КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/model_hudojnogo_svitu_bojestvennoi_komedii.dhtml

	Модель художнього свIту БожественноÏ комедIÏ Данте Це були часи наïвно-реалiстичного сприйняття свiту. Давня людина намагалась пiзнати все, що ïï оточувало, та визначити у навколишньому своє мiсце. Свiт уявлявляєть-ся як єдина неподiльна модель природи i людини, олюднюються незрозумiлi явища природи.
 Удавнi часи земля уявлялася як плаский простiр (в крайньому разi як сфера мiфи про землю, яка тримається на трьох слонах, трьох черепахах або трьох китах). Це земна модель, що подiляється на реальний та потойбiчний свiти, в якому поряд мешкають боги i люди (Олiмп розташований на землi, а не на небi, але вище вiд площини, де живуть недосконалi люди, якi iснують у темрявi). Розвиток iсторично-культурного процесу вiддзеркалюється у мiфологiï (Прометей разом з вогнем дарує людинi розум головне джерело розвитку. I людина використовує його досить успiшно). Опановуючи навколишнє середовище, вона усвiдомлює свою значущiсть, силу, розум, прагне досконалостi, намагається вийти на герць з усiм, одо ще недавно ïï лякало. Людина стає центром античноï моделi свiтобачення, тому невипадково з'являється когорта напiвбогiв- героïв, якi уславлюють передовсiм силу, дух, розум людини, ïï здатнiсть долати життєвi перешкоди як природного, так i соцiального плану.
 Людина осмислюється як величне самоцiнне творiння, яке знайшло своє вiдображення як в мiфологiï, так i в античнiй культурi (людина в центрi лiтератури, скульптури, боги мають людську подобу, започатковано Олiмпiйськi iгри, захоплення красою людського тiла). Людство в цей час мислить конкретними образами. Перiод античностi є епохою дитячого сприйняття i усвiдомлення дiйсностi та осмислення мiсця людини в нiй. Це модель зитропоцентрична (людина в центрi).
 Пiсля небувалого розквiту й пiднесення (золота доба Римськоï культури) за законами iсторiï настала доба занепаду (розпалась Римська iмперiя, на територiï Захiдноï Європи вiдбувається активний процесдержавотворення у напiвварварських народiв). Європа вступила в епоху Середньовiччя. Але в надрах античноï культури зародилось нове свiтобачення християнська мораль, яка, порiвняно з древньою, була прогресивнiшою, адже ïï основними постулатами стали Любов, Прощення, Милосердя.
 Однобожжя (в триєдинiй iпостасi Бога-Отця, Бога-Духа Святого i Бога-Сина)позба- вило вищу силу реальних античних обрисiв. Поняття Бог стає абстрактнiшим. Сфера його постiйного перебування переноситься на небеса (людство не прийняло одразу iдеалiв християнства). Розп'яття IсусаХриста стало межею вiдчуження людини i Бога. Божественна iстина виявилась непотрiбною на землi, де панував хаос (однi народи поневолювали iншi, приблизно тисячолiття лилася кров, поки в Європi були встановленi сталi кордони). З iншого боку, християнська вiра стала величезною об'єднавчою силою пiдчас формування держав i нацiй, iдеалом внутрiшнього самовдосконалення людини).
 Середньовiчна модель свiту теоцентрична. В центрi ïï Бог, який стоïть над усiм. Людина бачиться як слабка, недосконала iстота, яка живе на землi (складається враження, нiбито людство знову повернулось до прадавнього усвiдомлення своєï недосконалостi та вразливостi). Земне iснування проголошується пiдготовкою до небесного життя. Максимально сильною стає роль церкви, яка бере на себе право бути третейським суддею цiнностей людського життя. Проповiдується земний аскетизм, вiдмова вiд насолод. Але доба Середньовiччя мала й величезне позитивне значення, оскiльки свiтобачення перевернулось iз горизонтальноï площини у вертикальну i додало можливiсть кожному заглибитись у свiй внутрiшнiй свiт, прагнути духовноï досконалостi. Якщо за часiв античностi людина намагалась довести свою красу, досконалiсть i гармонiйнiсть, то середнi вiки зробили нарiжним каменем ïï духовне пiднесення. Бачення свiту стає iдеалiстичним, що подiляє його на матерiальну та духовну сфери (в матерiальному свiтi живе людина, в духовному Бог). Проблема внутрiшнього вдосконалення особи, уславлення iдеалу Бога стають центральними у культурi. Але державотворення i формування нацiй породжує засади свiтського сприйняття дiйсностi з iдеалами служiння краïнi, народу, прекраснiй дамi (героïчний європейський епос, рицарськi романи, лiрика трубадурiв, вагантiв). Тобто в Середньовiччi вже зароджуються паростки зближення земного i небесного. Це збагнули вже такi мислителi-богослови, як Хома-Аквiнський, Iоанн-Дамаскин та iн.
