КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/TELEKOMUNIKACII/tradicii_buddizmu_y_tradicii_hinajani.dhtml

	ТрадицIÏ буддизму й традицIÏ Хинаяни Iншi традицiï Хинаяни, тексти яких були записанi не на впали, а на санскритi, досягли розквiту у властиво Iндiï й потiм з Iндiï поширилися на захiд, потiм на пiвнiч i на схiд уздовж Шовкового шляху через Центральну Азiю в Китай. Найбiльш важливими iз цих традицiй були Сарвастивада й Дхармагупта.
 Сарвастивада вiддiлилася вiд Тхеравади наприкiнцi правлiння короля Ашоки в серединi III в. до н. е., i досягла розквiту спочатку в Кашмiрi й Гандхаре, тобто на територiï сучасного Пакистанського Пенджабу й Центрального Афганiстану. Наприкiнцi III i початку II вв. до н. е. цi райони були захопленi нащадками грекiв, якi прийшли сюди бiльше столiття назад разом з Олександром Великим пiд час його походiв у Центральну Азiю й пiвнiчно-захiдну Iндiю. Потiм Сарвастивада поширилася на заселенi ними землi в Бактрии й Согдиане. Бактрия розташовувалася в районi мiж горами Гiндукуш в Афганiстанi й рiкою Оксус ( Аму-Дар'я) i включала Афганський Туркестан i частина територiï сучасноï Туркменiï. Согдиана розташовувалася в основному в районi мiж рiками Оксус i Яксартес (Сирдар'я) i охоплювала деякi райони сучасного Таджикистану, Узбекистану й, iмовiрно, Киргизiï. У серединi 1 в. до н. е. вона простиралася вiд Кашмiру на пiвнiч до Хотана в пiвденнiй частинi басейну рiки Тарим у Схiдному Туркестанi. Наприкiнцi 1 в. н. е. бiльша частина цих територiй входила я склад Кушанской iмперiï, населеноï центрально- азiатськими народами гуннского походження, якi зосередилися на пiвнiчно- заходi Iндiï. Кушанский король Канишка був заступником Сарвастивади й пiд час його правлiння були побудованi великi печернi буддiйськi монастирi й науковi центри в Бамиане в Центральному Афганiстанi, а також в Аджина-Тепе, Кара-Тепе й деяких iнших мiсцях у пiвденному Таджикистанi бiля сучасного Термеза. Також пiд час його царювання Сарвастивада з Кашмiру потрапила в Ладакх. З Хотана вона початку поширюватися через мiста- оазиси пустель Схiдного Туркестану в напрямку до мiста Купа, розташованому в пiвнiчнiй частинi басейну рiки Тарим, i в Кашгар на заходi. Був завершений запис текстiв Сарвастивади на санскритi й почата робота з ïхнього перекладу на хотанский мова . Однак у Центральнiй Азiï всi буддiйськi тексти записувалися на санскритi
 Приналежна Хинаяне школа Дхармагупти вiдпала вiд Тхервади на початку Ив. до н. е. i досягла розквiту на територiï сучасного Белуджистана на пiвденно-сходi Пакистану й у Парфянском царствi, особливо на територiï сучасного схiдного Iрану й деяких районiв Туркменiï. Аналiз священних текстiв показує, що починаючи з II в. н. е., у пiвнiчному Китаï головною школою Хинаяни була Сарвастивада, однак лiнiя присвяти ченцiв i черниць прийшла в Китай саме зi школи Дхармагупти, звiдси вона поширилася на Корею, Японiю й В'єтнам. Тексти Махаяни почали записувати на санскритi, а вiдкрито вони з'явилися незабаром пiсля закiнчення царювання короля Канишки в II в. н. е. Спочатку це мало мiсце в районi Андхра на пiвденно-сходi Iндiï, а потiм цi навчання швидко поширилися на пiвнiчну Iндiю, Кашмiр i, особливо, Хотан, Починаючи з IV в. у пiвнiчнiй частинi Iндiï були побудованi великi монастирськi унiверситети, такi як Наланда й Викрамашила. Поступово Махаяна потрапила також у Захiдний Туркестан, де буддизм, як уже згадувалося вище, сповiдався на територiях сучасноï Туркменiï, Таджикистану, Узбекистану й Киргизiï аж до арабських навал в VIII в., у результатi яких цi райони пiддалися мусульманизации. Як уже говорилося ранiше, рання iндiйська Махаяна потрапила також у Кампучию, а через неï в пiвденний В'єтнам
