КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRAVO/prezumpcia_nevinnosti.dhtml

	ПрезумпцIя невинностI Здiйснення правосуддя визначається поруч презумпций (принципiв) в iнтересах прав i воль людини й громадянина. Найбiльш важливi з них: презумпцiя невинностi, звiльнення обвинувачуваного вiд тягаря доведення своєï провини, тлумачення сумнiвiв на користь пiдсудного
 Одним з основних принципiв правосуддя є принцип презумпцiï невинностi, закрiплений у ст. 49 Конституцiï. Кожний обвинувачуваний у здiйсненнi злочину вважається невинним, поки його виннiсть не буде доведена в передбаченому федеральним законом порядку й установлена вироком, що вступили в законну силу, суду.
 Перш нiж призначити покарання варто довести, що злочин зроблений саме цим особою
 Викрити злочинця й довести його провину покликанi органи дiзнання й попереднього наслiдку. При доведеннi провини особа, що робило дiзнання, слiдчий, прокурор повиннi строго керуватися нормами Кримiнально- процесуального кодексу. Порушення вимог УПК може привести до втрати доказiв, якi згодом неможливо буде заповнити. Доказу, отриманi з порушенням закону, зiзнаються не мають юридичноï чинностi, не можуть бути покладенi в основу обвинувачення, а також використовуватися для доведення обставин, що пiдлягають установленню в справi (п. 2, 3 ст. 69 УПК). При достатностi доказiв провини органи розслiдування виносять постанову про залучення особи в якостi обвинувачуваного
 Пред'являючи особi обвинувачення, органи розслiдування вважають його винним у здiйсненнi злочину, однак провину обвинувачуваного вони повиннi довести. Обвинувачуваний уважається невинним доти, поки в справi не буде винесений обвинувальний вирок суду, що вступив у законну силу. Вирок суду набуває законноï сили пiсля закiнчення строку його оскарження (опротестування), якщо вiн не був оскаржений або опротестований
 У випадку приношення касацiйноï скарги (касацiйного протесту) вирок, якщо вiн не вiдмiнний, набуває законноï сили пiсля розгляду вищестоящим судом. Вирок, що не пiдлягає касацiйному оскарженню, набуває законноï сили з моменту його проголошення
 Згiдно ч. 2 ст. 49 Конституцiï забороняється покладати на обвинувачуваного обов'язок доводити свою невиннiсть. Суд, прокурор, слiдчий i особа, що робить дiзнання, не вправi перекладати обов'язок доведення на обвинувачуваного. Сам обвинувачуваний має право доводити свою невиннiсть, однак це тiльки його право, що вiн може використовувати для свого захисту, але не обов'язок
 Обвинувачуваний може давати будь-якi показання, повнiстю вiдмовитися вiд дачi показань, вiд вiдповiдей на окремi питання. Однак нi вiдмова вiд показань i вiдповiдей, нi дача суперечливих або неправдивих свiдчень не є пiдставою для обвинувального вироку. Непредставлення обвинувачуваним доказiв своєï невинностi не може розглядатися як доказ його винностi
 Визнання обвинувачуваним своєï провини може бути покладене в основу обвинувачення тiльки тодi, коли воно пiдтверджено сукупнiстю доказiв. Обов'язок доведення провини обвинувачуваного покладає на органи розслiдування й прокурора. Таким чином, не обвинувачуваний зобов'язаний довести, що вiн невинний, а органи карного переслiдування зобов'язанi довести його виннiсть Iз презумпцiï невинностi випливає й ще одне положення: усякий сумнiв тлумачиться на користь обвинувачуваного (ч. 3 ст. 49). Це означає, що якщо доказу в справi спiрнi або суперечливi й можливо ïхнє рiзне тлумачення, то рiшення повинне бути винесене на користь обвинувачуваного
 Правило про тлумачення всякого сумнiву на користь обвинувачуваного ставиться лише до тих сумнiвам, якi не можуть бути усунутi пiсля самоï ретельноï перевiрки всiх обставин справи. Тiльки непереборнi сумнiви витлумачуються на користь обвинувачуваного. Обвинувачення повинне бути засноване на доведених, а не можливих фактах, i висновок про виннiсть особи в здiйсненнi злочину може бути зроблений на пiдставi об'єктивно й точно встановлених доказiв
