КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NA_VILNU_TEMU/kultova_figura_visimdesjatih_visockiy.dhtml

	Культова фIгура вIсIмдесятих: Висоцький Касети з його пIснями переписували нескiнченно — i затирали до дiр вiд постiйного прослуховування. Його обожнювали все — i пiдлiтки, хрипкими голосами в пiд'ïздах певшие пiд Висоцького, i запеклi театрали, i питущi офiцери в далеких гарнiзонах, i iнтелiгенти, i кримiнальники, i дисиденти, i кагэбэшники. Вiд тайги до британських морiв. I кожний знаходив своє, лише про нього сказане, до болю рiдне. Було й про тещу. Було й про волю. Було й про вiйну. I про спорт. I про алкоголiкiв. I про шизофренiкiв. I про морякiв-шоферiв. I про скелелазiв. I все — зненацька, щиро, забавно, без дурного офiцiозу й зайвоï слiзливостi.
 ОрганIчний сплав артистичного дарування, своєрiдноï манери виконання й щиростi створив чудо. Але й тексти пiсень, самi по собi, не тiльки доводилися до двору, але й легко запам'ятовувалися, ставали iстинно народними — i при цьому гаряче улюбленими. Як, наприклад, вiдразу розiйшлася по краïнi пiсля фiльму Вертикаль Пiсня про друга:
 Якщо друг виявився раптомИ не друг i не ворог, а так…Якщо вiдразу не розбереш,Поганий вiн або гарний…  ВIн багато писав I спIвав про вIйну. Про вiйну тодi писали все. Але в його пiснях звучало особисте: не те, що почувала краïна, громадськiсть i т.п., не те, що покладалося почувати, а те, що дiйсно вiдчувалося — i воно не здавалося дрiбнiше, а зачiпало глибше. Його пiснi про вiйну дивно людянi. …Вiн мовчав невлад i ïï такт пiдспiвував, Вiн завжди говорив про iнше, Вiн менi спати не давав, вiн зi сходом вставав, А вчора не повернувся з бою… I як пронизливо звучить: Нинi вирвалося — начебто з полону весна — Помилково окликнув його я: Друг, залиш покурити! — а у вiдповiдь — тиша… Вiн учора не повернувся з бою. Його пiснi — своєрiдна енциклопедiя народного життя. Сатира, гротеск — i вiдразу глибоко лiричнi рядки, i дуже особистi, наболiлi: 
 Я не люблю впевненостi ситоï,Уж краще нехай вiдмовлять гальмаПрикро менi, коли слово честь забутеИ коли в честi наклепи за очiКоли я бачу зламанi крила,Немає жалостi в менi, i не спроста:Я не люблю насилья й бессилья,От тiльки жаль розп'ятого Христа.Я не люблю себе, коли я боюся,Я не терплю, коли безневинних б'ютьЯ не люблю, коли менi лiзуть у душу,Тим бiльше, коли в неï плюються ВIн працював з повною самовiддачею, на нервi, заганяючи себе, як кiнь. I сам почував, що надто… але натура не дозволяла жити по-iншому. Начебто передчував, що жити залишилося небагато.
 Сгину я — мене пушинкою ураган зметез долонi,И в санях мене галопом спричинять по снiгуранком, -Ви на крок неквапливий перейдiть,моï конi,Хоч небагато, але продовжите шляхдо останнього притулку!Чутьпомедленнее, конi, ледве помедленнее!Не укажчики вам батiг i батiг!Але щось конi менi попалисявибагливi -И дожити не встиг, менi доспiвати не встигнути Обстановка у краïнi була не сама пiдходяща для щиростi. Вiн уколював, як каторжний — у театрi, на концертах — але було вiдчуття, що всi впустую, що Слово грузне в павутинi неправди й лицемiрства. Його обожнювала краïна — вiд мала до велика, — а офiцiйно його як би й не було. Самопальными касетами можна було заповнити невелике море, а пластинок — раз-два й обчелся. Так i жив. Мотався з гастролями. Виступав у якихось закуткових клубах i дико утомлювався. Мучила депресiя, намагався рятуватися споконвiчним росiйським засобом — алкоголем i новомодним iноземним — наркотиками. Що тiльки наблизило розв'язку. Завдяки Висоцькому, Галичевi, Окуджаве, Визбору, Кiмовi давно забутий — середньовiчний — жанр бардовской пiснi знайшов нове життя, завоював заслуженi любов i повагу. Але, не будь Висоцького, авторська пiсня залишилася б захопленням досить невеликоï групи прихильникiв. Висоцький як аудиторiя подарував ïй всю краïну.
 Настало нове час. I пролунали новi пiснi: Андрiй Макаревич, Вiктор Цой, Iлля Годувальникiв, Юрiй Шевчук, Борис Гребєнщиков… Не будь у ïхнiх авторiв дитячого захоплення Висоцьким — чи почули б ми ïх?


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/TVORI_NA_VILNU_TEMU/kultova_figura_visimdesjatih_visockiy.dhtml