КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRAVO/djerela_oderjannja_dokaziv.dhtml

	Джерела одержання доказIв Джерела одержання будь-яких вiдомостей (вiдомостей об интересующих наслiдок i суд обставинах) дiляться на наступнi види: показання свiдка, показання потерпiлого, показання пiдозрюваного, показання обвинувачуваного, висновок i показання експерта, речовиннi доказами, протоколи слiдчих i судових дiй i iншi документами.. Перелiк цих видiв доказiв установлений законом (ч. 2 ст. 74 УПК) i є вичерпним. Будь- якi iншi вiдомостi отриманi з iнших, не передбачених законом джерел, не мають доказательственного значення, вони неприпустимi
 Показання свiдка — це вiдомостi, повiдомленi ïм на допитi, проведеному в ходi досудебного виробництва по кримiнальнiй справi або в судi вiдповiдно до вимог статей 187-191 i 278 УПК РФ. Показання свiдкiв є найпоширенiшим видом доказiв. Вони фiгурують у кожнiй кримiнальнiй справi. Предметом показань свiдкiв можуть служити будь-якi обставини, що пiдлягають установленню в справi, у тому числi про особистiсть обвинувачуваного, потерпiлого й про взаємини з ними (ст. 79 УПК). Але в силу ч. 1 ст. 51 Конституцiï РФ нiхто не зобов'язаний свiдчити проти себе самого, свого чоловiка й близьких родичiв. Перелiк близьких родичiв даний у ч. 4 ст. 5 УПК РФ.
 . Показання потерпiлого -вiдомостi, повiдомленi ïм на допитi,
 проведеному в ходi досудебного виробництва по кримiнальнiй справi або
 в судi вiдповiдно до вимог статей 187-191 i 277 УПК РФ. Предмет i
 порядок допиту потерпiлого збiгається iз предметом i порядком
 допиту свiдка. При цьому необхiдно знать, що у вiдповiдностi зi ст. 78
 УПК дача показань не тiльки обов'язок, але i його право. Це
 припускає одержання показань як з iнiцiативи процесуального
 органа, так i з iнiцiативи самого потерпiлого
 Показання обвинувачуваного — вiдомостi, повiдомленi ïм на допитi, проведеному в ходi досудебного виробництва по кримiнальнiй справi або в судi вiдповiдно до вимог статей 173, 174, 187-190 УПК РФ Дача показань є для обвинувачуваного правом, а не обов'язком. Вiн не несе вiдповiдальностi за вiдмову вiд дачi показань i дачу свiдомо неправдивих свiдчень, що є однiєï з гарантiй забезпечення права обвинувачуваного на захист. Показання обвинувачуваного мають двоïсту природу. З одного боку, вони є джерелом доказательственной iнформацiï, з iншого боку — засобом захисту вiд пред'явленого обвинувачення
 Показання пiдозрюваного — вiдомостi, повiдомленi ïм на допитi, проведеному в ходi досудебного виробництва по кримiнальнiй справi або в судi вiдповiдно до вимог статей 187-190 УПК РФ.
 Предметом показань пiдозрюваного можуть бути будь-якi обставини, що входять у предмет доведення по кримiнальнiй справi. Дача показань право, а не обов'язок пiдозрюваного. Вiн не несе вiдповiдальностi за вiдмову вiд дачi показань i дачу свiдомо неправдивих свiдчень. Не є показаннями пояснення пiдозрюваного, данi при його затримцi й викладенi в протоколi затримки
 Висновок експерта -представленi в письмовому видi змiст дослiдження й висновки з питань, поставленим перед експертом особою, що веде виробництво по кримiнальнiй справi, або сторонами
 Показання експерта -вiдомостi, повiдомленi ïм на допитi, проведеному пiсля одержання його висновку, з метою роз'яснення або уточнення даного висновку вiдповiдно до вимог статей 205 i 282 сьогодення Кодексу
 За загальним правилом експерт дає висновок вiд свого iм'я й несе за нього персональну вiдповiдальнiсть. Воно пiдлягає перевiрцi й оцiнцi на загальних пiдставах, не маючи заздалегiдь установленоï сили й переваг перед iншими доказами. Згiдно ч. 3 ст. 88 УПК, висновок експерта не є обов'язковим для особи, що робить дiзнання, слiдчого, прокурора й судна. Однак незгода процесуальних органiв з висновком експерта повинне бути мотивоване
 Речовиннi докази — це предмети, якi служили знаряддями злочину або зберегли на собi слiди злочину, або були об'єктами злочинних дiй обвинувачуваного, а також грошi й iншi цiнностi, нажитi злочинним шляхом, i всi iншi предмети, якi можуть служити засобами до виявлення злочину, установленню обставин кримiнальноï справи (ст. 81 УПК).
