КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/tvorchist_mopassana.dhtml

	ТворчIсть Мопассана Народився Анри-рене-альберт-ги де Мопассан в 1850 р. на пiвночi Францiï, у Нормандiï — краïнi мальовничих лугiв i полiв. По натурi своєï Мопассан не був нi песимiстом, нi мiзантропом. Життя Мопассан любило глибоко, сильно, жагуче.
 Мопассан був iз дворянськоï сiм'ï. Вiн засвоïв i переосмислив флоберовские традицiï. Творчий шлях iнтенсивний, але короткий. Усього кiлька романiв: Життя, Милий друг, Пьер i Жан i iншi. Був вiн i майстром новели: Пампушка, Иветта, короткi Батько Симон, Мiсячне свiтло, Мiй дядюшка Жуль.
 Мопассан — творець чудових зразкiв лаконiчноï, точноï, виразноï французькоï прози, надавав дуже велике значення слову. Подiбно Флоберовi, Мопассан уникав повторення слiв, пiклувався про ощадливiсть виразних засобiв
 Природа художнього методу Мопассана була складною. Продовжуючи кращi лiтературнi традицiï реалiзму минулого, вiн виявився не вiльним i вiд деякого впливу натуралiзму
 Тому, поряд зi своєрiдними реалiстичними добутками, є в нього й значно бiльше слабкi й за iдейним значенням i по художнiй формi
 Мопассан прожив 42 року. Останнi 3-4 року не мiг писати. Вiн збожеволiв, говорив, що на мозок давить Ейфелева вежа. Тому створення останнього рокiв життя письменника значно уступають тим, якi були написанi в пору розквiту його таланта. I все-таки можна смiло затверджувати, що реалiстичнi тенденцiï були ведучими в його творчостi
 Популярнiсть прийшла до Мопассана в 1880 р. пiсля опублiкування його новели Пампушка, першого свiдчення його творчоï зрiлостi. Новели й принести йому славу чудового французького оповiдача
 Численнi новели його досить рiзноманiтнi по темах, по iнтонацiï (те сумноï, те веселоï; те iронiчноï, те злий), по жанрових ознаках. Але бiльшiсть ïх так само, як i романи, поєднує думка про потворнiсть багатьох форм дiйсностi, поєднує туга за красою людських вiдносин
 Майстернiсть Мопассана як художника виявилося в тiм, що маючи незвичайно тонку спостережливiсть, умiнням вiдбирати яскравi мовцi факти, умiнням узагальнювати, типiзувати, — вiн зумiв у маленьких новелах, на невеликому матерiалi розкрити бiльшi теми , зробити важливi соцiальнi узагальнення
 Великих описiв у нього не буває нiколи. Не буває й великих характеристик. Сутнiсть людини, iдея прозведения випливають iз поводження, учинкiв дiючих осiб. Головне для письменника — вiдiбрати обставини, зобразити ситуацiю, у якiй дiють героï
 Значне мiсце у творчостi письменника займають романи. До роману Мопассан i звернувся тому, що прагнув вiдбити бiльше життєвих явищ, показати всякого роду людей. Самi можливостi цього жанру дозволили зробити бiльше широким соцiальне тло зображуваних подiй, увести бiльше рiзноманiтне коло дiючих осiб. Теми ïх часто значно бiльше широкi, чим у новелах, коло проблем рiзноманiтне
 У кожний зi своïх романiв Мопассан вносив i новi теми й особливi прийоми ïхнього розкриття, що й визначило жанрову вiдмiннiсть ïхнiй друг вiд друга
 Умер Гi де Мопассан в 1893 р. пiсля декiлькох рокiв важкоï хвороби, вiд якоï його не змогли врятувати нi зусилля лiкарiв, нi самовiддана любов матюкай Популярнiсть прийшла до Мопассана в 1880 р. пiсля опублiкування його новели Пампушка, першого свiдчення його творчоï зрiлостi. Новели й принести йому славу чудового французького оповiдача. Численнi новели його досить рiзноманiтнi по темах, по iнтонацiï (те сумноï, те веселоï; те iронiчноï, те злий), по жанрових ознаках. Але бiльшiсть ïх так само, як i романи, поєднує думка про потворнiсть багатьох форм дiйсностi, поєднує туга за красою людських вiдносин