 Данте написав поему розмовною iталiйською мовою, що вважалось ознакою низького жанру (за його часiв все варте оспiвування мало бути написане латиною (нею ж велося богослужiння). За свiтобаченням середнiх вiкiв життя людини не достойне освiтлюватись високим пафосом, притаманним трагедiï (трагедiйний характер мали твори , якi оповiдали про житiя святихта вiдтворювали певнi сюжети з Бiблiï. Твiр Данте має трагiчний початок i щасливий кiнець (ознака характерна саме для комедiï).
 Крiм того, Данте Алiг'єрi прагнув всебiчно вiдтворити життя людини i зрозумiти ïï духовнi цiнностi, а в життi завжди радiсть i печаль поряд, комiчне i трагiчне нероздiльнi.
 Пошуки померлоï коханоï Беатрiче (тiєï, яка дарує благодать) дали можливiсть Данте дослiдити свiт моральних цiнностей, зрозумiти, що людина прагне бути щасливою на землi. Дотримуючись християнських вiрувань про довiчне життя душi, Данте дослiджує проблему вiдповiдальностi людини за вчинки та можливостi духовного вдосконалення (очищення вiд грiхiв та прощення.
 Данте назвав свою поему “комедiя” за усталеними середньовiчними канонами: так називали тодi твори, якi починалися сумно, а закiнчувалися щасливо. Епiтетом “божественна”, тобто “прекрасна”, поему надiлив перший бiограф Данте, автор славетного “Декамерона” Дж. Боккаччо”. Вiн починає пошуки Беатрiче, здолавши пiвшляху життя земного… (Тривалiстьжиття за часiв Данте приблизно 70 рокiв). Тож, очевидно, лiричному героєвi приблизно 35 рокiв. Вже в першому роздiлi твору, або пiснi першiй (з'ясовується в разi потреби, чому автор називає частини свого твору пiснями), простежується захоплення Данте античнiстю, особливо Вергiлiєм, що давало йому право використати вла -стивий творам учителя (який у свою чергу наслiдував Гомера) подiл на пiснi (оспiвати те, що його хвилює).
 Думки можуть бути найрiзноманiтнiшi, вiд того бачення, що герой не усвiдомлює свого життя без коханоï i вiн ладен пройти найскладнiшi випробування, тiльки б знову побачити ïï, до його прагнення збоку поглянути не тiльки на власне життя, а й осягнути багатовiкову iсторiю страждань i злетiв людства. Адже 35 рокiв той вiк, коли людина замислюється над прожитим, шукає опори на майбутнє , оцiнює своï помилки та прагне знайти життєвий стрижень, потрiбний для завершення земного буття та переходуу вiчнiсть вже не як людини, аякïï душi. Герой прагне знайти себе.
 Здолавши пiвшляху життя земного, я раптом опинився в темнiй хащi, бо втратив правоту путi прямого…
 Герой не знає, куди йти далi, але має знайти праведний шлях. Вiн пролягатиме потойбiчним свiтом через Пекло i Чистилище до Раю, де має вiдбутись зустрiч з коханою Беатрiче. Композицiя поеми точно вiдповiдає цим етапам мандрiвки.
 На наступному уроцi ми з'ясуємо сенс подорожi головного героя поеми Данте Алiг'єрi Божественна комедiя до потойбiчного свiту.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/model_hudojnogo_svitu_bojestvennoi_komedii.dhtml