КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/marko_vovchok_maria_vilinska.dhtml

	Марко Вовчок (МарIя ВIлIнська) (1833-1907) З лiтературною дiяльнiстю Марка Вовчка пов'язано створення збiрки Народних оповiдань, що позначенi надзвичайною своєрiднiстю й стали новим поштовхом у розвитку украïнськоï прози. Вагомою є участь письменницi в росiйському лiтературному процесi, зокрема ïï перекладницька робота.
 Особливостями життєвого шляху Марка Вовчка були активне спiлкування ïï з багатьма вiдомими дiячами украïнськоï й свiтовоï культури, науки, освiти, суспiльного руху, дiяльнiсть у демократичному жiночому русi.
 Народилася Марко Вовчок (лiтературний псевдонiм Марiï Олександрiвни Вiлiнськоï) 10 (24) грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повiту Орловськоï губернiï в збiднiлiй дворянськiй сiм'ï. Ïï дiди- прадiди походили з Киïвщини. Виховувалася в приватному пансiонi в Харковi. Вже в той час виявилася ïï лiнгвiстична обдарованiсть. У зрiлому вiцi вона вирiзнялася великою начитанiстю, знанням iноземних мов та лiтератур.
 На формуваннi поглядiв письменницi позначилося тривале перебування в iнтелiгентних сiм'ях родичiв, зокрема батькiв Д. I. Писарєва (пiзнiше критика й близького друга письменницi). В салонi ïï тiтки К. П. Мардовiноï в Орлi збиралися вiдомi письменники й фольклористи. Там Марiя познайомилася зi своïм майбутнiм чоловiком, украïнським фольклористом та етнографом О. В. Марковичем, який вiдбував заслання в Орлi за участь у дiяльностi Кирило- Мефодiïвського братства.
 Творчий ентузiазм чоловiка та його друзiв став одним iз стимулiв фольклористичноï й письменницькоï дiяльностi Марка Вовчка в 50-х на початку 60-х рокiв. Проживаючи в 1851-1858 роках у Чернiговi, Києвi, Немировi на Вiнниччинi, Марiя Олександрiвна досконало вивчила життя, культуру, мову украïнського народу, активно займалася фольклористикою, зокрема записуванням народних пiсень, дум, казок, прислiв'ïв, приказок, фразеологiзмiв. Деяка частина цих матерiалiв публiкувалася за життя письменницi.
 Пiзнiше в Петербурзi (1859) Марко Вовчок, уже як автор збiрки Народнi оповiдання, потрапляє в коло таких лiтераторiв, як Т. Шевченко , I. Тургенєв , М. Некрасов, О. Плещеєв, О. Писемський, польський поет i драматург Едуард Желiговський, що сприяє швидкому iдейно-творчому ïï зростанню. По-дружньому прийняв письменницю також гурток украïнських культурних дiячiв у Петербурзi, зокрема колишнi кирило-мефодiïвцi В. Бiлозерський, М. Костомаров, П. Кулiш, який iще ранiше редагував i видавав ïï твори .
 Пiсля повернення з-за кордону Марко Вовчок зближується з видавцями петербурзького журналу Отечественные записки М. Некрасовим, М. Салтиковом- Щедрiним, Г. Єлисеєвим, веде в цьому журналi рубрику зарубiжноï лiтератури, публiкує своï оригiнальнi твори й переклади. Письменниця жила полiтичними подiями часу, брала в них безпосередню участь. Вона мала зв'язок iз робiтничим Товариством друзiв.
 Збiрка перших творiв Марка Вовчка, написаних у немирiвський перiод життя, вийшла в Петербурзi пiд назвою Народнi оповiдання (1857). У Немировi написано бiльшiсть ïï перших оповiдань росiйською мовою (збiрка Рассказы из народного русского быта), повiсть Iнститутка. У першi роки перебування за кордоном закiнчено оповiдання Ледащиця, Пройдисвiт, написано оповiдання Два сини. Цей перiод особливо прикметний тим, що Марко Вовчок як украïнський прозаïк розробляє жанри психологiчноï повiстi (Три долi), й оповiдання (Павло Чорнокил, Не до пари), iсторичноï повiстi та оповiдання (Кармелюк, Невiльничка Маруся), започатковує жанр соцiально-побутовоï казки (Дев'ять братiв i десята сестриця Галя). Частина цих творiв увiйшла до другоï збiрки Народних оповiдань (Петербург, 1862). Активно виступає письменниця в жанрi повiстi росiйською мовою: Жили да были три сестры, Червонный король, Тюлевая баба, Глухой городок. Ряд оповiдань i казок, написаних французькою мовою, Марко Вовчок друкує в паризькому Журналi виховання i розваги П. Ж. Сталя (Етцеля). На матерiалi французькоï дiйсностi письменниця пише художнi нариси, об'єднанi назвами Листи з Парижа (львiвський журнал Мета 1863) та Отрывки писем из Парижа (Санкт-Петербургские ведомости, 1864-1866).