 Содержащиеся пiд стражiв обвинувачуван i пiдозрюванi вважаються невинними, поки ïхня виннiсть не буде доведена й установлена вироком, що вступили в законну силу, суду; вони користуються правами й волями, а також мають обов'язки, установленi для громадян Росiйськоï Федерацiï, з обмеженнями, передбаченими федеральним, насамперед вищезгаданим, законом. Цi обмеження не можуть бути довiльними й повиннi вводитися лише в тiй мерi, у якiй вони обумовлюються вимогами iзоляцiï вiд суспiльства
 У статтi 49 Конституцiï РФ закрiплено одне з найважливiших положень демократичноï правовоï держави, що знайшло своє вiдбиття, i в ст. 11 Загальноï декларацiï прав людини, i в ст. 14 Мiжнародного пакту про цивiльнi й полiтичнi права, — презумпцiя невинностi
 Принцип презумпцiï невинностi визначає характер вiдносин мiж державою, його органами, посадовими особами й громадянами, з одного боку, i особою, проти якого висунуто обвинувачення в злочинi, — з iншоï. Хоча цей принцип сформульований як карно-процесуальний, його дiя виходить за рамки властиво карного процесу й жадає вiд усiх — не тiльки вiд органiв, що здiйснюють карне судочинство (слiдчого, прокурора, суду), але й вiд iнших осiб (у сферi трудових, житлових та iн. вiдносин) — ставитися до людини, чия провина в здiйсненнi злочину не доведена у вироку, що вступив у законну силу, як кневиновному.
 Слiд зазначити, що стаття 49 Конституцiï текстуально вiдносить презумпцiю невинностi тiльки до обвинувачуваного, тобто до особи, у вiдношеннi якого винесена постанова про залучення в якостi обвинувачуваного (ч. 1 ст. 46 УПК), однак ïï положення рiвною мiрою ставляться й кподозреваемому.
 Обвинувачуваний (пiдозрюваний) може бути визнаний винним лише за умови, що його провина буде доведена в передбаченому законом порядку (тобто належними суб'єктами — органом дiзнання, слiдчим, прокурором, потерпiлим; за допомогою припустимих доказiв; при дотриманнi встановлених законом строкiв i iнших умов) i буде встановлена в обвинувальному вироку суду. Винесення вiдносно особи виправдувального вироку незалежно вiд пiдстав виправдання (за вiдсутнiстю подiï злочину, за вiдсутнiстю в дiяннi складу злочину, через недоведенiсть участi пiдсудного в здiйсненнi злочину) — виключає можливiсть постанови його невинностi пiд сумнiв. Не дозволяє говорити про виннiсть обвинувачуваного й винесення вiдносно його постанови (визначення) про припинення кримiнальноï справи через витiкання строкiв давнини карного переслiдування, амнiстiï або помилування, смертi обвинувачуваного, змiни обстановки, застосування мер, що замiняють кримiнальну вiдповiдальнiсть, i по деяким iншим так званим “нереабiлiтуючим” пiдставах (п. 3, 4, 8 ст. 5; ст. 6-9 УПК РСФСР; прим. до ст. 174, 224, 218 КК i iн.). Незважаючи на те, що в перерахованих випадках у постановi (визначеннi) про припинення кримiнальноï справи не втримується висновок про невиннiсть обвинувачуваного, а навiть навпаки, як би передбачається його виннiсть, винесення такого рiшення не повинне породжувати для особи нiяких негативних правових наслiдкiв, що обумовлюються фактом здiйснення злочину. Неприпустимiсть визнання особи винним у здiйсненнi злочину постановою про припинення кримiнальноï справи була пiдтверджена ще в 1990р. Висновком Комiтету конституцiйного нагляду СРСР вiд 13 вересня 1990 р. “Про невiдповiднiсть норм карного й карно-процесуального законодавства, що визначають пiдстави й порядок звiльнення вiд кримiнальноï вiдповiдальностi iз застосуванням мер адмiнiстративного стягнення або суспiльного впливу, Конституцiï СРСР i мiжнародним актам про права людини” (ВВС СРСР, 1990, N 39, ст. 775).
