КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/viklad_syjetu_poemi_nizami_hamsi.dhtml

	Виклад сюжету поеми Низами ХамсI (Пятерици) В Аравiï живе щасливий, гостинний, щедрий до бiднякiв володар племенi Амир. Вiн славний, немов халiф, але подiбний свiчi без свiтла, тому що позбавлено потомства. Нарештi Аллах почув його молитвам i обдарив прекрасним сином. Дитина довiрена годувальницi, а час вливає в зростаючу дитину молоко нiжностi. Кейс — так назвали хлопчика, що значить по-арабски Мiряло таланта, процвiтає в навчаннi. Разом iз хлопчиками вчаться трохи дiвчинок. Одна з них рано прославилася розумом, щиросердечною чистотою, рiдкiсною красою. Локони ïï, немов нiч, а iм'я — Лейли (Нiч). Кейс, викравши ïï серце, погубив свою душу.
 Любов дiтей взаємна. Однокласники вчать арифметику, закоханi тим часом складають словник любовi. Любов не можна приховати. Кейс знемагає вiд любовi, а тi, хто на ïï дорозi не спiткнувся, прозвали його Меджнуном — Безумцем. Страшачись пересудiв, рiднi сховали Лейли вiд Меджнуна. Ридаючи, вiн бродить по вулицях i по базарi. Стенаючи, спiває складенi ïм пiснi. А йому вслiд усi кричать: Безумець! Безумець! З ранку Меджнун iде в пустелю, а вночi таємно пробирається до будинку улюбленоï, щоб поцiлувати замкненi дверi. Один раз iз декiлькома вiрними друзями Меджнун приходить до намету улюбленоï. Лейли знiмає покривало, вiдкриваючи особу. Меджнун скаржиться ïй на злу долю. Вiд страху перед пiдступами суперникiв вони дивляться один на одного отчужденно й не знають, що доля незабаром позбавить ïх навiть цього єдиного погляду
 Порадившись зi старiйшинами племенi, батько Меджнуна вирiшив прикрасу iноплемiнникiв викупити ценою сотнi прикрас. На чолi пишного каравану вiн урочисто ïде до племенi Лейли — сватати красуню за свого сина. Але батько Лейли вiдкидає сватовство: Кейс знатний родом, але божевiльний, шлюб з безумцем не обiцяє добра. Рiдн i близькi перестерiгають Меджнуна, пропонують йому сотнi прекрасних i багатих наречених замiсть Лейли. Але Меджнун кидає рiдний будинок i в руб'я з лементом Лейли! Лейли! бiжить по вулицях, скитается в горах i в пiсках пустелi. Рятуючи сина, батько бере його iз собою в хадж, сподiваючись, що поклонiння Каабе допоможе в лиху, однак Меджнун молиться не про своє зцiлення, але лише про щастя Лейли. Його хвороба невилiковна
 Плем'я Лейли, обурене пересудами кочiвникiв, марнослiв'ям, вiд якого красуня немов у жару, озлобилося. Вiйськовий вождь племенi оголює меч. Смерть загрожує Меджнуну. Батько шукає його в пустелi, щоб урятувати, i знаходить у якихось руïнах — хворого, одержимого злим духом. Вiн веде Меджнуна додому, але безумець робить втечу, спрямовуючись лише до бажаного Неджду, батькiвщинi Лейли, У шляху вiн складає новi газелi
 Тим часом Лейли в розпачi. Непомiтно для домашнiх, вона пiднiмається на дах будинку й весь день дивиться на дорогу, сподiваючись, що прийде Меджнун. Перехожi привiтають ïï вiршами улюбленого. На вiршi вона вiдповiдає вiршами, немов би жасмин посилає звiстка кипарису. Один раз, гуляючи по квiтучому саду, Лейли чує чийсь голос, що спiває нову газель: Меджнун страждає, а Лейли… У якому весняному саду вона гуляє? Подруга, вражена риданнями Лейли, про усiм розповiдає ïï матерi. Намагаючись урятувати дочка, батьки Лейли доброзичливо приймають сватовство богатого юнака Ибн-Салама. Про прикростi Меджнуна довiдався й сповнився жалем до нього могутнiй Науфал. Вiн запросив нещасного мандрiвника до себе, обласкав, запропонував допомогу. Меджнун обiцяє взяти себе в руки й терпляче чекати. Вiн веселий, п'є вино з новим другом i сливет мудрейшим у зборах мудрецiв. Але течуть днi, терпiння висихає, i Меджнун говорить Науфалу, що якщо вiн не побачить iз Лейли, те розстанеться з життям. Тодi Науфал веде добiрне вiйсько в бiй i вимагає Лейли в ïï племенi, але здобути перемогу в кровопролитнiй битвi йому не вдалося. Не в силах чути нарiкань упалим духом Меджнуна, Науфал знову збирає рать i нарештi перемагає. Однак i тепер батько Лейли готовий вiддати перевагу навiть своєму рабству й смертi дочки ïï шлюбу з божевiльним. I наближенi Науфала змушенi погодитися зi старим. Науфал у сумi веде своє вiйсько. Утративший надiю Меджнун зникає. Вiн довго бродить у пiсках пустелi, нарештi попадає до злиденноï баби, що водить його на мотузцi й збирає милостиню. У станi повного божевiлля Меджнун добирається до рiдних мiсць Лейли. Тут рiднi знайшли його й, до великого свого розпачу, переконалися в тiм, що ïм забутi й житла й руïни, усе стерлося в пам'ятi, крiм iменi Лейли.
