Iван Карпенко-Карий. Сто тисяч
страница №2
... закликали! Ну, а Банавен-тура ж що?Роман._ Бодай той Банавентура сказився! Тiлько пiд'їхав пiд крильце, а
вiн зараз зскочив з фургона i почав кумедiю приставлять: вiршi читає,
по-турецькому, чи що, балака. Люде аж за животи беруться та регочуть, а
вiн рад, що на посмiх здався, та ще гiрше! Тут вийшов i Пузир. Тож регоче
i закликає його у хату. Банавентура, показуючи на мене, каже: кличте ж i
його, це Калитчин син - хазяїн гарний... А Пузир одказує: голяк мастi,
чирва свiтить! Нехай, каже, розпряга конi та йде у застольну, там i
пообiдає, у мене гостi не такi, щоб рядом його посадить.
Герасим._ Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за
верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанiю з панами водить i зараз
морду пиндю-читi) перед своїм братом! Ах ти ж. Пузир з горохом! Та я як
позичав князевi грошi, то рядом сидiв... Чого ж ти там зостався? Було б
круть - i додому,
Роман._ Ждав Банавентури, думав свиней купить... Свинi завiдськi,
остроухi, гарнi свинi, я бачив.
Герасим._ Та нехай їм чорт з їх завiдськими свиньми, коли вони самi
гiрш свиней.
Роман._ Бачив я й дочок Пузиревих - ходили з охвицерами на проходку.
Одягненi по-панячи й ходять з вихилясами - настоящi панночки.
Герасим._ Чортзна-що, покручi! Роботи з неї нiякої, знаю я: все подай,
все прийми, вiд дзеркала вiрьовкою не вiдтягнеш, надвiр - не то зимою, а й
лiтом - виходе тiлько на шпацiр! На бiса нам бiлоручки, дармоїди...
Стривай лишень, хтось, либонь, пiд'їхав. (Бiжить до вiкна.)_ Чи не кум
Савка вернувся? I ноги затрусились. Iди по своєму дiлу.
Роман_ вийшов.
Ой Пузирi! Глядiть, щоб ви не полопались, а замiсть вас Калитку розiпре
грошвою... Отодi я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, нi! Як
їв борщ та кашу, так i їстиму, як мазав чоботи дьохтьом, так i мазатиму, а
зате всю землю навкруги скуплю. Iдеш день - чия земля? Калитчина; їдеш два
- чия земля? Калитчина; їдеш три - чия земля? Калитчина... Диханiє
спирає... А скотини, а овець розведу - земля пiд товаром буде стогнать,
отодi i я скажу про Пузиря: голяк мастi, чирва свiтить!
Входе Гершко_, одягнений чисто, по-городському.
ЯВА III
Гершко _i Герасим._
Гершко._ Здрастуйте, Герасим Никодимович.
Герасим._ Знову жид!.. А ти звiдкiля знаєш, що мене звуть Герасим та ще
й Никодимович?
Гершко._ Хто ж не знає такого хазяїна... Всi знають.
Герасим._ Невже всi? (Набiк.)_ От тобi й чирва свiтить. (До Гершка.)_ А
вас як звуть?
Гершко._ Грiгорiй Мойсєєвiч.
Герасим._ Ага! Сiдайте, Грiгорiй Мойсєєвiч. Виходить, ви вихрест?
Гершко._ Боже меня сохрани, настоящiй єврей...
Герасим._ Грiгорiй Мойсєєвiч, а жид!
Гершко._ Ето мода теперички... Разлi ви меня не узналi? Я тут недалечке
от вас... Ми з папашею у Куклiновського землю держимо... то єсть нам
теперички нельзя держать, то ми гендлi робимо: формально Суписов держить,
а ми з папашею хазяїнуємо - роздаєм землю мужикам. Ви ще у папашi пару
лошадей купили на середопостя.
Герасим._ А-а! То це ти, Гершку? Диви, я одразу й не пiзнав: ти тодi на
ярмарку був замурзаний, а тепер Пузирем виглядаєш.
Гершко._ Замурзаний? Зачем замурзаний? Развi можна так говорить?
Звесно, на ярмарку бiля скотини модного плаття не надiнеш.
Герасим._ А чого ж ти приїхав до мене?
Гершко._ Єсть гендель - хотiтє купить землю?
Герасим._ Оце спитав! Та чи єсть же на свiтi такий чоловiк, щоб не
хотiв землi купить? Тут пiд боком межа з межею Смоквинова земля:
неперепахана, ставок рибний - а! Та все лини та карасi - можна грошики
лупить у городi.
Гершко._ Ну, i ви хочете покупать цю землю?
Герасим._ Ох, хочу, голубчику, хочу! I вдень, i вночi тiлько про це й
думаю... Одна бiда - грошей не вистача.
Гершко._ Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.
Герасим._ Як? Грошей даси?
