками оцими б'є чолом.
Нехай Аллах твої умножить лiта
У всякому привiллi i добрi.
В о є в о д а
I вам бажаю миру й талану,
За подарунки дякую.
К у п е ц ь
Прийми
Вiд нас цей адамашок злототканий,
Цi килими, китайку, алтабас 1,
Помаранчi свiжi, чемлiт 2 i сап'ян.

1 Алтабас - парча.
2 Чемлiт, чемерка - чоловiчий верхнiй одяг з талiєю, зiбраний ззаду.

В о є в о д а
Гаразд, приймаю.
К у п е ц ь
Хай щастить Аллах.
(Повертається до Ольшанського).
Дозволь тобi, вельможний каштеляне,
Обвiстку теж подарувати - килим,
Пiвлiтра шовку, чемлiт - сагайдак
I на коня прибiр дорогоцiнний.
О л ь ш а н с ь к и й
За подарунок дякую. Стривай!
(Одводить купця набiк, в той час як iншi розглядають дарунки).
Скажи менi, мiй крамарю турецький,-
Чимало, мабуть, бачив ти в своїх
Мандрiвках вiчних - чи не знаєш ти,
А може й в тебе є таке корiння,
Щоб дiвчину до себе привернуть?
К у п е ц ь
Пробач менi на словi цiм, мiй пане,
Якщо такого рицаря, як ти,
Вельможного i гарного, як мiсяць,
Та дiвчина не любить - то цього
Аллах не хоче, мабуть,- i нема
Такого в свiтi зiлля, щоб воно
Ту дiвчину до тебе привернуло.
О л ь ш а н с ь к и й
(в запалi).
Коли Аллах не хоче, то нехай
Диявол сам менi в цiм допоможе!
К у п е ц ь
(з жахом).
Печатка Солеймана хай мене
Од Iблiса лукавого укриє.

Ольшанський в гнiвi вiдходить. Купець повертається до Кезгайла -
урочисто.

К у п е ц ь
Тепер тобi, хоробрий коменданте,
Звичаєм стародавнiм теж дозволь
Подарувати цей мушкат, шафран
I перець цей найкращий.

Загальний регiт.

К е з г а й л о
(розлючений, вихоплює меч).
Що таке?
Знов перець! Зараз геть менi, не то
Тебе самого в перець потовчу!
I Перекопа свого не побачиш!

Купець i слуги злякано тiкають.

К у п е ц ь
Рятуйте, гвалт! Аллах моя заступа!

Тiкають, покинувши дарунки.

В о є в о д а
Чи не здурiв ти справдi, мiй Кезгайле?
Сховай свiй меч i не лякай людей.
Пiди до них, пан писарю, i дозвiл
На виїзд їм iз мiста напиши...

Козелiус, уклонившись, виходить.

Ну, де ж той майстер?

III


Входять Свiчка i Янулiс.
В о є в о д а

А, це ти - ну що ж,

Дивився дзигарi в Клинецькiй вежi?
О л ь ш а н с ь к и й
Її жених... не дивно ж, що вона
Князiвської любовi не схотiла...
В о є в о д а
Зумiєш їх налагодити?
С в i ч к а
Так,
Попробую, ясновельможний пане.
Я вже знайшов, чого вони не йдуть.
В о є в о д а
Якщо зумiєш - матимеш за працю
П'ятнадцять кiп грошей та п'ять локтiв
Французького сукна.
К е з г а й л о
(ляскає Свiчку по плечу).
I пачку перцю -
Чудовий перець - в ротi аж горить.
В о є в о д а
Якраз тобi до речi - на весiлля.
С в i ч к а
(хмуро).
Не до весiлля нам, шановний пане,
Якщо не смiєм свiчки засвiтить,
Коли звелись вiд темряви ми й туги.
Коли вiд трупа матерi дiвчат
Без сорому хапають слуги.
Тодi весiлля справлю я своє,
Як все Подольє свiчками засяє.
В о є в о д а
Чимало ж доведеться зачекать
Тобi часу блискучого такого, -
Не зрiс ще дуб i не вродились бджоли,
Що воску назбирають в дубi тiм
Для тих свiчок...
С в i ч к а
Зате вже є сокира,
Що вирубає борть в отих дубах.
О л ь ш а н с ь к и й
Щось дуже смiлий ти. Дивись, i в нас
Сокира є про голови свавiльнi...
С в i ч к а
Не про свавiльнi, мабуть, а такi,
Що втiхам вашим панським заважають,
Коли князiвське око до дiвчат
Придивиться, буває, дуже пильно.
Тобi не раю, княже, я вночi
В ярах ходити наших - темно дуже.
О л ь ш а н с ь к и й
(хапається за меч).
Як смiєш ти, зухвальче!
К е з г а й л о
(регоче, радий).
Га! Ха-ха!
Виходить, i у тебе перець є.
У мене в горлi, а у тебе в оцi.
О л ь ш а н с ь к и й
Зухвалий кмете!1 Знатимеш мене,
Коли весiлля здумаєш справляти -
Хоч не покличеш в гостi - сам прийду.

1 К м е т - селянин, хлiбороб.

З брязкотом ховає меч i виходить.

В о е в о д а
I справдi, щось ти дуже розпустив
Тут язика - iди мерщiй на вежу
I лагодь дзигарi, та пам'ятай
I кожум'якам всiм своїм скажи,
Що замiсть свiтла я по тих ярах
Поставлю варту - буде вам свiтити.
К е з г а й л о
А змерзнете - нагрiє, ха-ха-ха!
В о є в о д а
Тепер iди на вежу.

Свiчка уклоняється i йде.

К о з е к а
(втручається).
Постривай!
А все ж таки менi чогось здається,
Що й ти там був, коли в отих ярах
Ми дiвчину затримали за свiтло.

(Береться за голову).

К е з г а й л о
(втручається).
А хоч i був! Було тодi хапать,
Коли тобi макiтру вiн пошарпав.
Що б вiн за хлопець був, якби свою
Та дiвчину не мiг одборонити.
Iди, та в другий раз не попадайсь.
Люблю таких. Апчхи! Бодай з тим перцем!

Свiчка виходить.

В о є в о д а
Гей! Що ж той вiйт! Iди скажи, Козеко.

Козека виходить.

Цей Свiчка зух - та небезпечно зараз
Це кожум'яцьке кодло ворушить.

IV


Входять Шавула i Козелiус. Тим часом Кезгайло, усiвшись на дзиглику й
витягнувши довгi свої ноги, починає з видимим обуренням розглядати свої
подарунки, нюхає, чхає, плює.

К е з г а й л о
I хто той перець вигадав! Апчхи!
Напевно, чорт, щоб дратувать людей...
Ш а в у л а
Чолом тобi, великий воєводо,
Од всiх мiщан, i цехiв, i поспiльства
До тебе в справах наших...
В о є в о д а
Що таке?
Ш а в у л а
Дозволь тобi повiдать по порядку...
В о є в о д а
Коротше тiльки - вже часу нема.
Ш а в у л а
(почила урочисто).
Як вiдомо тобi, громада наша
З давнiх-давен звичаї стародавнi
I вiльностi мiськiї береже.
Ще Вiтовт, князь великий i преславний,
Нам грамоту уставну дарував.
Князь Олександр...
В о є в о д а
(перебиває).
Кажи до справи ближче,

Облиш князiв - їх добре знаю сам.
Ш а в у л а
То я ж кажу - князь Олександр...
В о е в о д а
(нетерпляче).
Ти знов!
Доволi вже князiв тут поминати,
Неначе в церквi. Дiло говори.
По що прийшов?
Ш а в у л а
(витирає хусткою лоб).
Та я ж хотiв казати,

А ти менi всi думки сколотив...
Про що, пак, я - екхм, з давнiх-давен
Громада наша твердо й непорушне...
От халепа... зав'яз, як пес в тину.
Громада наша...
В о є в о д а
Чули вже про це!
К е з г а й л о
Понюхай перцю - може, в головi
Яснiше стане.
Ш а в у л а
(в розпачi).
Вже не перший день,

Бач, скаржаться всi нашi городяни,
Що ти вiд нас всi грамоти забрав.

