КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/TELEKOMUNIKACII/antropniy_principu_uchasti_v_kosmologii.dhtml

	Антропний принципу участI в космологIÏ Перехiд до фiлософського формулювання антропного принципу ми здiйснимо на основi попереднього розгляду ще одного рiзновиду космологiчного АП — так званого “антропного принципу участi”: “для того, щоб Всесвiт виник, необхiдний спостерiгачi”17. Автор концепцiï цього принципу Дж.Уилер вкладає в термiн “виникнення” глибокий змiст, тому що вiн пов'язаний з такими поняттями, як еволюцiя, генезис, самоорганiзацiя, самосоотносимость,саморефлексiя. Аналiзуючи многомировую космологiю й так звану осциллирующую модель Вселеноï (у якiй є нескiнченний ряд послiдовних процесiв розширення-стиску Вселеноï, i де при кожному наступному колапсi в кiнцевоï сингулярности вiдбувається повна змiна фiзичних констант i законiв, так що на якiмсь етапi осцилляций реалiзується наш тип Всесвiту), Дж.Уилер мiстить, що такого типу космологiя байдужна до питання про тiм, як виник Всесвiт18. Як альтернатива вiн висуває космогонiю, що самоспiввiдноситься,19, основними рисами якоï є: 1) один цикл еволюцiï Вселеноï (у многомировом пiдходi це вiдповiдає одному екземпляру Всесвiту), 2) закони фiзики й константи закладенi в космологiчноï сингулярности Великого вибуху, що дає початок циклу еволюцiï, 3) наявнiсть принципу, вiдповiдно до якого Всесвiт не могла виникнути доти, поки випадковостi еволюцiï не створили умови для виникнення на деякому кiнцевому промiжку часу свiдомостi, “сполученого спiвтовариства, що додасть змiст, значення цього Всесвiту з початку й до кiнця”. Ту ж думку Дж.Уилер проводить у питальнiй формi: ” чиє Всесвiт у трохи дивному змiстi свого роду “самозбудним контуром”? Породжуючи на деякому обмеженому етапi свого iснування спостерiгачiв-учасникiв, чи не здобуває, у свою чергу, Всесвiт за допомогою ïхнiх спостережень ту вiдчутнiсть, що ми називаємо реальнiстю?”, або ” чине породжують якимось образом мiльярди спостережень, як потрапило зiбраних разом, гiгантський Всесвiт з усiма ïï величними закономiрностями?”
 Звiдси випливає, що виникнення Вселеноï варто розумiти як генезис об'єктивного змiсту поняття Всесвiт у формi колективноï людськоï свiдомостi. Таким чином, антропний принцип участi рiзко вiдрiзняється по своєму фiлософському статусi вiд слабкоï й сильноï версiй космологiчного АП. Тут торкнуть питання не тiльки про об'єктний аспект мiсця Людини у Всесвiтi, але й про пiзнавальне, гносеологiчне вiдношення, про залежнiсть картини Всесвiту вiд умов пiзнання й “пристрою” суб'єкта, що пiзнає. У такому пiдходi Всесвiт, як певна що самоорганiзується, що еволюцiонує разом з Людиною система, виступає вже не просто як конкретний вид реальностi, але i як тип реальностi. АП виступає тут як принцип вiдбору, самовiдбору типу реальностi