Гершко._ Зачiм грошi? Ми грошей не маємо, ми iз розумом живемо.
Герасим._ Як грошей нема, то й розуму бiг дасть.
Гершко._ Помиляєтесь, Герасим Никодимович, не так:
як розум є - будуть грошi! Хе-хе-хе!
Герасим._ А може, так. Ну, показуй же твiй розум.
Гершко._ Iзвольте, з нашим удовольствiєм: Смоквинов позичає на
улучшенiє хазяйства п'ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшенiє? Пхi! Между
прочево, мне досконально звесно, що вiн уже п'ять iмєнiєв проїв. Ну,
добре, нехай собi їсть!.. Вiн любе смачно їсти, а ви любите землю...
Давайте єму п'ять тисячов пiд закладну, вiзьмiть добрi проценти - i земля
буде ваша.
Герасим._ Яким побитом?
Гершко._ А скудова вiн вiзьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю?
Земля заложена i перезаложена ув банк, прийде строк платить - її будуть
продавать з аукцiону, тодi ви приймете на себе банк - i земля ваша.
Герасим._ Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю i ще й
процент вiзьму?
Гершко._ Зараз видко комерчеську голову, з вами легко дiло мать.
Герасим (про себе)._ Що ж його робить? Два дiла збiглось докупи... Кума
ще нема... Голова трiщить! (До Герш-ка.)_ Треба подумать.
Гершко._ Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже приїздив фактор
купувать землю... Ну я його прогнав, бо без мене тут нi один єврей не має
права гендлювать. Я фактор на цей куток, i Смоквинов до мене належить, а
якби тот господин поворотiлся до мєнє, я б єму купив з одного слова, а
теперички на злiсть тому господину желаю вам устроїть дiло.
Герасим._ Добре робиш, спасибi тобi! А вiд кого ж то фактор приїздив до
Смоквинова?
Гершко._ Вiд денежного чоловiка, вiд Жолудя.
Герасим._ Вiд Жолудя?! Грiгорiй Мойсєєвiч, будь ласка, не допустiть
Жолудя. Iдiть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей пiд
закладну i процент вiзьму невеликий... Тiлько треба день-другий пiдождать,
поки я обернуся з своїми дiлами.
Гершко._ Можна. А скiлько ви менi дасте факторського?
Герасим._ А скiлько ж ви хочете, Грiгорiй Мойсєєвiч?
Гершко._ Дасте п'ятдесят карбованцiв тепер, а як поладнається дiло, то
ще п'ятдесят.
Герасим._ Помилуйте... Господь з вами. Бога бiйтесь! Де ж таки сто
карбованцiв за такий пустяк? Вiзьмiть тепер... десять карбованцiв, а як
дiло скiнчиться, тодi ще двадцять п'ять...
Гершко._ Мiнє ето даже странно, как чесний человек! За кого ви меня
принiмаєтє? Разлi я какой пархач, я человек рускiй, у мене душа на
роспашку.
Герасим._ Невже ж мало? За вiщо ж бiльше?
Гершко._ За такое дело тридцять п'ять рублiв! Та я тiлько слово скажу
Жолудю, то он дасть менi сто п'ятдесят рублей, бо його земля пiдходить тож
до Смоквинова, єму до зарiзу ета земля нужна. На його землi вода далеко -
аж у головах, а тут став, можна купать овець, можна... мало чого не можна!
Жолудь аж труситься за тою землею.
Герасим._ Ви хочете мене живцем облупить. I не грiх вам, Грiгорiй
Мойсєєвiч. Я з вашим батьком давнiй приятель, i коней у нього купив.
Гершко._ Наш заробiток у год раз, треба пользоваться. (Встає.)_ Не
дасте ви, дасть Жолудь. Разлi мiнє не всьо равно, аби грошi.
Герасим._ Аби грошi... Правда. Вiзьмiть же тепер двадцять п'ять, а
решту - як дiло скiнчиться, бо, єй, нема при собi! Хоч гарячим залiзом
печiть, не можу зараз бiльше дать.
Гершко._ Ну, край. Давайте грошi, зараз поїду.
Герасим (шука)._ Отак! Тiлько двадцять i знайшов... Здiлайте милость,
вiзьмiть двадцять, а решту потiм, за мною не пропаде.
Гершко._ Ну, що робить?.. Нiчого з вами робить, давайте. (Бере грошi.)_
Теперички поїду прямо до Смоквинова. Ну, прощайте. Так через день-два?
Герасим._ Найбiльше, як через три.
Жид вийшов.
ЯВА IV
Герасим (сам)._ От збiглися дiла докупи... Упустить землю Смоквинова,
та ще у такi лапи, як у Жолудя, - грiх смертельний, все одно, що
посиротить свою землю на вiки вiчнi, бо вiд Жолудя вже не поживишся. А тут
знову, як його упустить случай: дать п'ять, а взять сто тисяч! Серце
перестає биться, як подумаю: за п'ять - сто тисяч! Господи! Коли б тiлько
кум благополучно розмiняв, а тодi я й Гершка обманю, на бiса менi його
факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тiлько грошi. А кума
нема. А господи, чого вiн бариться? Ну що, як кума арештували? От тобi й
сто тисяч.