 Таким чином, пiсля вступу обвинувального вироку в законну силу презумпцiя невинностi вiдносно конкретноï особи як би припиняє свою дiю. Однак це характерно лише для вiдносин, що складаються поза рамками карного судочинства. У карному ж процесi при перевiрцi законностi й обґрунтованостi вирокiв, що вступили в законну силу, принцип презумпцiï невинностi не втрачає свого значення в якостi правила, що визначає напрямок i порядок здiйснення правосуддя: i прокурор, i суд, оцiнюючи обґрунтованiсть зроблених у вироку висновкiв про виннiсть засудженого, повиннi виходити саме iз цього принципу, а не iз презумпцiï iстинностi вироку
 Iз принципу презумпцiï невинностi випливає ряд правових наслiдкiв, що одержали закрiплення в iнших частинах ст. 49 Конституцiï
 Одним з таких наслiдкiв є звiльнення обвинувачуваного вiд обов'язку доводити свою невиннiсть (ч. 2 ст. 49). Тягар доведення в карному судочинствi покладає на прокурора, слiдчого, особу, що робить дiзнання, а по справах приватного обвинувачення — також на потерпiлого. Як вказується в ст. 20 УПК, суд, прокурор, слiдчий i особа, що робить дiзнання, зобов'язанi прийняти всi передбаченi законом мiри для всебiчного, повного й об'єктивного дослiдження обставин справи, виявити як викривають, так i оправдивающие обвинувачуваного, а також зм'якшуюча й обтяжуюча його вiдповiдальнiсть обставини. Причому цi органи й особи не вправi перекладати обов'язок доведення невинностi на обвинувачуваного
 Неналежне виконання органами, що здiйснюють карне судочинство, своєï обов'язку по доведенню або перекладання ïï на обвинувачуваного може приводити до припинення кримiнальноï справи, виправданню пiдсудного, скасуванню ухваленого обвинувального вироку, а також до мiр дисциплiнарного й iншого правового впливу у вiдношеннi винних
 Пiдтвердження цьому можна знайти й у судовiй практицi. Так Верховним судом Башкирськоï республiки 7 лютого 1998р. Цквитишвили Д.В. визнаний винним у злiсному хулiганствi й навмисному вбивствi з хулiганських спонукань гр-на Герадзе.
 Голова Верховного Суду РФ у своєму протестi порушив питання про скасування судових рiшень, винесених по цiй справi, i напрямку його на нове розслiдування
 Розглянувши матерiали справи, Пленум Верховного Суду РФ погодився iз протестом по наступних пiдставах
 У вiдповiдностi зi ст.14 Основ карного судочинства РФ суд, прокурор, слiдчий i особа, що робить дiзнання, зобов'язанi прийняти всi предусмотреннние законом мiри для всебiчного, повного й об'єктивного дослiдження обставин справи
 По данiй же справi окремi обставини не дослiдженi з достатньою повнотою, зокрема тi, вiд яких залежить визначення характеру злочинних дiй Цкитишвили.
