КГБ: Киевская городская библиотека URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/viklad_romanu_u_virshah_evgeniy_onegin.dhtml Виклад роману у вIршах ЄвгенIй ОнєгIн. Глави 5-6 Глава п'ята Тетяна любила росiйську зиму, любила водохреснi вечори з ïхнiми гаданнями при мiсяцi. Вона вiрила ïм, як вiрила снам i прикметам простонародноï старовини: про те, що манiрний кiт, що вмивається лапкою,- до гостей, щошвидкий заєць перебiгає, що дорогу , приносить нещастя, а побачивши падучоï зiрки потрiбно загадати бажання У водохресну нIч, поклавши пiд подушку дiвоче дзеркало, Тетяна засипає й бачить дивовижний сон. Оточена iмлою, вона йде по заснiженому полю. Передньоï серед заметiв кипить бурхливий струмок — через нього перекиненi двi хибкi жердинки. Тетяна зупиняється, не знаючи, як перебратися. I раптом — замет заворушився i рятуйте! приходить — хто б ви думали? — добрий генiй росiйських казок Михайло Iванович Топтигин, великий скуйовджений ведмiдь. Простягнувши лапу, вiн допомагає дiвчинi перебратися через вируючий струмок. Таня кинулася бiгти — ведмiдь за нею. Перед ними непрохiдною, занесеною заметiллю лiс. Провалюючись у пухкий снiг по юлено, Таня вже не в силах бiгти. Ведмiдь пiдхоплює дiвчину й несе”, поки междеревьями не показується убогий курiнь. Тетянi сниться, що вона усерединi куреня, а навколо — чудовиська: вiдьма з козячою головою, хтось хв рогах iз собачою мордою, хтось iз пiвнячою головою: От рак верхи на павуку, От череп на гусячiй шиï Вертиться в червоному ковпаку… Але раптом — об жах! — кого ж бачить Таня серед всiх цих братiй? За столом сидиг Євгенiй, i, зважаючи на все, вiн тут хазяïн: Знак подасть — i все клопочу, засмiється — усi регочуть. Вся ця галдящая й бесIвська погань, що гогоче, пред'являє своï права на смертельно перелякану дiвчину, заперечує неï в того, хто ïй назавжди милий i дорогий. Однак наречений Тетяни розганяє бесiвську зграю. Здавалося б, нарештi-те вони однi… Але немає — входить Ольга, за нею Ленский. Онєгiн, незадоволений приходом незваних гостей, вистачає довгий нiж — i в мить повалений Ленский. Пролунав страшний лемент — i Тетяна в жаху прокинулася. Кiлька днiв ïï тривожило дивне сновидiння, його змiст здається ïй лиховiсним Наступив Татьянин день… У будинок Ларiних з ранки почали з'ïжджатися гостi. От повiтовий франтик Петушков; от вiдставний радник Флянов, важкий плiткар, старий шахрай, ненажера, хабарник i блазень, а от залiтний птах мосье Трике, гостряк, недавно з Тамбова, в окулярах i рудiй перуцi. Нiхто не слухає iншого, всi кричать, смiються, сперечаються й пищать, нагадуючи компанiю, бачену Тетяною в куренi. У якийсь момент серед цього гамору й шуму навстiж вiдкриваються дверi й входять Ленский. З ним Онєгiн. Його саджають навпроти Тани. Бедняжка не має сил пiдняти на нього очей, тiльки-но стримує сльози, ïй задушливо, погано. Розсерджений Євгенiй, що не любив дiвочих непритомностей, вирiшує, щоб вiдомстити позлити Ленского, що затянули його до Ларiним. Вiн починає доглядати за Ольгою. Подiï в цей вечiр розвиваються так, що вiдчувається: наближається неминуча катастрофа. Але спочатку Пушкiн дає читачевi розрядку — уриваються звуки вальсу: Одноманiтний i божевiльний,Як вихорь життя молодий,Кружляється вальсу вихорь шумний;Пара миготить за парою. Пам'ятаючи про намIр позлити друга, потай посмiхаючись, Онєгiн не вiдходить вiд Ольги: i вальс, i мазурка, i котильон — його. Глава шоста Досягши мети, переживши солодку хвилину мщенья, Онєгiн втратив усякий iнтерес до свята