КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/koncept_quotshastjaquot_u_semantichnomu_prostori_lirichnoiI.dhtml

	Концепт "щастя" у семантичному просторI лIричноÏ поезIÏ М. Ю. Лермонтова Проблема семантичного простору тексту широко обговорюється в сучаснiй лiнгвiстицi, тому його визначення здобуває бiльшу значимiсть. Семантичний простiр — втiлення мотивiв, намiрiв i iнтенцiй його автора; цей простiр реконструируемое, що вiдповiдає тоï ментальноï моделi, що створюється реципiєнтом для розумiння й iнтерпретацiï тексту
 Центральне положення суб'єкта дiï в художньому свiтi обумовлюється антропоцентризмом художнього тексту. Язикова особистiсть автора стає найважливiшою ланкою в сучасних дослiдженнях тексту, а психологiчний аспект аналiзу тексту представляється не менш значимим, чим властиво лiтературознавчий або лiнгвiстичний
 Концепт представляється одним з найцiкавiших об'єктiв дослiдження, тому що є основою для адекватного вiдбиття iндивiдуальноï картини миру. Аналiз концептiв дає можливiсть вiдновлення основних свiтоглядних координат iснування особистостi. Термiн концепт у сучаснiй лiнгвiстицi не розроблений детально, але нiхто з дослiдникiв не заперечує, що концепт — це “термiн, службовець поясненню одиниць ментальних або психiчних ресурсiв нашоï свiдомостi й тоï iнформацiйноï структури, що вiдбиває знання й досвiд людини” 1 . Концепт полегшує спiлкування, оскiльки вiн, з одного боку, “скасовує” розходження в розумiннi значення слова, з iншого боку — певною мiрою розширює це значення, залишаючи можливiсть для спiвтворчостi адресата. Iєрархiя свiтоглядних концептiв вiдновлюється по двох критерiях: частотностi вживання ключових слiв-тим i розгортанню навколо них розгалужених семантичних полiв. Система концептiв i семантичних полiв має потенцiйну можливiсть виразити Iндивiдуальну картину миру особистостi
 Дослiдження тексту в аспектi мовноï дiяльностi з урахуванням людського фактора припускає дозвiл питання про сприйняття змiсту тексту по певних орiєнтирах. Експлiкацiя асоцiативних зв'язкiв дозволяє авторовi донести до читача необхiдну iнформацiю; вiльнi й iндивiдуальнi авторськi асоцiацiï стають спрямованими для читача, що вiдчуває ïхня суб'єктивнiсть як основна ознака лiрики,
 Асоцiацiï виступають як зв'язку художнього тексту, що утворять мотивовану основу єдностi його елементiв. Асоцiативний аналiз елементiв художнього тексту (насамперед — ключових слiв, концептiв) дозволяє реконструювати фрагмент iндивiдуальноï когнiтивноï системи автора — не тiльки ïï iнтелектуальний змiст (iнформацiю про свiт, мову й дiяльнiсть), але й модальний компонент, що включає аксiологiю iнтелектуальноï iнформацiï. Асоцiацiï становлять основу реконструкцiï семантичного поля, створюваного навколо ключового слова-теми, концепту.
 Внутрiшнiй мир людини моделюється в мовi за зразком зовнiшнього, матерiального свiту, становлячи одну з основних тем i цiлей художньоï творчостi . “Вищою формою структурноï органiзацiï семиотической системи є стадiя самоопису” 2 . Лiрична поезiя як особлива семиотическая система мiстить у собi концепти, що припускають самоопис внутрiшнього миру. Цi концепти перебувають на вершинi iєрархiï семантичного универсума. Концепт щастя маркiрує в лiричнiй поезiï М. Ю. Лермонтова одну з найважливiших для поета сфер — сферу емоцiйну, що є основою внутрiшнього миру творчоï особистостi
 Закономiрно, що щастя мiцно зв'язується в поетичному свiтовiдчуваннi Лермонтова з любов'ю, щоправда, наявнiсть ïï є необхiдним, але не достатньою умовою щасливого життя:
 Досить любив я, щоб вiчно сумувати,
 Для щастя ж мало любив,
 Але повно, що користi менi душу вiдкрити,
 Навiщо я не те, що я був?