 У серединi II в. н. е. через Центральну Азiю й Шовковий шлях почалися контакти Китаю з буддизмом. Ченцi з купецьких сiмей Iндiï, Кашмiру, Согдиани, Парфiï, Хотана й Купи, багато хто з яких були уродженцями Китаю, почали перекладати буддiйськi тексти iз санскриту на китайську мову. Спочатку це були тексти Хинаяни, однак незабаром були переведенi також священнi тексти Махаяни. В III-IV вв. Китай був роздроблений на рiзнi князiвства делившиеся на пiвнiчнi й пiвденнi. У пiвденному Китаï, де продовжувала iснувати бiльше традицiйна китайська культура, iнтерес до буддизму був чисто фiлософським, що супроводжувалося безлiччю мiркувань, що часто плутає навчання Махаяни про порожнечу або вiдсутнiсть уявлюваних способiв iснування з мiсцевими iдеями небуття. На пiвночi, де правили по бiльшiй частинi династiï, що представляли народи некитайського походження, що були далекими предками тюркiв, тибетцiв, монголiв i маньчжуров, основне увага придiлялася медитацiï, а також розвитку й використанню екстрасенсорних i екстрафизических сил
 Оскiльки перекладений текст не були вiдiбранi вiдповiдно до якоï- небудь системи, а термiни часто запозичилися з конфуцианской традицiï й тiльки частково були еквiвалентнi перекладним термiнам, було багато плутанини щодо сутностi навчання Будди. Внаслiдок цього багато ченцiв робили подорожi по Шовковому шляху в Центральну Азiю або по морю з метою привезти бiльша кiлькiсть текстiв i сподiваючись iз ïхньою допомогою усунути неясностi; iз цiєю же метою вони вiдвiдували великi монастирськi унiверситети. Так було зiбрано й привезене в Китай багато текстiв. При спробах вiдомостi всiх цих текстiв воєдино вони зштовхнулися iз серйозними проблемами. В Iндiï навчання Махаяни не були ще досить унiфiкованi, i кожний прочанин, що приносив iз собою зв'язку текстiв, мав рiзний пiдбор матерiалу, внаслiдок чого не було єдиноï думки про те, якi тексти вважати найважливiшими навчаннями Будди. У такий спосiб виникли рiзнi школи китайського буддизму, що вiдрiзняються друг вiд друга найчастiше тим, який текст i який метод з тих, котрим учив Будда, визнавався головним
 У Китай буддизм потрапив також морським шляхом з пiвдня. Одним з найбiльших iндiйських учителiв, що прибили в Пiвденний Китай, був Бодхидхарма. Вiд майстра Бодхидхарми розвився так званий чань-буддизм. У цьому навчаннi особлива увага придiляється простому й природному буттю в гармонiï iз природою й всесвiтом, що характерно також для китайськоï фiлософiï даосизму Як я вже вiдзначала, буддизм завжди прагне пристосуватися до тоï культури, у яку вiн входить. У пiвденному Китаï також вiдбувається адаптацiя буддiйських технiк. Там також учать, що iснує “миттєве” просвiтлiння. Це погодиться з конфуцианской iдеєю про те, що людина доброчесна по своïй природi, i виходить iз концепцiï, що кожний має природу будди, про що я вже сказав на початку лекцiï. Чань-Буддизм учить, що якщо людина зможе заспокоïти всi своï “штучнi” (суєтнi) думки, те вiн зможе перебороти всi своï омани й перешкоди як оком змигнути, i тодi негайно наступить просвiтлiння. Це не вiдповiдає iндiйськiй концепцiï про те, що розвиток здатностей iде в рамках поступового тривалого процесу створення позитивного потенцiалу, розвиваючи жаль i так далi шляхом активноï допомоги iншим людям
 У цей час у Китаï iснувала величезна кiлькiсть воюючих князiвств: у краïнi панував хаос. Протягом тривалого часу Бодхидхарма зосереджено мiркував про те, якi методи можуть бути прийнятними для того часу й для тих умов; вiн розробив те, що в наслiдку стало вiдомо як бойовi мистецтва, i почав Навчати цим мистецтвам
 В Iндiï не iснувала традицiя бойових мистецтв; що-небудь подiбне не розвилося пiзнiше нi в Тибетi, нi в Монголiï, куди буддизм проникнув з Iндiï. Будда вчив про тонкi енергiï тiла й роботi з ними. Оскiльки розроблена для Китаю система бойових мистецтв також має справу з тонкими енергiями тiла, вона погодиться з буддизмом. Однак у бойових мистецтвах енергiï тiла описуються з погляду прийнятого в Китаï традицiйного подання про цi енергiï, що ми знаходимо вдаосизме.
