КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/bunt_golovnogo_geroja_romana_zlochin_i_pokarannja.dhtml

	Бунт головного героя романа Злочин I покарання Роман Злочин i покарання був написаний в 1866 роцi великим росiйським письменником Ф. М. Достоєвським. Цей добуток вiдтворює життя мiськоï бiдноти, вiдбиває рiст соцiальноï нерiвностi, злочинностi. Основний мотив роману — це падiння моральностi. У своєму добутку Ф.М.Достоєвський розповiдає про людей, що живуть напруженим духовним життям, якi болiсно, завзято шукають iстину.
 Письменник показує життя рiзних соцiальних груп: знедоленого мiського люду, придавленого нестатком i приниженнями, утворених бiднякiв, що бунтують проти зла й насильства, що процвiтають дiлкiв. Достоєвський глибоко дослiджує не тiльки внутрiшнiй мир окремоï людини, але i його психологiю. Вiн ставить складнi соцiальнi, моральнi й фiлософськi питання. Пошуки вiдповiдей на цi питання, боротьба iдей — от що становить основу роману. Головний герой Злочину й покарання — студент Родiон Розкольникiв, що живе в крайнiй бiдностi. Вiн був чудово гарний собою, iз прекрасними темними очима, русявий^-русявий-темно-русявий, ростом вище за середнє, тонкий i стрункий. Це духовно багата особистiсть. Неодноразово ми переконуємося в його чуйностi й чуйностi. Розкольникiв гостро сприймає чужий бiль.
 Ми маємо можливiсть переконатися в цьому. Так, ми бачимо, як, ризикуючи життям, головний герой рятує пiд час пожежi дiтей. А сiм'я Марме-Ладових? Наскiльки ранила Раскольникова картина вбогостi й нещасть, коли вiн вiдвiдав будинок цих людей! Вiн залишає там своï останнi мiднi грошi, хоча сам бiдний i не знає, як далi жити. Герой Достоєвського спiвчуває Сонi, прийняв ïï як пристойну панянку. Його дуже ранить цей побут, де навкруги панують бiднiсть i зневiрО. Така риса характеру Раскольникова, як любов до людей, проявляється, коли вiн намагається врятувати збезчещену дiвчинку-пiдлiтка, вiддає останнiй двугривенный, щоб не дiсталася вона ще одному мерзотниковi, жирному франтовi, що полював за нею. В особi головного героя ми бачимо безкорисливоï й чесноï людини, що мрiє про досконалiсть i гармонiю миру. Вiн розумний i гордий, його хвилюють удалечiнь питання.
 Чому однi — розумнi, добрi, шляхетнi — повиннi животiти, а iншi — незначнi, пiдлi, дурнi — живуть у розкошi й достатку? Як змiнити цей порядок? Хто така людина: тварина тремтяча або володар свiту, право имеющий переступити моральнi пiдвалини? Безвихiдна бiднiсть i постiйний нестаток змусили Раскольникова дiйти висновку про те, що суспiльство побудоване на несправедливостi. У його головi народжується дивовижна теорiя. Вiн уважає, що всi люди дiляться на двi категорiï: звичайнi й винятковi. Звичайнi становлять бiльшiсть i пiдкоряються закону, вони живуть для того, щоб народжувати собi подiбних. Винятковi, як, наприклад, Наполеон, нав'язують бiльшостi своïх воль. Для них не iснує законiв, вони самi ïх установлюють. Якщо ïм треба, вони можуть пiти й на злочин. Раскольникову залишається вирiшити, хто вiн — звичайна людина або володар долi. Чи має вiн право порушити закон для того, щоб улаштувати свою долю, полегшити життя матерi, сестри й iнших людей? Якщо вiн сильна особистiсть, то вiн зможе ощасливити юрбу, думає Розкольникiв. Створена героєм Достоєвського теорiя приводить його до злочину. Переконаний у своïй винятковостi, Розкольникiв вiрить у правоту своєï теорiï й перевiряє ïï на практицi, убивши старуху-процентщицу. Це вбивство й повинне було стати випробуванням для РаскольниковО. Баба- Процентщица в романi Достоєвського втiлює в собi мир зла, корисливостi. На думку Раскольникова, ïï вбивство було б не злочином, а благом. Але, убивши бабу, Розкольникiв не вiдчув себе Наполеоном, якому усе дозволено.
