КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/TELEKOMUNIKACII/poshirennja_hristianstva.dhtml

	Поширення християнства На рубежi I i II столiть в основному завершилося становлення iмперськоï державноï органiзацiï. В 96 роцi був убитий iмператор Домициан, i на його мiсце прийшов старий сенатор Марко Кокций Нерва. Так почалося правлiння династiï Антонинов, що збiглося з найвищим розквiтом i початком кризи iмперiï. У перiод Антонинов створювалася однакова система керування iмперiєю: головну роль грав iмператорську раду. Добре органiзований бюрократичний апарат тримав пiд невсипущим контролем всiх жителiв iмперiï
 В областi сiльського господарства II столiття було часом поширення колонатних вiдносин; виробляються типовi устави, на основi яких земля здається в оренду. Поряд з вiльними селянами-орендарями в маєтках землевласникiв з'являється усе бiльше рабiв, якi обробляли надiли землi й платили оброк своєму хазяïновi. Тому в рабiв з'являлася зацiкавленiсть у роботi й у результатах своєï працi. Вiдбувалося зближення положення таких рабiв i колонiв. Вiдповiдно до вказiвок римських юристiв, раба, оказавшегося на положення колона, не можна було вiдiрвати вiд землi, вiн уже не входив в iнвентар маєтку, тобто переставав уважатися рiччю. Видається ряд указiв, що забороняють сваволю вiдносно рабiв
 Стабiлiзацiя економiки, розвиток колонатних вiдносин, будiвництво дорiг сприяли розвитку ремесла й торгiвлi, але благополуччя iмперiï було немiцним. Дрiбне господарство, хоча воно й створювало iлюзiю самостiйностi в посаджених на землю рабiв i орендарiв, не могло забезпечити достатнього рiвня сiльськогосподарського виробництва. Вiдбувався хвилювання, якi жорстоко придушувалися армiєю. Наприкiнцi II столiття вiдбулося хвилювання серед пекарiв Ефеса, вiдомi безладдя в Афiнах, якi теж улаштували теж пекарi, а також виступу будiвельникiв у мiстi Пергаме. Втручання центральноï влади усувало цi хвилювання, але не усувало ïх причин
 На протяг всiєï Ранньоï iмперiï тривала соцiальна боротьба в провiнцiях, те наростаючи, те затихаючи. Нiвелювання полiтичного й громадського життя означало руйнування племiнних зв'язкiв i звичаïв. За збереження цих звичаïв виступало населення багатьох областей iмперiï. Одним iз самих грандiозних повстань II столiття, було повстання в Iудеï, що спалахнув в 132 роцi. Приводом до повстання послужило рiшення iмператора Адрiана заснувати на мiсцi Єрусалима римську колонiю, де iудеям було заборонене виконання деяких релiгiйних обрядiв. На чолi повстання встав Симон бен Косеба, що оголосив себе месiєю, помазаником божим i прийняв iм'я Бар Кохба — Син Зiрки. Його пiдтримувала в основному палестинська бiднота. Iудейське жрецтво не визнало його й дало йому презирливу кличку — Син Неправди. Повсталi розгорнули теперiшню партизанську вiйну — ïм удалося зайняти Єрусалим. Добiрнi римськi легiони, стягнутi з рiзних провiнцiй iмперiï, були кинутi на придушення повстання. Сам iмператор приïжджав дивитися на воєннi дiï. В 135 роцi повстання було подавлено й Бар Кохба був убитий. Наслiдку цього повстання виявилися згубними для iудеïв: вони були виселенi з Єрусалима й околиць; ïм було заборонено пiд страхом смертi наближатися до мiста частiше, нiж раз у рiк. Фактично це означало довершення iудейського розсiювання й переслiдування по всiй iмперiï iудеïв, що виконували своï релiгiйнi обряди. I хоча приймач Адрiана Антонин Пий трохи зм'якшив релiгiйну полiтику свого попередника й дозволив iудеям здiйснення ïхнiх обрядiв, об повернення ïх на батькiвщину не могло вже бути й мовлення. Розгром повстання Бар Козхби вплинув на християн: прискорив ïхнiй остаточний розрив ïхнiй остаточний розрив з iудаïзмом; iзолював иудеохристиан, яких тепер не християни, нi iудеï не вважали за своïх
