КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/KOROTKI_ZMISTI_SHKILNIX_TVORIV/misteria_bayrona_kain.dhtml

	МIстерIя Байрона КаÏн Мiстерiю, дiю якоï розгортається в мiсцевостi бiля раю, вiдкриває сцена пiднесення молитви Iєговi. У молiннi бере участь все нечисленне людство: вигнанi з райських кущ у воздаяние за грiх Адам i Ева, ïхнi сини Каïн i Авель, дочки Ада й Селла й дiти, зачатi дочками Адама вiд його ж синiв. Проти побожностi, що не мiркує, батькiв i брата, покiрно приемлющих караючу долоню господню, iнстинктивно повстає Каïн, що втiлює собою безустанне вопрошание, сумнiв, невгасиме прагнення у всiм дiйти до самоï сутi. Вiн цiлком щирий, визнаючись: Я нiколи не мiг погодити / Тою, що бачив, з тим, що говорять менi. Його не задовольняють ухильнi вiдповiдi батькiв, у всiм посилаються на Його всеблагi велiння: У них на всi питання / Одна вiдповiдь: Його свята воля, / А вiн є благ. Всесильний, так i благ?
 Адам, Ева i ïхнi дiти вiддаляються до денних праць. Каïн, Що Мiркує, залишається один. Вiн почуває наближення якоïсь вищоï iстоти, що величественней ангелiв, яких Каïновi доводило бачити на околицях раю. Це Люпифер.
 У трактуваннi образа вiчного опонента предвечного, низринутого з небесних височiней i приреченого на невпиннi скитания в просторi, але незломленого духом, усього отчетливее виявилося смiливе новаторство Байрона — художника й мислителя. На вiдмiну вiд бiльшостi лiтераторiв, так чи iнакше касавшихся цiєï теми , автор мiстерiï не проявляє нi найменшоï упередженостi; у його баченнi Сатани немає й тiнi канонiчноï стереотипностi. Симптоматично, що Люцифер Байрона не стiльки дає прямi вiдповiдi на питання, якими засипають його Каïн i вернувшаяся навiщо-те Пекла, скiльки вселяє ïм думка про iмперативну необхiднiсть вiчного вопрошания, про рятiвничiсть пiзнання як ключа до безсмертя духу. Всiм своïм поводженням вiн спростовує ходяче подання про себе як низькому, корисливому спокуснику. I Каïн не має сил не повiрити йому, коли той недвозначно заявляє: Нiчим, / Крiм правди, я не спокушаю.
 Терза_ проклятими питаннями про таємницю свого iснування, про закон смертi й кiнцiвки всього сущого, про загадку невiдомого, Каïн молить прибульця дозволити його сумнiву. Той пропонує йому зробити подорож у часi й просторi, обiцяючи Адi, що через годину або два той повернеться домийся
 Невичерпна по винахiдливостi романтична фантазiя Байрона знаходить вираження в другому актi мiстерiï, що розгортається в безоднi простору. Подiбно Данте й Вергiлiю в Божественнiй комедiï, тiльки в специфiчнiй романтичнiй ритмiцi й образностi, почасти навiяною величчям мильтоновской барочноï поетики, вони минуть минулi й прийдешнi мири, у порiвняннi з якими Земля ничтожней пiщини, а заповiтний Едем — менше шпильковоï голiвки. Каïновi вiдкривається безмежнiсть простору й нескiнченнiсть часу. Люцифер незворушно коментує: Є багато чого, що нiколи не буде / Мати кiнця… / Лише час i простiр незмiннi, / Хоча й змiни тiльки пороху / Приносять смерть.
 На незлiчимiй безлiчi планет, що пролiтають перед ïхнiми поглядами, довiдається приголомшений Каïн, є й своï едеми, i навiть люди иль iстоти, що вище ïх. Але його цiкавiсть неутолимо, i Люцифер показує йому похмуре царство смертi. Як величнi тiнi, що витають / Навколо мене! — викликує Каïн, i Сатана вiдкриває йому, що до Адама Землю населяли вищих iстот, не схожi на людей, але силою розуму набагато ïх що перевищували. Iєгова покiнчив з ними змiшанням стихiй, що перетворили / Особу землi. Перед ними пропливають примари левiафанiв i тiнi iстот, яким немає назви. Ïхнє видовище велично й скорботно, але, по запевненню Люцифера, незрiвнянно з лихами й катастрофами, якi ще грядут, яким призначено випасти на частку адамова роду. Каïн засмучений:
 вiн любить Аду, любить Авеля й не в силах упокоритися з тим, що всi вони, все суще пiддано загибелi. I вiн знову просить Сатану вiдкрити йому таємницю смертi. Той вiдповiдає, що син Адама поки ще не в силах осягти ïï; треба лише уразуметь, що смерть — врата. Каïн. Але хiба смерть ïх не вiдкриє? /Люцифер. Смерть — / Переддень. /Каïн. Так, виходить, смерть приводить / До чого-небудь розумному! Тепер / Я менш боюся ïï.