 Буддизму властиве прагнення розвити етичну самодисциплiну й здатнiсть до концентрацiï для того, щоб особистiсть могла зосередитися на реальностi, мудро проникаючи в суть речей i переборюючи омани; а також розв'язати власних проблеми й максимально допомогти навколишньоï. Бойовi мистецтва є технiкою, що дає можливiсть розвити тi якостi особистостi, якi можуть бути використанi для досягнення тоï ж самоï мети
 У Китаï й у Схiднiй Азiï найбiльш популярною буддiйською школою є школа Чистоï землi, що особлива увага придiляє переродженню в Чистiй землi Будди Амитаби. Там все сприяє тому, щоб швидше стати Буддою й могти скорiше приносити користь iншим. Особлива увага в Iндiï завжди придiлялося медитативним практикам концентрацiï з метою досягнення цiєï ж мети. У Китаï вчили, що все, що треба робити, це повторювати iм'я Амитаби.
 Популярнiсть цiєï школи в регiонi поширення китайськоï культури навiть у наш час пояснюється, iмовiрно, тим, що iдея переродження Будди Амитаби в Чистiй землi, що перебуває на заходi, погодиться з даоською iдеєю про влучення пiсля смертi в “захiдний рай” безсмертних. Таким чином, ми розглянули рiзнi аспекти й модифiкацiï класичного китайського буддизму
 Внаслiдок суворих переслiдувань буддизму в Китаï в серединi IX в. бiльшiсть шкоiл, що мають фiлософську орiєнтацiю, стихло. Основними збереженими формами буддизму були школа Чистоï землi й чань-буддизм. У бiльше пiзнiше час буддизм змiшався з конфуцианским культом шанування предкiв i даоських практикiв гадання спалочками.
 Протягом багатьох сторiч буддiйськi тексти переводилися на китайську мову iз санскриту й iндоєвропейських мов Центральноï Азiï. Китайський канон бiльше великий, нiж палийский, тому що вiн включає також тексти Махаяни. Правила дисциплiни й обiтницi для ченцiв i черниць трохи вiдрiзняються вiд прийнятих у традицiï Тхеравади, тому що китайцi, як уже згадувалося вище, додержуються iншоï школи Хинаяни, а саме школi Дхармагупти. Незважаючи на те, що 85% обiтниць ченцiв, i черниць тi ж самi, що й у текстах Тхеравади, незначнi розходження iснують. У Пiвденно-Схiднiй Азiï ченцi носять жовтогарячi або жовтi одяги без сорочок. У Китаï вiддають перевагу одягу прийнятих у цiй краïнi чорноï, сiроï й коричневоï квiток з довгими рукавами, що викликано традицiйними конфуцианскими поданнями про скромнiсть. На вiдмiну вiд Тхеравади й пiзнiх тибетських традицiй у Китаï iснує традицiя повнiстю присвячених черниць2. Ця спадкоємна пiнiя присвяти триває в цей час на Тайваневi, у Гонконгу й Пiвденнiй Кореï
 Властиво китайська буддiйська традицiя iснує в наш час у дуже обмежених масштабах у Китайськiй Народнiй Республiцi. Вона найпоширенiша на Тайваневi, а практикується в Гонконгу, у заморських громадах китайцiв на Сiнгапурi, у Малайзии, Iндонезiï, Таïландi, В'єтнамi й на Фiлiппiнах, а також у Сполучених Штатах i iнших краïнах, де осiли китайцi
 Раннi форми буддизму, виявленi як у Захiдному, так i в Схiдному Туркестанi, крiм Китаю, поширилися на iншi культури краïн Центральноï Азiï, однак часто до них домiшувалися деякi елементи китайськоï культури. Вартоï уваги є поширення буддизму серед тюркiв, першого вiдомого народу, що говорив тюркською мовою й получили ця ж назва. Тюркський каганат виник у другiй половинi VI в. i незабаром розпався на двi частини. Пiвнiчнi тюрки зосередилися в районi озера Байкал, де пiзнiше утворилася Бурятiя, а пiвденнi — у долинi рiки Єнiсей, на територiï Туви — у Схiдно- Сибiрському регiонi СРСР. Тюрки населяли також значну частину Монголiï. Захiднi тюрки мали своïми центрами Урумчi й Ташкент