 Речовиннi докази в самому загальному видi можна визначити як матерiальнi слiди (наслiдку) злочину або iншого розслiдуваного дiяння. Як речовиннi докази виступають предмети матерiального свiту (речi), якi пiддавалися в результатi дослiджуваноï подiï якiйсь видозмiнi, перемiщенню або були створенi злочинними дiями На вiдмiну вiд особистих показань суб'єктiв процесу, що мiстять словесний опис обставин, що мають значення для справи, речовиннi докази дають доказательственную iнформацiю своïми властивостями (наявнiстю злочинного впливу, фактом виявлення ïх у певний час у певнiм мiсцi або в певноï особи та iн.). Також доказательственное значення мають ïхнi фiзичнi властивостi (наприклад, розмiр i конфiгурацiя слiду), мiсцезнаходження (наприклад, викрадена рiч, виявлена в обвинувачуваного) або факт ïх створення
 Протоколи слiдчих i судових дiй як окремий вид доказiв — це письмовi акти, у яких фiксуються хiд i результати таких слiдчих дiй, як огляд, огляд, обшук, затримка, пред'явлення для впiзнання, слiдчий експеримент. Протоколи слiдчих дiй видiленi в самостiйне джерело доказiв через те, що в них фiксуються обстановка, предмети або явища, безпосередньо сприйнятi слiдчим, зрозумiлими й iншими учасниками даноï слiдчоï дiï. Тому до даного виду доказiв не ставляться протоколи допитiв, оскiльки вони фiксують iнший вид доказiв — показання свiдка, що потерпiв, обвинувачуваного або подозреваемого.
 Iншi документи — це рiзного роду документи, виготовленi не в ходi процесуальноï дiяльностi (довiдки, вiдомостi, розписки й iн.), але використовуванi в процесi як джерела доказiв. Документом зiзнається будь-який предмет матерiального свiту, на якому якимись умовними знаками (буквами, цифрами й iн.) зафiксованi якась думка або є зображення якого-небудь об'єкта. Документи є доказами, якщо обставини й факти, засвiдченi або викладенi установами, пiдприємствами, органiзацiями, посадовими особами або громадянами, мають значення для кримiнальноï справи (ст. 86 УПК).
 Кожний доказ по кримiнальнiй справi повинне мати властивостi допустимостi, относимости, єдностi змiсту й форми
 У правилах доведення особливе мiсце займають правила допустимостi доказу. Цi правила повиннi забезпечити вiрогiднiсть засобiв доведення й тим самим створити надiйний фундамент для визнання доведених або недоведеними певних обставин
 Пiд допустимiстю доказiв розумiється визначення законностi джерела доказiв, способiв одержання й закрiплення фактичних даних. Це його придатнiсть для використання при встановленнi обставин, що мають значення для справи, що як вiдповiдає вимогам закону щодо джерел, порядку виявлення, закрiплення й дослiдження доказiв
 Збирання доказiв може iстотно торкати права й воль громадян. Тому такий, здавалося б, спецiальне питання, як допустимiсть доказiв, став предметом конституцiйного законодавства. Конституцiя Росiйськоï Федерацiï мiстить норму: При здiйсненнi правосуддя не допускається використання доказiв, отриманих з порушенням федерального закону (ч. 2 ст. 50 Конституцiï).
 Це положення конкретизоване в ст. 75УПК РФ. Доказу, отриманi з порушенням закону, зiзнаються не мають юридичноï чинностi й не можуть бути покладенi в основу обвинувачення, а також використовуватися для доведення обставин, перерахованих у ст. 73 УПК. Iз цього записаного в ч. 2 ст. 75 УПК правила треба, що не тiльки обвинувачення, але й доведення будь-яких iнших обставин, у тому числi й зм'якшуючiй вiдповiдальностi обвинувачуваного або звiльняючих його вiд вiдповiдальностi, повиннi ґрунтуватися на припустимих доказах
 Закон установлює наступнi умови визнання доказу припустимим:
 1) доказ повинне бути отримане належним суб'єктом, правочинним по
 данiй справi проводити та процесуальна дiя, у ходi якого отриманий
 доказ;
 2) фактичнi данi повиннi бути отриманi тiльки iз джерел, перерахованих у
 ч. 2 ст. 74 УПК, а в зазначенi в законi випадках — з певного
 виду джерела (ч. 2 ст. 84 УПК);
 3) доказ повинне бути отримане з дотриманням правил проведення
 процесуальноï дiï, у ходi якого отримане доказ;
 4) при одержаннi доказу повиннi бути дотриманi всi вимоги закону про
 фiксування ходу й результату слiдчоï дiï. Очевидно, що
 законнi засоби одержання доказiв зiзнаються однiєï з
 гарантiй правосуддя. Тому питання про неприпустимiсть доказiв,
 отриманих з порушенням закону, регулюється на конституцiйному
 рiвнi
