КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/roman_omani_sercja_y_rozumu.dhtml

	Роман Омани серця й розуму, або Мемуари на де Мелькура Сiмнадцятилiтнiй Мелькур вступив у свiтло, володiючи всiм, що потрiбно, щоб не залишитися непомiченим. Вiд батька вiн успадкував прекрасне iм'я, з боку матерi його очiкувало великий стан. Час був мирне, i Мелькур нi про що не помишлял, крiм задоволень. Серед суєти й блиску юнак страждав вiд серцевоï порожнечi й мрiяв зазнати любов, про яку мав лише саме неясне подання
 Наïвний i недосвiдчений, Мелькур не знав, як зав'язуються любовнi зв'язки у вищому колi. З одного боку, вiн був про себе досить високоï думки, з iншого боку — думав, що успiх у жiнок може мати тiльки людина видатний, i не сподiвався заслужити ïхню прихильнiсть. Мелькур став усе бiльше думати про подругу своєï матерi маркiзi де Люрсе й переконав себе, що закохано в неï. Нiколи маркiза слила кокеткою й навiть вiтрогонкою, але згодом засвоïла строгий i доброчесний тон, тому Мелькур, що не знав про ïï минуле, уважав ïï неприступноï Маркiза без працi догадалася про почуття Мелькура й була готова на них вiдповiсти, але боязкий i шанобливий юнак поводився так нерiшуче, що вона не могла цього зробити без ризику упустити своє достоïнство. Залишаючись iз Мелькуром наодинцi, вона кидала на нього нiжнi погляди й радила йому триматися непринужденнее, але вiн не розумiв натякiв, а зробити найперший рiшучий крок маркiзi заважали пристойностi й острах втратити повага Мелькура. Так пройшло бiльше двох мiсяцiв. Нарештi маркiза утомилася чекати й вирiшила поквапити подiï. Вона стала допитиваться в Мелькура, у кого вiн закоханий, але юнак, не сподiваючись на взаємнiсть, не бажав вiдкривати свою таємницю. Маркiза завзято домагалася визнання, i зрештою Мелькур порозумiвся ïй у любовi. Маркiза боялася, що занадто легка перемога остудить запал юнака, вiн же боявся своïми домаганнями образити ïï. Так вони, обоє бажаючи того самого, нiяк не могли прийти до заповiтноï мети. Досадуючи на суворiсть маркiзи, Мелькур вiдправився в театр, де побачив дiвчину, що вразила його своєю красою. У ложу прекрасноï незнайомки ввiйшов маркiз де Жермейль — парубкiв приємноï зовнiшностi, пользовавшийся загальною повагою, — i Мелькур вiдчув, що ревнує. Пiсля цього вiн два днi всюди шукав незнайомку, обiйшов всi театри й сади, але марне — вiн нiде не зустрiв нi ïï, нi Жермейля.
 Хоча Мелькур уже три днi не бачив маркiзовi де Люрсе, вiн не дуже нудьгував по нiй. Спочатку вiн мiркував над тим, як би йому завоювати одну й у той же час не втратити iншу, але оскiльки незламна чеснота маркiзи робила всi подальшi спроби безнадiйними, вiн по здоровому мiркуваннi вирiшив вiддати своє серце тiєï, що подобалася йому бiльше. Маркiза, бачачи, що невдачливий шанувальник не показує носа й не вiдновляє спроб завоювати ïï серце, стривожилася. Вона вiдправилася з вiзитом до панi де Мелькур i, улучив момент, зажадала вiд юнака пояснень. Маркiза дорiкала його в тiм, що вiн став ïï уникати й вiдкинув ïï дружбу. Мелькур намагався виправдуватися. Захоплюва обставинами, вiн почав знову запевняти маркiзовi у своïй любовi й просив дозволу сподiватися, що серце ïï коли-небудь зм'якшиться. Маркiза, не покладаючись бiльше на догадливiсть Мелькура, усе яснiше виявляла йому своє розташування. Юнаковi випливало просити про побачення, але сором'язливiсть i непевнiсть заважали йому. Тодi маркiза прийшла йому рятуйте! сказала, що завтра вдень буде будинку й може прийняти його. Ранком Мелькур вiдправився до Жермейлю в надiï довiдатися що-небудь про незнайомку, але Жермейль уже кiлька днiв як виïхав за мiсто. Мелькур вiдправився в сад Тюильри, де випадково зустрiв двох дам, однiєï з яких виявилася давешняя прекрасна незнайомка. Мелькуру вдалося пiдслухати розмова дам, з якого вiн з'ясував, що його обраницi сподобався в театрi незнайомий парубок. Мелькур не вiрив, що це мiг бути вiн сам, i терзався ревнощами кнезнакомцу.
