КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/povist_nechujalevickogo_kaydasheva_simja_jak_enciklopedia.dhtml

	ПовIсть Нечуя-Левицького Кайдашева сIм'я як енциклопедIя народознавства Iван Франко, називаючи автора Миколи Джери, Кайдашевой сiм'ï, Хмар талановитим майстром слова, творцем живих типiв, акцентував увагу на його вмiннi спостерiгати життя, передавати побачене засобами слова. Учений образно називав Нечуя-Левицького колосальним, всеосяжним оком Правобережноï Украïни. Те око охоплює не маси, не загальнi контури, а одиницi, зате охоплює ïх з незрiвнянною швидкiстю й точнiстю, умiє пiдхопити вiдразу ïхнi характернi риси й передати ïх нам з тiєю опуклiстю й свiжiстю фарб, у яких бачить ïх сам.
 У своÏх кращих творах Нечуй-Левицький, за словами iншого дослiдника лiтератури — Сергiя Єфремова виявив себе теперiшнiм майстром рiдного слова й громадянином рiдноï землi. Письменниковi дорога iсторiя рiдного народу, його самобутнiсть, йому боляче вiд втрати волi й нацiонального достоïнства. Такими настроями викликане прагнення Нечуя-Левицького по можливостi повнiше вiдтворити на сторiнках своïх повiстей народнi традицiï, звичаï й обряди, сповненi, по його щирому переконанню, потужним духовним потенцiалом i невичерпною силою, що вiдновлює. Напевно. самою яркою в цьому планi є повiсть Кайдашева сiм'я. У нiй читач зiштовхується з докладним описом сватання, смотрин, обряду весiлля, особливостей готування нацiональних страв i традицiй частування, обряду похорону, ворожiння, знахарства й т.п. Наприклад, як мальовничо зображує письменник традицiю нацiонального одягу, особливо дiвочiй i жiночоï, зокрема повсякденноï й святковоï
 От Мотря , запрошена Карпом, збирається: Подруга-сусiдка надягла Мотрi на голову кибалку, вирiзану з товстого паперу, схожу на вiнок, на кибалку, над самим чолом, поклала вузеньку стрiчку iз золотоï парчi, а потiм клала стрiчки одну вище iншоï…. А от стара Кайдашиха збирається на смотрини до Довбишам: Кайдашиха надягла тонку сорочку, зав'язалася гарною новою хусткою iз крайками до самих плечей i поназапроторювала всi хрести, надягла нову спiдницю, ще й жовтi чоботи взула. Нечуй-Левицький описує деталi одягу, головних уборiв з етнографiчною точнiстю, любуючись одягом, яскравими прикрасами й разом з тим начебто залишаючи своï описи в спадщину нащадкам для пожвавлення нацiональноï пам'ятi. Послiдовне оповiдання про життя Кайдашей допомагає вiдтворити в уявi селянську садибу: будинок, стайню, хлiв, город, сад. Автор добре знає життя селян, майстерно зображує деталi житла. Життя украïнського села повнiстю пов'язана iз землеробським календарем i церковними святами. Сiм'я Кайдашей живе за цими правилами не одне сторiччя: працюють у будень, ходять у церкву в недiлю й на свята, постятся по середовищах i п'ятницям, iдуть на прощу в Киïв . У повiстi створена галерею народних образiв, якi в сукупностi створюють особа украïнського народу в разнообразнейших його проявах. Героï добутку зображенi в народно-пiсеннiй традицiï. Лаврина молода довгаста особа була рум'яне. Веселi синi, як небо, очi свiтилися привiтно й ласкаво. Тонкi брови, русявi дрiбнi кучерi на головi, тонкий нiс, рум'янi губи — усе дихало молодою юнацькою красою. Щиросердечна привабливIсть Лаврина передається через його мову, поетичний i лагiдний, начебто витканий з пiснi. А народна пiсня — це також споконвiчна украïнська традицiя, без якоï не вiдбувається жоден обряд, жоден звичай. Незважаючи на важкi життєвi обставини, у побутi украïнцiв багато музики. На весiллi, на вечiрницi грають музиканти, а Лаврин, iдучи в сусiднє село до Мелашке, грає на сопiлцi: Всю дорогу його сопилка грала, то пiсня начебто сама спiвалася. Спiває Мотря на зло свекрусi. Спiває Кайдашиха за шиттям. Героïв Кайдашевой сiм'ï не можна назвати вiдверто гарними або вiдверто поганими. Не чуй Левицкий показує складне об'єднання в образах Кайдашей свiтлих людських почуттiв i поривiв, а також чорт негативних — егоïзму, скнаростi й т.п. Але якоï би риси не були визначальними в характерах героïв, автор не прибiгає до песимiзму, сподiваючись на перемогу здорового глузду. Письменник переконаний: тiльки розрив iз глибинною народною традицiєю визначає духовне зубожiння людини. Соковитий i квiтчастий описи побуту й роботи селян у Нечуя-Левицького критики iнодi порiвнюють iз вiдомими побутовими картинами Эмиля Золя. Але особлива теплота, симпатiя автора, який овiяне життя селянина, прояв поезiï народноï душi в прозi украïнського письменника не мають вiдповiдних паралелей у добутках про селянство Золя, витриманих у темних, безпросвiтних тонах (Земля). Вiдтворенням кращих рис поетичних, працьовитих украïнських нацiй, викриттям гiрших, що стали результатом руйнування нацiональних святинь, вiдображенням звичаïв, побуту, традицiй, духовних поривiв украïнцiв письменник затверджує вiру у вiчнiсть украïнського народу
 ВIн мрIє про день прийдешньому, про повернення до духовних джерел, про вiдродження високоï духовностi. У цiй мрiï — нев'януча краса Кайдашевой сiм'ï, у нiй те, що дозволило Максимовi Рильську назвати повiсть Нечуя-Левицького сонячноï, хоча дещо й похмуро у добутку, у якому все виконує свою певну автором роль, веде свою художню партiю, як iнструменти в гарному оркестрi або хорi.
  


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/povist_nechujalevickogo_kaydasheva_simja_jak_enciklopedia.dhtml