КГБ: Киевская городская библиотека URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NOVIX_AVTORIV/lybov_tetjani_do_evgenia.dhtml Любов Тетяни до ЄвгенIя Зовсiм iнший ми бачимо Тетяну в останнiй главi роману. Тепер вона княгиня, солiдна свiтська дама, який навiть при зустрiчi з улюбленим колись Онєгiним: …Нiщо не змiнило: Вней зберiгся той же тон, Був так само тихий ïï уклiн Ледве^-ïй! не те,щоб здригнулася, Иль стала раптом блiда,червона… У ïй i брова не ворухнулася; Не стисла навiть губ вона. Хоч вiн дивився не можна прилежней, Але й слiдiв Тетяни колишньоï Не мiг Онєгiн знайти Здається, що простодушна сiльська дiвчина, не зрячи зачитивавшаяся романами автора теорiï природноï людини Ж.-Ж. Руссо, перетворилася в досвiдчену свiтську левицю. Звичайно, перед цим була нещасна любов до Онєгiна, потрясiння вiд убивства коханим Ленского, поïздка в Москву на смотрини, шлюб з товстим i заслуженим генералом… Але невже всi цi подiï настiльки кардинально змiнили внутрiшнiй мир героïнi? Куди дiлася дiвчина, що з ïï холодною красою любила росiйську зиму, вiрила преданьям простонародноï старовини, i снам, i картковим гаданьям, i пророкуванням мiсяця, сповiдалася няньцi в безмовнiй любовi до Онєгiна, писала Євгенiю проникливий лист, де запевняло: Все життя моя була запорукою свиданья вiрного з тобою; я знаю, ти менi посланий Богом, до труни ти хоронитель мiй…? Однак варто прочитати цiлком заключну главу, i ми переконаємося, що насправдi Тетяна залишилася колишньою. Продемонструвавши Онєгiну незворушнiсть при нежданiй зустрiчi, вона звернула на чоловiка втомлений погляд i негайно сковзнула геть. Ясно, що дружина-генерала Тетяна не любить. I Онєгiну потiм, у розмовi один на один, зiзнається: А менi,Онєгiн,пишнiсть ця, Осоружного життя мiшура, Моï успiхи у вихрi свiтла, Мiй модний будинок i вечори, Що в них? Зараз вiддати я рада Все це дрантя маскараду, Весь цей блиск,i шум,i чад За полицю книг,за дикий сад, За наше бiдне житло, За тi мiсця,де в перший раз, Онєгiн,вид ïла я вас, Так за смиренний цвинтар, Де нинi хрест i тiнь галузей Над бiдноï нянею моєï… Я вас люблю (до чого лукавити?), Але я iншому вiддана; Я буду столiття йому вiрна По сутi, Тетяна — усе та ж патрiархальна дiвчина. Вона тяготиться свiтськими розвагами, як колись переситився ними Онєгiн. Тетяна вiдкидає речення Євгенiя завести настiльки звичайну у свiтлi любовну iнтрижку. Для неï подружнiй борг, збереження сiмейного вогнища виявляються вище почуття. I це при тiм, що Тетяна аж нiяк не патрiархальна у своєму внутрiшньому свiтi. Ïï лист до Онєгiна виявляє незвичайнiсть, глибину душi поряд з первозданною щирiстю почуття: Навiщо ви вiдвiдали нас? Вглуши забутого селенья Я нiколи не знала б вас, Не знала б гiркого мученья. Душi недосвiдченоï волненья Упокоривши згодом (як знати?), По серцю я знайшла б друга, Була б вiрна дружина И доброчесна мати. Iншоï!..Нi,нiкому на свiтi Не вiддала б серця я! Те у вишнем призначено радi… Те воля неба: я твоя… Любов до Євгенiя Тетяна сприймає як ниспосланную понад, як Боже приречення. I невипадково в розмовi з Ленским Онєгiн вiдзначає ïï духовну перевагу над сестрою: У рисах в Ольги життя немає… Кругла, червона особою вона, як цей дурний мiсяць на цьому дурному небокраï. Ленский пiдкреслює, що Тетяна смутна й мовчазна, як Свiтлана, героïня однойменноï балади В.А. Жуковського. Ольга ж цiлком задоволена життям i не знає глибоких почуттiв, теперiшньоï любовноï пристрастi. Вона не здатна любити як Тетяна й, мабуть, буде цiлком щаслива iз заïжджим уланом, що взяли ïï в дружин. Щиросердечнi переживання сестри Ользi невiдомi. I сам ïï образ покликаний насамперед оттенить щиросердечну красу й духовну велич Тетяни — пушкiнського iдеалу росiянцi жiнки URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NOVIX_AVTORIV/lybov_tetjani_do_evgenia.dhtml