 Буддизм уперше потрапив у Тюркський каганат iз Согдиани у формi Хинаяни, що, починаючи з кiнця Кушанского перiоду ( II-III вв. н. е.) , були також властивi деякi риси Махаяни. Согдийские купцi, що часто зустрiчалися на всьому протязi Шовкового шляху, несли свою культуру й религий. Саме вони були найбiльш вiдомими перекладачами санскритських текстiв на китайський i iншi мови Центральноï Азiï; вони також перекладали тексти iз санскриту, а в бiльше пiзнiй перiод — з китайського на своя власна, родинний перському, мова . Пiд час iснування Пiвнiчного й Захiдного каганатiв серед тюркiв переважали махаянские ченцi з району Турфан у пiвнiчнiй частинi рiки Тарим. Деякi тексти були переведенi на стару тюркську мову iндiйськими, согдийскими й китайськими ченцями. Це було першою вiдомою хвилею поширення буддизму, що достигли Монголiï, Бурятiï й Туви. У Захiдному Туркестанi зберiгалася вже iснуюча там буддiйська традицiя доти, поки на початку XIII в. тюрки не були розбитi арабами, i цi райони не були пiдданi мусульманизации. Уйгури, родинний тувинцям тюркський народ, завоювали пiвнiчних тюркiв i правили на територiï Монголiï, Туви й у прилеглих районах iз середини VIII в. до середини IX в. Уйгури також зазнавали впливу вiд буддизму Согдиани й Китаю, однак основною ïхньою релiгiєю було пришедшее з Персiï манихейство. Вони прийняли виниклу на основi сiрiйськоï согдийскую писемнiсть; саме вiд уйгурiв монголи одержали свою власну писемнiсть. Тувинська мова також використовувала писемнiсть уйгурiв, буддiйський вплив потрапило до тувинцiв вiд уйгурiв в IX в. разом iз зображеннями Будди Амитаби.
 У серединi IX в. уйгури зазнали поразки вiд киргизьких тюркiв. Багато хто з них покинули Монголiю й мiгрували на пiвденний захiд у район Турфан у пiвнiчнiй частинi схiдного Туркестану, де тривалий час iснувала перша хинаянская традицiя Сарвастивади, а потiм Махаяна, що потрапила сюди з королiвства Купа. Були перекладенi текст на iндоєвропейський кучанский мова, що вiдома також як тохарский. Частина уйгурiв мiгрувала в схiднi райони Китаю (сучасна провiнцiя Каньсу) , де також проживали тибетцi. Ця частина уйгурiв стала називатися “жовтi” уйгури, багато хто з них є буддистами й донинi. Саме в цей час уйгури почали широко перекладати буддiйськi тексти. Спочатку вони перекладали согдийские тексти, пiзнiше основна частина перекладiв робилася з китайського. Однак значна частина перекладiв здiйснювалася з тибетських текстiв, i в уйгурском буддизмi згодом усе бiльше й бiльше переважало тибетський вплив. Перша хвиля поширення буддизму в Монголiï, Бурятiï й Тувi, отримана вiд тюркiв i уйгурiв, не була дуже тривалою
 Пiзнiше, наприкiнцi Х у початку XIII вв. тангути з Хара-Хото, розташованого на пiвденно-заходi Монголiï, одержали як китайську, так i тибетську форми буддизму. Вони перевели велику кiлькiсть текстiв на тангутский мова, писемнiсть якого подiбна Китайськоï, але набагато складнiше ïï.