Входе Савка_. Кум! Слава богу, дiждався, думав-умру. Що?..
ЯВА V
Савка _i Герасим._
Савка (трохи випивши)._ Стривайте! (Виймає з-за пазухи пляшку з
горiлкою, другу з ромом, булку, рибу i кладе на стiл.)_ Iдiть сюди, куме!
Герасим _пiдходить. Савка обнiмає його i цiлує, а поцiлувавши, держить
за шию i дивиться йому в вiчi.
Герасим._ Не мучте, куме! Кажiть...
Савка._ Годяться, куме. (Випускає шию Герасимову з рук.)_
Герасим._ Годяться. (Обнiма Савку так само, як його обнiмав Савка, i,
держачи за шию, балака крiзь сльози.) _Куме, соколе мiй... Куме, вашими
устами бог говоре... (Цiлує його.)_ Я кращого слова вiд роду не чув; як
пташка защебетала перший раз весною, так радiсно зробилось на серцi вiд
цього слова. Скажiть ще раз це слово, скажiть, куме.
Савка._ Годяться!
Герасим (цiлує його, говоре крiзь сльози)._ Годяться?
Савка._ Чого ж ви не радiєте, та плачете?..
Герасим._ Це я так радiю... Як же, як, розкажiть? Я мало не заслаб,
ждучи вас.
Савка._ Пустiть, сiдайте. Вип'ємо, я вам розкажу.
П'ють.
Ви думаєте, я мало трусився в городi? Танцював так, що i зуб на зуб не
попадав. Вчора хотiв спробувать, чи приймуть у лавках, бо казначейство
було заперте. Оце пiдiйду до лавки та й думаю: а що, як пiзнають, що
фальшивi? Та й назад. Заспокоюсь трохи, знов iду i знов вертаюсь. Нема
смiлости. Зайшов у трахтир до Кукленчихи, випив одну восьмушку, другу
випив, попоїв добре холодцю - i смiли-вость найшла на мене: вийняв
фальшиву бумажку, даю Кукленчисi, а у самого серце затьопалось i волосся,
чую, пiднiмається на головi, та вже й не знаю, як я здачу взяв! А як
вийшов на улицю, то вже й землi пiд собою не чув. Мерщiй до Лошкаря, купив
пачку канату, даю знову бумажку; глянув на неї прикащик, прищурив око, у
мене в душi захолонуло, а далi поклав у ящик, а менi дав здачу. Тодi я у
казначейство, купив гербову марку у присяжного, приняв i присяжний, i дав
здачi.
Герасим (радiсно)._ Дав?! (Налива горiлку й п'є.) _
Савка._ На другий день бiжу у казначейство. Рано. Сидiв довго i знов
почав тривожиться. Кругом люде, щось балакають, не розберу... Пропасниця
мене б'є... Аж прийшов казначей. Я увесь затрусився. Iти чи не йти? Зцiпив
зуби, пiдiйшов до вiконця... Казать чи не казать, думаю, а тут казначей.
"Тобi чого?" - питає... А воно - не знаю як - само зiрвалось з язика:
"Розмiняйте грошi!" - "Давай, - каже, - чого стоїш?" Я дав, а в самого
думка: "Тiкать чи ждать?" I стою, як окам'янiв. Коли це мене штовхають:
"Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобi казначей дають грошi, а ти мов не
бачиш i не чуєш?" Тодi я очумався, дивлюсь: срiбнi грошi дає менi в пачцi.
Я взяв i як одiйшов вiд того вiкна - як п'яний, хитаюсь. Помалу, помалу
вилiз надвiр, аж Тут разом наче проснувся i все зрозумiв, тут радiсть мене
напосiла така, що й сказать не можу. Iду та всiм усмiхаюсь... А якийсь пан
питає: "Чого смiєшся? Раденький, що дурненький?" А я кажу: "Ходiм, пане,
вип'ємо, я вас почастую". - "Пiшов вон, - каже, - дурак!" Кажу: "Може, й
так, та грошi є!" Зайшов у трахтир, випив трохи, купив пляшку рому i
пляшку горiлки та й додому, їхав прудко - всiх попереджав. Тим
часом-Герасим випив i налив чарку.
А! Куме, пиймо: це на тi грошi куплено.
Герасим (цiлує)._ Сьогодня увечерi у нас буде сто тисяч!
Савка. А у мене тiлько десять!
