КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NOVIX_AVTORIV/detalizovana_forma_pobutu_v_8220sobachomu_serci8221.dhtml

	ДеталIзована форма побуту в “Собачому серцI” Булгакова В “Собачому серцi” ми знайдемо в ще бiльш деталiзованiй формi всi тi ж знаки нормального побуту (культури плюс цивiлiзацiï, плюс те, що зневажливо названо Маяковським “мiщанством”, а Луначарским — “вульгарнiстю”). Професор Преображенський з'являється в “чорно-бурих лисах”, килими у квартирi “перськi”, та й сама квартира складається iз семи кiмнат: у ïдальнi — обiдають, у спальнi — сплять, у кабiнетi — працюють, в операцiйноï — оперують. Апофеозом “перебування” є опис обiду, що подається на розмальованих райськими квiтами тарiлках. Рефреном звучать слова професора, — “Пропав Калабуховский будинок!”, i саме будинок стає мiсцем боротьби культури з антикультурою, побуту — сантибитом.
 Поки горить “зелена лампа на столi”, поки калошi можна залишити в пiд'ïздi, а сходи будуть вистелена дорiжкою, — доти будуть лежати на столi “якiсь важкi книги зi строкатими картинками” i золотитися “внутрiшнiсть Великого театру”. Висока культура в Булгакова не тiльки невiд'ємна вiд культури побутовий, але пов'язана з нею прочнейшими нитками: загине одна — зникне й iнша. Знаком культури, що йде, є й теперiшня жiночнiсть (недарма настiльки пiдкреслена письменником i у фантастичних повiстях, i в “Майстру й Маргаритi”). Бесполость диктується iдеологiзованiстю:
 “- По-перше, ми не добродiï, — мовив нарештi самий юний iз чотирьох — персикового виду
 - По-перше, — перебив i його Пилип Пилипович, — ви чоловiк
 або жiнка?
 -…Яка рiзниця, товариш?”
 Для булгаковськоï жiночностi не iснує границь вульгарностi — i шовковi плаття, i фiльдеперсовi панчохи, i знаменитий крем, i парфуми, i квiти, i романси утворять живу, переливчасту ауру булгаковських красунь, що героïчно протистоять пролетарському антипобуту. “Маяковський” Кульок своє перетворення почав з перевдягання — “капелюх перемiнив на кепку”. Булгаковський Кульок з'являється на свiтло в результатi фантастичноï операцiï — i “кепка з качиним носом” свiдчить про класову перевагу Полiграфа Полиграфовича, особливу ворожiсть якого викликали крохмальнi серветки Адже саме Полiграф Полиграфович i вульгарний по-справжньому, заперечить читач. I буде, звичайно, зовсiм прав. Вульгарнiсть номер один — це вульгарщина радянського способу життя, виродливого “нового” i “здорового” побуту, вульгарщина антидуховностi й антикультури. По словнику Даля — вульгарнiсть, заяложенiсть, загальновiдомiсть. Вульгарний — “непристойний, шанований грубим, простим, низьким, пiдлим, майданним”. А вульгарнiсть номер два — це, по Далю же, “давнiй, старожитнiй, що здавна ведеться; стародавнiй, древнiй, непокiйний”.
 Вiдмовляючись,	 вiдрiкаючись	 вiд	 буржуазноï “вульгарностi”, культура вiдмовлялася вiд себе самоï — вiд тоï повторюваностi, рутинностi й ритуальностi, що ïï постiйно, як ґрунт, подпитивала.
 Пушкiн наприкiнцi життя не випадково сформулював свiй iдеал життя як апофеоз вульгарностi: “Мiй iдеал тепер — господарка. Моï бажання — спокiй, Так щей горщик, Так сам великий”. Гоголь, що зобразив вульгарнiсть вульгарноï людини в “Мертвих душах”, створив поезiю вульгарностi в “Старосвiтських помiщиках”. Вульгарного вiршотворця Лебядкина недарма числили у своïх попередниках обериути. “Я ввiв у лiтературу самого дрiб'язкового, скороминуще, невидимi руху душi, павутинки побуту”,- пишався В.Розанов. Романтична установка революцiйних демократiв, що постiйно воювали з вульгарнiстю в прозi й поезiï, що бачили в нiй свого другого — пiсля “гноблення народу” — ворога, була ïм осоромлена. I осоромлена за допомогою наипошлейшего, можна сказати, приклада — з низького побуту. “- Що робити? — запитав нетерплячий петербурзький юнак.- Як що робити; якщо це лiто — чистити ягоди й варити варення, якщо зима — пити iз цим варенням чай”. Виходило, що саме в боротьбi з вульгарнiстю, в “всесвiтнiх” питаннях, у романтичних закликах (до скинень i здiйснень) головна-те вульгарнiсть i гнiздиться. А те, що вiд Бєлiнського до Чернишевського називалося “вульгарнiстю” (i, помiчу, продовжує за дурною традицiєю називатися й сьогоднi), є нормою життя. Iстинно ж вульгарним з'являється чорт в “Братах Карамазових”, його спадкоємець Коровьев в “Майстру й Маргаритi”. Вульгарним з'являється й Понтiй Пiлат, якому в епiлозi роману знову кривить рот снобiстська гордовитiсть: “Боги, боги… яка вульгарна страта!”,- а зовсiм не Иешуа, що говорить йому генiальноï банальностi
 Слова “мiщанство”, “вульгарнiсть”, “зразки помилкового смаку” (останнє виречення належить Бєлiнському) дiють на нашу науку, як удав на кролика: свiдомiсть ученого оцепеневает i продуцирует уже заздалегiдь негативну реакцiю. Саме цим можна пояснити ту “несподiванку” (насправдi — закономiрнiсть), що для Л. Я. Гинзбург з'явився “iнтерес Заболоцкого до деяких вiршiв Бенедиктова”. “Так, в 1933 роцi Заболоцкий вiдкидав Пастернаку, Мандельштама” — звiдки ж виникла симпатiя до “вульгарного” Бенедиктову? У цих же замiтках Л. Я. Гинзбург пише:
 “Антимiщанська тема особливо зближала Олейникова з раннiм Заболоцким”. Тим часом у контекстi безоцiнного вiдношення до вульгарностi, мiщанству й дурновкусию Бенедиктова (або капiтана Лебядкина) цей iнтерес закономiрний
 Вiдношення Олейникова, раннього Заболоцкого, Хармса до того, що позначається як вульгарнiсть i банальнiсть, було творчим, вбираючим, образотворчим. Обериути “знiмали” вульгарщину з вульгарностi, не тiльки остраняя ïï, але навiть — любуючись ïй. Те, що Л. Я. Гинзбург називає в них “викриттям	 i	 сатирою”,	 стихiєю “галантерейноï мови”, “мови пiдробленоï еротики, бутафорського естетизму”, було гротескним вiдродженням зневажуваного iдеологiчно “низу” життя й культури, принциповою вiдмовою вiд котурнiв радянськоï “високоï” культури
 Реакцiя Заболоцкого й iнших обериутов проти вiдомостi художнього — до високого була спробою вiдстояти автономiю мистецтва вiд iдеологiï. “Низова” культура виставлялася за дверi “гарного” суспiльства, але вона верталася в культуру через обериутов, що висмiюють	лицемiрство	новоï “високоï” культури — що укреплялись соцреализма, що создали своï власнi клiше, свiй канон


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NOVIX_AVTORIV/detalizovana_forma_pobutu_v_8220sobachomu_serci8221.dhtml