КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/tvorcha_individualnist_mitcja.dhtml

	Творча IндивIдуальнIсть митця Без перебiльшення трiумфальним був прихiд в украïнську прозу Володимира Винниченка. Його iмя вiдразу стало поряд з iменами найвидатнiших митцiв. I якби Винниченко , крiм своïх раннiх оповiдань, не написав би бiльше нiчого, вiн усе одно лишився б в нашiй лiтературi. А мiг би й не написати, бо жити йому довелося в драматичний i жорстокий час, бо мiг i не вцiлiти в ньому. Адже судилося йому бути буквально в епiцентрi всiх тодiшнiх подiй в Украïнi, жити активним полiтичним життям, коли на лiтературу в людини, здається, зовсiм не лишається часу i сил. Тiльки натура титанiчного духу й грандiозного творчого потенцiалу могла не загубитися безслiдно й не розпорошитися пiд руйнiвними вiтрами тiєï страшноï епохи, коли таких, як Винниченко, безжально винищувала машина тоталiтарного терору.
 Раннi оповiдання Винниченка показали, що в лiтературу прийшов письменник надзвичайно розвиненого соцiального чуття i глибокоï культури. Його зiрке око помiчало прихованi для iнших конфлiкти й процеси тогочасного украïнського суспiльства в рiзних його сферах, вихоплювало з життя яскравi, напрочуд пластичнi типажi (досить тiльки згадати оповiдання Салдатики!, Раб краси). Винниченковi, бувало, дорiкали за суржик у його творах, але були на те серйознi причини. В оповiдання молодого письменника увiрвалися рiзнi суспiльнi верстви i заговорили вони так, як говорили у реальному життi, незрiдка до потворностi скалiченою мовою.
 Уже першi читачi Винниченка вiдчули, що цей прозаïк справдi вiртуозно володiє словом, умiє кiлькома точними штрихами окреслити пластично виразну i психологiчно точну картину. От, наприклад, в оповiданнi
 Щось бiльше за нас змальовано втечу двох колишнiх товаришiв з тюрми: Iнодi вiн зупинявся, клав на мене своє колiно, озирався до тюрми i, витираючи пiт, напружено дивився туди. А я, зцiпивши зуби вiд болю, гостро впивався в лице йому, шукаючи те, що перемогло ненависть до мене, любов до волi, страх смертi, що! вернули його до стiни. Вiн ловив мiй погляд, злiсне стрiпувався, мовчки з ненавистю хапав мене в обiйми ii знову нiс, обережно, цупко, як кiшка кошеня своє
 Це була справдi нова проза, народжена фантазiєю! художника динамiчного двадцятого столiття, пронизана надзвичайною для раннiших часiв психологiчною експресiєю.
 Романи, повiстi, оповiдання, драми Винниченка в двадцятi й тридцятi роки активно впливають на лiтературу Украïни. Саме в цей час письменник закiнчує свою Сонячну машину роман-утопiю, роман, зiтканий зi свiтла сонця i темряви людських душ, роман про революцiю, замирення з нею. Цей твiр не вкладався нi в новi, нi в старi лiтературнi канони. I зараз, коли творчий спадок письменника повертається до нас разом iз творами усiх невинно покараних, разом iз нашою репресованою iсторiєю, ми розумiємо, що це .вже паростки вiдродження,про яке так мрiяв В.Винниченко.
 Без перебiльшення трiумфальним був прихiд в украïнську прозу Володимира Винниченка. Його iмя вiдразу стало поряд з iменами найвидатнiших митцiв. I якби Винниченко, крiм своïх раннiх оповiдань, не написав би бiльше нiчого, вiн усе одно лишився б у нашiй лiтературi. А мiг би й не написати, бо жити йому довелося в драматичний i жорстокий час, бо мiг i не вцiлiти в ньому. Адже судилося йому бути в епiцентрi всiх тодiшнiх подiй в Украïнi, жити активним полiтичним життям, коли на лiтературу в людини, здається, зовсiм не лишається часу i сил. Тiльки натура титанiчного духу й грандiозного творчого потенцiалу могла не загубитися безслiдно й не розпорошитися пiд руйнiвними вiтрами тiєï страшноï епохи, коли таких, як Винниченко, безжально винищувала машина тоталiтарного терору.
 Уже раннi оповiдання Винниченка показали, що в лiтературу прийшов письменник надзвичайно розвиненого соцiального чуття i глибокоï культури. Його зiрке око помiчало прихованi для iнших конфлiкти i процеси тогочасного украïнського суспiльства в рiзних його сферах, вихоплювало з життя яскравi, напрочуд пластичнi типажi (досить тiльки згадати оповiдання Салдатики!!, Раб краси). Винниченковi, бувало, дорiкали за суржик у його творах, але були на те серйознi причини. В оповiдання молодого письменника увiрвалися рiзнi суспiльнi верстви i заговорили вони так, як говорили у реальному життi, нерiдко до потворностi скалiченою мовою.
 Уже першi читачi Винниченка вiдчули, що цей прозаïк справдi вiртуозно володiє словом, умiє кiлькома точними штрихами окреслити пластично виразну i психологiчно точну картину. От, наприклад, в оповiданнi Щось бiльше за нас змальовано втечу двох колишнiх товаришiв iз тюрми: Iнодi вiн зупинявся, клав на мене своє колiно, озирався до тюрми i, витираючи пiт, напружено дивився туди. А я, зцiпивши зуби вiд болю, гостро впивався в лице йому, шукаючи те, що перемогло ненависть до мене, любов до волi, страх смертi, що вернули його до стiни. Вiн ловив мiй погляд, злiсно стрiпувався, мовчки з ненавистю хапав мене в обiйми i знову нiс, обережно, цупко, як кiшка кошеня своє
 Це була справдi нова проза, народжена фантазiєю художника динамiчного двадцятого столiття, пронизана надзвичайною для ранiших часiв психологiчною експресiєю.
 Романи, повiстi, оповiдання, драми Винниченка в двадцятi й тридцятi роки активно впливають на лiтературу Украïни. Саме в цей час письменник закiнчує свою Сонячну машину роман-утопiю, роман, зiтканий зi свiтла сонця i темряви людських душ, роман про революцiю, замирення з нею. Цей твiр не вкладався нi в новi, нi в старi лiтературнi канони.
 I зараз, коли творчий спадок письменника повертається до нас разом iз творами усiх невинно покараних, разом iз нашою репресованою iсторiєю, ми розумiємо, що це вже паростки вiдродження, про яке так мрiяв В. Винниченко.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/tvorcha_individualnist_mitcja.dhtml