 Каïн усвiдомить, що його провiдник по незлiчимих мирах, загубленим у часi й просторi, не уступає мiццю всесильному Iєговi. Але хiба сам Люцифер — не орудье Божие?
 И отут Сатана вибухає. Немає й ще раз немає: Вiн переможець мiй, але не владика… / …Не припиниться / Велика нещадна боротьба, / Доколе не загине Адонаи / Иль ворог його!
 И на прощання дає йому рада: Один лише добрий дарунок / Дало вам древо знання — ваш розум: / Так нехай вiн не трiпотить грiзних слiв / Тирана, що примушує вiрити / Всупереч i почуттю й розуму. / Терпи й думки — твори в собi / Мир внутрiшнiй, щоб зовнiшнього не бачити: / Зломи в собi земне єство / И прилучися духовному початку! Лише безсмертя духу здатне перешкодити всемогутностi смертноï долi, вiдведеного Iєговою людям, — такий прощальний урок, преподаний героєвi Сатаною
 Повернувшись до близьких, Каïн застає ïх за роботою: вони готовлять вiвтарi до жертвопринесення. Але жертвопринесення — знак смиренностi перед долею, заздалегiдь уготованным i несправедливим; проти нього-те й повстає вся жагуча, неприборкана натура Каïна: Я сказав, / Що краще вмерти, чим жити в мученьях / И заповiсти ïхнiм дiтям!
 Вiд нього в жаху отшатывается лагiдна, любляча Ада, мати його дитини; м'яко, але наполегливо примушує його до спiльного приношення жертви Авель
 И отут уперше нагадує про себе не присутнiй на сценi, але незмiнно, що нагадує про себе персонаж, мiстерiï — Бог: вiн прихильно приймає закланного молодшим братом, скотарем Авелем, агнця й далеко розкидає по землi плоди — жертву хлiбороба Каïна. Авель незворушно радить братовi принести на вiвтар новi дарунки всевласниковi. Каïн. Так його вiдрада — / Чад вiвтарiв, що димляться вiд кровi, / Страждання маток, що бекають, борошна / Ïхнiх дiтищ, що вмирали пiд твоïм / Ножем благочестивим! Ладь iз дороги!
 Авель стоïть на своєму, повторюючи: Бог менi дорожче життя. У приступi неконтрольованого гнiву Каïн вражає його в скроню головень, схопленоï сжертвенника.
 Авель умирає. На стогони старшого сина, що повiльно усвiдомлює вчинене, Адама збiгаються його близькi. Адам розгублений; Ева проклинає його. Пекла робко намагається захистити брата й чоловiка. Адам велить йому назавжди покинути цi мiсця
 З Каïном залишається тiльки Ада. Але перш нiж почати тягнути мириаду сумовитих незлiченних днiв, братовбивцi має бути пережити ще одне випробування. З небес спускається ангел Господень i накладає на його чоло незгладиму печатку
 Вони збираються в нелегкий шлях. Ïхнє мiсце — у безрадiснiй пустелi, до сходу вiд раю. Роздавлений своïм злочином Каïн не стiльки виконує волю батька й Iєгови, скiльки сам вiдмiряє собi кару за грiх. Але дух протесту, сумнiву, вопрошания не вгасає
 у його душi: Каïн. ПРО, Авель, Авель! /Ада. Мир йому! /Каïн. А менi?
 Цi слова завершують п'єсу Байрона, що трансформувало мiстерiю про смертний грiх у хвилююче таïнство непримиренного богоборства
 Н. М. Пальцiв


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/LITERATURA_SVITOVA/KOROTKI_ZMISTI_SHKILNIX_TVORIV/misteria_bayrona_kain.dhtml