КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/lirichniy_syjet_i_simvolika_virsha_more_jukovskogo.dhtml

	ЛIричний сюжет I символIка вIрша Море Жуковського Без В.А.Жуковського не можна уявить собi росiйську романтичну поезiю. Саме Жуковський змусив слово природно передавати самi тонкi переживання людини. Крiм того, вiн перетворив деякi поетичнi жанри: у першу чергу, послання й елегiю
 Єдина тема й основний змiст лiрики Жуковського — душу людини, мiркуванням про неï присвячена його поезiя. У своïй лiрицi вiн створює узагальнюючий образ романтичного лiричного героя. Наприклад, з вiрша Лара Рук читач нiчого не довiдається про придворне свято, деталi обстановки. Свято — це лише частина щиросердечного життя самого поета. У своïх елегiях На кончину ïï величностi королеви Виртембергской i Слов'янцi лiричний герой виражає настроєнiсть своєï душi, то емоцiйне хвилювання, що злилося в нього iз трагiчними або свiтлими подiями
 Лiрика Жуковського в цiлому — це панорама, що розгортається, складного внутрiшнього миру, цiннiсть якого полягає в гуманних устремлiннях. Поет використав слово не стiльки для називания, скiльки для передачi настрою
 Досить зримий предметний мир вiдбитий в елегiï Вечiр. Цей зовнiшнiй мир став своєрiдним вiдбиттям душi лiричного героя. Вiрш починається з опису гармонiï стрiмкого струмка, але його не цiкавить струмок як якесь явище природи. Зате поет повно передає враження, що зробив потiк на лiричного героя
 У другому вiршi (Як тиха твоя гармонiя приємна!) поет вiдволiкається вiд конкретних земних ознак. Героєвi приємний не сам струмок, а тиха гармонiя: мiж струмком i душею поета встановлюється тiсний взаємозв'язок
 Зображуючи природу, Жуковський, з одного боку, схоплює такi ïï ознаки, якi спiвзвучнi його душi, настроям, переживанням, а з iншого боку — в образах природи запам'ятовує свiй емоцiйний стан. Адже це його душа повна жвавоï зосередженостi, це на неï виходить свiтла гармонiя. Так природний пейзаж стає пейзажем душi Глибокий фiлософський змiст з'являється й у баладах В.А.Жуковського. Поет перетворив цей жанр. Як правило, вiн брав чужi сюжети. Серед його балад видiляються три групи: росiяни (Людмила, Свiтлана, Дванадцять сплячих дiвши), середньовiчнi лили лицарськi (Эолова арфа, Замок Смальгольм або Iванов вечiр, Лицар Тогенбург, Кубок, Ролан зброєносець), античнi (Кассандра, Ахiлл, Элевзинский свято). Всi балади будуються на якiмсь легендарному переказi, неодмiнно чудесному. Цi або дiя надприродноï сили, або жахливий випадок, або непередбачена подiя. Чудесне при цьому — щось виняткове, вихiдне за рамки звичного
 Заслуга Жуковського полягає в тому, що вiн не пiддався спокусi зобразити лише зовнiшнi атрибути баладного сюжету. Вiн не прибiгає до декоративноï традицiï, а бере за основу збагнення думок, почуттiв, переживань. У баладi Людмила i Свiтлана головнi героïнi попадають пiд дiю непояснених сил. Людмила очiкує повернення коханого. Вiн приходить до неï вночi, вигляд його сильно змiнився. Вiн вiдвозить героïню на своєму конi по неозорому просторi неба. У пiдсумку коханий виявляється мерцем i несе слiдом за собою живу душу Людмили
 Сюжет балади Свiтлана нагадує попереднiй, вiн також наповнений мотивами жаху, очiкування, загадковостi. Але кiнець цiєï балади оптимiстичний. Всi случившееся з героïнею виявляється лише страшним сном
 Елегiя Море(1822) передає фiлософську думку поета про єднiсть буття. Першого ж рядка елегiï зверненi до цiєï вiльноï стихiï. Море — символ устремлiння, дiяльностi, волi в романтичнiй традицiï. Поет використає виразнi епiтети, щоб передати його чудову красу: безмовне, блакитне, збентеженоï.
 Лiричний герой почуває неповторну загадку, привабливiсть моря. Вiн намагається вiдповiстити на запитання, що рухає цiєю безбережною стихiєю. Виявляється, iз земного життя море тягне до себе свiтле небо. У природi все взаємозалежно. Коли спокiйно, сладостно небо, море ллється светозарной лазур'ю, пестить його золотi хмари . Небеснi свiтила вiдбиваються в морських безоднях. Iнтонацiя елегiï рiзко мiняється, коли небо покривається iмлою, хмарами. Море, подiбно живiй iстотi, бореться за дороге йому небо, б'ється, виє, подъемлет хвилi.
 Третя композицiйна частина повертає опис спокiйного моря. Сладостний блиск небес вертається. Але, на вiдмiну вiд неба, море нiколи не буває абсолютно спокiйним, безтурботним. Навiть у хвилини затишку воно приховує смятенье, тремтить за небо. Таким чином, вся елегiя побудована на антитезi й у той же час тiсного взаємозв'язку двох романтичних стихiй: моря й неба. Якщо море виражає вiчний рух, незаспокоєнiсть, то небо позначає невимiрний простiр, мiнливiсть станiв, безбережнiсть i безтурботнiсть. Небо капризно, море кориться йому. Обидвi стихiï одушевленi настроєм лiричного героя, у кожноï з них свiй настрiй, свiй неповторний характер
 В.А.Жуковський вiдкрив росiйськiй лiтературi мова справжнiх почуттiв, фiлософських мiркувань. Його поезiя звернена до вiчного й, у той же час, до сиюминутним станiв людськоï душi. Поезiя В.А.Жуковського вiдкрила росiйському читачевi мир страстей, мир чудесний, загадкового, мир таємничих переказiв, складнiсть i психологiчну глибину особистостi


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/lirichniy_syjet_i_simvolika_virsha_more_jukovskogo.dhtml