 Ця людина не була покликана керувати бiльшiстю. Вiн хотiв мати волю й владу, а головне — влада! Над всiєю тремтячою твариною, над всiм мурашником! I цю владу вiн повинен був одержати, звiльнивши себе вiд морального закону. Але моральний закон виявився сильнiше його. Розкольникiв — мислитель, у якому зштовхнулися двi протилежнi iдеï: iдея любовi до людей i iдея презирства до них, Цi трагiчнi протирiччя зароджуються в глибинi душi героя, а також поряд з ними виникає iдея вседозволеностi, що заперечує все добре, свiтле, чисте в героï, одним словом, все найкраще. У цей час у його свiдомостi вiдбувається розлад, i Розкольникiв говорить: Менi життя один раз дається, я не хочу чекати загального щастя, я й сам хочу жити, я адже теж хочу. Але помилковий шлях, вибраний героєм роману, приводить його до морального катування. Вiдплата самiтнiстю — такий вирок, винесена Достоєвським.
 Це виражається в тiм, що пiсля здiйснення злочину Розкольникiв замикається в собi, i вся його внутрiшнє життя стає завзятою боротьбою iз самим собою. Письменник показує його в станi крайнього морального падiння, саморуйнування, самозаперечення. Раптово приходить внутрiшнє моральне покарання, про яке герой i не думав, радуючись за хвилину перед тим порятунку вiд небезпеки, що давила,. Вiн вiдчув себе ув'язненим у повну самiтнiсть: З ним вiдбувалося щось доконане йому незнайоме, нове, раптове й нiколи не колишнє, будь те всi його рiднi брати й сестри, а не квартальнi лоручики, те й тодi йому зовсiм нiчого було б звертатися до них i навiть нi в якому випадку життя. Це болiсне вiдчуття роз'єднаностi з людьми давить на Розкольникiв а, i вiн починає тягтися до них. Це видно зi слiв, звернених до Сонi: Не залишиш мене, Соня?
 Ми бачимо, що герой боïться втратити людини, що змiг його зрозумiти й полюбити. Соня i ïï любов стають для Раскольникова порятунком, i вiн пiдкоряється ïй не розумом, а всiєю своєю душею. I тiльки любов допомагає єднанню героя з людьми, його примиренню iз самим собою. Недарма Достоєвський пише: Ïх воскресила любов. Письменник заперечує iндивiдуалiзм, заперечує теорiю сильноï особистостi, влада надлюдини, навiть якщо це добрий тиран. Слiдом за Пушкiним i Толстим, вiн розвiнчує й наполеонизм. Навiть якщо на шлях насильства стає чесна й добра людина, вона неминуче приносить зло собi й iншим людям. Цю логiку життя письменник iлюструє й сюжетом роману. Убивши шкiдливу старушонку, Розкольникiв змушений убити i ïï сестру Лизавету, щоб не залишити свiдка злочину.
 Але сестра баби така ж бiдна й нещасна, як вiн сам, як Соня Мармеладова, що вiн хоче зробити щасливоï. Один злочин спричиняє iнше — така логiка злО. Бунт Раскольникова проти законiв суспiльства можна назвати iндивiдуалiстичним. Вiн не може бути засобом рiшення гострих соцiальних проблем. Тим бiльше, ïх не можна вирiшити шляхом насильствО. Достоєвський же бачить вихiд у поширеннi iдей християнськоï любовi й самопожертви. Так, Соня теж переступила закон, ставши повiєю, але зробила це заради любовi до своïм ближнiх, заради сiм'ï. Цей шлях самовiдданостi викупає злочин дiвчини. Достоєвський засуджує Раскольникова, але в той же час i спiвчуває йому. Письменник не може знайти виходу з миру зла й страждань, як i його герой. Але сам пошук шляху, заперечення насильства, культу сильноï особистостi, твердження величi любовi до людей зробили роман одним з найбiльших гуманiстичних добуткiв у свiтовiй лiтературi.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/bunt_golovnogo_geroja_romana_zlochin_i_pokarannja.dhtml