(Воєвода стукає кулаком).

Та це ж не я! Я ж нi! Крий мене боже!
Але ж несила! Скаржаться, що ти
Їм свiтла не даєш вночi свiтити,
Хоча на те князiвський дозвiл є.
I справдi - князь великий Олександр
Нам грамоту давно вже дарував,
Де, всi вини й притуги одложивши,
I свiтло теж дозволив всiм свiтить...
I ось як вiйт...

Воєвода схоплюється в гнiвi.

В о є в о д а
Аж ось воно куди!
То ти як вiйт? А ти хiба не знаєш,
Що з ласки ти моєї тiльки вiйт?!
Що справжнiй вiйт я сам, як воєвода!
Ш а в у л а
Та я ж нiчого!
В о є в о д а
Що якби схотiв,
Давно б себе проголосив за вiйта!
Ш а в у л а
Та я ж нiчого. Я хiба про це...
Про грамоту я тiльки та про свiтло.
В о є в о д а
А, грамоту! А знаєш ти, що в нiй,
В тiй грамотi, написано про вiйта?
Не знаєш?

(Виймає з дубової окутої скринi грамоту й кидає
Козелiусовi).


Прочитай йому мерщiй.
К е з г а й л о
Попався, друже, - вiн тобi наперчить.
В о є в о д а
Читай отут.
К о з е л i у с
(читає).
"Коли вночi з огнем

На мєсте в домєх сиживали, iно
За те вини з них воєвода брав,
Ми то їм отложили".
Ш а в у л а
Я ж казав!
В о є в о д а
Послухай краще далi.
К о з е л i у с
(читає).
"I о том
Нехай войт вєдаєт. А єсли б нє хотєл
Того смотрєтi войт i от огню
Которая би мєсту шкода..."
В о є в о д а
(грiзно).
Чуєш?
К о з е л i у с
"Которая би мєсту шкода стала,
Тогда ми маєм самi покарать".
В о є в о д а
Кого карати? Вiйта. Ну, нехай.
Я завтра ж грамоту верну до Ради
I свiтло всiм дозволю. Тiльки сам
Тодi вiдповiдай за шкоду мiсту, -
А як пожежа скоїться, тодi
Не гнiвайся вже, друже мiй ласкавий,
Коли твою я голову дурну
Пiд брамою Пiвденною зiтну.
Ш а в у л а
(в розпачi).
Та я ж нiчого!
В о є в о д а
(дає йому грамоту).
Нi, тепер бери,
Коли хотiв!
Ш а в у л а
(з жахом).
Та хай їй цур!
В о є в о д а
Ага!
Не до смаку за все вiдповiдати,
Не до вподоби. Ти ж бо як хотiв?
Ш а в у л а
Та я ж нiчого!
В о є в о д а
Щоб i владу мати,
I щоб турбот нiяких не було!
Чи ж я чiпав твої бобровi гони,
Бортi медовi, осетри, млини?
Втручався я коли в твої прибутки,
Займав коли твiй шостий грош з чиншiв? 1
Чого тобi, дурному, бракувало!

1 Чинш - податок за користування землею.

Ш а в у л а
О боже ж мiй!
В о є в о д а
Сидiв би та мовчав.
Ш а в у л а
Та я ж нiчого!
В о є в о д а
Пив свою слив'янку.
Ш а в у л а
I цей слив'янку...
В о є в о д а
Їв би осетрiв
Та радий був, що клопоту не маєш!
Не дурно ж пузо он яке вiдпас!
Дивись тепер. Не хочещ в згодi жити,
То я тобi незгоду покажу.
(До Козелiуса - грiзно).
Вiддай йому цi грамоти.
Ш а в у л а
(з жахом).
Не хочу!
Не хочу я! Та пропади вони!
В о є в о д а
Пиши наказ.
Ш а в у л а
(благає).
О, змилуйся, мiй пане,

Пробач менi за клопiт цей дурний!
(Витирає хусткою лоб).
В о є в о д а
Не до смаку? Дивись, щоб це востаннє,
Йди поки цiлий, лиха не буди.
(У гнiвi виходить).
К е з г а й л о
Їж осетрiв та пий горiлку з перцем,
I серця не хвилюй дарма!
Ша в у л а
(в розпачi береться за голову).
Ще кажуть - вiйту клопоту нема!
Куди не ткнися - скрiзь одна рахуба:
Там кожум'яки голову гризуть,
Тут воєвода грiє чуба -
I тут i там виходить тiсний кут.

Завiса.

ВIДМIНА ДРУГА

Та сама зала увечерi. Тепер вона урочисто прибрана й освiтлена силою
свiчок. Чути музику й застольнi пiснi з сумiжної зали, де бенкетує Воєвода
з гостями.
Гiльда стоїть край вiкна й дивиться з сумом на темний Київ.

I


Р и ц а р i
Гей-го, не все те вмерло,
Що сховане в землi,-
Назад земля поверне
Зерно, що їй дали.
Виносить хвиля перли
З морської глибини -
Гей-го, не все те вмерло,
Що сховане на днi.
Не згасли в пущах темних
Литовськiї вогнi,
Гей-го, не все те вмерло,
Що сховане у тьмi.

Ульрiка вводить обережно Свiчку.

У л ь р i к а
Постiй отут - ти звiдси все побачиш.
Не тупоти ногами, як ведмiдь.
С в i ч к а
А свiтла ж скiльки! Ось де всi свiчки,
Що в нас забрав вельможний воєвода.
На все б Подольє стало.
У л ь р i к а
Он, дивись,
То рицар Ольбрахт з Вiльни, що привiз
Пожалування пану воєводi,
А той, що кубок золотий бере,-
Пирхайло-рицар - скiльки ж вiн вина
Та меду може випить - просто жах!
С в i ч к а
А хто отой - суворий, довговусий,
Убраний просто, з шрамом на лицi?
У л ь р i к а
Та це якийсь Звенигородський рицар -
Не рицар - якось дивно їх зовуть,-
Живуть вони в степу - татарiв б'ють
Й нiкому не коряться - Козир-Косог...
А, здумала. Козак! То ось i цей
Такий козак - старший над ними - Кмiтич.
С в i ч к а
Я чув про нього... Ось би нам таких.
(Озирається).
I як би це довiдатися тiльки,
Де грамоти ховає вiн...
У л ь р i к а
Ходiм...
Не бачу я, що панi тут... Та тихше.
Не тупоти. Ступає, наче кiнь.

Виходять. Свiчка озирається.

II


Рузя, Кезгайлова дружина, жвава, кокетлива панi. Пiдходить до Гiльди.

Р у з я
А я тебе шукаю скрiзь! Ми всi
Там бавились в мисливському покої -
Спiвали, трохи випили. А що ж!
Сидiти та дивитись, як вони
Там вихиляють кубки,- дуже вдячна.
Ти чула, як спiває Флорiан,
Ольбрахтiв джура? Ах, чудовий хлопчик.
А скiльки знає всяких вiн пiсень!
Г i л ь д а
Дивись, щоб не прийшлися тi пiснi
Не до смаку твоєму чоловiку...
Р у з я
Ат, вигадки! Доволi вже того,
Що згодилась я жити в цiй хуртизi,
Та ще з таким ведмедем, що його
Лиш перець може трохи зворушити.
Та мiй ведмiдь хоч добрий. А з твоїм -
Нащо вже я весела й нежурлива,-
Не вижила б, здається, й трьох хвилин.
Не дивно ж, що i ти така сумна...
Г i л ь д а
Була i я безжурна та щаслива
На батькiвщинi радiснiй моїй...
О, подивись, яке сумне це мiсто-
Як темно там в долинi... жодний вогник
Не свiтиться в хатах, неначе всi
Там вимерли... i чарiвник всесильний
Важку на мiсто руку наложив...
Яка нудьга... Коли я знов побачу
Мiй осяйний, веселий Кутногорськ...
Ру з я
А я мою Варшаву... о, вже йдуть.
Ну, постривай - тепер ми затанцюєм,
I джуру я нiкому не вiддам!