Герасим. Куме! Я подарую вам тi сто рублiв! (Виймає запродажню i рве.)_
От вам запродажня! Погуляймо ж трохи, а увечерi, куме, як смеркне, - на
вокзал... А знаєте, треба щось видумать, яку-небудь причину нашiй гульнi -
щоб не догадались, бува. Я нiколи не гуляю, щоб не було подозрiння. А от
що: засватаю я Романа на Мотрi - от i буде причина нашiй гульнi. (Гука)._
Параско! Мотря! Роман! А iдiть сюди!
ЯВА VI
Тi ж, Мотря, Параска й Роман.
Герасим._ Випий, стара.
Параска._ Що це з ним? (П'є.)_ Будьте здоровi.
Герасим._ Обiдив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на
Мотрi. Мотре, пiдеш за Романа?
Мотря._ Атож!
Герасим._ Стара, що ти скажеш?
Параска._ Я рада, що ти мене послухав! Такої невiстки пошукать.
Герасим._ А ти, Романе?
Роман._ Спасибi вам, тату, що ви уважили мою просьбу.
Герасим._ А ви, куме?
Савка_. Я? (Спiває.)_
Ой куме, куме, добра горiлка - Вип'ємо, куме, ще й з понедiлка!
Герасим._ Пiдтягуйте!
Савка_. Складемось, куме, грошей по сорок - Вип'ємо, куме, ще й у
вiвторок.
Герасим _частує.
Добра горiлка, краща вiд меду, -
Вип'ємо, куме, ще й у середу.
Продаймо, куме, миски та ложки -
Вип'ємо, куме, ще й в четвер трошки.
Продаймо, куме, рябу телицю -
Вип'ємо, куме, ще й у п'ятницю.
Покиньмо, куме, всяку роботу,
Вип'ємо, куме, ще й у суботу.
Покиньмо, куме, всякеє дiло,
Вип'ємо, .куме, ще й у недiлю.
Од понедiлка до понедiлка
Вип'ємо, куме, добра горiлка!
Гуляй, душа, без кунтуша!
Завiса_.
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
Декорацiя та ж.
ЯВА I
Роман (один)._ Батько кудись поїхали з кумом, мати пiшли до сусiди, а я
оце випровадив робiтникiв пасти воли i забiг на часинку, щоб на самотi
пожартувать з Мотрею, а її нема, певно, на огородi або з матiр'ю пiшла...
Ну, вже це хазяйство допiка, нема тобi пресвiтлої години, раз у раз як у
горшку кипить. От любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу i
побалакать, поспiвать любенько вкупцi. Тепер ми вже й зарученi, а волi
нема. Де ж вона? Дать би їй звiстку, що я тут, а то мати надiйдуть, то так
замiр i пропаде, не поженихаємося i сьогодня! (Спiває.)_
Поламалась поличка у плузi,
Та чогось моє та серденько в тузi.
(Спiваючи, виходить в сiни i спiва дужче.)_
А чи менi поличку латати,
А чи до дiвчини на всю нiч чухрати.
(Вертається хутко в хату i присiда за дверима.)_ Iде! В хатi темно,
схватю, обнiму i поцiлую, що вона скаже.
Входить Гершко._ Роман кидається на нього, обнiмає i цiлує.
ЯВА II
Гершко _i Роман._
Гершко._ Гвулт! Рятуйте! Розбiйник!..
Роман (випускає Гершка)._ Тю! Бий його сила божа! Жида поцiлував
замiсть Мотрi...
Гершко (одмахується шапкою)._ Не подходi, уб'ю! Гвулт! Рятуйте!
Роман._ Та цитьте, ради бога, який тут розбiйник? Це я, хазяйський син!
Гершко._ Не подход!! У меня рiвiльвер... вот, слiшиш, звьол курок
(щовкає язиком),_ буду стрiлять.
Входе Мотря з свiчкою.
ЯВА III
Тi ж i Мотря._
Мотря._ Що тут за гвалт?
Гершко._ Хотiв мене задавить... у мене п'ятсот рублей чужiх дєнєг,
протестуюсь...
Роман._ Та чи ви не сказились, господин єврей, чи з переляку не знаєте,
що язик плеще! Я... я... чорт ного знає, що йому сказать... Я пошуткував,
,я тутешнiй, я син Герасимiв.
Гершко._ Ви син?
Роман._ Єй-богу, син!
Мотря._ Авжеж, син! Чого ви репетували не своїм голосом?
Роман (тихо)._ Та я думав, що ти увiйшла, кинувся на нього i обняв.
Мотря, посварившись на нього пальцем, вийшла.
Гершко._ Ой боже мiй! Як ви мене перелякали, дайте води напиться.
Роман (дає кружку)._ Вибачайте, я думав, що то Клим, наш робiтник,
увiйшов, я не хотiв вас лякать..
Гершко_ (напившись води)._ Дай господи, щоб ето минулось благополучно,
а єслi ви менi растроїлi нерви, то будiте меня возiть на свой счот на
лiманє.
Роман._ Оце лихо! Якби ж'я вас ударив, а то поцiлував.
