КГБ: Киевская городская библиотека URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/VSESVIT/tomizm_i_neotomizm.dhtml ТомIзм I неотомIзм Забудемося на мiнуту про нинiшнiй час, перенесемося подумки в середньовiччя, а точнiше, в XIII столiття — вiк коли жив Фома Аквiнський, i спробуємо розкрити тi соцiально-iдеологiчнi передумови, якi обумовили виникнення фiлософiï, названоï по його iм'ю томiзмом Потреби торгiвлi вимагають умiння читати й писати, знання арифметики, географiï й елементiв астрономiï. Мiська буржуазiя прагне до розвитку мiських мунiципальних шкiл, якi бiльш широко могли б бути використанi нею, а не тiльки духiвництвом. Мiське утворення зiграло пiзнiше бiльшу роль у виникненнi унiверситетiв, якi органiзовувалися головним чином на його основi. Незважаючи на опiр з боку церковноï влади, унiверситети й мiськi школи все бiльшою мiрою ставали центрами iнтелектуального життя в Захiднiй Європi Фiлософським вираженням пробудження цього життя й розширення наукового пiзнання було сприйнятий буржуазними шарами аристотелизм, невiдомий дотепер — за винятком логiки — у захiдних краïнах. У фiлософiï Аристотеля намагалися вiдшукати в першу чергу не стiльки теоретичнi знання, скiльки практичнi рекомендацiï, якi могли бути використанi в економiчному й суспiльно-полiтичному життi. З iншого боку, ця фiлософiя з'явилася поштовхом для вчених того часу, змушених визнати, що августинизм, розробкою якого вони займалися, уже перестав вiдповiдати сформованiй iнтелектуальнiй ситуацiï. Адже августинизм, що опирався на платоновские традицiï, за своïм характером був спрямований проти естественнонаучних дослiджень Тому немає нiчого дивного, що церква дуже активно реагувала на поширення аристотелевской доктрини, застосовуючи проти вчених i наукових центрiв, де вона стала поширюватися, певнi заборони й обмеження органiзацiйного характеру. Примiром, уже в 1209 роцi провiнцiйний синод французьких єпископiв у Парижу накладає заборона на вивчення праць Аристотеля. В 1215 роцi з'являється аналогiчна заборона, що поширюється також на Паризький унiверситет З метою ревiзiï й виправлення деяких тодi духовних плинiв, що зароджувалися, спрямованих проти християнськоï ортодоксiï, Григорiй IХ створює спецiальну папську комiсiю. Комiсiя ця функцiонувала iз квiтня 1231 по 1237 рiк. Незважаючи на семирiчну дiяльнiсть, вона не виправдала надiй, що покладали на неï. Iсторiя комiсiï переконала римську курiю, що свiтське духiвництво не в змозi впорається з вищевказаним завданням. У цiй ситуацiï пристосування аристотелизма до потреб церкви було вирiшено довiрити вченим з ордена доминиканцев. I тут на сцену виходить Фома Аквiнський, що виявився здатним пристосувати аристотелизм до потреб теологiï Розвинене наприкiнцi XII i в XIII сторiччi в краïнах Захiдноï Європи iнтелектуальний рух спричинило рiст тенденцiй до вiддiлення науки вiд теологiï, розуму вiд вiри. У результатi тривалих суперечок, що ведуться мiж окремими мислителями й церквою, викристалiзувалося кiлька крапок зору на те, як вирiшити проблему вiдносини вiри й розуму: 1. Рацiоналiстична точка зору. Прихильники ïï вимагали пiддати догмати вiри оцiнцi розуму як вищого критерiю iстини або омани 2. Точка зору двоïстоï iстини, висунута захисниками теорiï двох iстин — теологiчноï й науковоï 3. Точка зору предметного розмежування. Ïï прихильники розмежовували теологiю й науку по ïхнiх предметах i метам 4. Точка зору повного заперечення цiнностi науки В умовах, коли усе бiльш широко пробуджувався iнтерес до науки й фiлософiï, не можна було як i ранiше пiдтримувати повне заперечення цiнностi рацiонального знання, необхiдно було