 Для пояснення логiки антропного принципу участi розглянемо питання про генезис такоï фундаментальноï форми iснування реальностi, як простiр-час. Передумовою вивчення його становлення служить той факт, що воно втрачає змiст, вкладений класичною фiзикою (наприклад, розмiрнiсть простору, сигнатура метрики, його кривизна й т.д.) при екстремальних фiзичних ситуацiях. “Не було законiв фiзики, якi не вимагали б для свого вираження залучення понять простору й часу. При гравiтацiйному колапсi Всесвiту губиться основа всього, що називають законом фiзики”22; ” чиє розмiрнiсть 3+1 простори-часу точним або тiльки наближеним описом дiйсностi? Або чи є Всесвiт вiчноï або час ïï iснування звичайно?”, Дж.Уилер уважає, що “”так” — це робоча концепцiя осциллирующей моделi. “Нi” — повинен бути вiдповiдь самостосовноï космогонiï”
 Дж.Уилер уважає, що в пiдставi простору-часу лежить “суперпростiр”, кожна крапка якого являє собою тривимiрний пространственноподобний зрiз простору-часу. Звичайний простiр- час класичноï фiзики повинне розглядатися як структура, використовувана для подання бiльше примiтивноï, лежачоï в основi реальностi структури “суперпростору”
 Це бьлю прикладом загального висновку И.Пригожина про роль необоротностi й неравновесности у Вселеноï (резюмованоï в другому початку термодинамiки): “роль другого початку термодинамiки як принципу вiдбору повинна становити особливий iнтерес для загальноï теорiï вiдносностi”. другий початок повинне привести до вiдбору фiзичних реалiзованих структур простору-часу”. Вiдносна унiверсальнiсть необоротностi означає, що в неï є количественно- определенний аспект; “необоротнiсть починається тодi, коли складнiсть системи, що еволюцiонує, перевершує якийсь порiг”, при цьому “сприйняття орiєнтованого часу зростає але мерi того, як пiдвищується рiвень бiологiчноï органiзацiï й досягає, очевидно, кульмiнацiйноï крапки й людськiй свiдомостi”
 Як вiдомо, розмiрнiсть класичного простору рiвна трьом, є привiлейованою в тому розумiннi, що в просторах iншоï розмiрностi неможливi стiйкi фiзичнi структури типу атомiв, планет, якi є необхiдними для iснування земноï форми життя
 Структура “суперпростору” є в якiмсь змiстi теж привiлейованоï, тому що повинна припускати подання себе через 3+1 простiр-час, у якому можливе життя спостерiгачiв
 Таким чином, можна затверджувати, що антропний принцип участi фiксує вiдносно унiверсальну ознаку (розмiрнiсть) атрибута простору, а в силу саме погодженостi системи атрибутiв фiксує тип реальностi
 Ототожнюючи наблюдаемость-участь iз поданням Всесвiту у виглядi часового-просторово- тимчасового явища, можливо, дати модифiковану версiю антропного принципу участi: Найпростiша предгеометрическая Всесвiт повинна бути такий, щоб було можливо конструювання часового-просторово-тимчасового подання ïï усерединi ïï”. Т.е. в об'єктному змiстi структура простору класичноï фiзики необхiдна для iснування спостерiгачiв Конкретнiсть, унiкальнiсть процесу самоорганiзацiï в системi Всесвiт-Людин визначається ïï початковими умовами, якi, у свою чергу, детермiнованi фундаментальними фiзичними постiйними, пов'язаними з характеристиками великомасштабноï структури Всесвiту
 Оскiльки еволюцiйнi процеси йдуть на тлi космологiчного розширення, те початковi умови самоорганiзацiï динамiчно пов'язанi з кiнцевими, тобто з умовами в сучасну епоху
