КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NOVIX_AVTORIV/roman_sho_rozkazano.dhtml

	Роман Що розказано? Народився в украïнськiй сiм'ï новоприбулих емiгрантiв США, повiдомляє бiографiчна довiдка. Себе визначає американцем з украïнськими корiннями (Я американець i як такий цiную своє право бути зацiкавленим в iсторiï навiть такого похмурого суспiльства, з якого втекли моï батьки): i утворення, i спосiб життя Мельничука стали вже сугубо американськими, хоча його ментальнисть, культурне надбання сформованi украïнським середовищем, з яким вiн зберiгає творчi вiдносини все життя. (Мельничук добре знайомий з лiдерами нью-йоркськоï групи поетiв, подружився пiд час свого вiзиту в Украïну з Ю. Андруховичем, В. Бiдолахою, дружив iз С. Павличко й т.п.). Вiн — автор ряду оповiдань, поезий, перекладiв, лiтературних статей, лауреат премiï Мак Гинниса в жанрi белетристики (1992); професор Бостонского унiверситету; редагує лiтературний журнал Агни. Що розказано?(в украïнському перекладi, де ледь переданi поетичнiсть i iронiчне звучання оригiналу, видало харкiвське видавництво Фолiо в 1996 р.) — це його перший роман (недавно з'явився другий — Непоправнi втрати).
 Роман Що розказано? (What is Told) уперше видало поважне видавництво Фабер енд Фабер, де тривалий час працювало Т. З елиот, i його вихiд викликав захопленi вiдгуки американськоï печатки. Неважко полюбити голос Мельничука. Зрозумiло, що вiн дослухався власних примар, коли працював над цим спритним завершеним романом, — писала Нью-Йорк Тайм Бук Ревю. Масштабний… блискучий Мельничук ширяє крiзь декади й континенти, вiд лiричних пасажiв до широкого плану, вiд домашнiх сцен до фiлософствування. Його об'єднання мiфу й реалiзму, пронизане насильством i комiчнiстю, нагадує про Гарсия Маркеса, — вiдзначала Бостон глоуб. Аскольд Мельничук у своєму чудовому першому романi препарує украïнську душу з фаталiстичним, майже екзистенцийним гумором, лише зрiдка звертаючись до проповiдi, — акцентувала Лос-Анджелес-Таймс.
 Такi вiдкликання на англомовний добуток з украïнською тематикою зустрiчаємо вперше. Украïнська рецепцiя — i з боку дiаспори, i вiд материка — була значно скромнiше. I це зрозумiло, тому що авторський голос i вiдносини до непорушних догм позабавлено патетики й сповнено iронiєю, що не є звичайним для украïнськоï критичноï думки. I всупереч цьому з романом Мельничука в американський мультикультуральний контекст увiйшли не тiльки украïнськi реалiï, але й гуманнiсть украïнського менталiтету. I трагiчна доля украïнськоï нацiй. Тому що ж згадаємо: ще в шiстдесятi роки герой роману Синдром Танатоса, написаного письменником з американського Пiвдня Перси Вокером, ставив риторичне запитання: Хто знає сьогоднi украïнцiв?, будучи певним, що нацiï ця була знищена ïï численними ворогами й зникла з особи землi. Мельничук же не тiльки впровадив украïнськi реалiï в контекст американськоï сучасностi, а й органiчно використовує цей матерiал для постановки фiлософськоï проблеми самоiдентифiкацiï людини з iншою свiдомiстю в динамiчному сучасному свiтi як такий, що нею переймається американська свiдомiсть
 Про органiчну приналежнiсть Мельничука до американськоï лiтератури (Вiн є не украïнським письменником в екзили, а американським письменником украïнського походження, якого, однак, дуже цiкавить власне походження й корiнь i який майстерно вмiє зацiкавити своïми етнiчними iсторiями iнших, — писав, представляючи автора украïнському читачевi Павличко) свiдчать не тiльки його слова про те, що дорогу в поезiю йому допомiг прокласти Д. Волкотт, або, що вiн бiльше обiзнаний з лiтературою американськоï, чим з украïнськоï, а насамперед дискурс його роману, що повнiстю вписаний i в тематичне коло, i в епистему лiтератури США кiнця XX ст. Адже основна проблема цього добутку — самоiдентифiкацiя, що є центральноï для американськоï ментальности цього часу. Цей уже звичайний у лiтературi США кiстяк обростає в Мельничука украïнським тiлом, опираючись на украïнську архетиповость i американську реальнiсть. Це основний стрижень роману Що розказано?, що служить внутрiшнiм органiзатором тексту. Роман пронизаний всеосяжною iронiєю, вiн на рiвнi використовує й iсторiю, i мiф iсторiï, у ньому обiграються пафоснi ситуацiï й узагальненi образи, тут трагедiю не можна вiдокремити з фарсу… У маленькому по обсязi текстi Мельничук зумiв освiтити долю Украïни — вiд давнини до сучасностi, причому на тлi європейськоï iсторiï й основних ïï координат, i все це змонтувавши з американською ситуацiєю