 Як видно з вироку, висновок про виннiсть Цкитишвили в навмисному вбивствi заснований на оцiнцi всього його поводження вiдносно потерпiлого й головним чином того факту, що вiн, нападаючи на Герадзе, застосував удар ребром долонi по горлу, що свiдчить, на думку суду, про наявнiсть намiру на позбавлення життя. З таким висновком можна було б погодитися, якби було встановлено, що смерть наступила безпосередньо внаслiдок зазначеного удару
 Тим часом з опису подiï, що происшли, убачається, що ще до цього удару, пiд час боротьби зi Цкитишвили, падаючи, Герадзе сильно вдарився головою об землю. Вiдповiдно до висновку судово-медичного експерта в Герадзе був струс мозку з наступним крововиливом, що й з'явилося причиною смертi. Таке ушкодження на думку експерта, могло виникнути при падiннi Герадзе й ударi головою об твердий предмет
 Що стосується ушкоджень, що виникли в результатi удару ребром долонi по горлу, то експерт, обмежившись констатацiєю деякого зсуву хрящiв гортанi, не визначив, до якого ступеня важкостi цi ушкодження ставляться i який вплив вони могли зробити, тобто чи могли вони самостiйно викликати смерть потерпiлого або збiльшити його важкий стан, викликаний ударом головою об землю, i з'явитися тим самим причиною смертi
 Тим часом вiд з'ясування цього питання залежить квалiфiкацiя дiй Цкитишвили, оскiльки його намiр, як можна укласти, був спочатку спрямований просто на побиття Герадзе, i з тих обставин, якi встановленi судом, треба, що стосовно тяжких наслiдкiв, що наступили безпосередньо вiд удару Герадзе головою об землю при падiннi, у Цкитишвили є лише необережна провина
 Матерiали справи не дають пiдстав i для категоричного твердження про спрямованiсть намiру Цкитишвили на вбивство при нанесеннi ïм удару ребром долонi по горлу Герадзе. У справi немає даних, що вказують на те, що Цкитишвили мав особливi навички в нанесеннi таких ударiв i що подiбний удар свiдомо повинен був привести ксмерти. Цi обставини, що мають iстотне значення, не були надлежаще дослiдженi, у зв'язку iз чим справа пiдлягає поверненню на нове розслiдування, при якому необхiдно ретельно перевiрити ïх.
 Залежно вiд добутих даних i слiд вирiшити питання про квалiфiкацiю дiй Цкитишвили. На пiдставi викладений Пленум Верховного Суду РФ скасував вирок Верховного суду Башкирськоï респубоики вiд 7 лютого 1998р. i постанова президiï Верховного суду республiки вiд 27 квiтня 1998р. у вiдношеннi Цкитишвили, направивши справу на нове розслiдування. (Постанова Пленуму Верховного Суду РФ вiд 6.07.1971р.)
 Також, згiдно ст.20 УПК РФ, повиннi ретельно перевiрятися органами попереднього наслiдку й судом доводи обвинувачуваного про вiдсутнiсть намiру на розкрадання. На цiй пiдставi Судова колегiя по кримiнальних справах Верховного Суду РФ вiд 19 травня 1997р. вирок народного суду й визначення судовоï колегiï Верховного суду республiки Чувашiя у вiдношеннi Чернова скасувала й справу направила на нове розслiдування
 У судовiй практицi по ст.20 УПК РСФСР є справа Учанбриной засудженоï по ч.2 ст.89 КК РСФСР вироком Егорьевского мiського народного суду. У данiй справi органи попереднього наслiдку й суди зобов'язанi були виявити всiх учасникiв розкрадання й повнiстю розкрити ïхню злочинну дiяльнiсть, на цiй пiдставi Судова колегiя по кримiнальних справах Верховного Суду РФ визначенням вiд 20 квiтня 1998р. вирок народного суду, визначення судовоï колегiï по кримiнальних справах i постанова президiï Московського обласного суду скасувала й справу повернула на новий розгляд зi стадiï попереднього розслiдування
 Те, що обвинувачуваний не зобов'язано доводити свою невиннiсть означає, що 1) вiн не може бути спонуканий до дачi показань або до подання наявних у його розпорядженнi iнших доказiв; 2) визнання обвинувачуваним своєï провини не є “царицею доказiв” i може бути покладене в основу обвинувачення лише при пiдтвердженнi визнання сукупнiстю наявних доказiв у справi (ч. 2 ст. 77 УПК); 3) вiдмова вiд участi в доведеннi не може тягти для обвинувачуваного негативних наслiдкiв нi в частинi визнання його винним, нi в частинi визначення виду й мiри його вiдповiдальностi
