КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/drama_g_starickogo_ne_sudilosja.dhtml

	Драма Г. Старицького Не судилося Драма Не судилося уважається найкращою п'єсою М. Старицького. Вона правдиво, високохудожественно й психологiчно переконливо зображує життя украïнського села в першi пiсляреформенi роки, реалiстично вiдтворить конфлiкти мiж звiльненим з- пiд крiпосного ярма, але обманутим, збезземеленим селянством i панами- помiщиками. В основi добутку лежать правдивi життєвi колiзiï. Факт, що послужив темою в моïй драмi, — факт правдивий iз щирого життя, iз сусiднього нашого села, якому я був свiдком….
 У драмI навIть всI прIзвища з невеликими вiдмiнностями. Так, наприклад, замiсть Илляшенко — Лященко. Через всю п'єсу проходить думка, що добродiï безкарно можуть знущатися iз чесних селянських дiвчин, а потiм безжалiсно кидати ïх. З огляду на це, не змiцнiлi моральнi вiдносини мiж селянами й колишнiми ïхнiми власниками, здається, на думку комiтету (цензурного) несвоєчасн i незручним виводити на сцену тi сумнi моменти з минулого селянського побуту, якi можуть породити або пiдтримати жагучу упередженiсть мiж вищими й нижчими шарами, — такий досить переконливий висновок зробила цензура, забороняючи добуток. Проте, через якийсь час п'єса вже за назвою Не судилося все-таки була дозволена кпостановке.
 Основним конфлIктом п'єси Не судилося є конфлiкт мiж панським болотом — помiщицькою мораллю, i чесними, високоморальними, духовно богатими простими селянами. Вiн має соцiально- психологiчний характер i розвертається декiлькома лiнiями. Найголовнiша з них — це трагiчна iсторiя любовi мiж чистою душею, щироï в почуттях сiльською красунею Катериною й паничем Михайлом. Другою сюжетною лiнiєю є зображення конфлiкту мiж батьком Михайла, багатим паном Iваном Андрiйовичем, i селянською громадою. Зрештою, важливим є й розбiжнiсть мiж показним народолюбием Михайла, його фальшивим, поверхневим украïнофiльством i теперiшньою суттю панича, для якого власнi егоïстичнi iнтереси вище всього. Спостерiгаючи, як розвертаються подiï, як дозволяється конфлiкт, особлива увага обертаємо на мову багатiïв: на те, як у ньому розкриваються характери героïв, ïх iндивiдуальнi й типовi риси, внутрiшнiй мир, теперiшня, глибинна сутнiсть. У п'єсi основна увага вiдведена образу панича Михайла. Саме вiн повнiше всього представляє панське болото, розкрити сутнiсть якого й була мета автора. М. Старицький майстерно побудував язикову партiю Михайла. Кожна реплiка, а часто й окреме слово характеризують цiєï людини. Вдумаємося, наприклад, у першу ж реплiку Михайла: Славно покачатися в травi пiсля купання й затягтися сигарою! Чорт його знає, якось мене лiнощi обсiли: сьогоднi вже й у школу не пiшов. I iз цiєю дрiбнотою нудно… . Здається, небагато й сказано. Але придивитеся, як виразно окреслюється, нехай поки що й пунктиром, характер панича — народолюба. Для нього власна втIха, власне задоволення насамперед (славно покачатися в травi… затягтися сигарою). Уже й те, що курить вiн дорогу сигару, теж пiдтверджує його багатство, не звичку до простоти в життi, у побутi. Михайлово народолюбство — не искреннее, показне. Говорячи про школу, вiн позiхає. З ремарки до першоï дiï довiдаємося: Михайло, чудово по-украïнському одягнений. Те визначення чудово одягнений натякає на те, що його одяг, як i всi його украïнство, є тимчасовою модою. Повнiше всього образ Михайла розкривається в iсторiï його любовi з Катериною. Вiдiграючи роль народолюбца, панич ходить на вечори, де збирається сiльська молодь, займається етнографiєю, учить i дiтей, i молодь у школi. Але нещирiсть його поводження вiдчувається у всiм, навiть у тiм, як говорить панич: …я з усiма вами щиро, як з рiвними… Так, вiн i справдi не вважає селян рiвними собi. Зустрiвши Катерину, Михайло закохався в неï. I незабаром, збезчестивши й знеславивши дiвчину, своє вiдношення до Катерини змiнює. Хоча Михайло ще намагається переконати себе, що любить ïï, обов'язково жениться на нiй, насправдi вона стала йому байдужоï. Тому що зустрiчi з дiвчиною для нього вже не рай, не чиста поезiя, як ранiше: Побий мене лиха й нещаслива година, що я зв'язався з божевiльними! Спокою нi вдень, нi вночi — i все через тебе…. Панич i далi викрикує: ПРО, будь ти проклята й година, що завiв мене в любов! Зрештою, вiн зовсiм вiдмовляється вiд Катерини. I хоча в останньому епiзодi приходить до неï, щоб залишитися назовсiм, не можна iз упевненiстю сказати — це було тверде рiшення або тимчасовий порив, що нi до чого б не привiв. А вiн же говорив Катерини: …я без тебе жити не можу, дихати не можу…. И Павла нiбито цiлком щиро запевняє:
 Правда, я не таюся з любов'ю; я люблю Катерину, i люблю на целую життя, чесно! Я не побоюся перед цiлим миром сказати про любов, назвати ïï моïм шлюбом,- i назву, i повiнчаюся!  Михайло бреше не тiльки iншим, а й самому собi, переконуючи в тiм, що по-справжньому любить Катерину й пiде заради ïï на все: вiдмовиться вiд батькiвськоï спадщини, вiдречеться вiд багатства й свого стану. Саму точну характеристику дає йому Павло, що зумiв проникнути в глибини його затемненоï душi, зрозумiти Михайла сьогодення: Одним ви миром мазанi: обтешетеся зверху тiєю культурою, заберетеся в iдеальнi химороди та й красуєтеся: а дихни на вас, подряпай трiшки,- це такi ж мироеди в ґрунтi! У п'єсi Михайловi протистоïть щирий демократ, що багато працює на благо народу — лiкар Павло Чубань. В образi Павла Старицький втiлює своï iдеали боротьби за звiльнення народу шляхом поширення утворення, культури, єднання селян. Уже з перших реплiк Михайла, з розмови Михайла з Павлом багато що розкривається: останнiй охоче працює в школi, йому не набридає спiлкування з дiтьми. Роз'ясняє Павло й селянам, як необхiдно вiдстоювати свого права
 Михайло Старицький з великою симпатiєю, любов'ю зобразив представникiв народу — Катерину, ïï матiр, Дмитра. У ïхнiх образах показанi такому властивому украïнському народу риси, як щиросердечна краса, щирiсть, спiвпереживання, почуття людського достоïнства. Насамперед такий є Катерина. Полюбивши Михайла й повiривши в його любов, Катерина забуває про себе. Дiвчина почуває себе неровней, не вiрить у своє щастя. Не менi судилося таке щастя! Куди менi, бiднiй мужичцi, бути дружиною Вашоï? Не ступити, не заговорити не вмiю; Ви взяли б собi камiнь за плечi. I люди осмiють, i Бог покарає: сполучаються тiльки рiвнi,- вiдповiдає вона Михайловi на його слова про одруження. (Згадаєте слова Наталки з п'єси И. Котляревского: знайся кiнь iз конем, а вiл з волом). Ïï любов щира, глибока, вiддана, Вона про Михайла думає бiльше, нiж про себе: згодна на всi, аби тiльки той був щасливий. Коли Катерина довiдалася, що Дмитро з ножем у руках шукає Михайла, щоб помститися за ïï знiвечену долю, iде на панський двiр, щоб попередити коханого: Дмитро вартує тебе навколо саду, навколо будинку — хоче вбити!. Коли вже Катерина випила отруту й до неï прийшов Михайло, вона не дорiкає йому, радується, що прийшов, повернувся, а виходить, любить: Плакати бiльше не буду… Не засмучу тебе сльозою! Я така щаслива, така щаслива, що ти поруч iз мною…. Катерина дуже любить свою матiр, усiляко пiклується про неï. У своєму горi, своïй ганьбi переживає за неï бiльше, нiж за себе. Так само зi спiвчуттям i розумiнням ставиться до Дмитра, бажає йому щастя, почуває свою провину перед ним, тому що не може його полюбити. Образ Катерини коштує в рядi кращих образiв дiвчин з народу в добутках Т. Шевченко , И. Котляревского, И. Франко, Б. Грiнченко. Стара Дзвонариха, мати Катерини — типовий образ украïнськоï селянки. Вона добра, працьовита, любить дочка й бажає ïй щастя, що бачить у подружнiм життi iз Дмитром. Дзвонариха строго дотримується норм народноï моралi в поглядах на дiвочу честь, уважає ганьба найбiльшим грiхом, тим бiльше, що полюбила Катерина панича. Мати, як i батьки Шевченковой Катерини, проклинає дочка страшними прокльонами, а сама божеволiє. Досить чiтко й виразно зображений образ Дмитра
 Це чесний, роботящий хлопець, вiн щиро любить Катерину. Саме з таким чоловiком дiвчина могла б знайти щастя… якби полюбило його ïï серце. Дмитро щирий душею, почуттєвий. Вiн усiляко пiклується й про Катерину, i про ïï матiр, допомагає ïм по господарству й глибоко переживає, коли бачить, що Катерина полюбила панича. I тому, звичайно, що сам любить ïï, i тому, що не вiрить у щастя Катерини з Михайлом. Дмитро майже переконаний — награвшись iз нею, панич покине дiвчину. У своïй великодушностi юнак готовий забути всi, жениться на Катеринi: Вийди за мене!.. Коли не пiд силу, те й не люби мене: я тiльки буду доглядати тебе, як своєï рiдноï дитини, буду дивитися на тебе, горi буду дiлити!. Наприкiнцi драми Дмитро виступає як месник за несправедливостi, заподiянi панським болотом не тiльки Катеринi, а й всiм селянам. Вiн робить пiдпал панського двору, має намiр убити Михайла. Характерно, що Дмитро органiзовує зустрiч селян з Павлом, активно виступає за захист ïхнiх прав. Образ Дмитра перегукується з образом Варнака з однойменноï поеми Шевченко , iншими образами селян-бунтарiв


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/drama_g_starickogo_ne_sudilosja.dhtml