шукати iншi, бiльше тонкi способи рiшення питання про вiдношення теологiï й науки. Це було нелегкою справою, тому що мова йшла про вироблення такого методу, що, не проповiдуючи повноï зневаги до знання, одночасно був би в станi пiдкорити рацiональне мислення догматам одкровення, тобто зберегти примат вiри над розумом. Це завдання здiйснює Фома, опираючись на католицьке тлумачення аристотелевской концепцiï науки Католицькi iсторики фiлософiï майже повсюдно переконанi, що Фома Аквiнський автономизировал науку, перетворивши ïï в область зовсiм незалежну вiд теологiï. Щоб показати необґрунтованiсть цих тверджень, згадаємо аристотелевскую концепцiю науки, iнтерпретовану Фомою Аквiнським пiд кутом зору теологiï Iснують чотири поняття, що є разом з тим щаблями науки : досвiд, мистецтво, знання, мудрiсть Досвiд (empeiria), як перший щабель науки, заснований на збереженнi в пам'ятi окремих одиничних фактiв i iмпульсiв, одержуваних з матерiальноï дiйсностi, якi створюють досвiдчений матерiал. Хоча досвiд, або сукупнiсть утриманих у пам'ятi почуттєвих даних, є основою всякого знання, але вiн недостатнiй, тому що доставляє нам вiдомостi лише про одиничнi факти i явища, що не представляє ще знання. Роль досвiду, що розумiється таким чином, полягає в тiм, що вiн є основою подальших узагальнень Отже, на ньому не можна зупинятися, необхiдно пiднятися на наступну, бiльше високий щабель пiзнання, до tecnhй — мистецтва, або вмiнню. У нього включається насамперед усяке ремесло, усяка iмiтацiя. Tecnhй — це результат певних початкових узагальнень, зроблених на основi наявностi й повторення деяких явищ у подiбнi ситуацiях На tecnhй ґрунтується третiй етап пiзнання — epistemй, або справжнє знання. Epistemй неможливо без попереднього етапу, тобто tecnhй, а тим самим i без empeiria. Людина, що володiє epistemй, не тiльки знає, чому вiдбувається так, а не iнакше, але разом з тим умiє передати це iншим, а отже здатно навчати Вищим рiвнем пiзнання є sophia, т.e.мудрость або перша фiлософiя. Вона узагальнює знання трьох попереднiх етапiв i має своïм предметом причини, вищi основи буття, iснування й дiяльностi. Вона вивчає проблеми руху, матерiï, субстанцiï, доцiльностi, а так само ïхнiй прояв в одиничнi речах У тлумаченнi Фоми аристотелевская sophia як наука про першооснови матерiального буття втрачає свiй природний, свiтський характер, пiддавшись повноï теологизации. Аквинат вiдриває, iзолює ïï вiд ïï генеалогiчного древа, тобто вiд empeiria, tecnhй, epistemй. У його iнтерпретацiï вона перетворюється в мудрiсть (sapientia) саму в собi, стає вченням про першу причину, незалежним вiд усякого iншого знання. Ïï основною iдеєю є не пiзнання дiйсностi й керуючих нею законiв, а пiзнання абсолютного буття, виявлення в ньому слiдiв Бога. Аристотелевское поняття sophia Фома практично ототожнює з теологiєю. У результатi людське прагнення до пiзнання виявляється перенесеним iз земноï, об'єктивноï реальностi в надприродний, iррацiональний мир. Споглядання Бога замiсть пiзнання головних основ об'єктивноï дiйсностi — от сутнiсть тлумачення Фомою аристотелевского поняття науки стосовно до потреб церкви Аквинат вiдокремлює теологiю вiд науки в гносеологiчному змiстi, тобто вважає, що теологiя черпає своï iстини не з фiлософiï, не iз приватних дисциплiн, а винятково з одкровення Але на цьому Фома не мiг зупинитися, тому що це лише пiдкреслювало перевагу теологiï i ïï незалежнiсть вiд iнших наук, але вона не вирiшувала самоï iстотноï для того часу завдання, що стояла перед римською курiєю, а саме необхiдностi пiдкорити теологiï науковий плин, що розвивається Вiдповiдно до цих вимог Фома