 Iз судовоï практики треба, що самообмова при вiдсутностi в справi об'єктивних доказiв, що пiдтверджують обвинувачення, не може бути покладений в основу обвинувального вироку. Так у справi Лебедєва В.В. i Бегларяна В.М. Пленум Верховного Суду РФ вирок обласного суду м. Казанi вiд 25 березня 1997р. i визначення судовоï колегiï по кримiнальних справах Верховного суду республiки Татарстан вiд 8 червня 1997р., у частинi осуду Лебедєва по ст.106,п. п.3 i 8, КК РСФСР i Бегларяна по ст.106,п. п.3,6 i 8, того ж КК, а також постановлениея президiï вiд 22 листопада 1976р. i пленуму Верховного суду республiки Татарстан вiд 16 грудня 1997р. у вiдношеннi Лебедєва скасував i справу в цiй частинi передав на нове розслiдування
 При новому розслiдуваннi було встановлено, що вбивство А. зробив Бегларян , у зв'язку iз чим справа у вiдношеннi Лебедєва по даному епiзодi обвинувачення було припинено
 Судова практика показує, що визнання обвинувачуваним своєï провини може бути покладене в основу обвинувачення лише при пiдтвердженнi визнання сукупнiстю наявних доказiв по справi
 Так, Смидовичским районним судом Єврейськоï автономноï областi вiд 27 листопада 1998р. Бурдун засуджений по ч. 2 ст.144 КК РСФСР. Вiн визнаний винним у розкраданнi особистого майна громадян, доконаному повторно. 9 липня 1978р. Бурдун викрав мотоцикл, що належить Шалькину. 16 липня 1978р. вiн украв мотоцикл Зайцева
 Увечерi 28 липня 1978р. Бурдун викрав мотоцикл, що належить Ларiну, а через три днi — мотоцикл Колодкина.
 Судова колегiя пiл кримiнальним справам обласного суду Єврейськоï автономноï областi вирок залишила без змiни
 Заступник прокурора РФ у протестi порушив питання про виключення з вироку обвинувачення Бурдуна в крадiжцi мотоцикла, що належить Зайцеву
 Судова колегiя по кримiнальних справах Верховного Суду РФ 18 грудня 1979 р. протест задовольнила, указавши наступне
 Обвинувачення Бурдуна в крадiжцi мотоцикла, що належить Зайцеву, суд обґрунтував визнанням засудженим провини в здiйсненнi цього злочину й , крiм того, показаннями потерпiлого, посиланнями на протоколи виïмки речовинних доказiв i перевiрки показань Бурдуна на мiсцi подiï
 Тим часом наведенi у вироку докази недостатнi для осуду Бурдуна за крадiжку приналежному Зайцеву мотоцикла, оскiльки не пiдтверджують його провини. Згiдно ст.77 УПК РФ визнання обвинувачуваним своєï провини може бути покладене в основу обвинувачення лише при пiдтвердженнi визнання сукупнiстю наявних доказiв у справi. У даному ж випадку визнання Бурдуна не тiльки не пiдтверджене iншими доказами, але й спростовується ними. Вiн дав суперечливi показання iз приводу крадiжки мотоцикла Зайцева
 Таким чином, у суду першоï iнстанцiï не було об'єктивних доказiв провини Бурдуна в крадiжцi мотоцикла в Зайцева й засуджений за цей злочин вiн необґрунтовано. Не були врахованi цей обставини й касацiйна iнстанцiя, що залишила вирок суду без змiни
 Звiльнення обвинувачуваного вiд обов'язку доводити свою невиннiсть не позбавляє його права брати участь у доведеннi по кримiнальнiй справi. При бажаннi обвинувачуваний може давати показання в справi, представляти iншi докази (документи, речовиннi докази), клопотатися про вживання заходiв до встановлення й одержання додаткових доказiв. При цьому закон не передбачає для обвинувачуваного, що бере участь у поданнi доказiв, вiдповiдальнiсть за дачу свiдомо неправдивого свiдчення, якщо, звичайно, таке показання не сполучене з обвинуваченням невинноï особи в здiйсненнi злочину. Обвинувачуваний вправi також брати участь у доведеннi, даючи оцiнку зiбраним доказам у своïх клопотаннях i заявах, а також у виступi в судовi дебатах
 Положення ч. 2 ст. 49 поширюються не тiльки на самого обвинувачуваного, але й на його законного представника й захисника, однак лише в тiй мерi, у який цього положення виключають можливiсть установлення для обвинувачуваного яких-небудь негативних наслiдкiв у зв'язку з неефективно здiйснюваним його захистом. Разом з тим, на вiдмiну вiд обвинувачуваного, його захисник — адвокат згiдно ч. 6 ст. 51 УПК — не вправi вiдмовитися вiд прийнятоï на себе захисту обвинувачуваного або пiдозрюваного
 Iз презумпцiï невинностi випливає також правило, що непереборнi сумнiви у винностi особи тлумачаться на користь обвинувачуваного (ч. 3 ст. 49).
