КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/vtecha_vid_indikiv_sklalo_sens_jittja_flobera.dhtml

	Втеча вIд IндикIв склало сенс життя Флобера З iм'ям Гюстава Флобера зв'язаний новий етап розвитку реалiзму. Сам вiн уважав себе учнем Бальзака, i, насправдi — його творчiсть тiсно пов'язане з реалiстичними прийомами, характерними для реалiстiв першоï хвилi. Це й зосередженiсть на тенденцiях, якi iснують у суспiльствi, i осмислення руху iсторiï через показ доль окремих особистостей, але Флобер жив уже в iншу епоху — епоху соцiальноï й економiчноï стабiльностi, коли влада грошей уже нiкого не дивувала, коли лiтература остаточно роздiлилася на елiтарну (високомистецьку) i масову (комерцiйно спрямовану).
 Реалiзм продовжує iснувати, але стає iншим: на змiну глобальним узагальненням приходить дослiдження приватних, домашнiх, особистих випадкiв, характери героïв стають бiльше дрiбними й звичайними
 Францiя перiоду трьох революцiй, барикадних боïв на вулицях Парижевi, часiв величезного зльоту людського духу вiдходить у минуле. З'являється Францiя буржуазна, меркантильна, торгово-промислова. Цiкаво, що Флобер, Бодлер, поети-парнасци (Леконт де Лиль, Теофиль Готьє й iн.) з подивом бачать: тi, що були рабами, рабами й залишилися, не дивлячись на величезний героïзм i на численнi людськi втрати. Так у творчостi Флобера зароджується фаталiзм. Вiн писав: Мiй фаталiзм затвердився остаточно. Я заперечую особисту волю, тому що я не вiдчуваю себе вiльним; що ж до людства, то почитайте iсторiю, i ви побачите, що з ним не завжди вiдбувається те, що воно бажає.
 Гасла Великоï революцiï — Воля, Рiвнiсть, Братерство — перетворилися в клiше, якими спекулювали парламентськi спекулянти. Звiдси походить недовiра Флобера до будь-якого суспiльного руху, хоча вiн i не заперечував республiканськi цiнностi й називав себе скептичним i розлюченим республiканцем. Його концепцiя особистостi близько пiдходить до точцi зору Шекспiра про людинуу, який англiйський драматург називав двоногою твариною. Флобер затверджував: Полiтичний стан краïни пiдтвердило моï старi апрiорнi погляди про двоногу тварину, який я вважаю шулiкою й iндиком одночасно. Вiн народився неподалiк вiд Руана, у маєтку свого батька Ашиля Флобера, головного лiкаря мiськоï лiкарнi й талановитого хiрурга. Ашиль Флобер колись мав чудову практику в Парижу, але залишив столицю заради спокою й служiння науцi. Син такого кроку спочатку зрозумiти не мiг i вiдправився в Паризький унiверситет. Вiн мрiяв про кар'єр столичного юриста. Але столичне життя поступово переконало його: учинок батька, що замiсть грошей i зв'язкiв столичноï практики обрали можливостi цiкавоï професiйноï роботи в провiнцiï, був глибоко гiдним
 Гюстав Флобер залишає Париж i назавжди поселяється в сiмейному маєтку Круассе. Там вiн збирає величезну бiблiотеку, робить Круассе осередком культурного життя Францiï. Флобер нiде не служив, не робив кар'єри, неохоче залишав свiй затишний маєток. Iнодi ïздив у Париж, iнодi подорожувала (Грецiя, Єгипет, краïни Сходу), але всiєï його поïздки були пов'язанi iз творчiстю. Подорожi були потрiбнi для вдосконалення знань про Древнiй Свiт пiд час написання роману Саламбо ; у Париж кликали теж рiзнi письменницькi справи. Свiй спосiб життя Флобер називав Вежею зi Слонячоï Кiстки: Нехай собi затверджується Iмперiя, закриємо своï дверi, пiднiмемося на самий верх нашоï вежi зi слонячоï кiстки, на саму останню площадку, якнайближче до Нього. Правда, там iнодi буває холоднувато. А хiба не однаково? Там ти бачиш блискаючi зiрки й не чуєш iндикiв. Iндик, для французiв, — алегорiя дуростi. Втеча вiд iндикiв становило сенс життя Флобера. Нехай iндики ганяються за щастям, кар'єрою, грошима. Флоберовi всi цi мрiяння не потрiбнi. Вiн зневажав ними заради Краси й Мистецтва (цi слова Флобер завжди писав з великоï букви). Служiння Красi й Мистецтву Флобер не представляв без затишку й спокою: Щастя — обман, пошуки якого заподiюють всi життєвi лиха. Зате iснує безтурботний спокiй, що схожий на щастя, вiн, навiть краще його.
 Флобер не поважав сучасного людства й говорив, що воно швидко вершину Олiмпу засадить картоплею. Принципи прагматизму були абсолютно протилежними його натурi. На творчiсть вiн дивився, як на покликання й дуже високо ставив таку якiсть, як майстернiсть. Тут Флобер був цiлком протилежним Бальзаку, що нерiдко лiпив своï романи наспiх. За все життя Флобер написало п'ять добуткiв: Мадам Бовари (1856), Саламбо (1862), Виховання почуттiв (1869), Спокуса святого Антонiя (1872), Проста душа (1876), незакiнчений роман Бювар i Пекюше писав до самоï смертi
 Вiн постiйно вертався до написаного, знову й знову переробляючи його, удосконалюючи свiй стиль, намагаючись довести його до досконалостi. Iдеальним твором мистецтва Флобер уважав стiну афiнського акрополя, просто стiну, на якiй нiчого не написане й не намальовано. Але, як зiзнавався Флобер, вiн не мiг вiдiрвати вiд ïï око, настiльки iдеально був обточеним камiнь, настiльки зовсiм були пригнаними одна до iншоï плити


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/vtecha_vid_indikiv_sklalo_sens_jittja_flobera.dhtml