 У 1867-1878 роках найяскравiше виявився талант письменницi як росiйського романiста. Вона написала або завершила росiйськi романи Живая душа, Записки причетника, В глуши, повiстi Теплое гнездышко, Сельская идиллия (опублiкованi в Отечественных записках), переклала росiйською мовою багато творiв iз французькоï, англiйськоï, нiмецькоï, польськоï лiтератур, зокрема 14 романiв та iншi твори Жюля Верна. Виступає Марко Вовчок i як критик (цикл Мрачные картины), редактор петербурзького журналу Переводы лучших иностранных писателей (до участi в журналi вона залучає жiнок-перекладачок).
 Становлення творчих принципiв, iндивiдуального стилю Марка Вовчка вiдбувалося великою мiрою пiд впливом розповiдних традицiй Г. Квiтки- Основ'яненка, М. Гоголя, I. Тургенєва. Особливе значення для формування iдейно-естетичних поглядiв письменницi мала творчiсть Шевченка. Вона була для неï високим зразком реалiстичного зображення трагiчноï долi крiпакiв (зокрема жiнки-крiпачки), романтичного уславлення визвольноï боротьби народу. Шевченко бачив у письменницi молоду силу, виразника нового пiднесення соцiального й нацiонально- визвольного руху, обличителя жестоких людей неситих.
 Украïнськi оповiдання та повiстi Марка Вовчка характерне явище переходу украïнськоï прози вiд просвiтницького реалiзму до реалiзму класичного. З появою цих творiв здiйснюється перехiд вiд виявлення окремих вiд суспiльного буття до широких соцiальних узагальнень. Причина страждань простоï трудовоï людини тепер трактується як громадське лихо (Горпина) i пояснюється не просто лиходiйством з боку того чи того кривдника з панiвноï верстви, а суспiльними умовами, тиском суспiльного ладу, за якого селянина- трударя одно лихо душить, а друге вже в пазури бере (Гайдамаки). Письменниця проникає в глибини народноï душi, соцiальне буття народу, устами сiльських трудiвникiв розповiдає про типовi життєвi випадки, викладає трагiчнi бiографiï селян- крiпакiв (найчастiше селянок).
 Порiвняно з попередньою прозою, у Марка Вовчка поглиблюються викривально- аналiтичнi можливостi реалiзму, зростає соцiальна загостренiсть критики крiпосницькоï дiйсностi, з'являється суспiльно- полiтичний аспект художнього трактування реальних причин народного лиха. Письменниця розвиває гоголiвськi й шевченкiвськi традицiï сатиричного викриття духовного зубожiння, спустошеностi, розкладу крiпосного панства. Аналiтично осмислюючи суспiльну зумовленiсть безлiчi знаних нею життєвих прототипiв, вона створює узагальненi й водночас iндивiдуалiзованi, сатирично окресленi образи панiв, якi ведуть пустопорожнє життя (Козачка, Iнститутка, Игрушечка).
 Якiсних змiн зазнає характер типiзацiï обставин. У прозi Г. Квiтки-Основ'яненка реалiзувався переважно етнографiчно-iнформативний аспект у змалюваннi життя, оточення героïв; обставини в нього виступають головним чином як деталiзоване побутово-звичаєве тло, на якому розгортається дiя. У Марка Вовчка зображення навколишнього середовища пiдпорядковане завданню соцiально- психологiчноï характеристики героïв. Обставини виступають як чинники формування характерiв героïв, ïхнiх дiй, настроïв, думок, прагнень. Так, у повiстi Iнститутка соцiальну й побутову атмосферу, в якiй дiють героï i яка зумовлює ïхнi настроï, переживання, прагнення та вчинки, складають типовi явища: моторошна атмосфера крiпосницькоï неволi в помiщицькому маєтку, тяжке невiльницьке становище крiпакiв, чутки про катування селян у iнших маєтках i втечi крiпакiв, жорстокi знущання iнститутки над своïми селянами, ïï самодурство, моральна деградацiя панства.