 Властиво китайський буддизм, особливо прийнята на пiвночi придающая велике значення медитативним практикам його форма в другiй половинi IV в. з Китаю потрапив у Корею. В IV в. з Кореï вiн поширився на Японiю. У Кореï вiн процвiтав приблизно до кiнця XIV в., коли завершилося панування монголiв. До початку XII в., пiд час правлiння династiï И, що мала конфуцианскую орiєнтацiю, буддизм був значно ослаблений. Вiдродився буддизм пiд час правлiння японцiв. Переважною формою був чань-буддизм, що у Кореï одержав назву “сон”. Ця форма буддизму має потужну монастирську традицiю, у якiй особлива увага придiляється iнтенсивнiй медитативнiй практицi
 Одержавши спочатку буддизм iз Кореï, японцi, починаючи з VII в. ïздили в Китай з метою навчання й забезпечення безперервностi спадкоємних лiнiй. Привезенi ними навчання спочатку мали фiлософське фарбування, однак пiзнiше стали переважати характернi японськi риси. Як уже згадувалося, буддизм завжди адаптується до мiсцевих традицiй способу мислення. В XIII в. Синран на основi школи Чистоï землi розвив навчання школи Дзедо Синiю. Китайцi в цей час уже звели iндiйську практику медитацiï для досягнення переродження в Чистiй землi Амитаби просто до багаторазового повторення iз щирою вiрою iм'я Амитаби. Японцi зробили крок ще далi й спростили всю процедуру до однократного проголошення iз щирою вiрою iм'я Амитаби, у результатi чого людина повинен потрапити в Чисту землю незалежно вiд того, скiльки поганих учинкiв вiн зробив у минулому. Подальше повторення iм'я Будди є вираженням подяки. Японцi не надавали зовсiм нiякого значення медитацiï й здiйсненню позитивних учинкiв, тому що це може припускати недолiк вiри в рятiвну силу Амитаби. Це погодиться з японською культурною тенденцiєю уникати iндивiдуальних зусиль, а дiяти, як частка великоï команди пiд заступництвом видатноï особистостi
 Незважаючи на те, що до цього часу в Японiï iснували лише отриманi з Кореï й Китаю спадкоємнi лiнiï присвяти в чернечий сан чоловiкiв i жiнок, Синран учив, що дотримання целiбату й чернечий спосiб життя не є обов'язковими. Вiн заснував традицiю, що допускає одруження храмових священикiв, що дотримують обмежений набiр обiтниць. У другiй половинi XIX в. уряд Мейджи видало декрет, вiдповiдно до якого духiвництво всiх японських буддiйських сект могло мiстити шлюби. Пiсля цього в Японiï поступово вiдмерла традицiя чернецтва
 В XIII в. оформилася також школа Нитирен, ïï засновником був учитель Нитирен. Тут особлива увага придiлялася проголошенню японською мовою назви “Лотосовоï сутри” — ” Нам-М хорен- гi до “, що сопровождались ударами в барабан. Пiдкреслення унiверсальностi Будди i його природи привело до того, що iсторична фiгура Будди Шакьямуни вiдiйшла на 2-й план. Твердження, що якщо кожна людина в Японiï буде повторювати цю формулу, те Японiя перетвориться в рай на землi, надає буддизму нацiоналiстичний вiдтiнок. Основна увага придiляється земнiй сферi. В XX в. на основi цiєï секти розвився японський нацiоналiстичний рух Соку Гаккай. Традицiя Чань, потрапивши в Японiю, стала називатися Дзен; спочатку вона досягла розквiту в ХII-ХШ вв. Вона також придбала яскраво виражений характер, властивiй японськiй культурi. У дзен-буддизмi присутнi певнi впливи вiйськовоï традицiï Японiï, який властива дуже сувора дисциплiна: вiруючий повинен сидiти в бездоганнiй позi, при порушеннi якоï його б'ють цiпком. У Японiï iснує також традицiйна релiгiя синто, що придiляє особливу увагу витонченому сприйняттю краси всього сущого у всiх його проявах. Завдяки впливу синто в дзен-буддизмi розвилися традицiï аранжування квiтiв, чайноï церемонiï й iншi, що є повнiстю японськими по своïх культурних особливостях