 З величезним викупом, з рiдкiсними дарунками з Вiзантiï, Китаю й Таифа, до батька Лейли є посланець Ибн-Салама. Зiграли весiлля, i Ибн-Салам вiдвiз Лейли у свiй будинок. Але коли щасливець спробував доторкнутися до молодоï, одержав ляпас. Лейли готова вбити нелюбимого чоловiка й умерти. Закоханий Ибн-Салам погоджується обмежитися спогляданням ïï. Меджнун довiдається про замiжжя Лейли, вiсник розповiдає йому також про сум i цнотливiсть Лейли. Меджнун у сум'яттi. Батько нещасного мрiє знайти лiки, що зцiлило б сина. Удивляючись в особу старця, що прийшов до нього, Меджнун не довiдається рiдного батька. Адже заколишнiй себе не зможе згадати iнших. Батько називає себе, плаче разом iз сином i призиває його до мужностi й розсудливостi, але Меджнун не внемлет йому. Зневiрений батько горестно прощається iз приреченим безумцем. Незабаром Меджнун довiдається про смертi батька вiд зустрiчного, що напомнили, що i крiм Лейли, є близькi. День i нiч Меджнун плаче на могилi й просить прощення в зiрки, що даровали свiтло. Вiдтепер його друзями стали дикi звiрi пустелi. Немов пастух iз чередою, Меджнун прямує в юрбi хижакiв i дiлить iз ними приношення цiкавих. Вiн шле своï благання до небес, до чертога Всевишнього, молиться зiркам. Раптом вiн одержує листа вiд Лейли. Красуня вручила своє послання вiснику з гiркими словами: Я безрозумнiй тисячi Меджнунов. Меджнун читає послання, у якому Лейли говорить про свою жалiсть до товариша, що мучиться через неï, дитячих iгор, завiряє у своïй вiрностi, цнотливостi, оплакує батька Меджнуна, як свого, призиває до терпiння. Лейли пише: Не засмучуйся, що в тебе немає друзiв, хiба я тобi не друг? Кваплячись, Меджнун пише вiдповiдний лист. Глянула Лейли на послання Меджнуна й зросила його слiзьми. У листi тiсняться слова любовi й нетерпiння, докори й заздрiсть до щасливця Ибн-Саламу, що хоча б бачить особа Лейли. Бальзам не зцiлить моєï рани, — пише Меджнун, — але, якщо ти здорова, немає суму.
 Меджнуна в пустелi вiдвiдує його дядько Селимо Амирит. Страшачись звiрiв, що обступили племiнника,, привiтає його видали. Вiн принiс Меджнуну одяг i страви, але й халва й печиво дiстаються звiрам
 Сам Меджнун харчується тiльки травами. Селимо прагне догодити Меджнуну, розповiдає притчу, у якiй восхваляется такий же пустельник. Обрадуваний розумiнням, Меджнун просить розповiсти про справи друзiв, довiдується про здоров'я матерi: Як живе той птах зi зламаними крильми?.. Я спрагу бачити ïï шляхетну особу. Почуваючи, що добровiльний вигнанець любить матiр, Селимо приводить ïï до Меджнуну. Але й слiзнi скарги матерi, що перев'язала рани сина й вимившей йому голову, неспроможнi. Залиш мене з моïми прикростями! — викликує Меджнун i, упавши, цiлує порох у нiг матерi. Iз плачем мати повернулася додому й попрощалася iз тлiнним миром. Цю скорботну звiстку приносить йому розтрощений Селимо. Меджнун заридав, як струни чанга, i впав додолу, як стекло на камiнь. Вiн плаче на могилах батькiв, близькi приводять його в почуття, намагаються затримати його в рiдному краï, але Меджнун зi стогонами тiкає в гори. Життя, навiть якби вона тривала тисячу рокiв, здається йому миттю, адже основа ïï — загибель.