 Римський мир виявився порiвняно недовгим. Уже при останнiх Антонинах почалися вторгнення на територiю iмперiï германських племен. Рим почав тривалу й безнадiйну боротьбу з варварами. Те отут, те там спалахували внутрiшнi повстання
 Наприкiнцi III столiття вдалося тимчасово стабiлiзувати внутрiшньополiтичне положення. Це було досягнуто в значнiй мiрi завдяки тому, що пришедший до влади Диоклетиан установив вiдкриту монархiчну систему правлiння — доминат (вiд латинського доминус — пан) . Але стабiлiзацiя була недовговiчною. Натиск варварiв не слабшав, iмперiя втрачала одну область за iншою. Наприкiнцi IV столiття вiдбувся офiцiйний подiл iмперiï на Схiдну й Захiдну, а в V столiттi Захiдна римська iмперiя припинило своє iснування, i на ïï мiсцi виникли варварськi королiвства Змiни в суспiльнiй структурi II — III столiть не могли не зробити впливу на соцiальну психологiю й iдеологiю рiзних верств населення iмперiï. Це був час кризи й изживание античного свiтогляду, заснованого на поданнi про розумнiсть миропорядка. Для масовоï свiдомостi того часу, була характерна вiра в чаклунство, магiю, вiщунiв, жагучi надiï на чудо. З'явилася величезна кiлькiсть не тiльки проповiдникiв, але й чудотворцiв
 Серед народних мас iмперiï II — III столiть поширюються рiзнi неофiцiйнi релiгiйнi сполучники, що почитають одне божество, що у ïхнiх очах було єдиним i могутнiм. У рiзних провiнцiях можна знайти присвяти боговi всевишньому, боговi безiменному; багато людей поклонялися сонцю й рiзним сонячним божествам. Вiд малоï Азiï до Британiï можна було знайти шанувальникiв iранського сонячного бога Митри, культ якого почав поширяться ще в I столiттi. Деякi дослiдники називають мiтраïзм суперником християнства. Головним святом Митри був день зимового сонцестояння — 25 грудня, що потiм було перетворено у свято рiздва христова. По своєму походженню й характеру мiтраïзм був ближче до традицiйних вiрувань населення iмперiï, чим християнство: у мiтраïзмi не було строгого єдинобожжя. Але саме ця подiбнiсть iз терявшими популярнiсть древнiми многобожними религиями, а також бiльша замкнутiсть митраистких громад не дозволили мiтраïзму перетвориться у свiтову релiгiю
 Для нових фiлософських систем, що поширилися в iмперiï, було характерно взаємопроникнення мiфологiï й фiлософiï: мiфiчнi образи в них абстрагувалися, а абстрактнi поняття виступали як самi по собi дiючi сутностi. Деякi з таких побудов не були розрахованi на логiчне ïхнє розумiння: вони повиннi були сприйматися як цiльний образ, як картина, за якоï схована незбагненна сутнiсть космосу. Багато хто з подiбних iдеалiстичних навчань пiзньоï, безсумнiвно, вплинули на становлення християнськоï теологiï. До числа таких варто вiднести оформився в III столiттi неоплатониз. Одержує поширення вчення про логос, створене ще в I столiттi Филоном з Олександрiï, що прагнув сполучити iудейське вiровчення iз грецькою iдеалiстичною фiлософiєю
 Серед релiгiйно-фiлософських груп, що безпосередньо примикали до християнства, що проникали в нього й суперничали з ним, були групи гностикiв. Вони вважали метою iснування людини, розбудити екстатичне (не рацiональне) знання про божество й з'єднати свiй з дух зi свiтовим духом