 Бiльшiсть перших творiв Марка Вовчка належать до реалiстичного напряму. В деяких оповiданнях (Чари, Свекруха, Максим Гримач Данило Гурч) переважають риси романтизму. В найкращих творах на першому планi зображення характерiв у ïх соцiально-психологiчнiй зумовленостi.
 Особливо високого художнього рiвня досягла письменниця в жанрi оповiдання- долi, оповiдання-бiографiï, в розкриттi у лапiдарнiй формi характеру героя на значному вiдтинку його життя. Тяжiння Марка Вовчка до жанру оповiдання-долi зумовлене ïï увагою до теми поневiрянь людини з соцiальних низiв, намаганням вiдтворити складний життєвий шлях героя.
 Деякi оповiдання Марка Вовчка за жанровими ознаками й поетикою, по сутi, є етюдами, ескiзами (Чумак, Горпина, Викуп тощо). Письменниця випередила жанрово-стильовий рiвень тогочасноï прози, засвiдчила великi iдейно-художнi можливостi малих прозових жанрiв.
 Марко Вовчок збагатила украïнську лiтературу жанрами соцiально- проблемного (Козачка, Одарка, Горпина, Ледащиця, Два сини) та баладного оповiдання (Чари, Максим Гримач, Данило Гурч), соцальноï повiстi (Iнститутка), психологiчного оповiдання й повiстi (Павло Чорнокил, Три долi), соцiально-побутовоï казки (Дев'ять братiв i десята сестриця Галя), художнього нарису (Листи з Парижа).
 Спираючись на досвiд Квiтки-Основ'яненка й Гоголя, Марко Вовчок довела до найвищоï мистецькоï досконалостi спосiб оповiдi-монологу, реалiстичний прийом вживання в особистiсть оповiдача-селянина. В жодному з украïнських реалiстичних оповiдань i повiстей вона не заявляє про себе безпосередньо; авторськi ремарки й лiричнi вiдступи цiлком належать оповiдачевi.
 На вiдмiну вiд повiстей та оповiдань Квiтки-Основ'яненка в кожному творi Марка Вовчка свiй, iндивiдуальний оповiдач, що забезпечує бiльшу рiзноманiтнiсть сприйняття й вiдображення життєвих явищ. В одному випадку це оповiдач-персонаж, активний учасник долi (Сестра, Викуп, Iнститутка), в iншому — оповiдач-спостерiгач (Козачка, Павло Чорнокил, Три долi). Найчастiше оповiдь ведеться вiд iменi жiнки.
 Оповiдь вiд першоï особи збiльшувала можливiсть переконливо передавати стан внутрiшнього свiту героя з народу, розкривати суть народних характерiв, посилювала вiру читача в правдивiсть зображення, створювала враження правдивостi розповiдi, сповiдальностi. Вона стала важливим фактором демократизацiï лiтератури, оскiльки давала змогу трактувати дiйснiсть iз позицiй народу. Образ оповiдача й у романтичних, i в реалiстичних творах Марка Вовчка реалiстичний у своïй основi, однак у раннiх романтичних оповiданнях цей образ надiлений i сентиментальними рисами. Вираження великих суспiльних iдей через свiторозумiння оповiдача в найпростiших формах, обмеженими, здавалося б, засобами народноï оповiдi було iндивiдуальною художньою особливостю Марка Вовчка.
 Однак назрiлi завдання виходу украïнськоï лiтератури за межi селянськоï теми , розширення обсервацiï життя, поглиблення його сусупiльноï проблематики виявили також обмеженiсть манери селянськоï оповiдi, художнього пiзнання свiту через свiтобачення оповiдача-селянина. Виробляється об'єктивно-епiчний, описовий спосiб викладу вiд iменi автора (Чорна рада П. Кулiша, Люборацькi А. Свидницького). Звертається до нього й Марко Вовчок (романтичнi твори Максим Гримач, Данило Гурч, Кармелюк). Хоча до першоï збiрки Народних оповiдань увiйшло лише одинадцять невеличких творiв (серед них оповiдання Сестра, Козачка, Чумак, Одарка, Сон, Панська воля, Викуп), вона справила велике враження на лiтературно- громадську думку реалiстичним зображенням трагiчноï долi крiпакiв, ïхнього бажання вирватися з крiпацького рабства.