 Отже, непереборними сумнiви зiзнаються в тих випадках, коли зiбранi в справi докази не дозволяють зробити однозначний висновок про виннiсть або невиннiсть обвинувачуваного, а надаванi законом засобу й способи збирання доказiв вичерпанi. Коли ж у процесi доведення ïсти можливiсть усунути виникаючi сумнiви, ïхнє тлумачення на користь того або iншого рiшення неприпустимо — такi сумнiви повиннi усуватися Правило про тлумачення сумнiвiв може стосуватися лише фактичноï сторони кримiнальноï справи: кримiнально-релевантних ознак дiяння (спосiб здiйснення, мотив, мета, розмiр збитку й т.д. властивостей особистостi обвинувачуваного; допустимостi й вiрогiдностi окремих доказiв, за допомогою яких установлюються подiя злочину й виннiсть конкретноï особи в нього здiйсненнi
 У питаннях квалiфiкацiï злочину або призначення покарання сумнiви усуваються не шляхом ïхнього тлумачення, а за допомогою з'ясування змiсту закону або прийняття вольового рiшення
 Рiшення, прийняте в результатi тлумачення непереборних сумнiвiв на користь обвинувачуваного, має таке ж значення й породжує такi ж юридичнi наслiдки, як якби воно ґрунтувалося на однозначно доведенiй невинностi обвинувачуваного. У першу чергу це стосується основного рiшення по кримiнальнiй справi — вироку: незалежно вiд того, чи встановлене було в ходi судового засiдання алiбi пiдсудного або виниклих сумнiвiв у доведеностi обвинувачення були витлумаченi на його користь, у справi повинен бути винесений виправдувальний вирок “через недосказанности участь пiдсудного в здiйсненнi злочину” (п. 3 ч. 3 ст. 309 УПК). Виправдання, як, втiм, i припинення справи по цiй пiдставi, незважаючи на трохи невдалу його формулу, що ставить пiд сумнiв невиннiсть обвинувачуваного, означає повну його реабiлiтацiю
 З Постановi Пленуму Верховного Суду РФ вiд 31 жовтня 1995 р. N 8 Про деякi питання застосування судами Конституцiï Росiйськоï Федерацiï при здiйсненнi правосуддя” дається тлумачення принципу презумпцiï невинностi
 Так, пункт 15 говорить: При розглядi кримiнальних справ повинен дотримуватися закрiплений у ст. 49 Конституцiï Росiйськоï Федерацiï принцип презумпцiï невинностi, вiдповiдно до якого кожний обвинувачуваний у здiйсненнi злочину вважається невинним, поки його виннiсть не буде доведена в передбаченому федеральним законом порядку й установлена вироком, що вступили в законну силу, суду. При цьому з урахуванням положень даноï конституцiйноï норми неприпустимо покладати на обвинувачуваного (пiдсудного) доведення своєï невинностi
 Судам необхiдно мати на увазi, що вiдповiдно до ч. 3 ст. 49 Конституцiï Росiйськоï Федерацiï непереборнi сумнiви у винностi обвинувачуваного (пiдсудного) повиннi тлумачитися в нього користь
 Iз усього вищевикладеного можна зробити тiльки один висновок, що презумпцiя невинностi — принцип, що виражає справжнiй демократизм, гуманiзм i законнiсть у карному процесi


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRAVO/prezumpcia_nevinnosti.dhtml