 Подiбнi религиозно-филосовские навчання не носили й не могли носити масового характеру: ïхня складнiсть, iнодi навмисна, вiдгородженiсть вiд навколишнього суспiльства, не розробленiсть етичних норм, у яких так бiдували люди в античному свiтi, що розпадається, — все це гальмувало широке поширення навчань гермистов, гностикiв i iнших. Але сам достаток таких религиозно-филосовских груп показує, у якому напрямку йшли духовнi пошуки в Римськiй iмперiï II — III столiть, що охопили й верхи, i низи суспiльства. Фiлософiв витiсняють чудотворцi. Ïхня популярнiсть i вплив харчує загальна спрага чудесного, тим бiльше сильна, чим сутужнiше й нестiйкiше було повсякденне життя в охопленоï кризою Римськоï iмперiï. Не дивно, що саме II — III столiття стали столiттями поширення християнства по всiй територiï величезноï держави й у всiх соцiальнi шарах
 Християнство iз самого його зародження залучало до себе людей рiзного соцiального й майнового положення, хоча, безумовно, переважали серед християн вихiдцi з низiв суспiльства. В II — III столiттях усе бiльше й бiльше людей заможних, у тому числi приналежних до самих верхiв, приймали нове вiровчення
 В II — III столiттях соцiальнi умови й соцiально-психологiчна обстановка приводили до збiльшення числа християн у середовищi людей не просто заможних, але й занимавших високе положення в суспiльствi. Вiдомо, що коханка iмператора Коммода Марция була християнкою й допомагала своïм побратимам по вiрi пiд час ïхнього переслiдування. В III столiттi в рядi районiв з'являються надгробки, на яких увiчненi iмена людей, що належать до нового вiровчення. На загальному надгробку якоïсь знатноï сiм'ï з мiста Аполлонии в Малiй Азiï один з ïï членiв названий християнином. За свiдченням Тертуллиана, наближеним iмператора Семптимия Пiвночi був прокуратор-християнин
 Навiть серед християн з низiв з'являється примирливе вiдношення до богатим, що, у свою чергу, сприяло припливу заможних людей у християнськi громади. А в III столiттi християнський богослов Климент Олександрiйський написав твiр ” Який богатий урятується? “, у якому засуджує прагнення до розкошi, властиве верхам римського суспiльства, але при цьому вiн не виступає проти багатства як такого
 В III столiттi мiняється в християнських громадах i вiдношення до заняття рiзних державних посад, що християни I столiття вважали зовсiм неприпустимим. Християни вже займають велику кiлькiсть посад у соборi (з'ïздi єпископiв) . Християни займали навiть офiцiйнi жрецькi посади. Таке порiвняно терпиме вiдношення до заняття християнами жрецьких посад було викликано не тiльки припливом у християнство людей, що займала тi або iншi офiцiйнi посади, пов'язанi з наданням божеських почестей iмператоровi, але й зi змiною вiдносини християн до офiцiйних язичеських культiв, що стали в ïхнiх очах просто частиною державноï машини. Для перших християн язичеськi божества були реально iснуючими демонами, ворожими силами
 Дуже важливим фактором для розвитку й поширення християнського вiровчення була поява серед християн II столiття людей утворених, знайомих iз греко-римською фiлософiєю й наукою. Криза рацiоналiстичноï фiлософiï приводив до того, що багато фiлософiв, учителi красномовства стали шукати з'єднання фiлософiï й релiгiï саме в християнствi. Починають з'являтися теоретичнi твори , що обґрунтовують переваги християнського вiровчення
 Серед перших християнських теологiв II — III столiть переважали люди високоосвiченi: Минуций Фелiкс був вiдомим адвокатом; величезною ерудицiєю володiв Климент Олександрiйський, виходець iз аристократичноï сiм'ï, до свого навернення до християнства, що займався фiлософiєю. Всi цi люди брали участь у становлення християнського богослов'я, виробляли вiдношення християнства до античноï культури, критикуючи ïï й одночасно багато чого з ïï запозичаючи. Ïхня дiяльнiсть, у свою чергу, залучала до християн усе бiльше утворених людей, якi переставали бачити в християнствi тiльки злобливе марновiрство
