КГБ: Киевская городская библиотека URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/osnovni_risi_suchasnoi_nauki.dhtml ОсновнI риси сучасноÏ науки Поштовхом, початком новiтньоï революцiï в природознавствi, приведшей до появи сучасноï науки, був цiлий ряд приголомшуючих вiдкриттiв у фiзику, що зруйнували всю картезианско-ньютоновскую космологiю. Сюди ставляться вiдкриття електромагнiтних хвиль Г. Герцом, короткохвильового електромагнiтного випромiнювання К. Рентгеном, радiоактивностi А. Беккерелем, електрона Дж. Томсоном, свiтлового тиску П.Н.Лебедєвим, введення iдеï кванта М. Планком, створення теорiï вiдносностi А. ейнштейном, опис процесу радiоактивного розпаду е.Резерфордом. В 1913 — 1921 р. на основi подань про атомне ядро, електрони й кванти Н. Бор створює модель атома, розробка якоï ведеться вiдповiдно до перiодичноï системи елементiв Д.И. Менделєєва. Це — перший етап новiтньоï революцiï у фiзику й у всьому природознавствi. Вiн супроводжується катастрофою колишнiх подань про матерiю i ïï будову, властивостях, формах руху й типах закономiрностей, про простiр i час. Це привело до кризи фiзики й усього природознавства, що було симптомом бiльше глибокоï кризи метафiзичних фiлософських пiдстав класичноï науки Другий етап революцiï почався в серединi 20-х рр. XX столiття й пов'язаний зi створенням квантовоï механiки й сполученням ïï з теорiєю вiдносностi в новiй квантово- релятивiстськiй фiзичнiй картинi миру Наприкiнцi третього десятилiття XX столiття практично всi найголовнiшi постулати, ранiше висунутi наукою, виявилися спростованими. У ïхнє число входили подання про атоми як твердих, неподiльних i роздiльних цеглинках матерiï, про час i простiр як незалежних абсолютах, про строгу причинну обумовленiсть всiх явищ, про можливiсть об'єктивного спостереження природи Попереднi науковi подання були оскарженi буквально з усiх бокiв. Ньютоновские твердi атоми, як нинi з'ясувалося, майже цiлком заповнене порожнечею. Тверда речовина не є бiльше найважливiшою природною субстанцiєю. Тривимiрний простiр i одномiрний час перетворилися у вiдноснi прояви четирехмерного просторово-тимчасового континуума. Час тече по-рiзному для тих, хто рухається з рiзною швидкiстю. Поблизу важких предметiв час уповiльнюється, а при певних обставинах воно може й зовсiм зупинитися. Закони Евклiдовоï геометрiï бiльше не є обов'язковими для природоустройства в масштабах Всесвiту. Планети рухаються по своïх орбiтах не тому, що ïх притягає до Сонця якась сила, що дiє на вiдстанi, але тому, що сам простiр, у якому вони рухаються, скривлено. Субатомнi феномени виявляють себе i як частки, i як хвилi, демонструючи свою двоïсту природу. Стало неможливим одночасно обчислити мiсце розташування частки й вимiряти ïï прискорення. Принцип невизначеностi в коренi пiдривав i витiсняв собою старий лапласовский детермiнiзм. Науковi спостереження й пояснення не могли рухатися далi, не торкнувшись природи спостережуваного об'єкта. Фiзичний мир, побачений очами фiзика XX столiття, нагадував не стiльки величезну машину, скiльки неосяжну думку Початком третього етапу революцiï були оволодiння атомною енергiєю в 40-е роки нашого сторiччя й наступнi дослiдження, з якими зв'язане зародження електронно-обчислювальних машин i кiбернетики. Також у цей перiод поряд з фiзикою стали лiдирувати хiмiя, бiологiя й цикл наук про Землю. Слiд також зазначити, що iз середини XX столiття наука остаточно злилося з технiкою, привiвши до сучасноï науково- технiчноï революцiï Квантово — релятивiстська наукова картина миру стала першим результатом новiтньоï революцiï в природознавствi Iншим результатом науковоï революцiï стало твердження некласичного стилю мислення. Стиль наукового мислення — прийнятий у науковому середовищi спосiб постановки наукових проблем, аргументацiï, викладу наукових результатiв, проведення наукових дискусiй i т.