КГБ: Киевская городская библиотека URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/lexichniy_riven_virsha.dhtml Лексичний рIвень вIрша Вiрш складається зi слiв. Здається, немає нiчого очевиднiше цiєï iстини. I проте, узята сама по собi, вона здатна породити вiдомi непорозумiння. Слово у вiршi — це слово iз природноï мови, одиниця лексики, яку можна знайти в словнику. I проте воно виявляється не дорiвнює самому собi. I саме подiбнiсть, збiг його з “словниковим словом” даноï мови робить вiдчутним розходження мiж цими — те розбiжними, те що зближаються, але вiддiленими й зiставленими — одиницями: загальномовним словом i словом встихе. Поетичний текст являє собою особливим образом органiзована мова . Мова цей розпадається на лексичнi одиницi, i закономiрно ототожнити ïх зi словами природноï мови, оскiльки це найпростiше й членування, що напрошується, тексту на значимi сегменти. Однак вiдразу виявляються й деякi труднощi. Як текст на деякiй мовi: росiйський, естонський або чеському — вiрш реалiзує лише деяку частину лексичних елементiв даноï мови. Ужитi слова входять у бiльше велику систему, що лише частково реалiзується в даному текстi Якщо ми розглядаємо даний поетичний текст як особливим образом органiзована мова, те останнiй буде в ньому реалiзований повнiстю. Те, що представляло частину системи, виявиться всiєю системою1. Остання обставина досить iстотно. Усякий “мова культури”, мова як деяка моделююча система претендує на унiверсальнiсть, прагне покрити собою увесь свiт i ототожнити себе з миром. Якщо ж якi- небудь дiлянки реальностi не покриваються цiєю системою (наприклад, “низька природа ” або “низька лексика” не входять у мир високоï поезiï класицизму), те, з ïï точки зору, вони оголошуються “неiснуючими”. У результатi складається система, що характеризує дану культуру, мов-моделей, якi перебувають мiж собою вiдносно iзоморфiзму (подоби), взаємно вподiбнюючись один одному як рiзнi моделi єдиного об'єкта — усього мира У цьому змiстi вiрш як цiлiсна мова подiбно всiй природнiй мовi, а не його частини. Уже той факт, що кiлькiсть слiв цiєï мови обчислюється десятками або сотнями, а не сотнями тисяч, мiняє вагомiсть слова як значимого сегмента тексту. Слово в поезiï “крупнiше” цього ж слова в загальномовному текстi. Неважко помiтити, що, нiж лапидарнее текст, тим весомее слово, тим бiльшу частину даного универсума воно позначається (*92) Склавши словник того або iншого вiрша, ми одержуємо — нехай грубi й приблизнi — контури того, що становить мир, з погляду цього поета Кюхельбекер ужив в “драматичному жартi” “Шекспирови парфуми” вираження: Пас череди глави моєï… Пушкiн позначив у дужках: “уший?” (XIII, 248). Чому Кюхельбекер не помiтив комiчного ефекту цього вiрша, а Пушкiну вiн впав в око? Справа в тому, що “уший” не було нi в поетичному свiтi Кюхельбекера, нi в тоï “вищiй реальностi”, що була для нього єдино справжньою реальнiстю. Вони не входили в його модель миру, будучи присутнiм як щось внесистемное й не iснуюче у вищому змiстi Лексика поезiï Пушкiна, при всiй приблизностi цього критерiю, будує iншу структуру миру: Тепер у нас дороги поганi, Мости забутi гниють, На станцiях клопи так блохи Заснути мiнути не дають… (”Євгенiй Онєгiн”) Тому зовсiм однозначнi в системi Кюхельбекера вiршi для Пушкiна починають звучати як двозначнi Таким чином, словник даного поетичного тексту буде представляти, у першому наближеннi, його универсум, а складовi його слова — заповнення цього универсума. Вiдношення мiж ними сприймається як структура миру Поетичний мир має, таким чином, не тiльки свiй список слiв, але й свою систему синонiмiв i антонiмiв. Так, в одних текстах “любов” може виступати як синонiм “життя”, в iншi — “смертi”. “День” i “нiч”, “життя” i “смерть” можуть у поетичному текстi бути синонiмами. Напроти того, те саме слово може бути в поезiï не дорiвнює самому собi або навiть виявлятися власним антонiмом Життя — це