КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/obgovorennja_nazvi_tvoru_umberto_eko_im039ja_trojandi.dhtml

	Обговорення назви твору Умберто Еко Iм'я троянди Спочатку У. Еко хотiв назвати книгу “Абатство злочинiв”, але такий заголовок налаштовував читачiв на детективний сюжет i збив би з пантелику тих, кого цiкавить тiльки iнтрига. Мрiя автора назвати роман “Адсон з Мелька” займає начебто нейтральну позицiю. Заголовок “Iм'я троянди”, вiдзначає У.Еко, пiдiйшов йому, “тому що троянда символiчна фiгура, насичена змiстами настiльки, що змiсту в неï майже немає… Назва, як i задумано, дезорiєнтує читача… Назва повинна заплутувати думки, а не дисциплiнувати ïх”. У такий спосiб письменник пiдкреслює, що текст живе своïм власним життям. Звiдси новi, рiзнi iнтерпретацiï, на якi i повинна налаштовувати назва роману.
 Iтало Кальвiно, вiдомий iталiйський письменник XX столiття, творчiсть якого також пов'язана з модернiзмом, писав: “Хто ми такi, ким є кожний з нас, якщо не комбiнацiєю досвiду, iнформацiï, читання i вимислу? Кожне життя це енциклопедiя, бiблiотека, реєстр предметiв, сукупнiсть iгор, що безупинно перемiшуються й упорядковуються в довiльних комбiнацiях. Своïм романом У. Еко довiв справедливiсть цього.
 Роман супроводжують “Нотатки на полях” “Iменi троянди”, у яких автор блискуче розповiдає про створення свого роману. Роман закiнчується латинською фразою, що перекладається так: “Троянда при iменi колишньому з нашими надалi iменами”. Як вiдзначає сам автор, вона викликала багато питань, тому “Нотатки на полях” “Iменi троянди” починаються з “пояснення” змiсту заголовка.
 “Я написав роман тому, що менi захотiлося, пише автор. Думаю, що це достатня пiдстава, щоб сiсти i почати розповiдати. Я почав писати в березнi 1978 року. Менi хотiлося отруïти ченця. Думаю, що будьякий роман народжується вiд подiбних думок. Iнша м'якоть нарощується сама собою”. Дiя роману вiдбувається в добу Середньовiччя. Автор пише: “Спершу я збирався оселити ченцiв у сучасному монастирi. Але оскiльки будьякий монастир, а особливо абатство, дотепер живе пам'яттю середньовiччя, я розбудив у собi медiєвiста вiд зимовоï сплячки i почав копатися у власному архiвi. Монографiя 1956 року з середньовiчноï естетики, сотня сторiнок 1969 року на ту ж тему; кiлька статей; заняття середньовiчною культурою в 1962 роцi, у зв'язку з Джойсом; нарештi, у 1972 роцi велике ослiдження з Апокалiпсиса i iлюстрацiï до тлумачення Апокалiпсиса Беата Лiєбанського: загалом, моє середньовiччя пiдтримувалося в бойовiй готовностi. Я вигрiб купу матерiалiв конспектiв, ксерокопiй, виписок. Усе це вiдбиралося, починаючи з 1952 року, для досить незрозумiлих цiлей: для iсторiï виродкiв, для книги про середньовiчнi енциклопедiï, для теорiï спискiв… У якийсь момент я вирiшив, що оскiльки середньовiччя моя уявна повсякденнiсть, найпростiше помiстити дiю прямо в середньовiччя”.
 “Отже, я вирiшив, що розповiдь пiде не тiльки про середнi столiття. Я вирiшив, що розповiдь почнеться з середнiх столiть, з вуст лiтописця тiєï епохи”, пише автор. З цiєю метою Умберто Еко перечитав величезну кiлькiсть середньовiчних хронiк, “навчався ритму, наïвностi”. На думку Еко, робота над романом захiд космологiчний: “Для розповiдi насамперед необхiдно створити певний свiт, якнайкраще облаштувавши його, продумавши до деталей. У створеному мною свiтi особливу роль вiдiгравала Iсторiя . Тому я нескiнченно перечитував середньовiчнi хронiки i в мiру читання розумiв, що в роман неминуче прийдеться вводити такi речi, яких спочатку в мене й у думках не було, наприклад, боротьбу за бiднiсть i гонiння iнквiзицiï на напiвбратiв.
 Скажiмо, чому в мене в книзi з'явилися напiвбрати, а з ними чотирнадцяте столiття? Якщо вже складати середньовiчну повiсть, менi б узяти XIII чи XII столiття цi епохи я знав набагато краще. Але потрiбен був детектив, слiдчий. Найкраще англiєць (iнтертекстуальна цитацiя).
 Цей слiдчий повиннен був вiдрiзнятися любов'ю до спостережень i особливим умiнням тлумачити зовнiшнi ознаки. Такi якостi можна зустрiти тiльки у францисканцiв, i то пiсля Роджера Бекона. У той же час розроблену теорiю знакiв ми знаходимо тiльки в оккамiстiв. Вiрнiше, ранiш вона теж iснувала, але ранiше iнтерпретацiя знакiв або носила чисто символiчний характер, або бачила за знаками лише iдеï й унiверсали. I тiльки вiд Бекона до Оккама, в цей єдиний перiод, знаки використовувалися для вивчення iндивiдуалiй. Так я зрозумiв, що сюжет доведеться розгортати в чотирнадцятому столiттi, i залишився дуже незадоволеним. Це менi було набагато сутужнiше. Раз так i новi читання, а за ними нове вiдкриття. Я твердо зрозумiв, що францисканець чотирнадцятого столiття, навiть англiєць, не мiг бути байдужим до дискусiï про бiднiсть. Тим паче, якщо вiн друг чи учень Оккама, чи просто людина його кола. До речi, спершу я хотiв зробити слiдчим самого Оккама, але потiм вiдмовився вiд цiєï думки, тому що як особистiсть вiн менi малосимпатичний”.
 Автор так пояснює причину вибору даного часу у своєму романi: “Чому дiя датована саме кiнцем листопада 1327 року? Тому що до грудня Михайло Цсзенський вже в Авiньйонi. От що значить до кiнця облаштувати свiт iсторичного роману. Деякi елементи такi, як число сходинок залежать вiд волi автора, а iншi, такi, як пересування Михайла, залежать тiльки вiд реального свiту, що зовсiм випадково, i тiльки в романах цього типу, втискається в довiльний свiт оповiдання”.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/obgovorennja_nazvi_tvoru_umberto_eko_im039ja_trojandi.dhtml