КГБ: Київська міська бібліотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/sprava_ne_tilki_artamonovih.dhtml

	Справа не тIльки Артамонових Лише в 1924-1925 роках, уже добре знаючи кiнець, даний революцiйною дiйснiстю Жовтневих днiв, Горький змiг здiйснити план задуманоï книги, у якому неважко вгадати риси майбутньоï повiстi “Справа Артамонових”. Хронологiчнi границi первiсного задуму звузилися, зникла безлiч задуманих персонажiв, але зате чiтко викристалiзувалася основна, центральна тема повести: початок, недовге буття й загибель росiйського капiталiзму
 Цю величезну, всесвiтньо-iсторичного значення тему Горькому вдалося реалiзувати на матерiалi сiмейноï хронiки трьох поколiнь роду Артамонових, засновникiв i власникiв “справи” — невеликоï ткацькоï фабрики в закутковому мiстi Дремове.
 До виконання такого складного художнього завдання Горький був добре пiдготовлений. Може здатися дивним, що основоположник соцiалiстичного реалiзму, що вперше показав у повiстi “Мати” свiдомих революцiйних робiтникiв, створив так багато добуткiв, що малюють побут i психологiю капiталiстiв. Однак цей давнiй i мiцний iнтерес Горького до великих буржуазних власникiв був цiлком закономiрним. На вiдмiну вiд бiльшостi своïх лiтературних попередникiв, що зображували купцiв i промисловцiв лише як одне з явищ росiйського життя, Горький бачив у них представникiв зростаючого експлуататорського класу росiйськоï буржуазiï — антагонiста революцiйного пролетарiату. Звiдси та пильнiсть, що обумовила ряд вiдкриттiв, зроблених Горьким, що збагатив величезну галерею рiзноманiтних буржуазних дiлкiв, написаних Островським, Щедрiним, Достоєвським, Лєсковим, — новими, невiдомими колись типами. Створюючи Гордєєвих, Маякиних, Зикових, Кожемякиних, Железнових, Скроботових, Бардiних, а потiм Артамонових, Буличевих, Достигаевих, з величезним знанням ïх реальних життєвих прототипiв, Горький виконав мiсiю пролетарського художника, що здiйснював те, що не вдалося зробити попереднiй росiянцi лiтературi
 Вiддаючи належне розуму й неприборканiй пристрастi до роботи Гната Горде- Ева, Савелiя Кожемякина, Антипи Зикова, Васси Железновой, Iвана Мастакова й iнших вихiдцiв з “простих мужикiв”, Горький, уже починаючи з “Фоми Гордєєва” , вiдзначає незацiкавленiсть у справах, апатiю й нудьгу ïхнiх дiтей. Гната Гордєєва помiняє Фома, що не знає, куди прикласти своï сили, Савелiю Кожемякину успадковує млявий, до всьому байдужий Матвiй (”Життя Матвiя Кожемякина”), в Антипьт Зикова — слабкий, хворий син Михайло (”Зикови”), в Iвана Мастакова — тупий i злий Павло (”Старий”), сiмейство Железнових фiзично вироджується в першому поколiннi дiтей (”Васса Железнова”). Багаторазово варiюючи цей конфлiкт “батькiв i дiтей”, Горький малює деградацiю класу буржуазiï, що зрештою стає нездатноï до творчоï дiяльностi
 Розумний i повний моцi розбагатiлий мужик Iлля Артамонов, здатний поодинцi розправитися кистенем iз трьома розбiйниками. Вiн любить працю, працює сам, показуючи приклад, i з повагою ставиться крабочим.
 Але якщо Iлля Артамонов належить до вольовоï породи “батькiв” — користолюбцiв i одночасно будiвельникiв, те його син — тьмяний, пасивний Петро — типовий представник “дiтей”. Але разючий факти. Замiсть того щоб занепасти, “справа” пiд початком Петра шириться й росте. Вiн сам досить здивований цим обставиною
 Замiсть драми двох поколiнь буржуазноï сiм'ï — сильних батькiв i нiкчемних дiтей — у центрi повести виявляється зовсiм iнший конфлiкт: мiж власниками справи i ïхньою власнiстю — самою справою, що живе якимсь дивним самостiйним життям, що пiдкоряє собi всi помисли хазяïв. Не випадково iменами справи, а не його власникiв називає Горький повiсть, пiдкреслюючи важливiсть цього конфлiкту
 Iсторiя взаємин сiм'ï Артамонових з породженим нею “справою” розкриває справжнi причини ïхнього виродження. Читаючи “Справу Артамонових”, ми чiтко бачимо, що змiна богатирiв — творцiв типу Iллi, засновника фабрики, паразитами начебто Якова — його онука, аж нiяк не пов'язана з якимось фатальним законом бiологiчного виродження класу власникiв. Переродження психiки хазяïв диктується способом капiталiстичного виробництва, де власник капiталу зобов'язаний присвятити себе погонi за рублем, доходам в iм'я доходiв, пiд погрозою втратитися свого володiння. Поезiя працi, “украшающего землю”, неминуче перемiняється прозою комерцiйного розрахунку, тому що незабаром наступає момент, коли капiталiстовi робиться байдужним конкретний змiст його дiяльностi й стає однаково, що є його власнiстю: пароплавство, ткацька фабрика, прядиво або золотi копальнi. Звiдси й виникає пренаступного Петра вiдчуття своєï непотрiбностi, туги й нудьги. Перехiд вiд стверджуючоï позицiï Iллi Артамонова, упевненого, що роботи його роду вистачить “на триста рокiв”, до стоïчноï ролi Петра, увесь час гнiтюче бажання “скинути iз себе хомут” справи, i нарештi до Якова, що буквально виконав таємна думка батька, що бежали в нiкуди, — класично ясна картина долi трьох поколiнь росiян капiталiстiв


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/sprava_ne_tilki_artamonovih.dhtml