III


Чути гучну розмову, i в залу входять повiльно й урочисто всi гостi й
сам Воєвода. Проходячи повз Гiльду, гостi поштиво їй уклоняються. Воєвода
хмуро на це дивиться. Окремо йдуть Кезгайло i Ольшанський, литовськi
рицарi Пирхайло, Ольбрахт i поряд Кмiтич, ватажок козацький. Козелiус
тримається позаду.

О л ь ш а н с ь к и й
То там, я чув, привiлля на степу,

На ваших тих грунтах Звенигородських

Земля не мiряна - ори де хочеш,

А риби, м'яса, меду хоч залийсь,
К е з г а й л о
А перцю-то напевно вже нема.

К м i т й ч
Привiлля, що й казати, там, мiй княже,

А перцю бiльш як треба - так i жди,

Щоб татарва, як вихор, не знялася

Та перцем не засипала очей.

I оремо i сiємо з шаблями,

З сокирою лягаєм i встаєм.
П и р х а й л о
Та хто ж вони, цi люди? Козаки?

Напевно, лотри, наволоч ледаща...
К м i т и ч
Ця наволоч є купка смiльчакiв,

Що не злякалась шаблею й сохою

Далекi нашi межi боронить!

Недовго б ти пишався в вашiй Вiльнi,

Коли б ми там не бились на чолi.

Давно б уже сидiв в татарськiй ямi.
П и р х а й л о
(про себе).
Зухвалий хлоп!

Виходить обурений.

К е з г а й л о
(регоче).
Ха-ха! Я бачу, й ти

Умiєш перцем очi засипать.
Стривай, я скоро сам до вас приїду.
Набридло вже за мурами сидiть.
Р у з я
Та годi вже - нуднi розмови вашi
Могли ви там за кубками вести.
Пора до танцiв - пане воєводо,
Звели музицi грати для гостей.
В о є в о д а
Не проти я рицарської розваги,
Нехай дадуть до танцiв перший знак.
(Фанфари).
Лунає гасло втiхи й насолоди,
Хай кожен гiсть запросить i веде
Прекрасних пань звичаєм стародавнiм.

Подає руку Гiльдi, iншi подають своїм дамам, i всi обходять залу
повiльним урочистим темпом, пiсля чого вiдводять дам на їхнi мiсця.

Р у з я
Тепер танцю веселого й швидкого,
Щоб розiгрiти, розiгнати кров!
Пан Ольбрахте, звели, щоб джура твiй
Веселого нам танцю влаштував.
Гоньоного, вирваного, млинка,
Такого, як в Варшавi чарiвнiй.
О л ь ш а н с ь к и й
(до Кезгайла).
I справдi, що з дружиною такою
Тобi не треба перцю, друже мiй.
Вона сама - як перець стручковий.
К е з г а й л о
Дивися краще, щоб тобi в ярах
Не всипав майстер Свiчка перцю з маком.

Рузя та iншi дами тягнуть на середину Флорiана, молодого вродливого
джуру.

Р у з я
Мерщiй-бо, Флорiане, заспiвай
Пiсень веселих до танцiв швидких.
Ф л о р i а н
Тодi ставайте, панi й кавалери,
Давайте "пшепюречку" танцювать.

Спiває. Всi стають кружка й танцюють, не пускаючи з кола "пшепюречку",
що танцює всерединi й нарештi прориває коло.

Ф л о р i а н
Як в ставку кружляють рибки,
В'ються ластiвки моторнi,
Як в млинi танцюють жорна,
Ми в танку зiв'ємось швидкiм.
А панянка в колi в'ється,
На всi боки утiкає -
Скрiзь їй виходу немає,
Скрiзь їй пiсня в очi ллється:
Фiт, фiт, фiт, пшепюречко,
Хорошуле, бiлолиця,
Не втечеш ти до пшеницi,
Не втечеш ти, коханечко!
Р у з я
Тепер гоньоний. Ценар чи млинка!
Ф л о р i а н
Прекрасних пань покiрний я слуга.
О л ь ш а н с ь к и й
Дивись, у залi, наче вихор буйний,
Знялися танцi з захватом новим.

Танцi.

В о є в о д а
Поглянь, Кезгайле, де твоя дружина,
Вирує там веселiсть через край.
Лиха з такою жiнкою година,
Хоч нi на крок од себе не пускай.
К е з г а й л о
Не бачу в тiм лихої я прикмети,
Що в танцях жiнцi весело моїй -
Зате в твоєї жiнки для бенкету
Занадто вигляд хмурий i сумний.
В о є в о д а
Клянусь Перуном! Я її навчу,
Як мiй бенкет ганьбити осяйний.
(Пiдходить до Ольшанського).
Ну що, мiй княже, мабуть, є на що
I в Києвi у нас помилуватись?
О л ь ш а н с ь к и й
Не тiй красi дивуйсь, що тут сiяє,
При цих свiчках, музицi i танку,
А тiй красi, що й в темному кутку
Навкруг себе мов свiтло розливає.
Є дiвчина, якби сюди ввiйшла -
Померкли б всi свiчки та всi красунi!

Iдуть у глибину зали. Флорiан i Рузя в захватi танцю.
Ф л о р i а н
Нiколи ще не бачив я очей,
Щоб стiльки щастя й ласки обiцяли!
Невже вони не щирi в вечiр цей -
Або вони сiяють тiльки в залi,
На втiху всiм, для багатьох людей?
Р у з я
О нi! Для тебе тiльки, мiй коханий.
Ф л о р i а н
Коли ж тебе вiч-на-вiч я знайду?
Р у з я
Вночi сьогоднi... муж на варту стане,
Чекай мене... в цiй залi... я прийду.

Вибiгає - вiн за нею.

IV


Воєвода, Кмiтич i Козелiус пiдходять до Гiльди, що сидить в самотi бiля
вiкна.

В о є в о д а
Одна, здається, панi в цiлiй залi
Смутна та хмура; бачу я, що їй
Не до вподоби нашi всi розваги,
Не до смаку бенкет мiй осяйний.
Хiба свiчок замало тут блискучих,
Хiба музика наша не гучна?
Чи не шляхетнi досить нашi гостi,
Чи мало кубкiв меду та вина?
Одверта це зневага!

Гiльда пiдводиться.

Г i л ь д а
О мiй пане!
Чи смiю ж я, покiрная раба
I воєводи славного дружина,
Такий бенкет блискучий зневажать?
А що сумна - то не моя провина,
I серцю я не владна наказать...
Щоправда, мимоволi я згадала
Про iншi свята, що колись
Ми в Кутногорську рiдному справляли...
I стародавня ратуша тодi
I з нею цiле мiсто променiло
Вiд безлiчi вогнiв, i звiдусiль
Неслись пiснi, i все округ кипiло,
Як в казанi. Чому ж таке сумне,
Чому ж таке безмовне наше мiсто?
Чому ж, як там, на наш бенкет воно
Не вiдповiсть привiтно i врочисто,
I жодне там не свiтиться вiкно?
I ось тодi... тодi менi здається,
Що ми чужiї люди для киян,
I свiтло це, що тут як рiчка ллється,
Ми вiдняли у наших громадян!
В о є в о д а
(гнiвно).
Знов спогади безглуздi i нiкчемнi!
Ще й досi дух моравських тих майстрiв!
К о з е л i у с
Шановна панi, варварський i темний
Живе там люд, i милостей твоїх
Не вартий вiн. Як можеш ти рiвняти
Свiй Кутногорськ та цi убогi хати?
Дай тiльки їм свiтити каганцi,
То в першу ж нiч пiде за вiтром мiсто.
В о є в о д а
(гнiвно).
Своє забула мiсце, мабуть, ти!
Для цих рабiв я князь i воєвода!
Не дивно ж, що обстала ти за них,
Бо низького сама такого ж роду.
К м i т и ч
Не гоже кажеш, пане воєводо.
На Київськiй землi нема рабiв,
I, мабуть, чесного твоя дружина роду,
Коли за нас пiднесла голос свiй.
Г i л ь д а
Так! Не соромлюсь роду я мого,
То чесний рiд майстрiв, митцiв поштивих,
Що Кутногорськ уславили кругом!
В о є в од а
Ха-ха! Рiд слюсарiв та ковалiв.
Г i л ь д а
Так, слюсарiв, але мечами тими,
Що їх кують мiй батько та брати,
Пишаються всi рицарi вельможнi,
Не гидував i сам, здається, ти
Червiнцями дзвiнкими, що були
Моїм приданим, i тодi низька
Я не була, бо добре знав, що рiвна
Цехмейстра кутногорського дочка
Литовському вельможi.