 (До Дурнову, 1830 — 1831)
 Всi яскравi контрасти, що окреслюють семантичний ареал даного концепту, знаходять своє мiсце в любовнiй лiрицi Лермонтова. Звертаючись до лiричноï героïнi, вiн або “сполучить несполучи_”:
 И якось весело
 И хочеться плакати,
 И так на шию би
 Тобi я кинувся
 (” чиЧую голос твiй…”, 1837″),
 або протиставляє ïï емоцiйний стан своєму:
 Менi смутно, тому що я тебе люблю,
 И знаю: молодiсть квiтучу твою
 Не пощадить поголоски пiдступне гоненье.
 За кожний свiтлий день иль солодке мгновенье
 Слiзьми й тугою заплатиш ти долi.
 Менi смутно… тому що весело тобi
 (Отчого, 1840)
 Образ лiричноï героïнi найчастiше стає носiєм рис лiричного героя, його точним вiдбиттям. Вона не може бути щаслива по рiзних причинах:
 Полмиру дати ти счастие б могла,
 Але щасливоï самоï тобi не бути…
 (”Ти занадто для безвинностi мила…”, 1831).
 Або:
 …Твоє серце на волi…
 Але щастя не знайде вдругом.
 (ДО (”Прости! — ми не зустрiнемося боле…”), 1832).
 Iнодi сама лiрична героïня або протипоставлена своєму оточенню:
 Меж юних дружин, увiнчаних квiтами, Iшов розмову веселий про мене
 Але в розмову веселий не вступаючи,
 Сидiла там замислена одна,
 И в смутний сон душу ïï младая
 Бог знає чим була занурена….
 (Сон, 1841),
 або ïï сутнiсть внутрiшньо суперечлива, що вiдбито й у зовнiшнiх проявах:
 Але якщо ти при менi смiялася надi ною,
 Тодi як внутрiшньо повна була тоскою…
 (”Душу миючи повинна прожити в земнiй неволi…”, 1830 — 1831)
 Таким чином, любов зовсiм не є умовою щастя, передумовою радостi, швидше за все, це джерело сумуй, страждання:
 Без вас хочу сказати вам багато,
 При вас я слухати вас хочу;
 Але мовчачи ви дивитеся строго,
 И я в знiяковiлостi мовчу.
 Що ж робити?.. Мовленням невмiлоï
 Зайняти ваш розум менi не дано…
 Все це було б смiшно,
 Коли б не було так смутно…
 (А. О. Смирновiй, 1840)
 Щастя виявляється тiсно пов'язаним з поняттям молодостi — саме вона представляється поетовi найбiльш вiдповiдному вiдчуттю щастя, радостi:
 … ПРО! згадай нашу младость,
 Злословья жертву пощади,
 Клянися в тiм! щоб зовсiм радiсть
 Не вмерла в моïх грудях…
 (Романс до И.., 1831)
 Обсяг атрибуцiй концепту щастя розширюється за рахунок включення в нього лексем насолода, слава, похвали, вiдрада, трепет: Коли б, усмиря моє воображенье, / Мною гри младости .улюбленi бути могли, / Тодi б я був з веселощами нерозлучнi, / Тодi б я, вiрно, не шукав / Нi насолоди, нi слави, нi похвал. (Елегiя (ПРО! Якщо б днi моï текли…), 1829); З вiдрадою тайною й таємним содроганьем… (Дитинi, 1840); Як повнi ïхнi звуки / Шаленiстю желанья! / У них сльози розлуки, / У них трепет свиданья. (Є мовлення — значенье.., 1840.)
 Поет споконвiчно настроєний на те, що щастя в цьому свiтi недосяжно. Причини цього вiн шукає в собi самому:
 Пiд ношею буття не утомлюється
 И не хладеет горда душа;
 Доля ïï так незабаром не вб'є,
 А лише збунтує; помстою дихаючи
 Проти непереможноï, багато зла
 Вона здiйснити готова, хоч могла
 Скласти щастя тисячi людей:
 З такою душею ти бог або лиходiй…
 ( 1831-го червня 11 дня)


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/koncept_quotshastjaquot_u_semantichnomu_prostori_lirichnoiI.dhtml