 Увечерi Мелькур вiдправився до панi де Люрсе, що дарма прождала його весь день. Коли Мелькур побачив маркiзу, що згасли почуття спалахнули в його душi з новою силою. Маркiза вiдчула свою перемогу. Мелькур хотiв почути вiд ïï визнання в любовi, але в будинку були гостi, i вiн не мiг поговорити з нею наодинцi. Вiн загордився, що скорив серце, дотоле не знало любовi, i був досить гордий собою. Пiзнiше, мiркуючи про цей перший свiй досвiд, Мелькур дiйшов висновку, що для жiнки важливiше пiдлестити самолюбству чоловiка, чим торкнути його серце. Гостi маркiзи роз'ïхалися, а Мелькур затримався, нiбито очiкуючи запiзнену карету. Залишившись наодинцi з маркiзою, вiн вiдчув такий приступ страху, якого не випробовував за все життя. Його охопило невимовне хвилювання, голос тремтiв, руки не слухалися. Маркiза зiзналася йому в любовi, вiн же у вiдповiдь упав до ïï нiг i став завiряти ïï у своïх палких почуттях. Вiн не розумiв, що вона готова вiддатися йому, i боявся надмiрною вiльнiстю вiдiпхнути ïï вiд себе. Розсердженiй маркiзi нiчого не залишалося, як попросити його вийти. Коли Мелькур отямився й оправився вiд знiяковiлостi, вiн зрозумiв всю безглуздiсть свого поводження, але було вже пiзно. Вiн вирiшив при наступному побаченнi бути наполегливiше. Наступного дня до матерi Мелькура з'явився з вiзитом граф де Версак. Панi де Мелькур недолюблювала графа й уважала його вплив шкiдливим для сина. Мелькур захоплювався Версаком i вважав його зразком для наслiдування. Версак був зухвалим джиґуном, вiн обманював i висмiював жiнок, але його чарiвна нахабнiсть не вiдвертала ïх, а, навпроти, зачаровувала. Вiн одержав безлiч перемог i придбав безлiч наслiдувачiв, але, не маючи чарiвнiсть Версака, вони копiювали лише його недолiки, додаючи ïх до своïм власного. Версак прямо з порога став уïдливо злословити про самих рiзних людей. Не пощадив вiн i маркiзовi де Люрсе, повiдомивши Мелькуру деякi подробицi ïï минулого життя. Мелькур вiдчув себе обманутим. Безвадна богиня виявилася не краще iнших жiнок. Вiн вiдправився до маркiзи з намiром вiдплатити ïй самими образливими знаками презирства за безглузде поняття про ïï чеснотi, що вона зумiла йому вселити. До великого подиву, вiн побачив у дворi маркiзи карету Версака. Версак i маркiза розмовляли як кращi друзi, але пiсля його вiд'ïзду маркiза назвала його самим небезпечним фатом, самим кепським плiткарем i самим небезпечним негiдником при дворi. Мелькур, що не вiрив бiльше жодному слову маркiзи, повiвся так розв'язно й став домагатися ïï так грубо, що вона образилася. Поки вони з'ясовували вiдносини, лакей доповiв про прихiд мадам i мадемуазель де Тевиль. Мелькур чув це iм'я: панi де Тевиль була родичкою його матерi, але жила в провiнцiï, тому вiн нiколи ïï не бачив. Яке ж був подив юнака, коли вiн довiдався в мадемуазель де Тевиль свою прекрасну незнайомку! Мелькуру здалося, що Гортензiя — так кликали дiвчину — поставилася до нього з байдужнiстю й навiть зi зневагою. Ця думка засмучувала його, але не вилiковувала вiд любовi. Коли лакей доповiв про прихiд ще однiєï гостi — панi де Сенанж, — Мелькур майже не звернув на неï уваги, але панi де Сенанж дуже зацiкавилася, що вступає у свiтло юнакiв. Це була одна з тих фiлософськи настроєних дам, якi вважають, що вони вище забобонiв, меж тим як насправдi вони нижче всякоï моральностi. Вона була лiтня, але зберегла залишки колишньоï краси. Вона негайно забрала собi в голову, що повинна зайнятися вихованням Мелькура й сформувати його — це модне вираження мiстило в собi безлiч не пiддаються точному визначенню понять. Мелькур же випробовував незручнiсть вiд ïï розв'язних манер i вважав ïï старою кокеткою