Виходить, гордо пiдвiвши голову.

В о є в о д а
(крiзь зуби),
Слюсарiвна...

V


Слуги виносять тацi з кубками i, почавши з Воєводи, обходять всiх
гостей.

В о є в о д а
(пiдiймає свiй кубок).
Гостей шановних дякую за честь
Й запрошую звичаєм стародавнiм
Останнiй кубок випить на прощання,
На здоров'я за всю державу нашу
Та за рицарство нашої землi!

Гостi п'ють.

Г о с т i
Тобi за честь подяка та шаноба.

Поштиво уклоняючись воєводi, розходяться гостi. Слуги гасять свiчки,
крiм двох, що горять лiворуч на столi першого плану.

В о є в о д а
(затримує Козелiуса).
Зостанься тут. Потрiбний ти менi.
(Дiстає зi скринi грамоти й кладе на стiл).
До Вiльни завтра вранцi їде Ольбрахт,
Отож негайно треба написать
Листа до князя з приводу отих
Безглуздих домагань та привiлеїв.
Занадто вже знялося балачок
Навколо них - напевно, будуть скарги.
Ти ж напиши, що зараз скасувать
Цю заборону аж нiяк не можна,
Бо навiть вiйт, i той за всiх киян
Вiдмовився од пiльг тих небезпечних.
К о з е л i у с
Все розумiю. Зараз напишу.

Гiльда виглядає з-за дверей.

В о є в о д а
Яка ганьба! Дружина воєводи
Привселюдно за хлопiв обстає.
Її провчити треба - тiльки як?
К о з е л i у с
До кляштора замкнути хоч на рiк -
Наукою це доброю їй буде.
В о є в о д а
Порада добра - так я i зроблю.
Г i л ь д а
(про себе).
Тобi я цю пораду пригадаю...
В о є в о д а
Ну, то пиши. Та не засни дивись,
Бо сила тут мишей i пацюкiв,
Пергаменти якраз тобi поточать.
В мене торiк двi грамоти втягли,
Що залишились на нiч на столi.
К о з е л i у с
Зроблю я все як слiд, вельможний пане.

Уклоняється. Воєвода виходить. Гiльда ховається.

К о з е л i у с
На цiлу нiч роботи, мабуть, стане,
Та й рiч складна - не знати, як почать.
Не вадило б хоч випити спочатку,
Щоб розум прояснився для листа.

Знаходить i тягне на стiл чималий жбан з вином та якусь страву. Наливає
i п'є.

Тепер, здається, краще... значить, так...
(Пише).
"Господаре i пане наш преславний,
Великий княже руський i литовський,
Тобi чолом б'є воєвода твiй
Про київськi пригоди та дiла".
(П'є й мовчки пише).
Тепер робота йде далеко краще...
Коли вином чорнило розвести.
Раз умочив перо, а другий - горло,
А як нi те, нi друге не просохне,
То й думки легше в голову iдуть.
(Спiває).
Scribimus et bibimus,
Sic bene cedit opus 1

1 Коли писати й пити, Робота краще йде! (Лат.)

(П'є. Знову пише).
"А що кияни скаржились за свiтло,
То слушного немає в тих скаргах".
(П'є).
I справдi, як подумати - навiщо
Народу свiтло? Все їдно вони
Читати та писати не умiють,
А решту можна й потемки робить.
А небезпека вiд огню чимала:
"Dе fасilе", як кажуть, "ardet stramen,
Cum igni jungitur". А значить це:
З вогнем солома краще не дружи.
(Пише).
"О тих речах пекуся я невтомно".
Пиши, пиши - пергамент все знесе,
Хоч як бреши - знесе теляча шкура...
(П'є).
Чудовi вина в пана воєводи,
Мальвазiя рицарська - що й казать.
(Спiває):
Scribimus et bibimus,
Sic bene cedit opus!
(Пише).
"Найпершая була моя турбота
Абисьмо мiсто лєпшей зберегти".
(П'є).
Мальвазiя чудова... bonum vinum 1.

1 Добре вино. (Лат.).

(Пише).
"I навiть вiйт..." Неначе в головi
Чого менi...
(Похиляє голову на руки, потiм знову пiдводить).
Про що пак я?.. Про вiйта...

"I навiть вiйт..." А що той вiйт - i вiн
Слив'янку добре смокче...
(Знову схилився. Крiзь сон).
"I невтомно...
Пекуся я... невтомно... i невсипно..."
(Заснув. Хропе).

VI


Крадькома входить Рузя.
Р у з я
Ай! Тут хтось є... Пан писар... Спить...Хропе... (Гасить свiчки).
Нехай хропе... Добранiч, пане писар...
Ай! Хтось iде... Це ти... Це ти, Флорiане?

Ховається бiля вiкна. 3 лiвого боку крадькома входить Свiчка.
Зупиняється серед зали.

С в i ч к а
Скрiзь темно... Замок спить пiсля бенкету...
Отут десь вiн... захований лежить
Наш привiлей... i я його здобуду.
Пробив мiй час - назад нема шляху.

Йде далi. Рузя кидається йому на шию.

Р у з я
Нарештi ти, о мiй коханий... Ай!

Палко цiлує, але, пiзнавши помилку, тiкає.

С в i ч к а
Та тут ступити кроку страшно... тьфу!
Цiлуються...
(Витирається).

Бодай їх...
З правого боку вiдхиляються дверi i входить iз свiчкою Гiльда.

Г i л ь д а
Хто тут?
С в i ч к а
(поривається до неї).
Тихо!
Благаю, тихо, о вельможна панi.
Г i л ь д а
Це ти? Безумний! Виходи мерщiй!
Тiкай. Хiба життя тобi набридло?
Чого тобi, безумцю, треба?
С в i ч к а
Свiтла.
Г i л ь д а
Що кажеш ти!
С в i ч к а
Так, свiтла, що у нас

Ви вiдняли безбожно й безсоромно,
Щоб осiяти пишний цей палац.
А там, внизу, де працiвник невтомний
Псує свiй зiр над темним верстаком,
Там темрява укрила все кругом,
Сумує мати в темнiй там хатинi
I каганця не смiє засвiтить,
Щоб хворої доглянути дитини.
Своїх книжок школяр не може вчить.
А на горi глузує пан всесильний
I топче в грязь громадський привiлей,
Щоб без жалю народ гнобити вiльний,
Щоб тиснути i мучити людей.
Цей привiлей вiн взяв у нас свавiльно -
I я за ним прийшов тепер сюди.
Г i л ь д а
(зворушена).
О боже ж мiй! Яка пригода дивна...
Неначе ти пiдслухав нас... пожди...
Неначе сон химерний i чарiвний...
I справдi сон... Якраз над ним заснув,
Над привiлеєм, писар наш лукавий.
(Пiдходить до стола i шукає грамоту).
Здається, тут... Ага... ось вiн... пiд правим
Затиснув лiктем... Держить... Потягну...
Попробую...
Обережно тягне пергамент з-пiд писаревого лiкгя. Вiн починає мимрити
спросоння.
К о з е л i у с
(крiзь сон).
А що той вiйт?.. I вiн
Слив'янку добре смокче...
Г i л ь д а
Боже мiй...
Прокинувся...
Ко з е л i у с
(так само).
...Пекуся я невтомно,