Гершко._ Я думав, що .ви мене кусаєте i хотiтє мєнє перекусивать
горло... Ох! Где отєц?
Роман._ Поїхали кудись.
Гершко._ Це погане дiло.
Роман._ А що там трапилось? Скажiть менi.
Гершко._ Менi нужно бачиться з батьком... Одначе не забудьте сказать
йому, що бил Гершко Маюфес, нащот землi, пусть завтра батько будет у
Смоквипова з грiшми, в обiдню пору, i я там буду, - бо ми потеряем землю.
Жолудь з рук вирве.
Роман._ Добре, скажу.
Входе Копач._
ЯВА IV
Тi ж i Копач._
Копач._ Здоровенькi були! (Побачивши жида.)_ А-а!
Перед паном Хведором
Ходить жид ходором,
I задком-передком
Перед паном Хведорком.
Хе-хе-хе!
Гершко._ Господiн, што вам от мiнє завгодно, я нiкакого Хведора не
знаю.
Копач (грiзно)._ Де цимбали? Грай, псявiро!
Гершко._ Какiє там цимбали? Чого ви чiпляєтесь? Iграйтє сєбє, єжелi ви
музикант.
Копач (до Романа)._
Аж корчма трясеться,
Вальса ляхи оддирають та мазура.
(До жида.)_
А жид пляше та нищечком:
"Шляхетська натура!"
Гершко._ Я вас не понiмаю, говорiтє сiбе, сколько угодно.
Копач._ Хе-хе-хе! Де тобi понiмать? Це стихи Шевченка. Хочеш, прочитаю
всi напам'ять.
Гершко._ Не нужно мiнi нiяких ваших стiхей. (До Романа.)_ Скажiть же
отцу, щоб завтра був у Смоквинова непременно, бо програє дiло, с тем до
свiданья. (Iде.)_
Копач._ Слухай, як тебе?
Гершко._ Я до вас нi маю нiкакого прiкосновєнiя, i нам нечего
рекомендоваться. (Виходить.)_
Копач (вслiд)._
Жид мудрує, як би кого надуть,
А як надує, зараз простує на другий путь.
Тим вiн живе, тим вiн i дише,
Що повсякчас векселя пише.
Чув? Це мої стихи. У мене, брат, цього матерiялу на воза не забереш.
Тридцять лiт меж людьми живу - знаю, хто чим дише... Опит - велiкоє дiло.
От засяду зимою i напишу комедiю малоросiйську:
Еней був парубок моторний
I хлопець хоч куди козак...
Ха-ха-ха! Чув? Тепер всi пишуть: крадуть у других i видають за своє, а
як я напишу, то буде сама правда, потому бачу все, як на долонi. От тiлько
немає часу тепер, треба деякi дiла покiнчить. Особливо тут є один предмет
на Боковеньцi... не тим голова забита. Слухай, Роман! Цеп предмет не дає
менi спокою нi вдень, нi вночi; я хочу побалакать з тобою. Не думай собi,
що я так дурно по свiту ходжу... нi... Та якби я хотiв, то й зараз би
доказав. Менi тiлько засiсти, то змаху напишу - що завгодно... Тiлько не
до того менi. Хочеш пристать до мене в компанiю?
Роман._ Писать що, чи як? Я до цього не зроден.
Копач._ Нi! Що там писать, чортзна-що, писать! Я й сам напишу змаху що
завгодно. Хочеш - комедiю, а хочеш - прошенiє, яке завгодно прошенiє i
куди завгодно? Це пустяк, одно баловство. Хочеш грошi мать?
Роман._ Та де ж ми їх достанемо? Украдемо, чи як?
Копач._ Оце! Яке ти сказав слово - украдемо! Боже борони! Ти собi цього
не думай... Я, слава богу, вiк прожив, а i трiски чужої не взяв! Спитай
своїх, мене всi знають.
Роман._ То яка-небудь комерцiя, чи що?
Копач._ Тут пустяшная комерцiя: позич де-небудь рублiв п'ятдесят, -
тобi повiрять, - i ми достанем силу грошей. Вiр, це моя судьба, само
провiдєнiє менi цей путь указує.
Роман._ Може, фальшивих?
Копач._ А-а! Який-бо ти! Ти все на лихе вернеш: викопаєм.
Роман._ Щось ви давно їх копаєте, а ще нiчого не викопали.
Копач._ То все нiчого не доказує. Iщiте - i обрящете! Сьогодня нема,
завтра нема, пiслязавтра - мiлiон! Е! У мене опит. Оцей раз як не найду
грошi - годi, кiнець, амiнь. Засяду десь i буду писать, все одно грошi, я
за год напишу стiлько, що й на воза не забереш. А тiлько цей раз треба
открить, треба, хоч кров з носа. Вiк шукаю, а такого предмета не находив.