 Тим самим одержує подальший розвиток концепцiя онтологiчного негеоцентризму: антропний принцип констатує вiдбiр змiсту щодо унiверсальних ознак, що вiдповiдають типiв реальностi, зв'язаних мiж собою. Виникнення, генезис Всесвiту означає конституювання об'єктивного змiсту поняття Всесвiту у формi мислення людськоï цивiлiзацiï. Можна вивести, що антропний принцип участi фiксує не тiльки тип макроскопiчноï реальностi, але й всi iншi типи реальностi, онтологически незалежнi, але, вiдповiдно до концепцiï “суперпростору”, що лежать в основi першоï
 На пiдставi цього можна зробити висновок, що слабкий антропний принцип, указуючи на привiлейованiсть нашого положення у Всесвiтi, фiксує результат цього акту самоорганiзацiï, фiксує “координатну систему”, у якiй матерiальний свiт виступає на рiвнi одиничного неунiверсального змiсту, тобто як вид реальностi
 Iнакше кажучи, для здiйснення процесу самоорганiзацiï необхiднi але не достатнi) певнi початковi умови, що втримуються (у формi так званих космiчних збiгiв) в АП. “Завдяки акту самоорганiзацiï актуалiзується вiдповiдний конкретний мир разом з погодженим з ним суб'єктом”‘. Звiдси можна укласти, що космологiчний АП по своєму змiстi констатує початковi умови процесу самоорганiзацiï
 Фiксацiя вiдповiдей приводить до хвильовоï функцiï стану системи, змiна фази якоï при переносi уздовж замкнутого контуру дає концепцiю силового поля. Поля народжують частки й дають картину фiзичноï реальностi в понятiйному видi
 Фiзика (исходно як фiзика “Ери I”, де iснує протиставлення природи як зовнiшньоï й байдужноï стосовно спостерiгача й навпаки) дає Людинi свiтло, тиск, звук, якi обумовлюють iснування Людини й можливiсть комунiкацiï мiж людьми, що породжують змiст того, що спостерiгається в природi
 Вiдбулася самосвiдомiсть спостерiгачем своєï ролi, тобто ролi наблюдаемости в становленнi змiсту фiзичноï реальностi Всесвiту. Аналогiчно Дж. Уилер, беручи за основу квантовий принцип, що вiн трактує як “велику область iдей, що визначають, що може бути обмiрюваний i як спостерiгач бере участь у створеннi того, що вiн вимiрює”, висуває модель фiзики, що самоусвiдомить, вiдповiдноï новоï — “ерi ” у фiзику (” meaning physics “)
 Далi природi задаються осмисленi питання (”Ера II”), що розчленовують зовнiшнє середовище (у змiстi принципу додатковостi). Исходно неструктуроване середовище в процесi самоорганiзацiï з людиною придбала структуру, про яку мова йде в самоорганiзованiй iз суб'єктом пiзнання фiзицi (”Ера III”)
 У цiй концепцiï еволюцiï пiддається сам процес пiзнання: “Фiзика, нарештi, стає настiльки ж iсторичноï, як сама iсторiя ”. Отже, аналiз концепцiï антропного принципу участi Дж Уиллера й И.Пригожина показує, що тут у логiчно резюмованому видi представлена еволюцiя, iсторiя людина знання й пiзнання й на конкретних прикладах розкрита, змiсти й форми пiзнання Людиною нашому Всесвiту. Звертання до iсторiï дало поштовх до самосвiдомостi фiзикою самоï себе, до вироблення нового типу фiзичноï рацiональностi, або, виражаючись словами И. Пригожина й И.Стенгерс, нового дiалогу людини iз природою. Глобальний еволюцiонiзм виявився тут у пророкуваннi таких понять, як “самосоотносимость”, “наблюдаемость”,		“необоротнiсть”, “неравновесность”.