Невтомно i невсипно...
(Хропе).
Г i л ь д а
Знов заснув
Нотарiус невсипний.
(Витягає пергамент).
Ось де вiн!
Так, так, це вiн, славетний привiлей,
Та грамота князiвська, що дає
Киянам свiтло... Ось вона... Бери.
(Подає грамоту Свiчцi).
Хай буде це подякою моєю
За вогник той, що ти колись дiстав
I засвiтив в моєму лiхтарi...
Недурно ж ми з тобою родом рiвнi -
Бо ти зброяр - я зброярiвна.
Тепер тiкай.
С в i ч к а
(бере грамоту й цiлує її руки).
О, дякую безмiрно!
(Зникає).
Г i л ь д а
Тепер лишилось замести слiди
I спiльникiв покликати сюди.
(Бере з тарiлки сало i маже папери).
Намажу папери всi салом
Й моторних покличу мишей,
Щоб завтра на них всi казали,
Що з'їли вони привiлей.
О мишi, моторнi звiрята,
Сюди поспiшайте мерщiй!
Для вас тут вечеря багата -
Листи й пергаменти смачнi.
Гризiть i шматуйте завзято
Князiвськi папери й листи,
В них правди даремно шукати -
Самi обiцянки пустi.
Гасить свiчку й зникає.
Завiса.


ДIЯ ТРЕТЯ

Магiстратська зала, по-святковому причепурена гiрляндами зеленi,
килимами й кольоровими рушниками. Вздовж брусованих стiн - укритi килимами
лави, праворуч, у глибинi, довгий стiл, заставлений жбанами з медом i
стравою. Просто посерединi широкi вхiднi дверi. Час перед осiннiм вечором.

I


Тихо й урочисто, в пiвтемрявi увiходять одна по однiй стрункi групи
цехiв - кожен iз своєю корогвою i з шiстьма великими зеленими свiчками -
гордiстю кожного цеху. На корогвах гаптованi шовком i золотом емблеми
вiдповiдного ремества: черевик, ножицi, стрiла, риба i т. iн. Всiх 12
цехiв - кравцi, шевцi, золотарi, ткачi, кушнiри, зброярi, ковалi, хлiбницi
й перекупки, рибалки, теслярi, кожум'яки й бондарi. Тихо, в порядку
розмiщуються цехи обабiч в палатi. Капуста, Передерiй, Чiп, Коляндра
керують мiсцями. Передерiй з своєю дiвчинкою.
Тим часом вже зовсiм стемнiло, але нiде не свiтиться жодний вогник.
П е р е д е р i й
(урочисто).
Чи всi вже тут?
В с i
Всi, всi, на добрий час!

Пе р е д е р i й
Чи всi свої?
В с i
Свої! Чужих нема!
П е р е д е р i й
Чи всi брати?
В с i
Брати всi до одного

На все життя, до працi й до меча!
I зрадникiв немає серед нас.
П е р е д е р i й
На добрий час! То слухайте ж, кияни,
То слухайте ж, брати всi цеховi,
Кравцi, шевцi, золотарi, рибалки,
Ткачi, зброярськi цехи, ковалi,
Перекупки, хлiбницi, теслярi,
Кушнiри, бондарi та кожум'яки,
Мужi громадськi, славнi i мiцнi!
Ви знаєте, що Свiчка, брат наш славний,
Здобув для нас князiвський привiлей,
Здобув нам свiтло - i сьогоднi ми
Розсiємо нарештi сум нiчний.
В с i
Хай буде свiтло! Слава! Слава Свiчцi!
П е р е д е р i й
Хай буде свiтло! Браття дорогi,
Ви знаєте, що я один мiж вас,
Хто цих свiчок жаданих не побачить.
Та що з того... Чи не моя ж душа
За свiтло це безмiрно вболiвала
I перемоги нашої ждала.
А через те дозвольте i менi
Сьогоднi тут порадуватись з вами -
Хоч не очима - серцем щирим я
Цю радiсну хвилину зрозумiю.
К а п у с т а
Ти бiльш нас всiх за свiтло потерпiв,
То i тепер громада ухвалила,
Щоб з рук твоїх ми свiтло прийняли.
В с i
Ти батько наш! Ти свiтло засвiти!
П е р е д е р i й
Спасибi ж вам, товаришi-брати.
Для мене ця пошана найдорожча.
Хай буде свiтло. I на перший раз
Засвiтимо звичаєм стародавнiм
Славетнi нашi свiчi цеховi.
I вперше їх засвiтимо врочисто
Отут на святi миру та життя,
На честь весiлля Свiчки, що сьогоднi
З Меланкою своєю одруживсь.
В с i
Хай буде так! На честь Меланки й Свiчки
Ми цеховi засвiтимо свiчки!
П е р е д е р i й
На добрий час! Товаришi-брати!
Не без борнi дiстанеться нам свiтло,
Готовi ж будьмо боронить його.
В с i
Грудьми й мечем - од вiтру i людей
Клянемся наше свiтло боронить!
П е р е д е р i й
Товаришi! Нi в Свiчки, нi в Меланки
Нема батькiв, i молодих тепер
Благословить i стрiне товариство:
Капуста - наш цехмейстер найстарiший -
Й бублейниця Тетяна - за батькiв.
Товаришi-брати, отут у шафi
Горить одна, укрита поки свiчка.
Як тiльки будуть близько молодi,
Я гасло дам, i, як один, тодi
Ми всi свiчки засвiтимо врочисто.
В с i
Гаразд! На славу Свiчки! Хай живе
Одважний наш зброяр i майстер Свiчка!
Цехмейстером його! Цехмейстром?
Та що цехмейстром!
Вiйтом! Правда, вiйтом!

Хто ж, як не вiн, гiднiший вiйтом бути!
Чи не Шавула ж, зрадник, боягуз!
Шавулу геть! Хай Свiчка буде вiйтом!
К о л я н д р а
Стривайте! Тихо! Хтось чужий iде.

II


Так само в пiвтемрявi розчиняються дверi i входить Шавула. Увiйшовши,
зупиняється i протирає очi.
К о л я н д р а
Та це Шавула! От така ловись!
Про вовка лиш помовка - аж i вiн.
Ш а в у л а
Що тут таке? Це що? Якi це збори?
Свiчки, корогви! Не здурiли ви?
Не знаєте хiба, що воєвода
Заборонив всi збори та свiчки?
Дивись, якi розумнi! Зараз геть
Всi по хатах!
В с i
(обуренi).
Ти сам розумний дуже!

Тобi чого тут треба? Забирайсь!

Тетяна, пишна й рум'яна, гладка бублейниця, наступав, взявшись у боки,
на Шавулу.

Т е т я н а
Ач, вигадав! Тебе ще не спитали!
Коли не крутить в носi, то й не чхай!
Тут не твоє засипано, а наше,
То i не пхайсь до нашого млина.
Ще гримає! Злякалися тебе!
Тепер у нас князiвський дозвiл є!
В с i
Доволi вже дурити вам людей!
П ер е д е рiй
Ми знаємо тепер свої права,
Ми маємо князiвський привiлей!
К а п у с т а
Не продаси нас вдруге воєводi!
Т е т я н а
Не треба нам такого вiйта! Геть!
Запроданець! Iндик пихатий!
В с i
Зрадник!
Запроданець!
Ш а в у л а
Не показились ви?
Де бачили ви того привiлея?
Та його ж мишi з'їли!
Т е т я н а
Брешеш ти!
Тебе з'їдять хай мишi!
В с i
Забирайсь!
Ш а в у л а
Та як ви смiєте!

Всi напосiдають i вiдтискують Шавулу до дверей.

