КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/sobor_olesja_gonchara_ce_tvir_visokoi_hudojnoi.dhtml

	Собор Олеся Гончара це твIр високоÏ художньоÏ наснаги Собор Олеся Гончара це твiр високоï художньоï наснаги, великого iнтелектуального наповнення. Як писав Є. Сверстюк, своïм романом Собор Олесь Гончар увiйшов у саму гущу пекучих питань сучасностi i розворушив, розтривожив ïх рiй.
 Коли у другiй половинi XVIII ст. за наказом Катерини II росiйське вiйсько пiдступно зруйнувало Запорозьку Сiч, легендарне козацтво задумало лишити по собi свiтлу пам'ятку. I нею став прекрасний собор у Новомосковську. Образ собору у творi став яскравим метафоричним символом, свiдком iсторiï народу, зразком мистецькоï вправностi зодчих-будiвникiв.
 Вiн ще повен далекою музикою, гримить обвалом лiтургiй, перелунює православними месами, пiснеспiвами, шепоче жагою спокут, вiн ще повен грiхами, в яких тут каялись, i сповiдями, i сльозами, i екстазом людських поривiв, надiй... Тепер у соборi просто склад комбiкорму. Стоïть облуплений собор.
 Спрямований у небо силует собору видно здалеку.
 Героï роману, повертаючись до рiдних краïв, першими помiчають цей витвiр козацького зодчества: Зумiли ж так поставити! Якусь невидиму магiчну силу-вiдчувають у соборi i Баглай-студент, i Вiрунька, i козацький професор Яворни-цький. Ось над цим реально iснуючим символом безсмертя народу нависла загроза знищення.
 Ставлення до собору є вимiром людських чеснот i духовностi. Як же ставляться персонажi роману до собору?
 Начальство зробило iз собору пустку. Трудовi зачiплянцi дуже швидко змирилися з тим, що собор одягли у потьомкiнськi риштування. Але вони не уявляють своєï Зачiплянки без нього, вiн щось таке для них, що ïм потрiбне, хоча висловити вони цього не можуть. Це вiдверто сказала Вiрунька, коли Микола Баглай повiдомив ïï, що собор збираються зруйнувати: Вперше чую. Менi до нього, правда, байдуже, але дивно, щоб отак, людей не спитавшись… Та це вигадки, мабуть… Носишся ти. Миколо, iз своïм собором, як iз писаною торбою.
 Студент Микола Баглай найвiрнiший захисник собору. Микола вiдчуває перед ним дивний смуток. Собор навiває на нього щось велике, вiн реально чує музику його куполiв. Микола не хоче вiрити, що святостi зникають iз життя i на ïх мiсце все бiльше вдирається цинiзм, хоча бачить, як убога антихудожнi сть шалено наступає проти всього людяного, прекрасного у життi, проти украïн- ського. Вiн уперто шукає спадщину вiкiв, щоб пiзнати коренi невмирущоï сили народу. Микола зачарований мистецькою красою собору, вiн для юнака символ душi, духовноï краси.
 Собори душ своïх бережiть, друзi… Собори душ!.. каже закоханим Миколi i Єльцi старий учитель Хома Романович.
 Володька Лобода виявив через ставлення до собору всю ницiсть свого єства: зачiплянський висуванець, що сидить на районнiй культурi, зауважив на засiданнi, що на мiсцi собору доречно ув'язувалось би будiвництво зразкового критого ринку для трудящих.
 Олесь Гончар не ставив метою занурюватися в глибини релiгiйноï моралi. Зрозумiло, що у 60-х рр. висвiтлення цiєï проблеми було б неможливим. Для нього образ храму-собору це символ духовного генiя запорозького лицарства i нетлiнна пам'ятка козацького зодчества. Нашi предки увiчнили себе в неповторнiй красi цiєï споруди, яка зачаровувала колись, чарує i тепер кожного, хто заглибить-ся в мудрий задум цiєï гордоï поеми степового козацького зодчества.
 Вдумливий читач Собору мимоволi поставить перед собою запитання, яке так хвилювало Миколу Баглая; А в чому ж твоя душа увiчнить себе, де вони, поеми твоï?
  


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/sobor_olesja_gonchara_ce_tvir_visokoi_hudojnoi.dhtml