КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NOVIX_AVTORIV/hto_praviy_nastja_abo_mitrasha.dhtml

	Хто правий: Настя або Митраша? (для вивчення Комори сонця) Все активно включаються в суперечку, висловлюють своя думка, намагаються довести правоту своïх суджень. Бiльшiсть нас уважає, що прав Митраша й що оповiдач на його сторонi, однак частина нас завзято захищає Настю, вiдстоюючи розумнiсть ïï дiй. Приведемо деякi вiдповiдi нас: Я думаю, що автор на сторонi Митраши, тому що Митраша був смiливим. Вiн хотiв iти по новому шляху. Вiн вiрив компасу батька. Митраше зустрiлися бiльшi труднощi, але вiн пройшов через цi труднощi. А Настя, у порiвняннi з Митрашей, сама звичайна. Митраша проти ïï герой. Потрапивши в лихо, воно залишився сильним.
 Пришвiн на сторонi Настеньки. Йому жаль дiвчинку, що страждала через свого перекiрливого братика. Учинок Митраши був дурний. Вiн залишив вибиту стежку й прямо полiз у Слiпу єлань. Хiба це розумно? Учинок Митраши письменник називає розпачливим, а смiливiсть його безглуздоï, А Настя спокiйно знайшла журавлину. Якби Митраша не приндився по своïй звичцi, вони разом би знайшли журавлину й повернулися додому.
 Менi здається, що оповiдач на сторонi Митраши. Йому сподобалася рiшучiсть мужичка, напевно, вiн сам був таким же рiшучим. Митраша говорив: Я ж сам по собi по своïй стежинцi пiду. Вiн хотiв довести, що по цiй стежинцi ходили смiливi люди й що можна йти смiло. А Иастя, червона, як кумач, плюнула йому вслiд. Тут автор дорiкає Настю, адже вона була старша сестра й повинна була подбати про нього, а не сваритися.
 Обмiн думками надзвичайно корисний. Вiн загострює увагу учнiв до розв'язуваного питання, пiдготовляє наступну бесiду. Читач не пiдтримує нi одну зi сторiн, що сперечаються, залишаючи за собою право висловити думку наприкiнцi бесiди. Вiн пропонує дiтям розiбратися в случившемся, уважно простеживши за думкою оповiдача
 Природно, у процесi бесiди виникає розмова про уособлення, якi грають у добутку iстотну роль. Важливо, щоб наса усвiдомили, що за допомогою уособлень письменник надiляє явища природи в цьому добутку ознаками] живих iстот, робить ïх як би дiючими особами, якi беруть активну участь у життi героïв. Так, злi сили природи заважають ïм, намагаються залякати, змусити пiти з лiсу: Дерева заричали, завили, застогнали. Добра природа заспокоює в себе, допомагає ïм: …трава белоус показувала напрямок обходу єланi.
 В уривку Тетерев-Косач Пришвiн показує красу природи. Пiд променями сонця могутнi стовбури соснового бору стали, як запаленi свiчi великого храму природи.Тетерев-косач теж став розцвiтати. На головi його гребiнець зайнявся вогненною квiткою. Синя в глибинi чорного груди його стали переливати iз синього на зелене. I особливо гарний райдужною, розкинутою лiрою хвiст. Усе птаха привiтають сонце, i ïхнiй спiв нагадує дзюркiт струмочкiв, якi як би зливаються в один великий струмок, що бiжить по невидимих камiнчиках
 Читачi вiдповiдають, що могутня природа зачарувала, зачарувала в себе. Вони ввiйшли в лiс i начебто самi перетворилися в дерева або каменi. Письменник говорить: Було зовсiм тихо в природi, i всi, змерзлi, до того минулого тихi, що тетерев-косач не звернув на них нiякоï уваги. Затамувавши подих, сидiли все на холодному каменi… Нерухливi, як статуï, сидiли на каменi мисливцi за солодкою журавлиною. Пропонуємо розiбрати сцену суперечки в себе про дорогу, з'ясувавши, як поводиться кожний з них, як природа допомагає зрозумiти настрiй що сперечаються. Читач звертає увагу нас на те, що письменник, зображуючи раптово, що змiнилася картину, прекрасного ранку (холодна синя стрiлка хмари перетнула навпiл висхiдне сонце, вiтер бушував, стогнали дерева), змушує нас насторожитися, пiдготовляє до майбутнiх ускладнень у взаєминах героïв. Цим вiн передає думку, що людина дуже близька до природи, вiн вiдбивається в нiй, як у дзеркалi, зi своïми добрими й злими намiрами. Коштує людинi хоча б на мить забути про своє високе людське призначення, про те, що вiн повинен бути Людиною з великоï букви, як вiн уподiбнюється стихiйним силам природи, де зло народжує ще бiльше зло
 Читачi розповiдають, як Митраша здiйснив план свого порятунку. Позбувшись смертельноï небезпеки завдяки виявленiй волi й спритностi, людина стає ще сильнiше, i ця сила виражається насамперед у його турботi про тих, хто має потребу в людськiй руцi: …вiн обтер останнi сльози з особи, обтрусив бруд з лахмiття своïх, як теперiшнiй великий людин, владно наказав?! Iди ж тепер до мене, мiй Запал! Услихав такий голос, такi слова, Травичка кинула всi своï коливання: перед нею стояв колишнiй прекрасний Антипич.
 Простежуємо шлях Настi. Ми вже знаємо судження багатьох нас про те, що шлях Настi правильний, а ïï розсудливiсть нiбито викликає схвалення автора i як би нагороджується журавлинноï палестинкой.
 Малюючи чорний пень, що збирає й обiгрiває навколо себе все живе: i метеликiв, i ящiрок, i мух, — автор знову дорiкає Настю, що залишила брата
 Тiльки зустрiч зi змiєю змусила дiвчинку усвiдомити свiй учинок, задуматися над тим, якi навколо небезпеки i як, мабуть, важко Митраше, що вибрав незнайомий шлях. Настi представилося, начебто це вона сама залишилася там, на пнi, i тепер вийшла зi шкiри змiïноï й коштує, не розумiючи, де вона. Дiвчинка глибоко переживає случившееся й подальшими своïми дiями (…хворим дiтям… вiддала… всю свою цiлющу ягоду) доводить, що зрозумiла й надолужила провину
 Наприкiнцi уроку, узагальнюючи мiркування школярiв, Читач висловлює думку про те, що й шляхи вiдкривачiв, i шляхи осваивателей потрiбнi й кориснi людям, але сила й краса людини проявляється повною мiрою тiльки тодi, коли на обраному шляху вiн треба вищому боргу — бути корисним iншим. Вiдступ вiд цього, перемога егоïстичного початку в людинi роблять нещасним насамперед самоï людини
 Казкою-Минулим письменник виражає мрiю про моральну досконалiсть людини, про його щиросердечну красу, славить людини з бiльшим серцем, розумного хазяïна природи. Свою думку Пришвiн виражає в багатьох поетичних картинах, що показують єднiсть людини iз природою. На однiй з них ще раз зупинимо увагу нас:
 Буває, нахилишся в лiсi до тихоï заводi струмка й там, як у дзеркалi, побачиш — весь-те людин, великий, прекрасний, як для Травички Антипич, через твою спину нахилився й теж смотрится в заводь, як у дзеркало. I так вiн прекрасний там, у дзеркалi, iз всею природою, iз хмарами, лiсами, i сонечко там унизу теж сiдає, i молодик показується, i частi зiрочки.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NOVIX_AVTORIV/hto_praviy_nastja_abo_mitrasha.dhtml