 Майстернiсть Мопассана як художника виявилося в тiм, що маючи незвичайно тонку спостережливiсть, умiнням вiдбирати яскравi мовцi факти, умiнням узагальнювати, типiзувати, — вiн зумiв у маленьких новелах, на невеликому матерiалi розкрити бiльшi теми, зробити важливi соцiальнi узагальнення
 Великих описiв у нього не буває нiколи. Не буває й великих характеристик. Сутнiсть людини, iдея новели випливають iз поводження, учинкiв дiючих осiб. Головне для письменника — вiдiбрати обставини, зобразити ситуацiю, у якiй дiють героï
 Новела Тато Симона майже наïвна. Мовлення про мальчике-полусироте. Вiн живе в селi з матiр'ю, за нього комусь заступитися, хлопчиська його дражнять. Раптово за нього заступається коваль i стає його другом, а кузня улюбленим мiсцем. Молодий приïжджий один раз проводжає його, бачить мати, говорить спасибi й iде. Поки мати одна, на неï дивляться косо. Вона роботяща. Поява коваля, що випробовує до Марi симпатiю, все мiняє. Поступово всi починають говорити про неï iнакше, як про чималу жiнку. Коли коваль вiдкрито доглядає за матiр'ю Симона, говорить про заручини, все село щасливе. Суспiльна думка здатна мiнятися
 Бiльшу роль у новелах Мопассана грає оповiдач. Введення оповiдача — не новий прийом, винайдений Мопассаном. У Мопассана оповiдач надає оповiданню живий характер, допомагає створювати враження вiрогiдностi того, про що говориться. Дуже часто вiн згадує свою iсторiю iз приводу якоï-небудь подiï, що взволновали його спiврозмовника
 Композицiя його новел дуже митецька. Бiльшу роль у них грає розв'язка, що Мопассан завжди рiзноманiтить, незмiнно прагнучи до того, щоб заiнтригувати читача, але й для того, щоб направити його думка на розумiння iдейного змiсту новели. Iнодi розв'язки в точному змiстi цього слова в новелах взагалi немає. Читачi повиннi самi запропонувати ïï.
 У новелi Намисто важлива розв'язка. В основi абсолютна випадковiсть. Новела починається iз твердження, що iнодi в чиновницьких нудних сiм'ях з'являється дивна жiнка, щоб блищати у вищому свiтлi. I мадам Фурестье iз цiєï породи. Вона молода, гарна собою. Чоловiк один раз приносить 2 квитки на бал, перебувають грошi на бальне плаття. Назавтра бал, i жiнка говорить, що без прикраси нiяк не пiти. Вона згадує про подругу, приïжджає й та дає ïй ларчик. Мадам Фурестье вибирає брильянтове намисто. Усе на балi в захватi. Вони вертаються додому, а намиста немає. З ранку об'ïжджають всi магазини, здобувають намисто, залазячи у величезнi борги. Проходить 10 рокiв. За цей час борг виплатили, мадам задовольнялася самими мiнiмальними можливостями. Подруги зустрiчаються знову. Мадам Фурестье розповiдає про те, що вiдбулося. I з'ясовується, що намисто було пiдроблене. Далi йде переосмислення…Що ж щира цiннiсть? Це тяжке, безрадiсне життя чесного бездоганного сiмейства, або намисто, що 10 рокiв однаково вважалося пiдробленим?
 Не у всiх своïх новелах Мопассан виявився реалiстом. У деяких з них вiн проявляє себе як художник, що поставляє забавнi анекдотики з еротичним змiстом. Такi новели-анекдоти Хвороба Андре, Справа г-жи Люно, Мудрець, Засувка, Вуси, Кивок головою, Зустрiч, Незнайомка, Необережнiсть,	Злочин,	розкритий	дядюшкой Бонифасом,Iржа i др.
