КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/syjet_romanu_gelderlina_giperion.dhtml

	Сюжет роману Гельдерлина ГIперIон, або Пустельник у ГрецIÏ Лiричний роман — найбiльший добуток письменника — написаний в епiстолярнiй формi. Iм'я головного героя — Гiперiон — вiдсилає до образа титана, батька бога сонця Гелиоса, чиє мiфологiчне iм'я означає Високоидущий. Створюється враження, що дiя роману, що представляє собою свого роду духовну одиссею героя, розгортається поза часом, хоча арена подiй, що вiдбуваються, — Грецiя другоï половини XVIII в., що перебуває пiд турецьким ярмом (на це вказують згадування про повстання в Морее й Чесменской битвi в 1770 р.).
 Пiсля випробувань, що випали на його частку, Гiперiон вiдходить вiд участi в боротьбi за незалежнiсть Грецiï, вiн втратив надiï на близьке звiльнення батькiвщини, усвiдомить своє безсилля в сучасному життi. Вiдтепер вiн обрав для себе шлях отшельничества. Одержавши можливiсть знову повернутися в Грецiю, Гiперiон поселяється на Коринфском перешийку, звiдки пише листа друговi Беллармину, що живе Вгермании.
 Здавалося б, Гiперiон досяг бажаного, але споглядальне отшельничество також не приносить задоволення, природа бiльше не розкриває йому своïх обiймiв, вiн, завжди прагнучого злиття з нею, раптом вiдчуває себе чужим, не розумiє ïï. Схоже, йому не призначено знайти гармонiï нi усерединi себе, нi зовнi.
 У вiдповiдь на прохання Беллармина Гiперiон пише йому про своє дитинство, проведеному на островi Тинос, мрiях i надiях тiєï пори. Вiн розкриває внутрiшнiй мир багато обдарованого пiдлiтка, надзвичайно чутливого до краси й поезiï
 Величезний вплив на формування поглядiв юнака робить його вчитель Адамас. Гiперiон живе в днi гiркого занепаду й нацiонального поневолення своєï краïни. Адамас прищеплює вихованцевi почуття преклонiння перед античною епохою, вiдвiдує з ним величнi руïни колишньоï слави, розповiдає про доблесть i мудрiсть великих предкiв. Гiперiон важко переживає майбутнє розставання з улюбленим наставником
 Повний духовних сил i високих поривiв, Гiперiон ïде в Смiрну вивчати вiйськову справу й мореплавство. Вiн настроєний пiднесено, жадає краси й справедливостi, вiн постiйно зiштовхується з людською двоєдушнiстю й вдається у вiдчай. Теперiшньою удачею стає зустрiч iз Алабандой, у якому вiн знаходить близького друга. Юнаки впиваються молодiстю, надiєю на майбутнє, ïх поєднує висока iдея звiльнення батькiвщини, адже вони живуть у зганьбленiй краïнi а не можуть упокоритися iз цим. Ïхнi погляди й iнтереси багато в чому близькi, вони не мають намiру вподiбнюватися рабам, якi звично вiддаються солодкiй дрiмотi, ïх обуревает спрага дiяти. Отут^-те й виявляється розбiжнiсть. Алабанда — людина практичноï дiï й героïчних поривiв — постiйно проводить думка про необхiднiсть пiдривати гнилi пнi. Гiперiон же повторює про те, що потрiбно виховувати людей пiд знаком теократiï краси. Алабанда називає подiбнi мiркування порожнiми фантазiями, друзi сваряться й розстаються
 Гiперiон переживає чергова криза, вона вертається додому, але мир навколо знебарвлений, вiн ïде в Калаврию, де спiлкування iз красами средиземноморской природи знову будить його кжизни. Друг Нотара приводить його в один будинок, де вiн зустрiчає свою любов. Диомита здається йому божественно-прекрасноï, вiн бачить у нiй надзвичайно гармонiйну натуру. Любов з'єднує ïхнi душi. Дiвчина переконана у високому покликаннi свого обранця — бути вихователем народу i очолити боротьбу патрiотiв. I все-таки Диомита проти насильства, нехай навiть i для державотворення. А Гiперiон насолоджується щастям, що прийшли до нього, знайденим щиросердечною рiвновагою, але передчуває трагiчну розв'язку iдилiï
 Вiн одержує листа вiд Алабанди з повiдомленням про виступ, що готується, грецьких патрiотiв. Попрощавшись iз улюбленоï, Гiперiон поспiшає встати в ряди борцiв за звiльнення Грецiï. Вiн повний надiй на перемогу, але зазнає поразки. Причина не тiльки в безсиллi перед вiйськовою мiццю турков, але й у розладi з навколишньоï, зiткненнi iдеалу з повсякденною дiйснiстю: Гiперiон вiдчуває неможливiсть насаджувати рай за допомогою зграï розбiйникiв — солдати визвольноï армiï учиняють грабежi й рiзанину, i нiчим ïх не можна стриматися
 Вирiшивши, що в нього зi спiввiтчизниками немає бiльше нiчого загального, Гiперiон надходить на службу в росiйський флот. Вiдтепер його очiкує доля вигнанця, навiть рiдний батько прокляв його. Розчарований, морально розтрощений, вiн шукає загибелi в Чесменском морському боï, але залишається живий
 Вийшовши у вiдставку, вiн має намiр нарештi-те спокiйно зажити з Диомитой де-небудь у долинi Альп або Пiренеïв, але одержує звiстку про ïï смертi й залишається безутiшним
 Пiсля багатьох скитаний Гiперiон попадає в Нiмеччину, де живе досить довго. Але царящие там реакцiя й вiдсталiсть здаються йому задушливими, у листi до друга вiн уïдливо озивається про фальш мертвущого громадського порядку, вiдсутностi в нiмцiв цивiльних почуттiв, дрiб'язковостi бажань, примиреностi сдействительностью.
 Колись учитель Адамас пророкував Гiперiону, що такi натури, як вiн, приреченi на самiтнiсть, скитания, на вiчне невдоволення собою
 И от Грецiя повалена. Диомита вмерла. Живе Гiперiон у куренi на островi Саламине, перебирає спогаду про колишнiй, уболiває про втрати, про нездiйсненнiсть iдеалiв, намагається перебороти внутрiшнiй розлад, випробовує гiрке почуття меланхолiï. Йому здається, що вiн вiдплатив чорною невдячнiстю матерi-землi, зi зневагою отнесясь i до свого життя, i до всiх дарункiв любовi, що вона марнувала. Його доля — споглядання й мудрування, як i колись вiн залишається вiрний пантеïстичнiй iдеï спорiднення людини й природи
 Л. М. Бурмистрова


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/syjet_romanu_gelderlina_giperion.dhtml