В с i
Та вже побачим!
К о л я н д р а
Чи смiємо, чи нi - аби не ти!
Ш а в у л а
Я воєводi зараз...
В с i
Хоч до бiса!

Виштовхують.

Ш а в у л а
В хурдигу всiх!..
В с i
Iди пiд три чорти.
П е р е д е р i й
Ось бачите, товаришi-брати,
Який це вiйт!
В с i
Хай Свiчка буде вiйтом!

III


Пе р е д е р i й
Вони вже близько, будьмо ж всi готовi
Зустрiнути врочисто молодих.
Чiп i Прiся

Ч i п
Коли ж бо я дiждуся того, Прiсю,
Щоб в хату одвезти тебе мою?..
П р i с я
Чи бачили! Пiду я в його хату,
Де шкiрами на десять гонiв тхне.
Ч i п
О, не дратуй. Турецькими шовками
I килимами вкрию хату всю,
Голубити, носити на руках
Тебе я буду, Прiсю.
П р i с я
Ще задавиш.
Який швидкий. Геть руки!
К о л я н д р а
(кепкує).
Ну, то що ж?
Чому ж не держиш? Ти ж казав колись -
"Не вирвалась, то й цiлувати можна",
А тут такої пташки не вдержав.
Ч i п
Бикiв хапав за роги, ведмедiв
Вiч-на-вiч клав... А тут неначе чари...
Слабе дiвча,- а пальчика її
Одного розiгнути я нездольний!
К о л я н д р а
Отож-бо й є. Не в силi, мабуть, сила,
Дивись, моя Тетяна - сiм пудiв,
Мов зайчика мене пiдняти може -
А з нею я що хочу, те й роблю,
Дарма що сам безсилий та кульгавий.
Т е т я н а
(пiдбiгає).
Ти тут, Семене - зайчику мiй любий,
Ходiм мерщiй - здається, вже iдуть.
К о л я н д р а
Та одчепись.
(Чiповi).
Оце тобi наука.
Ч i п
I де воно береться в тих кравцiв!

Вбiгає дiвчина.

Д i в ч и н а
Готуйтесь! їдуть, їдуть молодi!

Рух. Гомiн. Всi стають по мiсцях.

П е р е д е р i й
Всi по мiсцях! Товаришi-брати!
Во славу мiста нашого старого,
Во славу чесних всiх працiвникiв,
Во славу руського народу i землi
Засяють хай всi свiчi цеховi!

Миттю вся палата освiтлюється силою свiчок.

К а п у с т а
Тепер нехай через вогонь пройдуть
Звичаєм стародавнiм молодi.

Музика.

Цеховики стають обабiч дверей, утворюючи своїми свiчками щось подiбне
до вогняної завiси, крiзь яку повиннi пройти молодi.

IV


Свiчка й Меланка входять крiзь вогняну заслону. За ними, вже повiльно,
ошатна юрба дружок i бояр. Меланка в чудовому шлюбному вбраннi з серпанком
на головi, що закриває її обличчя.

Х о р
Ой, пройшла Меланочка крiзь вогонь,
Наче щире золото, через горн.
Ой, свiти ж їм, вогнику, все життя,
Щоб не було в темряву вороття.
Ти в хатинi весело їм палай,
Ясну щастя-доленьку їм надай.
Молодi пiдходять до Тетяни i Капусти, що чекають їх, перша - з хлiбом,
сiллю i медом, що поставленi на вiкно з дiжi, а другий - з двома зеленими,
перевитими золотом свiчками та келихом, що стоїть на тацi, яку держить
хтось iз товаришiв.

Т е т я н а
Нехай вас бог благословить святий,
Нехай у вас всього в привiллi буде,
Удосталь хлiба, меду та вина.
К а п у с т а
На полi хай у тебе буде повня,
А в хатi вiчна згода та любов.
П е р ш и й х о р
Тупу-тупу коло дiжечки,
Навiдала сироїжечки,
Що ж нам допiру робити:
Чи в хатi свiчки свiтити,
Чи сироїжечки брати,
Чи вже невiстку вiтати.
Є в нас тарiлочка меду,
Йди до нас, невiстко, на беседу.
Д р у г и й х о р
Ой панове сватове, просимо вас,
Прилетiла утiнка в добрий час,
Ви ж її не бийте, не лайте,
Ви ж її хорошенько приймайте,
Ви ж її раненько не будiте,
Ви ж її мiж людьми не судiте.
П е р ш и й х о р
Ой невiстко наша жаданка,
Ой, не рiк ми тебе жадали,
Сiм рокiв меду не пили,
Сiм рокiв свiчок не свiтили,
Ти ж нам солодша вiд меду.
Йди до нас, голубко, на беседу,
Ти ж нам яснiша за свiчку,
Одкрий нам своє бiле личко.
К а п у с т а
(знiмає серпанок з Меланчиного обличчя, зворушений).
Отак, Меласю,- сiм рокiв тебе,
Мов свiчечку ясную, ми чекали
I в темрявi журились, а тепер
Ти увiйшла, i раптом засiяла
Палата вся вiд радiсних огнiв.
М е л а н к а
(зворушена, припадає на мить до його плеча).
О мiй дiдусю любий!
К а п у с т а
I за це
Прийми од нас, звичаєм стародавнiм,
Зеленую цю свiчку.
(Запалює й дає).
Хай горить
Вона тобi на радiсть та на щастя.
А це тобi, вiдважний майстре наш.
(Дає так само Свiчцi).
Нехай тебе колись прославить пiсня,
Що Свiчка ти - i свiтло нам здобув.
Х о р
Слава тобi. Свiчко-зброяре,
Свiчку ти здобув воску яра,
Слава тобi, майстре умiлий,
Слава тобi, рицарю смiлий!

Капуста бере келих i подає Свiчцi.

К а п у с т а
Тепер прийми цю заздоровну чару.
Х о р
Не пий, Iванко,
Першого привiту,
Бо перший привiт,
Лихий на зустрiт,
Оддай маршалку 1
Через праве плече -
Нехай вiн виллє,
Нехай потече.

1 Маршалок - староста у весiльному обрядi.

Свiчка бере келих i передає через праве плече Коляндрi, який виливає
його на пiдлогу.

Т е т я н а
(бере другий келих i подає Свiчцi).
Здоровi пийте, дiточки, нехай
Солодка й повна буде ваша чара.

Свiчка бере й п'є, чергуючись з Меланкою.

С в i ч к а
Бо славу нашу, браття дорогi,
Нехай вовiк живе громада наша!
В с i
Тобi на славу! Слава, слава Свiчцi!

Передерiй пiдходить до молодих.

П е р е д е р i й
Хвала тобi, одважний майстре наш!
Щасливий будь з дружиною своєю.
А ти, Меласю, од мене прийми
Цю рiзьблену оздобу на намисто -
Найкращий твiр, що я колись скував,
Коли ще очi бачили мої.
(Дає їй золоту оздобу).
М е л а н к а
(зворушено).
Спасибi щире, дядечку мiй любий,
О, як би я жадала, щоб вони
Прозрiли знов, твої прекраснi очi.
(Цiлує його).
П е р е д е р i й
Меласю! Рiдна! Свiчечко ясна!
Мене сама мов свiтлом ти осяла.
В с i
Нехай живе наш Свiчка! Хай живе
На довгi роки славний майстер наш!

Музика

Пiд звуки музики й гучних привiтань Капуста i Тетяна обводять молодих
навколо всiєї палати, пiсля того садовлять їх на покутi.