 У них i позначився натуралiзм Мопассана: вiдсутнiсть соцiальних узагальнень, увага не до суспiльних сторiн життя й характеру людини, а лише до його фiзiологiчноï сутностi. Побудовано вони на гостроï пiкантноï ситуацiï й призначенi для того, щоб розважати читаючу публiку, а не хвилювати розуми й серця
 Є в нього цiла група новел, у яких вiдбитi мiстичнi вiдчуття, патологiчнi почуття, якесь особливе сприйняття миру (Страх, Нiч, Бачення, Вiн?, Орля, Хто знає?, Покiйниця i iн.). Вони були породженi очевидно, тими хворобливими настроями, якi iнодi тривожили письменника й розвилися в наслiдку у важке психiчне захворювання
 Цiкаво, що в цих новелах, що представляють собою не що iнше, як опис галюцинацiй, кошмарiв, що переслiдують оповiдачiв, дуже часто виражається сумнiв самого оповiдача в реальностi всього зображеного. Подiбнi сумнiви могли бути висловленi тiльки здоровою людиною. Художник-реалiст, Мопассан не хотiв поступитися своïй хворобi. Але iнодi був не в силах боротися нею, i тодi з'являлися подiбнi новели
 Аналiз роману Мопассана Життя
 В 1883 роцi вийшов перший роман Мопассана, Життя, що заслужило високу оцiнку Тургенєва й Лева Толстого. Героïня роману Жанна — один iз привлекательнейших жiночих образiв у творчостi Мопассана. Однак тi страждання, на якi приречена Жанна, аж нiяк не обмежуються причинами особист i сiмейними, а сходять до загальних iсторико- соцiальних передумов
 Невпиннi нещастя, що обрушуються на Жанну, — смерть матерi, другоï дитини, чоловiка, батька — загострюють самiтнiсть героïнi роману й змушують ïï особливо болiсно переживати процес постiйноï втрати своïх дорогих iлюзiй. Жiнка епохи романтизму, Жанна любить жити в мрiях, до чого ïï так розташовує розмiряний i сонний помiсний побут. Нi монастирське виховання, нi сiм'я не пiдготували ïï для життя дiяльноï. Дiвчиною Жанна живе iлюзiями про ïï свято, що очiкує, життя, прекрасному, як схiд сонця, iлюзiями про велику любов, що випаде на ïï частку, про щасливий шлюб. Ставши матiр'ю, вона живе iлюзiями про сина, майбутнє великiй людинi… Як тiльки однi iз цих iлюзiй гинули, на змiну ïм приходили iншi, щоб загинути у свою чергу. Народження iлюзiï, за якоï Жанна чiпляється, як би знаходячи в нiй змiст свого iснування, i втрата ïï — у цьому проходить вся ïï життя
 Хоча Мопассан i в деяких попереднiх оповiданнях уже говорив про те, як часто властиво людям жити iлюзiями й втрачати ïх, не можна думати, що у своєму романi вiн тiльки й хотiв довести, що в народженнi й загибелi iлюзiй складається все людське iснування. Мопассан показав, що такого роду життя типове для Жанни як збiрного образа прекрасних у своєму родi, але бездiяльних, iнертних жiнок iз дворянсько- помiсного середовища. Той читач, що легко пiддається очевидному жалю Мопассана до його героïнi, переконаний, що письменник тiльки любить ïï й нiколи нi в чому не засуджує. Однак цей висновок невiрно, тому що воно зроблено без облiку тiєï схованоï iронiï, що завжди властива творам Мопассана, написаним в об'єктивнiй манерi. Мопассан дiйсно любить Жанну, любить всю принаднiсть ïï жiночого вигляду й, зокрема, ту ïï високу людянiсть, що ще не знiвечена буржуазними впливами, а, навпроти, мужньо протистоïть iм. Але все це не виключає критичного вiдношення письменника до Жанни, що неважко вловити в рядi епiзодiв роману i яке наростає до його фiналу
 До кiнця роману Жанна залишається безпомiчною, розгубленою, напiвзлиденною бабою й уважає себе несчастнейшей з жiнок. I отут пiклування про неï добровiльно приймає на себе ïï колишня служниця Розали. Демократизм Мопассана, що часто спонукував його в зображеннi життєвих явищ дотримуватися народних оцiнок, народноï мудростi, ясно проявляється й у цьому романi. А що б ви сказали, — говорить Розали у вiдповiдь на скарги Жанни, — якби ви повиннi були вставати щодня о шостiй годинi ранку й ходити на поденщину? Однак адже багато таких жiнок, якi змушенi робити це, а коли вони стають старими, то помирають вiд убогостi. Яка рiзка й нещадна правда в цих словах! Чимало було прикростей у Розали, але вiд всiх прикростей ïï зцiляла робота, i на вiдмiну вiд Жанни вона виховала свого сина не в неробство, а в здоровiй селянськiй працi
 Останньою надiєю злидарського життя Жанни стане онученяти, дитина Поля вiд померлоï коханки
 Як вирок самого Мопассана над дозвiльним i бездiяльним життям дворянства й навiть над кращими його представниками, якими в романi були Жанна i ïï батько, як вирок, заснований на народнiй мудростi, звучать заключнi слова роману, вимовленi тою же Розали: Життя, що не говорите, не так гарна, але й не так погана, як думають.
 42. Захiдноєвропейський модернiзм XIX столiття: антиестетизм
 (Шарль Бодлер), естетизм (Оскар Уайльд), французький символiзм
 (Леконт де Лиль, Малларме, Артюр Рембо)


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/tvorchist_mopassana.dhtml