мiсце, де жити не можна… (М. Цветаева. “Поема кiнця”) Будинок — так мало домашнiй… (М. Цветаева. “Будинок”) Але цi ж самi слова, одержуючи в поетичнiй структурi особливий змiст, зберiгають i своє словникове значення. Конфлiкт, напруга мiж цими двома типами значень тим бiльше вiдчутнi, що в текстi вони вираженi тим самим знаком — даним словом (*93) А ВИ МОГЛИ Б? Я вiдразу змазав карту будня, хлюпнувши фарбу зi склянки; я показав на блюдi холодцю косi вилицi океану На лусцi бляшаноï риби прочитав я заклики нових губ А ви ноктюрн зiграти могли б на флейтi ринв? (У Маяковський) Словник вiрша я карта косi змазати вiдразу з а ви буднi бляшана хлюпнути на фарба новi показати склянка водостiчна прочитати блюдо зiграти холодець могти вилицi океан луска риба заклик губи контюрн флейта труба Насамперед впадає в око номiнативний характер словника: мир тексту визначається предметами. Вся iменна лексика вiрша легко членується на двi групи: в одну ввiйдуть слова зi значеннями яскравостi, незвичайностi й нещоденностi (фарба, океан, флейта, ноктюрн); в iншу — побутова, речова, повсякденна лексика (блюдо холодцю, луска бляшаноï риби, ринви). За кожною iз цих груп коштує традицiйне осмислене у свiтлi лiтературноï антитези: “поетичне — непоетичне”. А оскiльки тексту вiдразу ж задана опозицiя “я — ви”, те сама собою напрошується iнтерпретацiя цього протиставлення: я —- ви поезiя побут яскравiсть вульгарнiсть Але текст Маяковського не тiльки викликає в пам'ятi таку систему органiзацiï “миру слiв” цього тексту, але й спростовує ïï. По-перше, вся система дiєслiв, що грає в поетичнiй картинi роль зв'язок мiж iменами-поняттями, указує не на вiдгородженiсть “бито-(*94)вого” i “поетичного” полiв значень, а на ïх слитость: це дiєслова контакту: “прочитати”, “показати” — або художньоï дiï: “зiграти”. I вони розкривають для “я” поетичнi значення не поза, а в товщi побутових значень. “Океан” як символ поезiï знайдений у холодцi, а в лусцi бляшаноï риби прочитанi “заклики нових губ” (поетизм “заклики” i не допускає речовинноï конкретизацiï епiтет “новий” змушують сприймати “губи” як узагальнено-поетичний символ). Нарештi, сам цей побут має характерна ознака: це не просто слова, що позначають предмети. Це предмети, якi не згадуються в традицiйнiй поезiï, але становлять звичайний мир iншого мистецтва — живопису. Лексикон вiрша в його побутовiй частинi — це iнвентар натюрморту, i навiть бiльш конкретно — натюрморту сезанновской школи. Не випадково побут з'єднується iз чисто мальовничими дiєсловами: “змазати”, “хлюпнути фарбу”. Повсякденний, тобто дiйсний мир, — це мир прози, реальностi й живопису, а умовноï й помилковий — традицiйноï поезiï Поетична модель миру, що будує “я”, вiдштовхуючись вiд усiляких “ви”, — це семантична система, до якоï “холодець” i “океан” — синонiми, а протиставлення “поезiя — прозаïчний побут” зняте Виникає така схема органiзацiï значеннєвих одиниць тексту: Я < —- —- —>ВИ яскравiсть вульгарнiсть злитiсть поезiï й побуту противопоставленность поезiï й побуту Таким чином, у Маяковського семантична органiзацiя тексту на лексичному рiвнi будується як конфлiкт мiж системою органiзацiï значеннєвих одиниць у данiй iндивiдуальнiй структурi тексту й семантичною структурою слiв у природнiй мовi, з одного боку, i в традицiйних поетичних моделях — з iншоï2. Ми свiдомо трохи спрощуємо питання. Насправдi текст вiрша можна представити як реалiзацiю ряду (iєрархiï) мов: “росiйський мова ”, “росiйська лiтературна мова даноï епохи”, “творчiсть даного поета”, “поетичний цикл як цiлiсна система”, “вiрш як замкнутий у собi поетичний мир”. Стосовно кожноï iз цих систем текст буде виступати як рiзний ступiнь реалiзацiï, буде мiнятися i його вiдносна “величина” на тлi системи Текст публiкуємо по книзi Лотман Ю.М. Про поетiв i поезiю: Аналiз поет. Тексту Мистецтво-Спб, 1996.-846c. URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/lexichniy_riven_virsha.dhtml