 Китайська форма буддизму поширилася також у В'єтнамi. На пiвднi, починаючи з кiнця II в. н. е., переважали iндiйська й кхмерская форми буддизму, причому слiд зазначити змiшання Тхеравади, Махаяни й iндуïзму. В XV в. вони були витиснутi китайськими традицiями. На пiвночi була спочатку поширена традицiя Тхеравади, що потрапила сюди по морю, а також буддiйськi впливу iз Центральноï Азiï, якi були занесенi осiлими тут купцями. В II-III вв. мали мiсце рiзнi китайськi культурнi впливи. До кiнця VI в. ставиться поява чань-будцизма, вiдомого у В'єтнамi як Тьен. Практики Чистоï землi також стали частиною Тьен, вони були орiєнтованi на соцiальнi й полiтичнi проблеми. Традицiя Тьен у значно меншому ступенi, чим Чань, вiдсторонялася вiд мирських справ
 У Кореï, Японiï й В'єтнамi зберiгся китайський буддiйський канон, записаний китайськими iєроглiфами, однак у кожнiй iз цих краïн вiн вимовлявся по-своєму. Незважаючи на те, що багато текстiв були переведенi на нацiональнi мови, класична китайська мова залишалася головним У цей час (IV в. н. е. i далi) у монастирських унiверситетах Iндiï тривала усна розробка iдей буддизму. Значний розвиток одержали логiка й фiлософiя як школи Сарвастивади, так i Махаяни. Навчання Будди послужило основою для розробки рiзних фiлософських систем, наприклад, Вайбхашики й Саутрантики в Сарвастиваде, Читтаматри, вiдомоï також як Виджнянавада й Мадхьямики, включаючи Сватантрику й Прасангику, у Махаяне. Саме головне розходження мiж ними, крiм багатьох менш значних, полягає в тому, що кожна наступна iз цих систем дає бiльше тонкий аналiз дiйсностi, тому що саме незнання iндивiдуумом дiйсностi є причиною перiодичного неконтрольованого повторення його проблем. Iндiйськi вчителi, що дотримувалися рiзних точок зору, залишили коментарi до многим священних текстiв Будди. Серед найбiльш вiдомих авторiв були Нагарджуна, що написав коментарi до Мадхьямике, i Асанга, що склав коментарi до Читтаматре. Бiльшi дискусiï були не тiльки мiж ними, але й iз прихильниками таких великих фiлософських традицiй як iндуïзм i джайнiзм, що також розвилися в Цей перiод. Читтаматра й Мадхьямика потрапили в Китай i iснували там як окремi школи, однак у результатi переслiдувань у серединi IX в. вони стихли
 Тексти тантр, що ставляться до Махаяне, i особливо до Мадхьямике, передавалися iз часу Будди особливо таємно, ïх почали записувати, iмовiрно, в II-III вв. н. е. Тантра пiдкреслює використання уяви iз застосуванням технiк вiзуалiзацiï самого себе в образi Будди, у рiзних його обликах при повнiм усвiдомленнi вiдповiдноï реальностi. Представляючи самого себе вже, що володiє тiлом, i розумом Будди, ми створюємо причини для бiльше швидкого досягнення цього об'єднуючого стану, чим за допомогою звичайних махаянских методiв, i в такий спосiб можемо скорiше почати допомагати iншим людям. Безлiч осiб, рук i нiг у деяких iз зображень Будди має кiлька рiвнiв, що символiчно представляє рiзнi реалiзацiï на шляху. Ïхня вiзуалiзацiя допомагає одночасно удержати в розумi всi цi прозрiння, якi вони символiзують для того, щоб бiльш ефективно сприяти вiдтворенню всевiдаючого розуму Будди
 Тексти тантр, що ставляться до Махаяне, i особливо до Мадхьямике, передавалися iз часу Будди особливо таємно, ïх почали записувати, iмовiрно, в II-III вв. н. е. Тантра пiдкреслює використання уяви iз застосуванням технiк вiзуалiзацiï самого себе в образi Будди, у рiзних його обликах при повнiм усвiдомленнi вiдповiдноï реальностi. Представляючи самого себе вже, що володiє тiлом, i розумом Будди, ми створюємо причини для бiльше швидкого досягнення цього об'єднуючого стану, чим за допомогою звичайних махаянских методiв, i в такий спосiб можемо скорiше почати допомагати iншим людям. Безлiч осiб, рук i нiг у деяких iз зображень Будди має кiлька рiвнiв, що символiчно представляє рiзнi реалiзацiï на шляху. Ïхня вiзуалiзацiя допомагає одночасно удержати в розумi всi цi прозрiння, якi вони символiзують для того, щоб бiльш ефективно сприяти вiдтворенню всевiдаючого розуму Будди


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/TELEKOMUNIKACII/tradicii_buddizmu_y_tradicii_hinajani.dhtml