й, гнаний нудьгою, вiдправляється додому. Закiнчився бал. У будинку Ларiних усе обiйнято сном. Не спить лише Тетяна. Недобре передчуття млоïть ïй душу, ревнива туга стискає серце. Вона немов передбачає трагiчну розв'язку… Як тiльки наступив ранок, до Онєгiна прибув сусiд Ленского, Зарецкий — у минулому вiдомий дуелiст, бешкетник i картяр, а нинi, за словами автора, надiйний друг, помiщик мирний i навiть чесна людина. Зарецкий з'явився iз запискою вiд Ленского — це виклик на дуель. Онєгiн вiдразу, без зайвих слiв, вiдповiдає, що вiн завжди готовий. Однак, коли секундант Ленского вийшов, Євгенiя охопили сумнiви. Вiн винить себе за те, що так необережно подшутил надiншому. Те, що пробачно палкому поетовi, не могло попрощатися зрiлiй i тверезiй людинi, якоï Онєгiн уважав себе. Йому б обеззброïти младое серце Ленского. Але, на жаль, уже пiзно: втрутився Зарецкий, пiдуть плiтки, пересуди. Онєгiну вже ввижалися шепiт, хохотня дурнiв… Не в змозi протистояти суспiльнiй думцi, Онєгiн приймає виклик. Пружина честi, наш кумир! I от на чому вертиться мир! — викликує Пушкiн. Отже, непоправне повинне свершиться. Тим часом Ленский будинку з нетерпiнням чекає вiдповiдi й полегшено зiтхає, коли Зарецкий привозить згода Онєгiна. Тепер всi сумнiви вирiшенi. Перед двобоєм Ленский вирiшує вiдвiдати Ольгу, думаючи своєю несподiваною появою збентежити кокетку. Однак зовсiм нi! Ольга жвава, безтурботна, весела, ну точно так само, як була. Нi про що не пiдозрюючи, вона докоряє Ленского за раннiй вiд'ïзд iз балу. Перед ïï ясним поглядом вiн уже готовий просити прощення за даремнi пiдозри. Ленский щасливий, вiн майже видужав вiд ревнощiв, але не смiє сказати Ользi про майбутню дуель. Прийшов час прощання. Повне туги серце Ленского розривалося, вiн немов передчував, що бачить свою Оленьку в останнiй раз ПриÏхавши додому й приготувавши пiстолети до двобою, Ленский запалив свiчу й узявся за перо: Куди, куди ви вийшли,Весни моєï златие днi?Що день прийдешнiй менi готовить?Його мiй погляд дарма ловитьУ глибокiй iмлi таïться вiнВiн менi єдиноï присвятивСвiтанок сумний життя бурхливоï!.. У той час як Ленский прощався у вIршах з Ольгою, його супротивник спав мертвецьким сном i ледве було не проспав дуель. Взявши в секунданти слугу, Онєгiн поспiшив на старий млин — до мiсця двобою. Ленский уже давно нетерпляче чекав його. От блиснули пiстолети, що були друзi, а тепер супротивники скинули плащi. Зарецкий вiдмiряв тридцять два кроки, кожний взяв свiй пiстолет. Почали сходитися. Євгенiй першим пiдняв пiстолет, зробив ще п'ять крокiв назустрiч. Ленский, мружачи лiве око, став також цiлити. Пролунав пострiл, зроблений Онєгiним. Упустивши на снiг пiстолет, Ленский упав намертво, поранений у груди навилiт. Онєгiн став, хоч i мимовiльним, але вбивцею свого друга… Ленского поховали в струмка, де двi сосни срослись корiннями, — там у тiнi густоï йому поставлений скромний пам'ятник. Описавши загибель свого героя, А. С. Пушкiн у лiричному вiдступi прощається iз власною юнiстю. Вiн дякує своïй юностi за насолоди, за смуток, за милi мученья, за життя, за бури, за бенкети, за всi, за всi твоï дарунки. Звертаючись до свого натхнення, поет просить як i ранiше хвилювати його уяву, не дати охолонути душi, озлобитися й зачерствiти Блаженний, хто свято життя раноЗалишив, не допивши до днаКелиха повного вина,Хто не дочел ïï романуИ раптом умiв розстатися з ним,Як я з Онєгiним моïм. URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/viklad_romanu_u_virshah_evgeniy_onegin.dhtml