Х о р
Суньтеся, суньтеся, кравчики,
Суньтеся, суньтеся, шевчики,
Iз покуття в запiчок, бондарi,
Уступайте мiстечко для зорi.
Для зорi, для зiроньки, що зiйшла
Коло ясна мiсяця край стола.
Д р у г и й х о р
Бiжи, бiжи, братику, доганяй,
Свою любу сестроньку одбирай,
Ой бiг любий браточок - не догнав,
За боярами рiдненьку не пiзнав,
За музиками гучними не почув,
Почув тiльки голосочок, як її
Вже приймали кравчики цеховi.
"Добрий вечiр, кравчики, я до вас,
Приймiть мене, молоденьку, в добрий час.
Бо ж мене нiченька зайняла,
Iнеєм суконька припала,
Русая косонька росою,
Бiлеє личенько сльозою".
П е р ш и й х о р
Iди вiд нас, братику, не жалiй,
Ми вже твою сестроньку прийняли,
По червоному килиму провели,
Повну чару меду їй налили,
Цiлував її наш майстер молодий,
Обсушив її вiд iнею-води,
Русу косоньку вiд дрiбної роси,
Бiле личко вiд дiвочої сльози.

V


Тим часом цеховики вже повстромлювали в свiчники свої свiчки й
розсипались по палатi барвистими купками. Починається невимушена весела
метушня.

К а п у с т а
А що ж, брати, тепер, либонь, не грiх
Й по чарцi добрiй випить...
(Сiдає за стiл).
Панi свахо,
Частуй гостей. Та не барись i ти,
Дружко мiй любий, наливай чарки.
Т е т я н а
Та ну ж бо! Споживайте на здоров'я!

Наливають з Коляндрою чарки й келихи, що йдуть потiм по руках. Де-де, а
на весiллi люди п'ють.

П е р е д е р i й
За Свiччине весiлля! Хай живуть
На довгi роки Свiчка i Меланка!
В с i
За Свiччине весiлля! Хай живуть!
Х о р
По-святому "отче нашi"
Дайте нам по повнiй чашi,
Пиймо Свiччине весiлля,
Щоб у них було привiлля,
Згода в хатi, а на полi
Щоб всього було доволi.

Свiчка бере Меланчинi руки в свої.

С в i ч к а
Меласю люба! Зiронько моя...
Чого ж така смутна та полохлива,
Чом слiзоньки алмазнiї блищать
В твоїх очах наляканих, журливих?
Невже не рада ти хвилинi цiй,
Що нас з'єднала?
М е л а н к а
Любий, дорогий!
Щаслива я... Але... Всi цi вогнi,
I свiчi цi, жаркi та осяйнi,
Сполохали, збентежили мiй спокiй...
Боюся я... здається все менi,
Що пiд вiкном, там, в темрявi глибокiй,
Якiсь зловiщi тiнi зiбрались...
I радяться... i вищиряють зуби
На наше щастя...
С в i ч к а
О, не бiйся, люба,
Не бiйсь, моя голубко... Усмiхнись,
I зникнуть вмить усi ворожi тiнi.
К а п у с т а
Еге, еге, товаришi-брати,
Прийдеться, мабуть, загасить свiчки!
Або запнути вiкна.
П е р е д е р i й
(збентежений).
Що таке?
Хiба ж яка тривога?
К а п у с т а
Ну, аякже!
Непевна справа. Небезпека всiм.
Не бачите хiба, що молодий
Поцiлувати хоче молоду?
Iще вам мало? Ще не до ладу?
(Регоче задоволений).
Т е т я н а
(в захватi).
I здумає ж старий, бодай ти скис!
Бодай тебе iндичка убрикнула!
Ще б пак, не небезпека, ха-ха-ха!
Нехай цiлує! Зараз же нехай
Цiлує молоду, ми ж комарiв
Покличемо, щоб свiчки затулили!
К о л я н д р а
Нехай цiлує! Просять всi цехи:
Кравцi, шевцi, рибалки, теслярi,
Бублейницi на смальцi i меду -
Хай молодий цiлує молоду!
П е р е д е р i й
Нiхто не п'є - зробився мед гiркий.
Хай молоду цiлує молодий.
К а п у с т а
Вiд всiх цехiв ухвала одностайна:
Хай молодi цiлуються негайно.
Х о р
Ой, робiть, ткачi, завiси
Вiкна запинати -
Буде зараз мiсяць ясний
Зiрку цiлувати.
Ой метелики, злiтайтесь,
Заслоняйте свiчi -
Буде зараз князь княгиню
Цiлувати двiчi.

Поцiлунок. Тиха нiжна музика.

Свiчка пiдводиться, взявши за плечi почервонiлу Меланку, що теж
пiдвелась, цiлує її в губи довгим поцiлунком.
Хвилина шанобливої тишi змiнюється знову бурхливою веселiстю.

В с i
Гаразд, гаразд! Оце солодка чара,
Нехай вона не зсякне вам вовiк!
Т е т я н а
(в захватi).
Оце якраз! Аж губи засвербiли!
Аж закортiло i собi того ж!
Х о р
Цiлував, цiлував -
Не нацiлувався,
А в саду соловей
Не нащебетався.
К а п у с т а
(витирає вуса).
Ну, то чого ж! Давай i ми з тобою
Покажемо, як треба, молодим.
Т е т я н а
Та ну тебе в болото - з бородою
Та лiзе цiлуватись, бардадим! 1

1 Бардадим - здоровило.

(Спiває).
Цур тобi, прудивусе,
Якi в тебе сивi вуса,
Яка в тебе борода,
Наче стерня в полi.
Не пiду я за старого -
Бородою коле,
Але пiду за такого,
(Хапає Коляндру, той даремно виривається).
Що сiються вуса -
Вiн мене поцiлує,
А я засмiюся!
К о л я н д р а
Та одчепись! Пусти! Не хочу я.
Ой! Дихати... Задавиш, навiсна.
Т е т я н а
Е, нi,
(цiлує його).
попався, кравчику мiй любий,

Горобчику кривенький - не втечеш.
Ч i п
(кепкує).
Ага, попавсь! Виходить, що i в тебе -
"Не вирвався - то й цiлувати можна".
К о л я н д р а
(вiдсапуючись).
А ти хоч i ведмiдь, а все ж нiяк
В своєї бджiлки меду не дiстанеш.
Ч i п
Ба нi! Дiстану.
(Хапає Прiсю, що крутилась поряд).
Бджiлонько моя!
Невже й тепер мене не поцiлуєш!
П р i с я
(виривається).

Який швидкий! Неначе рак на греблi.
(Спiває).
Не хапайсь цiлувать - я не твоя рiвня,
Бо ти мнець-кожум'як, а я бондарiвна,
Хоч ти мнеш десять шкiр за одну хвилинку,
А менi не зiгнеш пальчика-мiзинка.
Ти живеш в Гончарях, а я на Подолi.
Не дiстанусь тобi з доброї я волi.

Тiкає. Чiп за нею.

К о л я н д р а
Чи бачили! Кохайся пiсля цього.
Т е т я н а
Чи я ж тебе, мiй любий, пiдвела?
К ол я н д р а
(спiває).
Ти ж мене пiдманула,
Ти ж мене пiдвела,
Дала менi вечеряти,
Та не дала ложки!

Хор пiдхоплює пiсеньку, дехто танцює.

VI


К а п у с т а
Та що я, католик чи бусурман,
Щоб на весiллi та не танцював!
(Iде на середину й починає притупувати).
Ану-бо, хехи! До роботи час!

Ой, казала менi мати,
Щоб музику не кохати,
Бо музика-ледащиця
Цiлий тиждень волочиться.
У недiлю весь день грає,
В понедiлок пропиває,
А в вiвторок весь день п'є,
А в середу жiнку б'є.
В с i
До танцiв! Всi до танцiв! Починай!

Починаються рiзноманiтнi танцi, серед яких вiдрiзяються танцi окремих
цехiв.

Б i л е й ч о р н е
Сподобалась ковалю
Дiвка-теслярiвна,

Нi, тебе я не люблю -
Я тобi не рiвня.
Не займай мене, мугир,
В тебе руки в сажi,
А я бiла, наче сир,-
Ти мене замажеш!
Не дивись, теслярiвно,
Чи бiле, чи чорне,
А дивись, моя люба,
Чи добре пригорне.
Де не взявся сiрий вовк -
От так веремiя!
Теслярiвна ковалю
Кинулась на шию.
Ой, рятуй мене мерщiй,
Хлопче мiй моторний! -
Вже забула, що у нього
Руки в сажi чорнi.
Не дивись, теслярiвно,
Чи чорне, чи бiле,
А дивись, моя люба,
Яка в ньому сила.