 Суворим звинуваченням крiпацтву було одне з найкращих оповiдань письменницi Горпина, де змальовано трагедiю молодоï матерi, яка через деспотизм i сваволю пана втратила дитину й збожеволiла. Сюжетну основу оповiдання Одарка становить трагiчна, типова для крiпосницького побуту iсторiя про дiвчину, яка стала жертвою панськоï розпусти, а потiм об'єктом щоденних знущань. Нестримне прагнення селян звiльнитися вiд крiпосноï залежностi показане в оповiданнi Викуп, у драматично напруженому сюжетi оповiдання Ледащиця.
 Про згубний вплив крiпосництва на долю пiдневiльноï людини йдеться i в одному з найкращих оповiдань Марка Вовчка Два сини (1861), де майстерно розроблено актуальну на той час тему рекрутчини, царськоï солдатчини. У формi тужливо-задушевноï оповiдi матерi-вдови про долю своïх синiв, яких пан вiддав у рекрути й яких занапастила царська солдатчина, зображено одну з типових трагедiй селянського життя, велике горе й безнадiю самотньоï пригнiченоï злиднями немiчноï матерi. Два сини чи не найдовершенiше оповiдання Марка Вовчка щодо виявлення авторського чуття композицiï, майстерностi оповiдi вiд iменi персонажа, чiтко окресленого як народний характер. Це оповiдання являє собою високий для того часу зразок розкриття засобами народноï оповiдi внутрiшнього свiту, стану душi матерi- страдницi. Воно звучить як глухий трагiчний стогiн душi замученоï важкою недолею людини, як реквiєм за загиблими синами й матерями- вдовами, котрi доживають свiй вiк, звучить так, що морозиться кров у жилах.
 Iнша група народних оповiдань Марка Вовчка на родинно-побутовi теми (Сестра, Чумак, Сон). Центральна героïня оповiдання Сестра, надiлена притаманними саме украïнськiй селянцi рисами лагiдноï вдачi, виявляє водночас твердiсть волi у своєму прагненнi до незалежностi. Вона зворушує душевною добротою й самозреченням заради щастя iншого. В оповiданнi Чумак зображено сердечну драму юнака- однолюба, особисте щастя якого розбите соцiальною нерiвнiстю.
 Гордi, вольовi, ескпресивнi натури з народу, формування яких письменниця пов'язує з традицiями бурхливих i суворих часiв козаччини, виступають у драматичних родинних стосунках в оповiданнях Максим Гримач та Данило Гурч. Указуючи на соцiальну зумовленiсть трагедiй героïв, письменниця обстоює iдею не спотвореного родинним деспотизмом i майновими розрахунками родинного щастя. Цi твори, а ще бiльшою мiрою оповiдання Чари та Свекруха з наявними в них елементами народноï фантастики, мають романтично-баладний характер. У зображеннi сильних i гордих натур iз народу в баладних оповiданнях вiдчувається пошук письменницею активного позитивного героя. У рядi оповiдань Марко Вовчок для контрасту з крiпосницьким темним царством малює свiтлi, iдилiчнi картини щасливого життя вiльних вiд крiпацтва людей, зокрема селян козацького стану (Козачка, Викуп). В оповiданнi-iдилiï Сон змальовано щасливе замiжжя жiнки з чумаком.
 У Марка Вовчка немає широкого, детального змалювання середовища. В полi зору оповiдача лише окремi, але найхарактернiшi деталi. Використання побутових й психологiчних деталей строго пiдпорядковується розвитковi сюжету й характерiв. Майстернiсть письменницi виялвяється в умiннi домогтися вiдчуття правдивостi iсторiï, вести розповiдь спокiйно, нiби не дбаючи про художнiй ефект, щирим, довiрливим тоном. Однак за цiєю зовнiшньою спокiйною, стриманою тональнiстю вiдчувається внутрiшнiй драматизм.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/marko_vovchok_maria_vilinska.dhtml