КГБ: Киевская городская библиотека URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/ja_romantika_mikola_hviloviy.dhtml Я (Романтика). Микола Хвильовий (1893 — 1933) М Иколу Хвильового називають основоположником украïнськоï прози XX ст.. Його свiтогляднi позицiï стали поштовхом для активних дiй на шляху осмислення суспiльством ролi украïнськоï лiтератури. Письменник обрав собi дорогу — бути лiдером, щоб повести нацiю! на боротьбу за право жити у вiльному суспiльствi, вiдродження нацiональноï лiтератури (основним мотивом у творчостi М. Хвильового є мотив дороги) лiтератури Бiографiчнi вiдомостi 13 грудня 1893 р. — народився Микола Григорович Фiтiльов (Хвильовий) у с. Тростя-нець на Харкiвщинi (нинi Сумська область). 1904 р. — батько залишив дружину i п'ятьох дiтей, мати вчителювала по селах. Микола навчався в богодухiвськiй' гiмназiï, яку кинув, не одержавши атестата (пiзнiше довелося складати екзамени екстерном). Роки блукань: працює в економiï, на заводах, вантажником в порту. Миколу Фiтiльова мобiлiзовано в царську армiю. 1917 р. — госпiталь у Кишиневi, повернення додому. М. Фiтiльов — органiзатор повстанського загону, вступає до КП(б)У. 1921 р. — демобiлiзацiя, переïзд до Харкова, де вiн активно друкується, здiйснює велику органiзацiйну роботу, очолюючи ВАПЛТГЕ. 1925 — 1928 рр. — М. Хвильовий — у центрi лiтературноï дискусiï. Подiï 1932 — 1933 рр. (голод, репресiï проти iнтелiгенцiï, арешт Михайла Ялового) [призвели до трагiчного фiналу. 13 травня 1933 р. — М. Хвильовий застрелився, кинувши виклик подiям розстрiлу цiлоï генерацiï. Огляд творчостI Микола Хвильовий за характером художнього мислення — романтик. Його приваблювали небуденнi подiï, якi багато в чому визначали долю людства. Тому в центрi уваги пись-Iменника — революцiя 1917 р. i кривава громадянська вiйна . Публiцистичнi твори М. Хвильового: 1925 р. — Про сатану в бочцi, або графоманiв, спекулянтiв та iнших просвiтян, Про Коперника з Фрауенбургу, або Абетка азiатського ренесансу в мистецтвi. У розпалi дискусiï 1925 — 1928 рр. з'являються цикли памфлетiв Камо грядеши?, Думки проти течiï, Апологети писаризму, полемiчний трактат Украïна чи Малоросiя?. Апологет - захисник чого-небудь. М. Хвильовий висунув концепцiю повноцiнноï нацiональноï лiтератури. Погляди письменника: - украïнська лiтература повинна мати iндивiдуальний шлях розвитку, не копiювати досягнення iнших лiтератур; - письменник має бути обдарованим вiд природи; - осуд масовизму й вульгаризацiï в лiтературi; - проникнення iдеями романтики вiтаïзму (життєлюбства); - протест проти диригентськоï палички Москви. У 1921 р. з'явилися збiрка поезiй Молодiсть, поема В електричний вiк, у 1922 р.-Досвiтнi симфонiï. Першi збiрки оповiдань Синi етюди (1923), Осiнь (1924). Центральнi твори: Новели Синiй листопад, Арабески, Дорога й ластiвка, Кiт у чоботях, Солонський Яр, Легенда , Я (Романтика) та iн 1924 р. — Санаторiйна зона, 1926 р. — роман Вальдшнепи, 1927 р. — оповiдання Мати, 1928 р. — Сентиментальна iсторiя , 1929 р. — повiсть Iван Iванович та iн Я (Романтика) Жанр: Новела. Присвята: Цвiтовi яблушЯ Iдейно-художнIй Змiст Твiр надруковано в 1924 р. У новелi Я (Романтика) постає проблема гуманностi й фана- Цiï. Твiр торкається теми роздвоєностi людськоï особистостi (Я — чекiст, але i людина). Новела сповнена неоромантичноï атмосфери. У