VII


Раптом за дверима чути галас, тривогу й брязкiт зброї. Танцi
порушуються, i в палату вривається озброєний загiн драбiв з Ольшанським,
Козекою, i Козелiусом на чолi. Позаду виглядає Ш а в у л а.

К о з е к а
А, незаконне зборище! Свiчки!
Ш а в у л а
(ззаду).
Свавiлля! Бунт! Вони мою персону
Словами непристойними кляли.
К о з е к а
Всiм розiйтись! Гасити зараз свiчi!
А за вогонь та збори незаконнi
Вину сплатить негайно - двадцять кiп
На кожен цех, а разом - двiстi сорок.
Ш а в у л а
(ззаду).
Та за мою персону двадцять кiп.

Свiчка виривається на середину.

С в i ч к а
Тобi нехай заплатять навiть тридцять -
Цiна то Юди - зради серебро!
П е р е д е р i й
Свавiлля це! Як смiєш ти сюди
На мирне свято драбiв наводить!
В с i
Доволi вже знущання! К чорту драбiв!
Ч i п
(хапає дзиглик).
Всiх потрощу! Всi забирайтесь геть!
П р i с я
(чiпляється за йою плечi).
Василечку! Василечку мiй любий!
К о з е к а
А! Бунт! Свавiлля! Дверi на замок!
Мечi з пiхов! Нiкого не пускать!
С в i ч к а
(побачивши Ольшанського).
То, значить, ось який звичай князiвський -
Мов татарва, вдиратись до людей.

Меланка поривається до Свiчки, але Капуста, Тетяна та iншi жiнки її
затримують.

М е л а н к а
Iване, любий!
К а п у с т а
Заспокойся, доню,
Гаразд все буде... буде все гаразд...
О л ь ш а н с ь к и й
Коротка ж в тебе пам'ять, майстре Свiчко!
Хiба забув, як всiх нас запросив
До себе на весiлля, в час такий,
Як все Подольє свiчками засяє?
Де ж молода?
(Пiдходить до Меланки).
О, яка ж краса...
(Бере її за пiдборiддя).
Iди до нас, красуне бездоганна,
На честь твою я запалю вогнi
Вiд Золотої брами до Почайни,
По цiлому Подолью i Горi!
Таку красу чи можна ж вшанувати
При цих свiчках в оцiй мiзернiй хатi!

Свiчка кидається до Ольшанського i вiдштовхує його од Меланки.

С в i ч к а
Дивися, княже, щоб на честь її
Твого палацу я не запалив!
О л ь ш а н с ь к и й
(вихоплює меча й нападає на Свiчку).
Зухвалий кмет!

Товаришi миттю заслоняють Свiчку i вiдштовхують Ольшанського.

В с i
Товаришi! На помiч!

Гасiть свiчки! Хапайте лави!

Свiчка розпихає всiх i виходить на середину.

С в i ч к а
Тихо! Товаришi! Не в кулацi, а в правдi
Тепер повинна бути наша мiць.
(До Чопа, що вхопив велику лаву).
Облиш цю лаву, Чопе, мусим ми
Словами нашу правду довести.
Ч i п
Що там словами - києм по макiтрi,
Второпають вони куди мерщiй.
(Проте ставить лаву).
С в i ч к а
То слухай же, вельможний каштеляне,
I осмники, i писар, що прийшли
Насильством наше свiтло загасить.
I ти послухай, Юдо...
Ш а в у л а
Бачте, знов
При всiх мою персону ображають!
С в i ч к а
То знайте ж i затямте всi собi,
Що всi права та вiльностi громадськi
Затвердив нам князiвський привiлей
I маємо тепер ми право свiтла,
I годi вже дурити вам людей.
В с i
Так! Так! Пiд три чорти! Доволi глуму"
Гвалтiвники! Гнобителi! Кати!
О л ь ш а н с ь к и й
Ти помилився, майстре! Привiлей
Ваш з'їли мишi.
Ш а в ул а
Я ж казав!
С в i ч к а
Брехня! Ця грамота у нас.
(Виймає з-за пазухи папiр).
I ось її перепис,
А справжню ми сховали,- i мечем
Зумiємо її ми захистить.

Козелiус вихоплює у Свiчки папiр.

К о з е л i у с
Так ось яка це миша, що вночi
Державнiї папери утягла.
(Розглядає нашвидку папiр).
Я вказую на нього, як на татя,
Державного злочинця. Накажи
Його схопить негайно.
О л ь ш а н с ь к и й
(до варти).
Взять його!

Варта наближається до Свiчки, Меланка з криком поривається до нього,
жовнiри її одштовхують. Цеховики кидаються на визвiл - починається бiйка.

М е л а н к а
Iване! Любий! Геть, гвалтiвники!
Не смiєте його ви!
К о з е к а
Геть сама!
З пiхов мечi! Берiть його! В залiза!
С в i чк а
Меласю, рiдна... ластiвко моя...
(Хапає важкий дзиглик -до Козеки).
Торкнись її хоч пальцем - розтрощу
Я голову тобi на сто шматкiв!

Жовнiри виймають мечi. Кiлька жовнiрiв насiдають на Свiчку i зв'язують
йому руки.

Д i в ч а т а
Ой, лишенько! Тiкаймо! Боже ж мiй!
К а п у с т а
Меласю, доню... заспокойся, рiдна...
П е р е д е р i й
Товаришi! На визвiл! Не дамо
Товариша на згубу!
В с i
Бийте їх!
До зброї, цехи!
О л ь ш а н с ь к и й
А, свавiлля! Бунт!
Хапайте всiх!
С в i ч к а
Товаришi! Назад!
Не треба бiйки! Боронiть дiвчат!
Меласю боронiть мою, благаю!
Вiзьми її, Капусто.
Ч i п
Годi вже. Доволi слiв. До зброї, кожум'яки!
Трощiть катiв! Кияни, до київ!

Хапає велику лаву й суне на драбiв. Прiся чiпляється за нього й
затримує.

П р i с я
Василечку, Василечку, не йди!
Тебе заб'ють. Я все... я все тобi!..
Тебе я поцiлую!
Ч i п
(виривається).
Геть! Не рiвня
Палкому кожум'яцi бондарiвна!
За мною, цехи! Кожум'яка йде!
О л ь ш а н с ь к и й
Крамола! Всiх рубайте! А, це ти!
Ц е хи
Не пiддавайсь! Лупцюйте душогубiв!
Ч i п
Де голова князiвська?

Нападає на Ольшанського зi своєю лавою, але в цю мить Козека вражає
його мечем у голову.

К о з е к а
На ж тобi!
Чiи падає.

О л ь ш а н с ь к и й
Ще голови князiвської хотiв!
П р i с я
Василечку! Мiй любий! Боже ж мiй!
Не дивиться...
(Цiлує його й ревно плаче).
О л ь ш а н е ь к и й
А, будете тепер!

Ремiсникiв переможено. Свiчку та ще кiлькох пов'язано.

О л ь ш а не ь к и й
Ведiть його!
М е л а н к а
Iване! Рiдний мiй!
(Метнулася до нього, але падає, зомлiвши).
С в i ч к а
Меласю! Рiдна!

Силкується вирватись, кiлька жовнiрiв його стримують.

О л ьш а н с ь к и й
Не пускай! Держи!
Держiть його, крамольника, свавiльця!
Мечi до горла!
С в i ч к а
Браття дорогi!
Благаю, бережiть мою єдину!

Дiвчата, Капуста i кiлька майстрiв обережно вiдносять Меланку в глибину
хати.

О л ь ш а н с ь к и й
Рушай до замку

Сторінки

Подякувати Помилка?

Дочати пiзнiше / подiлитися