д. Вiн регулює входження нових iдей в арсенал загального знання, формує вiдповiдний тип дослiдника. Новiтня революцiя в науцi привела до замiни споглядального стилю мислення деятельностним . Цьому стилю властивi наступнi риси: 1. Змiнилося розумiння предмета знання: ïм стала тепер не реальнiсть у чистому видi, фиксируемая живим спогляданням, а деякий ïï зрiз, отриманий у результатi певних теоретичних i емпiричних способiв освоєння цiєï реальностi 2. Наука перейшла вiд вивчення речей, якi розглядалися як незмiнн i здатнi вступати в певнi зв'язки, до вивчення умов, потрапляючи в якi рiч не просто поводиться певним чином, але тiльки в них може бути або не бути чимсь. Тому сучасна наукова теорiя починається з виявлення способiв i умов дослiдження об'єкта 3. Залежнiсть знань про об'єкт вiд засобiв пiзнання й вiдповiдноï ïм органiзацiï знання визначає особливу роль приладу, експериментальноï установки в сучасному науковому пiзнаннi. Без приладу нерiдко вiдсутня сама можливiсть видiлити предмет науки (теорiï), тому що вiн видiляється в результатi взаємодiï об'єкта iз приладом 4. Аналiз лише конкретних проявiв сторiн i властивостей об'єкта в рiзний час, у рiзних ситуацiях приводить до об'єктивного розкиду кiнцевих результатiв дослiдження. Властивостi об'єкта також залежать вiд його взаємодiï iз приладом. Звiдси випливає правомiрнiсть i рiвноправнiсть рiзних видiв опису об'єкта, рiзних його образiв. Якщо класична наука мала справу з єдиним об'єктом, вiдображуваним єдино можливим щирим способом, то сучасна наука має справу з безлiччю проекцiй цього об'єкта, але цi проекцiï не можуть претендувати на закiнчений всебiчний його опис 5. Вiдмова вiд споглядальностi й наïвноï реалiстичностi установок класичноï науки привiв до посилення математизацiï сучасноï науки, зрощуванню фундаментальних i прикладних дослiджень, вивченню вкрай абстрактних, абсолютно невiдомих ранiше науцi типiв реальностей — реальностей потенцiйних (квантова механiка) i вiртуальних (фiзика високих енергiй), що привело до взаємопроникнення факту й теорiï, до неможливостi вiддiлення емпiричного вiд теоретичного Сучасну науку вiдрiзняє пiдвищення рiвня ïï абстрактностi, втрата наочностi, що є наслiдком математизацiï науки, можливостi оперирования високоабстрактними структурами, позбавленими наочних прообразiв Змiнилися також логiчнi пiдстави науки. Наука стала використовувати такий логiчний апарат, що найбiльш пристосований для фiксацiï нового деятельностного пiдходу до аналiзу явищ дiйсностi. Iз цим зв'язане використання некласичних ( неаристотелевских ) багатозначних логiк, обмеження й вiдмови вiд використання таких класичних логiчних прийомiв, як закон виключеного третього Ще одним пiдсумком революцiï в науцi став розвиток бiосферного класу наук i нове вiдношення до феномена життя. Життя перестало здаватися випадковим явищем у Всесвiтi, а стала розглядатися як закономiрний результат саморозвитку матерiï, також закономiрно приведший до виникнення розуму. Науки бiосферного класу, до яких ставляться ґрунтознавство, бiогеохiмiя, бiоценологiя, бiогеографiя, вивчають природнi системи, де йде взаємопроникнення живоï й неживоï