 Два епiграфи до роману направляють читача в необхiдному напрямку. Або є щось правдивiше за правду? — запитується в одному з них. — Так, — вiдповiдає грек Казанзакис. — Легенди. Вони надають вiчного значення ефемернiй правдi. А другий (з Iвана Грозного Б. Бобрику) — пояснює, як вiдбуваються легендими. Семантично навантаженим є вже склад дiючих осiб (як у п'єсi), що його вiдразу подає автор. Всi вони походять iз Роздорiжжя — украïнського мiстечка, що iснує iз прадавних часiв на перехрестi рiзних народiв i культур. 1492 — Колумб висадився на Кубi, да Вiнчi зробив креслення першоï лiтаючоï машини. Рюрик Забобон забив уперше корову свого сусiда й так почав феод, що проiснував три столiття. Будучи хронiкою життя однiєï сiм'ï Забобонiв в XX ст., роман переростає в iсторiю цiлого народу й ширше — цiлого осередку держав, до яких украïнський нацiям довелося входити
 Два брати Забобони — Зенон i Стефан — символiзують i нативистску, народницьку, i прозахiдну, певною мiрою дiаспорну лiнiю в iсторiï украïнського нацiонального духу. Зенон вiдразу заявлений як замкнений у межах нацiй, ïï границь, парадигми, буття. Роман i починається з того, що, закохавшись у Наталку, Зенон вiдмовляється вiд запропонованоï йому посади одного з кураторiв Лондонського музею й повертається до рiдного Роздорiжжя, щоб одружитися з улюбленоï. Зенон вiрив, що його краïна має потребу у звiльненнi вiд впливу сусiдiв — Росiï, Польщi й Австрiï. А для цього потрiбно зберiгати чистоту рiдноï мови. — Мова живий завдяки таким людям, як ти, — говорив вiн Наталцi. — Ти є нацiональний скарб.
 Далi його життя можна вважати конспектом долi украïнського iнтелiгента iз Захiдноï Украïни: служба в австрiйськiй армiï пiд час Першоï свiтовоï вiйни, табiр полонених, трагiчнiсть пiслявоєнного свiтовiдчування, характерна для втраченого поколiння. А далi — року проходили в ступорi стрiлянини й революцiй. Зенон частково роздiляє марксистськi позицiï, проте вiн — нацiонально свiдома, спецiально консервативна людина традицiйноï культури, отже в радянськi часи випробує переслiдувань за вiдданiсть нацiональнiй iдеï, а пiд час Другоï свiтовоï вiйни вiн разом з тим пiдтримує зв'язок i з партизанами, i з нiмцями-окупантами. Вiн начебто прирiкає себе на неминучу смерть. I вона наступає як покарання за адюльтер iз дружиною нiмецького офiцера (тобто за загравання iз чужою культурою…). В авторському епиграфии, позбавленому пафосу, цю контурну iсторiю нацiональна свiдомiсть викладена разом з тим i поетично, i iронiчно, як це й характерно для лiтератури, позначеноï синдромом постмодернiзму
 Родинне життя — дочка й дружина — iстотно доповнює домiнанту цього образа. Недарма першу частину роману названа Жiнка — це майбутнє . Його дружина Наталка — сiльська дiвчина, природна й прекрасна, вона спiває народнi пiснi, готовить i шьет. ïï iнтелект нерозвиненоï (Зенон наполегливо пiклується про ïï утворення), але потяг до краси й гармонiï вроджений — i про це в гротесковiй комiчнiй манерi автор повiдомляє, акцентувати увагу на ïï тонкi пальцi, начебто створених для гри на пiанiно, про яке нiколи навiть не чули в селi. Отож i доводиться вiдправлятися на пошуки долi в мiсто. Ïï великий потiк свiдомостi (своєрiдна модифiкацiя аналогiчного ходу думок Молли Блум iз джойсивского Улисса), завдяки якому автор окреслює значний вiдрiзок iсторiï, — той час, коли Зенон зникає у великому свiтi, а Наталка чекає дитину в чужому для неï мiстi, самотн i придавлена, — засвiдчує ïï чистоту й природнiсть, гостиннiсть i, всю атрибутику людини з народу
 Дочка Зенона й Наталки, Слава Ластiвка, гротескове продовження батька, що виховує ïï, прилучаючи до духу предкiв (Мельничук вносить метафору — улюбленi багатогодиннi прогулянки з дитиною Зенон проводить на цвинтар, де дiвчинка нарештi починає почувати краще, нiж серед живих), i матерi, що вкоренилася не свiдомiстю, а всiм своïм єством. Парадокс же полягає в тiм, що свою духовнiсть, музикальнiсть дiвчина успадковує не вiд батька, а вiд матерi як уроджену архетипову мелодiйнiсть нацiй


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NOVIX_AVTORIV/roman_sho_rozkazano.dhtml