 Поширення християнства у верхах суспiльства не означало зменшення припливу в християнськi громади бiдних i знедолених. Незважаючи на конфлiкти усерединi християнських груп, християни активно приходили на допомогу своïм братам, що потрапили в лихо В II — III столiттях християнство активно початок проникати в села. В III столiттi в сiльських поселеннях Малоï Азiï, насамперед у Фрiгiï, з'являються окремi надгробки християн. Судячи з них, християнство поширювалося нерiвномiрно: є областi, де християнських написiв на надгробках до IV столiття (тобто до визнання християнства державою) практично немає зовсiм, а є мiсцевостi, де вони зустрiчаються досить часто. Поки ще вченi не мають у своєму розпорядженнi достатнi данi, щоб вiдкрити причину цiєï нерiвномiрностi. Почасти неï, очевидно, можна пояснити рiзним ступенем живучостi мiсцевих сiльських культiв. Малоазiйськi християнськi надгробья цiкавi тим, що в них часом сполучалася язичеська й християнська символiка, язичеськi символи переосмислювалися в аллегорическо- християнському дусi. Саме в сiльських мiсцевостях на рiвнi народних вiрувань вiдбувалося iнтенсивне змiшання язичеських i християнських елементiв. Цiкаво також, що в сiльських мiсцевостях довше зберiгалися традицiï раннiх християнських органiзацiй. В однiй iз сiльських написiв бог i Iсус Христос згаданi роздiльно: очевидно, що вiрує, що поставив цей надгробок, сприймав Iсуса Христа як месiю, посланого богом, тобто так, як його сприймали багато перших християнських груп
 Поширення християнства в самих рiзних верствах населення привело до змiни й ускладнення християнського вiровчення. З одного боку, утворена елiта створювала християнську фiлософiю й теологiю, далеко не завжди зрозумiлу бiльшостi вiруючих, з iншого боку — низи населення, особливо iз сiльських мiсцевостей, де сильнi були традицiйнi мiсцевi вiрування, привносили в християнство елементи язичеських подань, наïвно поєднуючи риси своïх мiсцевих божеств iз образом християнського бога
 В II — III столiттях християнство поширювалося не тiльки в рiзних верствах населення iмперiï, але й у рiзних провiнцiях. На початку II столiття найбiльше число християн було в Малiй Азiï й Сирiï. Протягом II столiття окремi християнськi громади з'являються в пiвденних районах Єгипту. Наприклад, у Хенобоскионе пiсля другоï свiтовоï вiйни була знайдена цiла бiблiотека християн- гностикiв
 Поширення християнства на заходi iмперiï йшло повiльними темпами. Виключення становила лише ïï столиця — Рим. У Римi жили люди, що приïхали або привезенi туди iз самих вiддалених кiнцiв iмперiï. Там можна було зустрiти шанувальникiв самих рiзних богiв; тому, немає пiдстав сумнiватися в тiм, що вже в часи Нейрона там проживали й християни. До кiнця III столiття про кiлькiсть римських християн можна побiчно судити по тому, що християнська громада в Римi надавала пiдтримку близько 1500 удовам i жебраком
 Отже, iз цього короткого нарису видно, що в II — III столiттях християнство поширилося серед рiзних соцiальних груп i рiзних народностей Римськоï iмперiï. Головним змiстом iдеологiчного розвитку християнства в II столiттi було усвiдомлення його як нового релiгiйного навчання, що протистоïть i многобожним религиям античного миру й iудаïзму


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/TELEKOMUNIKACII/poshirennja_hristianstva.dhtml