 Немов змiïний хвiст, тягнеться за Лейли низка нещасть. Чоловiк стереже ïï й оплакує свою долю. Намагається приголубити Лейли, догодити ïй, але вона сувора й холодна. Старець, що прийшов у будинок, розповiдає про долю того, хто кричить, немов глашатай, i бродить по оазисах, призиваючи улюблену. Кипарисовий стан Лейли вiд ïï ридань став очеретом. Вiддавши старцю своï перловi серги, вона посилає його за Меджнуном.
 Мандрiвник лежить у пiднiжжя гори, його обступили звiрi, охороняючи, немов скарб. Побачивши старця ще видали, Меджнун кинувся до нього, немов дитина до молока. Нарештi йому обiцяне побачення в пальмовому гаï. Як може втекти прагнучий вiд Євфрату? Як може вiтер боротися з амброю? Меджнун сидить пiд пальмою в домовленому мiсцi й чекає Лейли. Лейли, супроводжувана старцем, iде, але зупиняється в десятьох кроках вiд улюбленого. Вона не любить чоловiка, але нездатна на зраду. Просить Меджнуна почитати вiршi, Меджнун запiк для Лейли. Спiває про те, що вона здається йому мiражем, джерелом, що лише мариться подорожаниновi, змученому спрагою. Уже немає вiри в земне щастя… Знову Меджнун спрямовується в пустелю, а похмура Лейли вертається у свiй намет. Пiснi про нещасну любов Меджнуна почув изведавший пiднесене почуття шляхетний юнак Салам Багдадський. Салам знаходить Меджнуна й пропонує йому своє служiння. Вiн жадає почути пiснi Меджнуна й просить уважати себе одним iз приручених звiрiв. Ласкаво вiтаючи Салама, Меджнун намагається образумить його. Утомлений вiд самого себе нi з ким не уживется, крiм звiрiв. Салам молить не вiдкидати його допомоги. Меджнун снисходит до благань, але не в силах прийняти вишукане частування. Салам утiшає Меджнуна. Адже вiн i сам пережив подiбне почуття, але перегорiв; Коли проходить молодiсть, вогненна пiч остигає. Меджнун у вiдповiдь називає себе царем царiв любовi. Любов — змiст всього його життя, воно необорима, Спiврозмовник пристиженно вмовкає. Кiлька днiв новi друзi мандрують разом, але Салам не може жити без сну й хлiба, i от вiн прощається з Меджнуном, вiдправляється в Багдад, навантаживши пам'ять безлiччю касид.
 Лейли подiбна до скарбу, що стереже змiй. Вона вдавано весела з Ибн- Саламом, але ридає на самотi й, знесилiвши, падає додолу.
 Ибн-Салам занедужав. Лiкар вiдновив його сили, але Ибн-Салам не слухає рад цiлителя. Тiло, виснажене першою хворобою, друга хвороба передала вiтру. Душу Ибн-Салама позбулася вiд мирських мучень. Засмучена Лейли оплакує його, хоча й знайшла бажану волю. Але, горюючи про збiглому, у душi вона згадує улюбленого. За звичаєм арабiв Лейли залишилася одна у своєму наметi, адже тепер вона повинна два роки сидiти будинку, не показуючи особи нiкому. Вона позбулася вiд докучних вiдвiдувачiв, i, на жаль, тепер у неï є законний привiд для ридань. Але оплакує Лейли iнше горе — розлуку з улюбленим. Вона молиться: Господи, з'єднай мене з моïм свiточем, вiд вогню страждань якого я згоряю!
 У днi листопаду з листiв стiкають кривавi краплi, особа саду жовтiє. Лейли занедужала. Немов би з високого престолу впала у колодязь недуги. Вона на самотi наглоталась горя i тепер готова розстатися з душею. Лейли знає одне: Меджнун прийде до ïï могили. Прощаючись iз матiр'ю, що вмирає залишає Меджнуна на неï пiклування
 Сльози Меджнуна над могилою Лейли невичерпнi, немов би злива заюшила з темних хмар. Вiн кружляється в божевiльному танцi й складає вiршi про вiчну розлуку, Але незабаром, незабаром, незабаром Аллах з'єднає його зi збiглоï. Ще тiльки два або три днi прожив Меджнун так, що смерть краще того життя. Вiн умирає, обiймаючи могилу коханоï. Його зотлiлоï кiстки довго охороняють вiрнi вовки, Плем'я Меджнуна довiдається про його кончину. Оплакавши страждальцiв, араби ховають його поруч iз Лейли й розбивають квiтник навколо могил. Сюди приходять закоханi, тут стражденнi зцiляються вiд недуг i сумiв
 М. И. Синельников


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/viklad_syjetu_poemi_nizami_hamsi.dhtml