КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NOVIX_AVTORIV/volodin_teatr_chi_lybite_vi_teatr.dhtml

	Володин: Театр! Чи любите ви театр “Театр!.. Чи любите ви театр, як я люблю його, тобто всiма силами душi вашоï, з усiм ентузiазмом, з усiм несамовитiстю, до якого тiльки здатна палка молодiсть, жадiбна й жагуча до вражень витонченого? Або, краще сказати, чи можете ви не любити театр найбiльше на свiтi, крiм блага й iстини?!” — уперше це жагуче визнання в любовi до театру пролунало зi сторiнок статтi В.Г. Бєлiнського. Слова критика процитував у своïй п'єсi драматург Олександр Мойсейович Володин, i вони запам'яталися мiльйонам глядачiв, коли цей монолог схвильовано й натхненно вимовила зi сцени й екрана молода Тетяна Доронина. П'єса називалася “Старша сестра” i мала величезний успiх, як i багато хто-багато iнших добуткiв Володина. Здається, що драматург не випадково вибрав для своєï героïнi Надi Резаевой, що мрiє про служiння сценi, саме цi слова. Напевно, вони були спiвзвучнi настрою самого автора, у якого в серединi 1950-х рокiв розпалювався палкий роман з театром, починався довгий i важкий володинский театральний марафон.
 Дебютував А. Володин, щоправда, не як драматург, а як прозаïк. В 1953 р. вiн написав кiлька оповiдань. В 1954-м вийшла книга, Володин був прийнятий у Сполучник письменникiв. У театральне мистецтво, однак, вiн був закоханий з юностi, мрiяв стати актором або режисером. На шляху до здiйснення мрiï стала вiйна , але покликання виявилося сильнiше всiх зовнiшнiх перешкод, i в 1956 р., у рiк знаменитого XX з'ïзду, з'явилася перша володинская п'єса — “Фабричне дiвчисько”,
 На починаючого драматурга вiдразу посипалися докори в “побутовизмi” i мелкотемье, у тiм, що вiн “очорняє” свiтлий образ молодоï радянськоï робiтницi. Але цiну таким докорам у тi часи вже знали. Буквально за рiк Володин став одним iз самих репертуарних драматургiв. У сезонi 1956-1957 гг. бiля сорока театрiв краïни включили у свiй репертуар “Фабричне дiвчисько”.
 Володин був одним з тих, хто змiнив сам погляд на героя драми. Людина перестала в нього бути безликим додатком до маски “новатора”, “консерватора” або “передовика виробництва”, а людське життя одержало у володинских п'єсах нормальний, природний обсяг, внутрiшня єднiсть, з'явилися реальнi причини для конфлiктiв.
 Бешкетна, невгамовна героïня “Фабричного дiвчиська” вiдкрила галерею чудових жiночих образiв, створених Олександром Володиним. “Женька Шульженко — улюблена роль починаючих акторок того часу, — згадував драматург е. Радзинский. — Роль, що дала мову цiлому поколiнню нових акторок. Ïхня лють, ненависть до показухи, усе, що вони знали, але не могли, не вмiли сказати, вони змогли прокричати словами володинской героïнi”.
 Пiсля успiху “Фабричного дiвчиська” стало ясно, що в театр прийшов талановитий драматург, зi своïм свiтовiдчуванням, зi своєю неповторною iнтонацiєю. Якби потрiбно було визначити основну рису володинской драматургiï, варто було б, напевно, сказати, що це — iнтелiгентнiсть. Проявляється вона в тiм, що автор нiколи не прагне нав'язати читачевi свою точку зору, моралiзаторський пафос абсолютно далекий йому. Володин запрошує читача й глядача разом задуматися над недосконалiстю й одночасно глибокою мудрiстю життя. Проявляється це у володинской iронiï, не злий, не образливоï, а частiше розумiючоï й що прощає й самоiронiï — от вуж воiстину властивiсть тiльки людей iнтелiгентних. У наше агресивне столiття в його добутках звучить неприйняття будь-якоï агресiï, будь-якого насильства. Володин, напевно, нiколи не погодився б з тим, що добро повинне бути з кулаками:
 Начебто ми жителi рiзних планет, На вашiй планетi я не проживаю. Я вас поважаю, я вас поважаю, Але я на iншiй проживаю. Привiт! -
 писав вiн в одному з вiршiв.
 Головнi героï п'єс Володина, як правило, iнтелiгентнi. Давно замiчене, що ця дивна властивiсть визначається не суспiльним становищем, не утворенням, не професiєю, а винятково внутрiшнiми якостями особистостi. От чому в один ряд можна поставити й Надю Резаеву з “Старшоï сестри”, i Чеснокова з “Пригод зубного лiкаря”, i Тамару з “П'яти вечорiв”, i Лямiна з “Призначення”, i Бузикина з “Осiннього марафону” i багатьох iнших. Все це володинские iнтелiгенти. Вони беззахиснi, легко ранимi, вони волiють страждати самi, але не заподiювати болю близьким людям, тому вони особливо мають потребу в спiвчуттi й розумiннi. Такi героï дороги Володину.
 “Навiщо ви займаєтеся ландшафтами й статуями? Це не справа поета. Поет повинен пам'ятати про одному — про любов i смерть”, — напутствовал у свiй час А. Блок Г. Iванова. У цьому змiстi Олександр Володин, безумовно поет. Любов i смерть, розставання й зустрiчi, знаходження й втрати завжди хвилювали його бiльше, нiж ландшафти сучасних “перебудов” i статуï чергових вождiв. I в цьому теж секрет довголiтнього успiху його драматургiï, тому що любов i смерть актуальнi завжди. Кращий доказ тому — сценiчна доля п'єси “П'ять вечорiв” (1959). Цьому добутку хочеться придiлити особлива увага через те особливе значення, що мав спектакль для росiйського театру 1950- 1960-х рокiв.
 Спектакль поставив Г.А. Товстоногов у Ленiнградському БДТ. Успiх виявився приголомшуючим. “Що ж потрясло на прем'єрi “П'яти вечорiв”, — згадує Т. Ланина, — де люди сидiли iз червоними плямами на особах, без кiнця аплодували, а в антрактi й пiсля спектаклю поздоровляли один одного, обiймалися, як найближчi й рiднi? Швидше за все, це було пронизливе почуття перебореноï нiмоти, несподiваноï причетностi происходящего на сценi нашим загальним таємним, загнаним кудись углиб почуттям i думкам… Це був голос у захист життя, один раз даноï людинi для здiйснення всiх його здатностей i надiй. Вiн вселяв вiру в ïï цiлющi сили, звертався до достоïнства людини, кликав до вiльного вибору своєï долi”.
 Як визнавався сам автор, працюючи над новою п'єсою, вiн i не припускав, що доля його добутку буде настiльки значною. Вiн писав камерну п'єсу для шiстьох акторiв, де не було начальникiв i пiдлеглих, а були просто люди, звичайнi мешканцi пiслявоєнних ленiнградських коммуналок, якi щасливi або нещасливi по своïм глибоко особистим причинам. Але саме уважне ставлення до особистого життя самих звичайних людей воiстину потрясало глядачiв, тому що було новим (або, вiрнiше, добре забутим старим) для вiтчизняноï сцени.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NOVIX_AVTORIV/volodin_teatr_chi_lybite_vi_teatr.dhtml