Викопаємо - все пополам. Станеть i тобi, i менi, i нашим дiтям, i внукам
на весь вiк... Правда, ми ще не жонатi, хе-хе-хе! Ну, та це не штука, ще
поспiємо. Ти тiлько те вїзьми - якi предмети: скала... та яка скала? Прямо
шапка;
балка так i балка так; клином сходяться до скали; на пригорку два
копили, висiченi оскардами; один показує на восток, другий - на запад; i
посерединi в землi одкопав кам'яну фигуру чоловiка, робота чудова, тож
оскардами висiчена. Як ти думаєш, хто б дурно наставив таких прикмет, га?
Ото-то бо й є! От поїдемо, сам побачиш i тодi зразу згодишся. Я тебе люблю
i хочу з тобою попробовать щастя.
Роман._ Це ви мене дуже заохотили... Що ж, поїдемо, тiлько щоб батько
не знав.
Копач._ Секрет, секрет! Отодi, як вивернемо червонцiв бочонкiв п'ять,
тодi тiлько скажемо. А є!.. Є!.. Душа моя чує, опит - велике дiло!
Входять Параска _i Мотря._
Поговоримо потiм. Здравствуйте, Iвановна!
ЯВА V
Тi ж.Параска_ i Мотря._
Параска._ Здрастуйте! А чом же ти, сину, не йдеш до волiв?
Роман._ Та забалакався, я зараз повечеряю та й пiду.
Копач._ А ви ще не вечеряли? Це добре дiло, бо й я не вечеряв.
Параска._ То iдiть же у ту хату, там вечеря стоїть на столi.
Копач._ Альом, ле-козак! Та попоїмо, а потiм ти до волiв, а я в клуню
на солому, можна?
Параска._ А чому нi - спочивайте з богом.
Копач._ Я не люблю, знаєте, там всяких нежностей: перин, подушек. Є
солома - добре, а нема - кулак в голови, свиту послав, свитою укрився,
заснув - мало журився, проснувся, встав - встрепенувся, шапку насунув та й
далi посунув... Хе-хе-хе! (Вийшов.)_
Роман._ Скажете, мамо, батьковi, що тут приїздив жид i сказав, щоб вони
завтра були у Смоквинова в обiдню пору з грiшми, бо Жолудь землю
перекуповує. (Вийшов.)_
ЯВА VI
Параска _i Мотря._
Параска._ Добре. Iди ж, дочко, внось сюди з комори вечерю, а я трохи
поприбираю.
Мотря _пiшла.
I що це старий задумав? Щось тут є, а що - не розберу. То не хотiв у
церкву коней давать, а то i сам поїхав, i цiлу обiдню стояв навколiшках;
то не хотiв Мотрю сватать за Романа, то посватав; нiколи не гуляв, а то
так добре випили з кумом; та все радiє чогось, веселий такий. I куди вони
оце поїхали? Чи вiн кого привезе з собою, чи господь його знає? Звелiв,
щоб вечеря була готова, щоб ставнi були зачиненi, свiчка поставлена на
столi i щоб i ляльки тут не було. Аж страшно менi робиться од цих
приборiв, i слова тобi не скаже, що задумає робить...
Мотря вносе вечерю i ставить на столi, мiж iншими пляшками з горiлкою,
пироги i сметана.
Мотря._ Хто це до нас сьогодня приїде?
Параска_. Не знаю, я вже боялась старого розпитувать;
доволi того, що вiн був веселий i згодився на ваше весiлля. А сiрники
є?
Мотря._ Є!
Параска._ Ходiм же.
Одчиняють дверi, з другої хати виходять Копач_ i Роман._
Копач._ Спасибi за вечерю! Тепер залiзу на солому, як у пуховики.
Виходять; на кону яке врем'я пусто.
ЯВА VII
Входе тихо Герасим_, а за ним Савка_, несе на плечах здоровий мiшок з
кожi.
Герасим._ Iдiть же ви, куме, розпряжiть коней i поставте їх бiля
фургона.
Савка_. Ходiм удвох.
Герасим._ От тобi й маєш!.. А хто ж буде бiля грошей?
Савка_. Хiба ж їх хто вiзьме тут?
Герасим._ Е, куме, на грiх майстера нема! Краще я тут посидю -
береженого i бог береже.
Савка_. I одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мiшок.
(Вийшов.)_
ЯВА VIII_
Герасим _сам. Свiтить свiчку, засвiтив, поставив, глянув на мiшок,
поцiлував його.
Герасим._ Отепер Пузир нехай скаже: голяк мастi, чирва свiтить! Ще
помiряємось - хто голяк. Вiн думає, що дуже розумний. Нi, братiку, -
потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив;
поки мiшок розшили - дзвiнок, вiн вийняв пачку, глянув я на неї - грошi...
всерединi колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвiнок -
жид зашамотався, бере мiшок, не дає...