творi героï зображенi в екстремальних ситуацiях. Наскрiзний мотив канонади, що посилюється (доноситься глуха канонада, канонада все ближче й ближче, глуха канонада росте, бухкали гармати). Час дiï — переважно темна нiч, мiсце дiï — фантастичний палац. Автор демонструє рiзнi уявлення людей про свiт (головний герой — чекiст-фанат, теософи - Найважливiшi стильовi ознаки новели М. Хвильового: - розповiдь вiд першоï особи; - драматизм; - лаконiзм; - виразнi художнi деталi; - глибокий психологiзм; - вiдмова вiд традицiйного описового реалiзму; - часовi змiщення; - символiчнiсть образiв, деталей, наприклад, безiменнiсть персонажiв (символ, деталь): революцiйна дiйснiсть нiвелює людську iндивiдуальнiсть; годинник — пересторога Бога, що життя — короткотривале; - iсторичнi алюзiï, асоцiацiï з метою поставити революцiю у контекст визначних подiй свiтовоï iсторiï. Особливостi композицiï - пролог (лiрико-романтичний зачин), що вводить читача у складний психологiчний свiт (показана розмова матерi з сином напередоднi грози); - три частини — життя у фронтi соцiальноï грози; три частини — три рiзнi фронтовi ситуацiï, три рiзнi душевнi стани героя. Iдея твору: Вимрiяне майбутнє не може наблизити людина з роздвоєним я, цiною злочину його не побудувати. Стислий переказ твору З далекого туману, з тихих озер загiрноï комуни шелестить шелест: то йде Марiя. Я виходжу на безграннi поля, проходжу перевали i там, де жеврiють кургани, похиляюсь на самотню пустельну скелю. ...Я одкидаю вiï i згадую... воiстину моя мати — втiлений прообраз тiєï надзвичайноï Марiï, що стоïть на гранях невiдомих вiкiв. Моя мати — наïвнiсть, тиха жура i добрiсть безмежна. (Це я добре пам'ятаю!) I мiй неможливий бiль, i моя незносна мука теплiють у лампадi фанатизму перед цим прекрасним печальним образом. Мати каже, що я (ïï м'ятежний син) зовсiм замучив себе... Наше помешкання — палац розстрiляного шляхтича. Я бандит — за одною термiнологiєю, iнсургент — за другою, просто i ясно дивлюся на княжi портрети, i в моïй душi нема й не буде гнiву, бо я чекист, але i людина. Моï товаришiв легко пiзнати: Доктор Тагабат, Андрюша, Третiй — дегенерат (вiрний вартовий на чатах). [Трибунал одностайно приймає рiшення про б чергових розстрiлiв] Андрюша нервово переходить iз мiсця на мiсце i все поривається сказати, що так не. чесно, що так комунари не роблять. Ах, який вiн чудний, цей комунар Андрюша! Але коли] Тагабат чiтко пiдписався пiд постановою — розстрiлять — мене раптово взяла розпука. Цей доктор iз широким лобом i бiлою лисиною, з холодним розумом i з каменем замiсть серця, — це ж вiн i мiй безвихiдний хазяïн, мiй звiрячий iнстинкт. I я, главковерх чорно- го трибуналу комуни, — нiкчема в його руках, яка вiддалася на волю хижоï стихiï. Але який вихiд? Я не бачив виходу. Мабуть, правда була за доктором Тагабатом. …Андрюша поспiшно робив свiй хвостик пiд постановою, а дегенерат, смакуючи, вдивлявся в лiтери 1 Я подумав, що доктор — злий генiй, зла моя воля, а дегенерат — патлач iз гiльйотини А тодi подумав нiсенiтниця, який вiн палач, це ж йому в моменти великого напруження я складав гiмни. I вiдходила вiд мене моя мати прообраз за Марiï аПружЄННЯ Тьма Дивлюся на княжий маєток вгадую що шiсть н'моïй сов стi Нi неправда Шiсть сотГь Шi, сттисяч шГстмiльйонiв - ТьмГна моïй Говiстiш [Через 2 днi оповiдач поведе батальйон