 У карному процесi коло джерел доказiв обмежений. Зокрема, не мають значення доказiв, не мають властивiсть допустимостi вiдомостi, отриманi з анонiмних джерел, показання осiб, якi не можуть указати джерело своєï поiнформованостi
 Вiдомостi, отриманi оперативно-розшуковим шляхом, також не мають властивiсть допустимостi доти, поки вони не перевiренi у встановленому законом процесуальному порядку, тобто поки суд не одержав можливiсть перевiрити, коли ким i при яких обставинам вони добутi. Ряд злочинiв, у тому числi тяжких, неможливо розкрити без ïхньоï допомоги. Але варто проводити грань мiж використанням подiбного роду дiяльностi з метою розкриття злочинiв, виявлення злочинцiв i спробами розглядати саму цю дiяльнiсть як доведення, а ïï результати як звичайнi докази, якi можуть бути покладенi в основу висновкiв у справi, тим бiльше при постановi вироку
 Доказами можуть бути тiльки такi вiдомостi, тiльки такi фактичнi данi, якi зiбранi при дотриманнi всiх вимог карно-процесуального закону, що докладно регламентує правила доведення, виробництва всiх слiдчих i судових дiй
 Для правильного дозволу справи й винесення законного й обґрунтованого вироку суд не вправi за власною iнiцiативою вживати заходiв до доведення винностi пiдсудного в здiйсненнi злочину, але зобов'язаний прийняти передбаченi законом мiри, якi сприяють реалiзацiï сторонами ïхнiх процесуальних прав по збиранню й поданню доказiв, що мають значення
 З'ясування iстотних для справи обставин шляхом безпосереднього ïхнього пiзнання в карному процесi має досить обмеженi межi. Iнодi можна безпосередньо спостерiгати нанесений злочином збиток, що збереглися продукти злочинноï дiяльностi, обстановку, у якiй вiдбувалося злочинне дiяння. Але сам злочин нi слiдчий, нi суд, у виробництвi яких перебуває справа, сприймати безпосередньо не можуть. Тому докази є необхiдними засобами встановлення iстини по кримiнальнiй справi
 У науцi й практицi вже давно виробленi певнi правила, з облiком яких варто дослiджувати кожний доказ у тоï або iнший класифiкацiйнiй групi
 Тому що доказу мають многими властивостi й ознаками, класифiкацiя ïх можлива по рiзних пiдставах. Вони можуть бути класифiкованi залежно вiд того, з якого джерела отриманi фактичнi данi, чи ставляться отриманi вiдомостi до обставин, що входять у предмет доведення, або до iншим, якi пiдтверджують або заперечують цi обставини
 Кожний доказ по цих ознаках може бути вiднесене до тоï або iншоï групи. Це означає, що, дослiджуючи доказ, треба враховувати, чи отримане воно з перших рук або треба встановити першоджерело вiдомостей, яка зв'язок повiдомлюваного з тим, що треба встановити, чи є вiдомостi за своïм характером обвинувальними або виправдувальними
 Докази класифiкуються на особистi й речовиннi, обвинувальнi й виправдувальнi, первiснi й похiднi, прямi й непрямi
 Використання ознак, покладених в основу класифiкацiï доказiв i правил збирання, перевiрки й оцiнки кожного виду доказiв, сприяє формуванню достовiрних висновкiв по кримiнальнiй справi, як пiд час попереднього розслiдування, так i в судовому розглядi
 Список використовуваних джерел
 Конституцiя Росiйськоï Федерацiï 1993.
 Кримiнально-процесуальний кодекс РФ вiд 22 листопада 2001 р. у ред. Федерального закону вiд 29.05.2002г. Науково-практичний коментар до УПК РСФСР пiд ред.
 Лебедєва В.М., Божьева В.П. — М.:СПАРК, 1995.-613 з.
 Науково-практичний коментар до УПК РСФСР пiд ред.
 Божьева В.П. Изд. 2-е, перераб. i доп. — М.:СПАРК, 1997. — 788 з.
 Постанова Пленуму Верховного Суду Росiйськоï Федерацiï вiд 8 грудня 1999 р. 84.
 Бюлетень Верховного Суду РСФСР. 1982. 6.
 Карний процес/ Пiдручник пiд ред. Гуценко К.Ф., изд. 2-е,
 перер. i доп. — М.: Зерцало, 1997. — 576 з.
 Карно-процесуальне право РФ/ Пiдручник пiд ред.
 Лупинской П.А., изд. 3-е, перер. i доп.- М.: Юристъ, 1998.- 696 з.
 Карний процес/ Пiдручник пiд ред. Кобликова А.С. — М.: НОРМА- ИНФРА, 1999. — 384 з.
 Якупов Р.Х. Карний процес/ Пiдручник пiд ред. Галузо В.Н. — М.: Зерцало, 1999. — 464 з.
 Теорiя доказiв у радянському карному процесi/отв. ред. Жогин Н.В., изд. 2-е испр. i доп.-М.:Юрид. лiт., 1973.- 736 з.
 Горянський Г.Ф., Кокорев Л.Д., елькинд П.С. Проблеми доказiв у радянському карному процесi. — Воронеж: Изд-У Воронезького унiверситету, 1978 — 303 з.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/PRAVO/djerela_oderjannja_dokaziv.dhtml