 У цьому випадку, на вiдмiну вiд вихiдноï версiï антропного принципу участi, де атрибутивною природою були надiленi такi поняття, як “наблюдаемость”, “представимость у виглядi часового-просторово- тимчасового явища”, у змiст атрибутiв включенi такi поняття, як “необоротнiсть” i “неравновесность”
 На наш погляд, доцiльно проаналiзувати ще одну сучасну наукову концепцiю, що, хоча, безпосередньо не зв'язують iз космологiчним АП, але змiст якоï фактично аналогiчно антроппому принципу участi
 З факту iснування Людини робиться висновок про фiзичнi властивостi Всесвiту.Мова йде про iдеï И.Пригожина. результатiв нерiвновагоï термодинамiки, що є узагальненням, i статистичноï фiзики. Приведемо характернi висловлення в дусi антропного принципу: “непорушний “космологiчний факт” полягає в наступному: для того, щоб макроскопiчний мир був миро населеним, у якому живуть”спостерiгачi”, тобто живим миром, Всесвiт повинна перебувати в сильно нерiвновагому станi”
 Для нас iстотно те, що в концепцiï И.Пригожина необоротностi й неравновесности надається унiверсальний характер: “необоротнiсть iснує або на всiх рiвнях, або не iснує на жодному рiвнi. Вона не може виникати, немов чудо, при переходi з одного рiвня на iнший”; “на всiх рiвнях, будь те рiвень макроскопiчноï фiзики, рiвень флуктуацiй або мiкроскопiчний рiвень, джерелом порядку є неравновесность
 Це вiдповiдає результатам експериментiв за спостереженням явищ самоорганiзацiï й утворення диссипативних структур у термодинамiчних, бiологiчних i iн. системах. Дiйсно, якщо прийняти як факт, що має мiсце результат самоорганiзацiï в системi Всесвiт- Людин, то для того, щоб вона вiдбулася, система повинна перебувати в нерiвновагому станi
 Необоротнiсть є гносеологiчним корелятом цього суб'єктивних вiдчуттi людини, що виступає як “свого роду вiдмiтна ознака нашоï участi у свiтi, що перебуває у владi еволюцiйноï парадигми”. Слабка версiя АП одержує розвиток: привiлейованiсть Людини у Всесвiтi має мiсце на рiвнi тину реальностi, фиксируемого змiстом вiдносно-унiверсальноï ознаки атрибута руху — “необоротнiсть” Неравновесность є те, що породжує “порядок з хаосу”; нi в кого не викликає сумнiвiв, що необоротнiсть iснує на макроскопiчному рiвнi й грає важливу конструктивну роль. У свiй час Р.Пенроуз дав приклад рiшення цiєï проблеми як накладення певного локального обмеження на геометрiю простору-часу в початковоï космологiчноï сингулярности
 У мiкроскопiчному свiтi повинне бути щось, що проявляється на макроскопiчному рiвнi, подiбне необоротностi”; i “є можливiсть установити еволюцiйну парадигму у фiзику, причому не тiльки на макроскопiчному, але й на всiх рiвнях опису”; еволюцiйна парадигма “охоплює iзольованi системи, що еволюцiонують до хаосу, i откритие системи, що еволюцiонують до усе бiльше високих форм складностi”
 И.Пригожин вiдзначає, що “походження необоротностi — проблема космологiчна, i для ïï рiшення необхiдно проаналiзувати розвиток Всесвiту на раннiх стадiях” 3-3-'. Iз цих висловлень ми робимо основний висновок: необоротнiсть i неравновесность властива всiм типам реальностi, а, отже, носить атрибутивний характер; два цi поняття можуть скласти ознаки атрибута “рух”.
 Iз цих положень i висловлення, наведеного вище, видно, що в проблематику антропного принципу внесений елемент еволюцiï, становлення. Антропний принцип не тiльки констатує форму реалiзацiï виду або типу реальностi, але й приводить до висновку, що така констатацiя можлива тiльки як результат еволюцiï, розвитку Всесвiту. “Iз цього погляду (з урахуванням орiєнтацiï в часi всякоï активностi) людин займає у свiтi зовсiм надзвичайний стан”