"Давай грошi", - каже. Слово за слово, а тут - третiй;
я тодi йому тиць замiсть п'ятьох та тiлько три тисячi. Ха-ха-ха! Отак
ушквар! А вiн, не лiчивши, прямо в вагон.
Входе Параска._
ЯВА IX
Герасим _i Параска._
Параска (тихо)._ Старий!
Герасим._ Ой! (Кида свиту на мiшок i заступа мiшок спиною.)_ Ти чого,
навiжена, сновигаєш? Хiба не я тобi велiв, щоб тут i ляльки не було? Геть
пiшла!
Параска._ Та не гвалтуй, божевiльний! Я зараз пiду. Тут дiло дуже
важне, таке, що треба тобi зараз сказать, бо щоб пiсля гiрше не вийшло.
Герасим._ Яке там дiло?
Параска._ Жид прибiгав до тебе...
Герасим._ Який? Коли? Чи не скочив з поїзда?
Параска._ Та з якого поїзда? Опам'ятайся, чого ти такий збентежений?
Жид Гершко, що за землю Смоквинова з тобою балакав.
Герасим._ Тьфу!! Ну?
Параска._ Казав, щоб ти був в обiдню пору у Смоквинова з грiшми, бо
Жолудь землю перекуповує.
Герасим (ненароком глянув на мiшок)._ Ха-ха! Чорта лисого перекупе.
Параска._ Що там ти привiз, чого ховаєшся вiд жiнки? Покажи!
Герасим (несамовито пiдступи до неї)._ Я тебе попитаю! Я тобi покажу...
я... я... тебе уб'ю... Я тебе задавлю, коли будеш лiзти у вiчi! Геть
пiшла!
Параска одступає за дверi.
Параска._ Тю, тю! Одсахнись... Єй-богу, з ним якась причина, - треба
бути насторожi. (Вийшла.)_
ЯВА Х
Герасим_, а потiм Савка_.
Герасим._ От цiкаве бiсове насiння, так i .загляда, а жидом перелякала
на смерть... Жолудь землю перекуповує!.. Ха-ха-ха! Завтра чуть свiт отнесу
йому грошi, переплатю по десять рублiв на десятинi, а не попустю, щоб
Жолудь купив.
Входе Савка._
Савка._ Ну, куме, нiгде нiчичирк! Давайте менi моє, та, поки глуха
пiвнiч, я собi пiду.
Герасим._ Куме, де ви дiнете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на
сховi.
Савка_. Нi, так не буде, я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.
Герасим._ Вiзьмiть собi яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через
год.
Савка._ Куме!.. Давайте моє менi... З мене печiнка мало не витрусилась,
поки це дiло скiнчилось, та щоб я не мав в руках свого заробiтку, а
заглядав вам у вiчi, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю вас добре, бачу,
куди ви гнете, але гляньте сюди. (Виймо, нiж з-за халяви.)_ Бачите? Не
розпалюйте ж мене, бо тут вам i амiнь, коли почнете крутить.
Герасим (виймо, з-за халяви нiж)._ А ви думаєте, що я без запасу?
Ха-ха-ха! Тiлько, знаєте, це все чортзна-що! (Хова ножа.)_ Це я для дороги
мав... здiймайте лиш свиту, закривайте вiкно, та будемо дiлиться...
Закривають вiкна свитами.
Я хотiв як краще, бо у вас нiколи грошей не було, то зараз що-небудь i
виявиться.... а коли ви так боїтесь, то берiть собi, бог з вами.
Савка_. Не журiться, я зумiю заховать, аби було що. (Пiдходить до
мiшка.)_
Герасим._ То вам п'ять тисяч?
Савка._ Десять... десять... кажу вам, десять... не розпалюйте мене!
Герасим._ Та не кричiть-бо! Берiть, берiть десять... (Набiк.)_ Щоб тебе
за печiнку взяло. (Вийма з мiшка пачки по тисячi, навхрест оперезанi
бумагою, а кум розгляди.) _Оце одна, а це друга, а це третя...
Савка._ Стривайте... куме, гляньте...
Герасим._А що?
Савка._ Та це не грошi, це чистiсенька бумага.
Герасим._ Як?!
Савка._ Чиста бумага! От так машину пiдвела жидiвська голова, тiлько на
трьох пачках спереду i ззаду наклеєнi грошi, а то все чиста бумага.
Герасим (хвата пачки одну за другою, перегляда). _Бумага!.. Обманив!..
Куме, вiн же грошi давав, я сам бачив! (Хвата знов бумажки, розрива i
кида.)_ Сама бумага... чистiсенька бумага!.. (Несамовито.)_ Ха-ха-ха!..
Сто тисяч!! Ха-ха-ха!
Савка._ Отже збожеволiє! Куме, заспокойтесь; що з воза впало, те
пропало.
Герасим _озирається, хватає пояс на лавi i бiжить з хати.