природи, тобто вiдбувається взаємозв'язок рiзноякiсних природних явищ. В основi бiосферних наук лежить естественноисторическая концепцiя, iдея загального зв'язку в природi. Життя й живе розумiються в них як iстотний елемент миру, дiєво формуючий цей мир, що створив його в нинiшньому видi Сучасноï називається наука, пов'язана iз квантово- релятивiстською картиною миру. Сучасну науку iнакше називають некласичною наукою, тому що майже по всiх своïх характеристиках вона вiдрiзняється вiд класичноï науки, тому Сучасна наука має наступнi особливостi 6. Вона не визнає класичну механiку як провiдна наука, замiнивши ïï квантово-релятивiстськими теорiями, що привело до руйнування класичноï моделi свiту-механiзму. Ïï перемiнила модель миру-думки, заснована на iдеях загального зв'язку, мiнливостi й розвитку Механiстичнiсть i метафизичность класичноï науки змiнилися новими дiалектичними установками: - сучасний iмовiрнiсний детермiнiзм, що припускає варiативнiсть картини миру перемiнив класичний механiчний детермiнiзм, що абсолютно виключає елемент випадкового з картини миру,; - деятельностний пiдхiд, що визнає неодмiнний вплив самого дослiдника, приладiв i умов на проведений експеримент i отриманi в ходi його результати перемiнили пасивну роль спостерiгача й експериментатора в класичнiй науцi; - прагнення знайти кiнцеву матерiальну першооснову миру змiнилося переконанням у принциповiй неможливостi зробити це, поданням про невичерпнiсть матерiï вглиб; - новий пiдхiд до розумiння природи пiзнавальноï дiяльностi ґрунтується на визнаннi активностi дослiдника, що не просто є дзеркалом дiйсностi, але дiєво формуючий ïï образ; - наукове знання бiльше не розумiється як абсолютно достовiрне, але тiльки як вiдносно щире, iснуюче в безлiчi теорiй, що мiстять елементи об'єктивно-щирого знання, що руйнує класичний iдеал точного й строгого (кiлькiсно необмежено детализируемого) знання, обумовлюючи неточнiсть i нестрогiсть сучасноï науки 2. У нових дослiдницьких установках переломлюється картина постiйно, що змiнюється природи: - визнання залежностi властивостей предмета вiд конкретноï ситуацiï, у якiй вiн перебуває; - вiдмова вiд iзоляцiï предмета вiд навколишнiх впливiв, що було властиво класичнiй науцi; - системно-цiлiсна оцiнка поводження предмета, що зiзнається обумовленим як логiкою внутрiшньоï змiни, так i формами взаємодiï з iншими предметами; - антиелементаризм — вiдмова вiд прагнення видiлити елементарнi складовi складних структур, системний аналiз динамiчно дiючих вiдкритих нерiвновагих систем - динамiзм — перехiд вiд дослiдження рiвноважних структурних органiзацiй до аналiзу нерiвновагих, нестацiонарних структур, вiдкритих систем зi зворотним зв'язком; 3. Невипадковiсть появи Життя й Розуму у Всесвiтi доводять розвиток бiосферного класу наук, а також концепцiï самоорганiзацiï матерiï; це на новому рiвнi повертає нас до проблеми мети й змiсту Всесвiту, говорить про заплановану появу розуму, що повнiстю виявить себе в майбутньому 4. До свого логiчного кiнця дiйшло протистояння науки й релiгiï. Не буде перебiльшенням твердження, що наука стала релiгiєю XX столiття. З'єднання науки з виробництвом, науково-технiчна революцiя, що почалася iз середини сторiччя, здавалося, подали вiдчутнi докази провiдноï ролi науки в суспiльствi. Парадокс полягав у тiм, що саме цьому вiдчутному свiдченню призначено було виявитися вирiшальноï в досягненнi зворотного ефекту URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/osnovni_risi_suchasnoi_nauki.dhtml