 У дусi антропного принципу участi И.Пригожин пише: “природу неможливо описувати “ззовнi”, з позицiй глядача. Опис природи — живий дiалог, комунiкацiя, i вона пiдпорядкована обмеженням, що свiдчать про те, що ми — макроскопiчнi iстоти, зануренi в реальний фiзичний мир”
 Але вiд внутрiшньоï необоротностi й ентропiï ми переходимо до диссипативним структур у сильно нерiвновагих системах, що дозволяє нам зрозумiти орiєнтовану в часi дiяльнiсть спостерiгача”, таким чином, “описавши повне коло, ми повернулися у вихiдну точку й тепер бачимо себе як невiд'ємну частину того миру, що описуємо”
 Сучасний етап розвитку науки дозволяє усвiдомити мiсце Людини, як суб'єкта науковоï дiяльностi, у фiзичному свiтi. На прикладi парадигми нерiвновагоï термодинамiки й статистичноï фiзики И.Пригожин дає символiчну схему такого усвiдомлення: Ми починаємо зi спостерiгача, що вимiрює координати й iмпульси й що дослiджує, як вони змiнюються в часi. У ходi своïх вимiрiв вiн робить вiдкриття: довiдається про iснування нестiйких систем i iнших явищ, пов'язаних iз внутрiшньою випадковiстю й внутрiшньою необоротнiстю
 Список використовуваноï лiтератури

 1.Barrow J.D., Tipler F.J. The anthropic cosmological principle. Oxford, 1986. P. 162.Бранский В.П. Фiлософськi пiдстави проблеми синтезу релятивiстських i квантовихпринципiв. Л., 1973. С. 823.Девис П. Випадковий Всесвiт. М., 1985. С. 454.Мостепаненко А.М. Фiзика й космологiя XX столiття: вiд суб'єктивноï дiалектики до об'єктивного //Матерiалiстична дiалектика й шляхи розвитку природознавства. Л., 1987. С. 20.5.Казютинский В.В. Загальнi закономiрностi еволюцiï й проблема позаземних цивiлiзацiй //Проблема пошуку життя у Всесвiтi. С. 586.Пановкин Б.Н. Принципи самоорганiзацiï й проблеми походження життя у ВселеноïС. 62.7.Необхiдно вiдрiзняти “вид реальностi” вiд “типу реальностi” залежно вiд того,чи фiксуються неунiверсальнi або вiдносно унiверсальнi ознаки атрибутiвоб'єктивноï реальностi. Див.: Бранский В.П. Указ.соч. С. 938 .Barrow J.D.. Tipler F.J. Op.cit. P. 21.9. Вiд англiйського “anthropic” — людський .10.Wheeler J.A. Bites, meaning and information. Texas, 198611.Космогонiя дослiджує питання про генезис, становлення структури Всесвiту. 12. The Many Worlds Interpretation of Quantum Mechanics . Prienccton, 1973.12.Barrow JD, Tipler FJ. Op.cit. P. 22.13.Пригожин И., Стенгерс И. Указ.соч. С. 37314.Девис П. Випадковий Всесвiт. С. 15215.Пинмкин Б.Н. Принципи самоорганiзацiï й проблеми походження життя у Вселеноï //Проблема пошуку життя у Всесвiтi. М., 19861 6 .Wheeler JA. The uniwersc as home for man. Discussion // The nature of scientific discowery. Wash., 1975. P57617.Кримський С.Б., Кузнєцов В.И. Свiтогляднi категорiï в сучасному природознавствiКиïв , 1983. С. 54.18.Barrow J.D., Tipler F.J. Op.cit. P. 22.19.Wheeler J.A., Patlon CM. Op.cit. P. 30.20.Уилер Дж. Кнант i Всесвiт // Астрофiзика,кванти итеория вiдносностi. М., 1982. З555-55621. Wheeler SA .. Palton CM. Op.cit. P. 30.22.Пригожий И., Стенгерс И. Порядок з хаосу. С. 37018.Wheeler A., Patlon CM. Is physics Legislated by cosmology? // The Encyclopedia of ignorance. N.Y., 1977.P . 302 3 .Barrow 3.0., TiplerFJ. Op.cit. P. 258-276.24.Blodwell J.F. Whither Space-time? // Guaterly Journal of Royal Astron. Society . 1985. Vol . 26. P . 27125.Пригожий И.. Стенгерс И. Порядок з хаосу. М” 1986. С. 37226.Пригожий И. Вiд iснуючi до виникаючого. М., 1985.С. 24627.Пригожий И.. Стенгерс И. Указ.соч. С. 37028. Wheeler J . A .. Genesis and Observership // Poundational Problems in Ihe Special Sciences. Reidel. Dordrecht,1977. P. 25.29.Пенроуз Р. Сингулярности й асиметрiя в часi //Загальна теорiя вiдносностi. М., 1983


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRIRODOKORISTUVANNYA/TELEKOMUNIKACII/antropniy_principu_uchasti_v_kosmologii.dhtml