на фронт. А доти вiн знає, що потрiбен саме тут1.] Так: будуть сотнi розстрiлiв, i я остаточно збиваюся з нiг! Я входжу в княжий маєток. Доктор Тагабат i вартовий п'ють вино. Андрюша похмурий сидить у кутку. Звертається до мене: - Слухай, друже! Одпусти мене! На фронт! Я бiльше не можу тут. В менi раптом спалахнула злiсть. Вiн не може? Вiн хоче бути подалi вiд цього чорного брудного дiла? Хоче бути невинним, як голуб, вiддає менi своє право купатися в калюжах кровi? Кричу, що коли вiн ще раз про це скаже, то негайно розстрiляю. Увiйшов дегенерат i сказав, що треба розiбрати позачергову справу. Привели черниць, якi на ринку вели одверту агiтацiю проти комуни. Я входив у роль, був в екстазi. Я гадаю, що в такiм станi фанатики йшли на священну вiйну. - Ведiть! В кабiнет ввалився цiлий натовп черниць. Я стояв одвернувшись i смакував: всiх ïх через двi години не буде! Я рiшуче повертаюсь i хочу сказати безвихiдне: - Роз-стрi-лять! Але вертаюся i бачу — прямо передi мною стоïть моя мати, моя печальна мати з очима Марiï. Я в тривозi метнувся — чи не галюцинацiя? I чую з натовпу зажурене: Сину! Мiй м'ятежний сину! Менi погано, я схопився за крiсло i похилився. Але в той момент мене оглушив регiт доктора Тагабата: - Мамо?! Ах ти, чортова кукло!.. Мамо?! Ти, зраднику комуни! Зумiй розправитися i з мамою, як умiв розправлятися з iншими. …Я остовпiв. Стояв блiдий перед мовчазним натовпом черниць, як зацькований вовк. Так! — схопили нарештi й другий кiнець моєï душi! Вже не пiду я на край города злочинно ховати себе. Я маю тепер одне тiльки право: - Нiкому, нiколи й нiчого не говорити, як розкололось моє власне я. Конає вечiр. Рiзко кажу доктору: Через годину я мушу лiквiдувати останню партiю засуджених. Я мушу прийняти отряд. Тодi вiн iронiчно й байдуже: Ну i що ж? Добре! Я хвилююсь, але доктор єхидно дивиться на мене — це ж у цiй партiï засуджених моя мати. Не витримую й шаленiю, кричу, щоб не жартував зi мною Але голос зривається, i я раптом почуваю себе жалким i нiкчемним. Вартовий увiйшов i доповiв, що партiю привели, розстрiл призначе-ний за мiстом. Мовчазна процесiя пiдходила до бору. До мене пiдiйшов доктор, поклав руку на плече i сказав: Ваша мати там! Робiть, що хочете! Я подивився — з натовпу видiлилася постать i тихо самотньо пiшла на узлiсся. …Я вийняв з кобури мавзера й поспiшно пiшов до самотньоï постатi. [Оповiдач розстрiлює матiр.] Я положив ïï на землю й дико озирнувся. Навкруги було порожньо. Тiльки збоку темнiли теплi трупи черниць. Я поспiшив до свого батальйону Але раптом зупинився, повернувся й пiдбiг до трупа матерi. Впав на колiна й припав устами до лоба. По щоцi, пам'ятаю, текла темним струменем кров. Та раптом — дегенерат: Ну, комунаре, пiдводься! Пора до батальйону! В степу, як дальнi богатирi, стояли кiннi iнсургенти. Я кинувся туди, здавивши голову. …Iшла гроза. Тихо вмирав мiсяць у пронизаному зенiтi. Йшла чiтка, рясна перестрiлка. …Я зупинився серед мертвого степу: - Там, в дальнiй безвiстi, невiдомо горiли тихi озера загiрноï комуни. Iнсургенти - повстанцi. ВерсальцI (образно, запозичено з часiв Паризькоï комуни) — всi, хто проти комунарiв (у роки революцiï часто вживався як символ подоланоï монархiï). ВакханалIя - гучне дiйство, бенкетування. URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/ja_romantika_mikola_hviloviy.dhtml