КГБ: Киевская городская библиотека URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/chomu_golovnim_geroem_romanu_evgeniy_onegin.dhtml Чому головним героєм роману ЄвгенIй ОнєгIн став дворянин Роман Євгенiй Онєгiн — це роман про любов. На життєвому шляху кожний з героïв зустрiчає це чудове почуття. Але жодному з персонажiв не вдається з'єднатися з коханою людиною. Нянька Тетяни Ларiнiй говорить, що в ïï час навiть не чули про любов… Коли молодий була мати Тетяни, про любов не тiльки чули, але й читали французькi романи, якi визначали свiдомiсть дiвчин. Старша Ларiна любила, але була видана замiж за iнший. Спочатку вона дуже горювала й плакала, але згодом упокорилася й звикла. Ïï щастям стала звичка. Пушкiна формулює це так: Звичка понад нас дана: Замiна счастию вона Сама Тетяна любить Онєгiна самозабутньо, …без мистецтва, / Слухняна влеченью почуття. Ця щира любов збережеться в ïï душi протягом усього дiï роману. Навiть будучи замужем, вiддавши перевагу виконанню боргу перед чоловiком можливому щастю, Тетяна як i ранiше любить Онєгiна й, не лицемiрячи, говорить йому про своє почуття Любов Володимира Ленского до Ольги Ларiноï по силi й щиростi схожа на переживання Тетяни: Вiн спiвав любов, любовi слухняний… Пушкiн захоплюється почуттям Ленского: Ах, вiн любив, як у нашi лета / Уже не люблять… Iнша справа Онєгiн. Спочатку вiн був розчарований у жiнках (…Красунi не довго були / Предмет його звичних дум i …Я не створений для блаженства; / Йому далека душа моя; / Даремнi вашi досконалостi…), але потiм розумiє крах свого колишнього свiтовiдчування. Євгенiй пише Тетянi: Я думав: вiльнiсть i спокiй Замiна щастю. Боже мiй! Як я помилився, як покараний! Дiйсно, до iншого розумiння щастя в любовi приходить Онєгiн наприкiнцi роману: …розумiти Душею вся ваша досконалiсть, Перед вами в борошнах завмирати, Блiднути й гаснути… от блаженство! Искреннее, природне, чисте й пiднесене, що не вгасає згодом почуття оспiвує автор у романi, така його концепцiя любовi Лист Тетяни до Онєгiна… Його писала юна повiтова панянка (як вiдомо, по-французькому), iмовiрно, переступаючи через величезнi моральнi заборони, сама лякаючись несподiваноï сили своïх почуттiв: Я к вам пишу — чого ж боле Що я можу ще сказати Тепер, я знаю, вiд вас залежить Мене презреньем покарати… Уже в цих рядках — вся Тетяна Гордiсть ïï, ïï поняття про пристойностi страждають вiд одного — ïй доводиться першоï визнаватися в любовi чоловiковi. I в глибинi душi Тетяна напевно була впевнена у взаємностi. Вона припускає, що могла б бути щаслива з iншим, i в цьому припущеннi є частка настiльки невластивого ïй кокетства; але вiдразу стрiмкiсть почуттiв у нiй бере гору й вихлюпується: Iншоï!.. Нi, нiкому на свiтi Не вiддала б серця я.. Рiзкий, раптовий перехiд на ти — напевно випадковий, неусвiдомлений. Чому.. Тетяна тут — i в наступних рядках — гранично розкрита, абсолютно вiдверта. Вона викладає всi повнiстю, нiчого не приховуючи, чесно й прямо. I ми читаємо такi, примiром, рядка: Уяви: я тут одна, Нiхто мене не розумiє, Розум мiй знемагає, И мовчачи гинути я належна Отож що шукала вона в Онєгiнi!.. Розумiння… Онєгiн, з його свiтськоï негiдноï присищенностью, здавався ïй, юнiй сiльськiй дiвчинцi, людиною незвичайним — а виходить, здатним ïï зрозумiти. Але Тетяна сама усвiдомлює жах свого вчинку, .аморального в очах свiтла ( але не в ïï власних!), i пише: Кiнчаю! Страшно перечесть… Соромом i страхом завмираю… Але менi порукою ваша честь, И смiло ïй себе довiряю… Яка сила й простота в цих словах!.. I знову — перехiд на ви… Отямилася, спохватилася, пошкодувала про власну смiливу щирiсть (страшно перечесть), але — нi єдиного слова не виправила. От вона — Тетяна Ларiна, героïня роману. Онєгiн не такий. До речi, не треба забувати, що Онєгiн на початку роману й наприкiнцi його — рiзнi люди. Лист пише другий Онєгiн, що змiнився за час мандрiвок, знову здатний любити. Як i Тетяна, вiн переступає через неписанi закони суспiльноï моральностi (пише любовний лист замужнiй дамi!): Передбачаю все: вас образить сумноï таємницi поясненi, Яке гiрке презренье Ваш гордий погляд зобразить! Тут не стрiмкий юний порив Тетяни, а глибоке почуття зрiлоï людини. Розумiючи, що вiн може ушкодити репутацiï Тетяни, Онєгiн нi в якiй мерi не ставить ïï пiд удар, нiчого не просить: Нi, поминутно бачити вас, Усюди випливати за вами Посмiшку вуст, движенье око ловити закоханими очами, — от i всi, про бiльший вiн не смiє сказати. Тепер це — зовсiм iнша людина. Колишнiй Онєгiн — той самий, що дав таку строгу одповiдь Тетянi в парку — не змiг би повнiстю пiдкоритися такому почуттю, не змiг би так любити. А цей — може: И, заридав у ваших нiг, Вилити благання, признанья, пенi, Всi, усе, що виразити б мiг, А тим часом удаваним хладом Озброювати й мовлення й дурниця… Онєгiн — не Тетяна Вiн не може (i не смiє, i не має права!) виразити iнакше свою любов. Вiн змушений причинятися. I в пiдсумку герой визнає себе переможеним: Але так i бути: я сам собi Противитися не в силах боле; Усе вирiшено: Я в вашiй волi И вiддаюся моïй долi Помiтимо, що тут — майже дослiвне повторення листа Тетяни: Усе вирiшено: Я в вашiй волi, — пише Онєгiн, а вона: Тепер, я знаю, вiд вас залежить… Бути у чужiй волi, залежати вiд когось — i щастя й нещастя одночасно. Пушкiна любить своïх героïв, але не жалує ïх — вони повиннi пройти складний i тернистий шлях морального вдосконалювання, i два листи, таких близьких за змiстом i таких рiзних по його вираженню, — етапи цього складного шляху URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/chomu_golovnim_geroem_romanu_evgeniy_onegin.dhtml