Куме, куме! Куди ви? Господь з вами! Схаменiться, що з воза впало, те
пропало.
Входе Параска._
ЯВА XI
Савка _i Параска._
Параска._ Що тут таке? Боже мiй милостивий, кажiть, куме, куди вiн
побiг, чого вiн так галаснув?
Савка_. Сором признаться. Гляньте: оце добро ми купили за п'ять тисяч.
Параска._Як?
Савка._ Так. Обманив жид: дав чистих бумажок замiсть грошей. А може, то
й не жид був, може, нечиста сила перекинулась в жида i отуманила нас так,
що ми не роздивились i прийняли бумагу чисту за грошi.
Параска._ А господи, господи! Бач, яке нещастя скоїлось; чула моя душа,
що з ним щось недобре дiється. Та чого ж вiн побiг?
Савка_. Я й сам до пам'ятi нiяк не прийду, всерединi все колотиться.
Голос Копача_: "Поможiть, рятуйте!"
Чуєте? Хтось кричить!..
Параска._ Ох куме, голубчику, у мене й руки, i ноги тремтять, - ходiм.
ЯВА XII
Тi ж. Копач _i Герасим._
Копач (несе Герасима на плечах)._ Та поможiть-бо!
Помагають i кладуть Герасима на лiжко.
Параска._ Що з ним, що з ним, скажiть на милость божу?
Копач._ Це, я вам скажу, реприманд! Качайте його, отак, отак! (К.ачає
Герасима.)_ Ну, реприманд!
Параска._ Та що воно? Що? Ради бога, скажiть, що то за болiсть така?
Копач._ Та яка там болiсть! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом трiть
груди, добре трiть. Так, так... Ви мене слухайте... стоп! (Прислухається
до серця.)_ Трiть, трiть, трiть... Опит - велiкоє дiло... Серце наче
ворушиться... А-а. Та й перелякав же ти мене, Никодимович, мало не вмер
вiд страху, ну, й йому б не жить на свiтi, якби не мiй опит.
Савка_. Кажiть, що трапилось?
Копач._ Все по порядку-коло одного центра. Ножа!
Дають ножа.
Iвановна, лийте йому води ложкою в рот. Наливають води.
Ковтнув, єй-богу, ковтнув. Не журiться! Щастя маєте, що я лiг в клунi
спать... Лiг, знаєте, я в клунi спать, i так мене один предмет заняв, що я
й задрiмав з думкою про нього;
коли це сниться менi, що Роман позабирав копили кам'янi, - пам'ятаєте?
Я вам розказував? Що на Боковеньцi? Позабирав тi копили та й повiсив надо
мною їх. Тiлько що оце сниться, аж щось мене по носi чирк, чирк... я рукою
лапнув вгору, пiймав за ногу, нога гойднулась, задригала i вирвалась, та
як захарчить. Я схопився мов несамовитий, але зараз опам'ятався, запалив
сiрничок, дивлюся - i в очах потемнiло! На перекладинi висить Никодимович.
Параска_. .Боже мiй, боже, яке тяжке нещастя!
Копач._ Но! Опит - велiкоє дiло! Я зараз вийняв перочинний нiж i
перерiзав пояса... i Никодимович упав на землю. Гляньте - дише.
Герасим поворушився i спазматичне в себе потягнув воздух.
Пiдводьте, пiдводьте. Нiби позiхає, дрижить
Пiдводять Герасима, вiн ще потягнув у себе воздух i i витирає пiт.
Параска (плаче)._ Старий, старий!
Герасим._ Де я? (Спазми.) _
Копач._ Пийте воду. (Подає.)_
Герасим п'є.
Що з вами? Що це ви вигадали?
Савка_. Та годi, куме! Буде здоров'я - будуть i грошi, а я навiки вiд
них одрiкаюсь, нiколи в свiтi не буду хотiть бiльше, нiж бог дає. Такої
пригоди нiколи не ждав.
Копач._ Якi грошi?
Савка_. Он гляньте, як нас обманили.
Копач._ А-а! Зразу догадався! Опит - велiкоє дiло! На тiм тижнi в
городi була така сама оказiя! I багато видурили?
Савка._ П'ять тисяч...
Герасим (закльовується воздухом)._ Ой... ой!..
Копач._ Бризкайте водою.
Бризкають. Герасим _пiднiмається.
Та годi вам, Никодимович, убиваться. Заспокойтесь нащот грошей! От
поїдемо на Боковеньку, там є грошi, там є сила грошей, вiрте, що достанем.
Менi само провiдєнiє указує цей путь... Примети якi: скала, копил так i
копил так, а посерединi кам'яна фигура... не я буду...
Герасим._ Обiкрали... ограбили... Пропала земля Смоквинова! Нащо ви
мене зняли з вiрьовки? Краще смерть, нiж така потеря! (Ридає.)_
Завiса._
1890. Хутiр Надеждовка