виробляє наступнi теоретичнi принципи, дотепер визначальну генеральну лiнiю церкви по питанню про вiдношення теологiï й науки 5. Фiлософiя й приватнi науки виконують стосовно теологiï пропедевтичнi, службовi функцiï. Теологiя, щоправда, не черпає з фiлософiï й приватних дисциплiн нiяких положень — вони втримуються в одкровеннi , — але використовує ïх з метою кращого розумiння й бiльше глибокого роз'яснення iстин одкровення. Використання ïх, на думку Фоми, не є свiдченням несамодостатностi або слабостi теологiï, а навпроти, випливає з убогостi людського розуму. Рацiональне знання опосредственним i вторинним образом полегшує розумiння вiдомих догматiв вiри, наближає до пiзнання першопричини вселеноï, тобто Бога 6. Iстини теологiï мають своïм джерелом одкровення, iстини науки — почуттєвий досвiд i розум. Фома затверджує, що з погляду способу одержання iстини знання можна роздiлити на два види: знання, вiдкритi природним свiтлом розуму, наприклад арифметика й геометрiя, i знання, що черпають своï основи з одкровення 3. Iснує область деяких об'єктiв, загальних для теологiï й науки. Отже, нiщо не заважає тому, щоб тими самими проблемами, оскiльки вони доступнi пiзнанню за допомогою природного свiтла розуму, займалися як фiлософськi науки, так i теологiя. Це очевидно, не виключає того, що вiдомi iстини одкровення можуть бути доведенi природним шляхом. До них ставляться, зокрема, iстини про безсмертя людськоï душi, про iснування Бога, про створення миру й т.п. Поряд з областю об'єктiв, загальних для цих двох дисциплiн, iснують певнi iстини, якi не можна довести за допомогою розуму, i тому вони ставляться винятково до сфери теологiï. З огляду на досвiд середньовiчноï суперечки про вiдношення вiри й розуму, Аквинат розумiв, що краще не пiддавати суду розуму тi iстини одкровення, якi суперечать правилам людського мислення. До iстин, якi недоступнi розуму, Фома вiдносив наступнi догмати вiри: догмат вiдродження, iсторiю втiлення, святу трiйцю, створення миру в часi, можливiсть вiдповiстити на запитання, що таке Бог, i т.д. Тому, якщо в данiй областi розум приходить до прямо протилежних положень, те це є достатнiм доказом хибностi останнiх 4. Положення науки не можуть суперечити догматам вiри. Фома затверджує, що рацiональнi iстини не можуть суперечити догматам вiри, що розум повинен лише пiдтверджувати цi догмати. Таким чином, не заперечуючи цiннiсть науки, Аквинат обмежує ïï роль iнтерпретацiєю догматiв одкровення, доказом ïхньоï вiдповiдностi даним розумного знання. Корисно, щоб розум займався догматами вiри, але щоб тiльки не загордився зарозумiло, — пише Фома, — що зрозумiв ïх або довiв . У такий спосiб можна зробити висновок про те, що Фома Аквiнський зовсiм не вiдокремив науку вiд теологiï, а, навпроти, без залишку пiдкорив ïï теологiï. Якщо мети науки данi a priory, якщо вона не може прийти до результатiв, що суперечать iстинам одкровення, якщо критерiєм щир або помилкового є догмати вiри i якщо об'єкт науки в остаточному пiдсумку трансцендентна, а не матерiальна дiйснiсть, то це в достатнiй мерi доводить не автономнiсть науки, а ïï глибоке поневолення, доводить, що вона цiлком утиснута в рамки християнськоï ортодоксiï Перш нiж приступитися до викладу метафiзичноï теорiï буття Аквината, необхiдно визначити характер i мiсце томiзму серед основних фiлософських напрямкiв. Чи дiйсно томiзм є реалiзмом? Вiдповiдь на це питання може бути тiльки один: фiлософiя Фоми Аквiнського, як i його послiдовникiв, є не реалiзмом, а об'єктивним iдеалiзмом URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/VSESVITNYA_ISTORIA/VSESVIT/tomizm_i_neotomizm.dhtml