КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/sho_spilnogo_y_vidminnogo_mij_pesoy_romeo_i.dhtml

	Що спIльного й вIдмIнного мIж п'єсою Ромео I Джульєтта та ТIнI забутих предкIв Улiтку 1911 року Коцюбинський , повертаючись iз Капрi, де вiн лiкувався, вирiшує здiйснити давню мрiю вiдвiдати Карпати. Короткi вiдвiдини Криворiвнi ще не дали письменнику достатньо матерiалу для твору. Бажання написати про незвичайний казковий народ гуцулiв не залишає його. Тепер, у 1911 р., вдруге прибувши до Криворiвнi, письменник вивчав життя , ïхнi звичаï, побут, фольклор, записує говiрку, назви рослин , проймається любовю до гiрськоï природи. I щоразу, коли вiн надсилає листи з Криворiвнi, i зривається слово казка. Вiдчуття казковостi карпатського життя не полинi, письменника. Насамперед його вражають гори, якi вiкують у такiй тишi, чують навiть дихання худоби.
 Очевидцi згадують, що весь час письменник проводив у мандрiвках, бував, повертався з полонин iз оберемками квiтiв, верхи на конi виïжджав до сiл, знайомився з культурою, славою, звичаями гуцулiв. Коли селяни висловлювали подив на його допитливiсть, то вiдповiдав, що хоче написати правду про гуцульське життя й не помилитися анi у значеннi слiв, анi в назвах рослин.
 Михайлу Коцюбинському вдалося створити прекрасний, правдивий i твiр про карпатський край. У його повiстi ожила Гуцульщина з ïï горами, полонинами, потоками, лiсами, людьми, ïхнiми звичаями, вiруваннями, повiр'ями, що дало пiдставу одному iз критикiв сказати: Цей дикий, спiвучий гiрський край багато хто намагався описати, але нiхто не зробив цього з тамою досконалiстю, як… М. Коцюбинський. 1912 року письменник ще раз вiдвiдує Криворiвню, висловивши думку про Карпати словами: Хочу набутися. Набутися тобто натiшитися красою природи, спiлкуванням iз прекрасним, загадковим i таємничим свiтом Гуцульщини.
 Гуцул дитя природи i живе з нею у злагодi. Природа входить у його душу чарiвними звуками, казковими образами. I навпаки, душа людська народжує красу й вертає ïï природi у своïх пiснях: На що б око не впало, що б не сталось на свiтi: чи пропала овечка, полюбив леґiнь, зрадила дiвка, заслабла корова, зашумiла смерека все виливалось у пiсню, легку i просту, як тi гори…
 Головному герою повiстi Iванковi природа здається сповненою живоï i таємничоï сили: Всякi злi сили заповнюють скелi, лiси, провалля, хати й загороди та чекають на християнина або на маржинку, щоб зробити ïм шкоду. Природа вмiстилище не тiльки живоï, а й божественноï сили. Пiд чарiвнi звуки Iванковоï сопiлки Марiчка думає про бога-сонце i про сонце як Боже лице. I в цьому обожненнi небесного свiтила злитi воєдино i язичницькi уявлення про надприродне, i християнськi уявлення про Бога. Джерела мiфологiчних уявлень гуцулiв не тiльки в давнiх традицiях предкiв, ай в особливостях самоï гiрськоï природи i способу життя.
 Здається, що смерека й людина тут виростають з одного корiння, бо й кам'я нисту гiрську землю, i подихи вiтрiв, сонячну й дощову погоду вони вiдчувають однаково. Iнодi природа оживає в людськiй уявi дивними образами i тодi з'являються рiзнi видiння, духи, творяться легенди й казки . Ця незвичайна єднiсть людини i природи особливо поетично змальована через сприйняття i свiтовiдчуття малого Iванка. У сiм рокiв Iванко багато знав. Категоричнiсть, з якою розповiдає про фантастичнi уявлення Iванко, показує, що вони є для нього реальним знанням про свiт, iнакше вiн цей свiт не бачить.
 Гуцули набожно ставляться до сил природи, уявляючи ïх живими iстотами.! Ось, наприклад, Черемош: вiн сердито поблискував сивиною та свiтив попiд скелi недобрим зеленим вогнем, то простягався в долинi, як срiбна нитка, то,як ситий вiл, лежав у тихих мiсцях, а там, де йому твердо лежати, вiн скаче скажено з каменя на камiнь…
 Поезiя буття природи i людини, помiж якими ходять духи i привиди, веде нас до свiту, схожого на казку.
 Назва твору письменниковi далася не вiдразу. Вiн перебирає тринадцять варiантiв ïï. Найважливiше, що йому хотiлося пiдкреслити в назвi, це таємничiсть i казковiсть, показати Карпати, як своєрiдний загадковий куточок, острiвець зi своïм, не схожим на звичайний, свiтом. Письменник намагався окреслити i обмежити простiр, у якому розвиватиметься дiя. I вiн записує: В зелених горах.
 Проте перша назва не вдовольнила автора. Мабуть, тому, що в нiй не було нiчного дихання гiр, тобто того мiфологiчного свiту, в якому жили люди, якi ïх населяли. Жили сьогоднi, вчора, як i сотнi рокiв тому. А саме про цю заглибленiсть у вiки Коцюбинському i хотiлося сказати найбiльше. Наступнi назви пов'язанi з пошуком назви, яка б мiстила саме такий змiст: Тiнi минулогоо, Голос вiкiв, Вiдгомiн передвiку, Подих вiкiв, Голоси передвiчнi. Але й цi назви автора не задовольнили. У них не було людини, того, чий голос долинає, чиє дихання чути. Новий варiант Дар предкiв затих також не влаштовував письменника. Дар неконкретно, ненаочно,а тому назвав iншою Тiнi забутих предкiв . Тодi ще раз перебирає можливi комбiнацiï iз словом предки: Голос забутих предкiв, Слiдами прекiв”, Сила забутих предкiв. I, нарештi, остаточно зупиняється на назвi Тiнi забутих предкiв, що мiстить натяк на загадковiсть, казковiсть i дихання вiкiв.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/sho_spilnogo_y_vidminnogo_mij_pesoy_romeo_i.dhtml