 Увечерi з'явився Версак у супроводi маркiза де Пранзи, чия присутнiсть явно збентежила маркiзовi де Люрсе — зважаючи на все, Пранзи нiколи був ïï коханцем. Версак звернув увагу на Гортензiю й щосили намагався ïй сподобатися, але дiвчина залишалася холодна. Версак робив всi, щоб настроïти присутнiх друг проти друга. Вiн шепнув маркiзi, що панi де Сенанж хоче заволодiти серцем Мелькура, i маркiза терзалася ревнощами. За вечерею гостi вичерпали запас нових плiток. Коли вони встали через стiл, маркiза запропонувала зiграти в карти. Мелькур пообiцяв надiслати панi де Сенанж сатиричнi куплети, що сподобалися ïй, але Версак сказав, що учтивее було б не посилати, а привезти ïх, i Мелькуру нiчого не залишалося, як пообiцяти панi Сенанж доставити ïх особисто. Версак явно радувався, що зумiв насолити маркiзi. Панi де Люрсе просила Мелькура заïхати за нею завтра пiсля обiду, щоб разом вiдправитися до панi де Тевиль. Мелькур iз захватом погодився, думаючи лише про Гортензiï. Придя наступного дня до маркiзи, Мелькур, що остаточно розчарувався в нiй пiсля того, як довiдався про ïï колишню слабiсть до пана де Пранзи, тримав себе з нею так равнодушно, що маркiза запiдозрила його в серйозному захопленнi панi де Сенанж. Маркiза де Люрсе засудила його вибiр i спробувала образумить його. Мелькур же думав тiльки про те, як би йому частiше бачити Гортензiю. Приïхавши до панi де Тевиль, Мелькур заговорив з дiвчиною й був готовий повiрити в ïï розташування до нього, але отут прийшов маркiз де Жермейль, i Мелькуру стало здаватися, що Гортензiя закохана в маркiза. Мелькура охопила така туга, що вiн сполотнiв i змiнився в особi. Маркiза приписала смутну мiну Мелькура думкам про панi де Сенанж i невпинними розмовами про неï викликала роздратування юнака. Сухо распрощавшись iз маркiзою, Мелькур вийшов вiд панi де Тевиль i вiдправився до панi де Сенанж. Було вже досить пiзно, i вiн не розраховував застати ïï будинку, що дало б йому можливiсть залишити куплети й виïхати, але панi де Сенанж виявилася будинку й дуже йому зрадiла. На кару за пiзнiй вiзит вона наказала йому супроводжувати ïï i ïï подругу панi де Монжен у Тюильри. Мелькур вiдговорювався, але панi де Сенанж була так наполеглива, що йому довелося поступитися. Панi де Монжен була молода, але здавалася такий що пожила й зiв'янула, що шкода було дивитися. Обидвi дами навперебiй намагалися заполонити увагу Мелькура й, почуваючи себе суперницями, обсипали один одного колкостями. У Тюильри всi погляди були зверненi на Мелькура i його супутниць. Панi де Сенанж будь-що-будь хотiла довести всiм, що Мелькур належить ïй, а не панi де Монжен. На довершення всiх лих на поворотi алеï Мелькур побачив маркiзу де Люрсе, панi де Тевиль i Гортензiю, що йдуть ïм назустрiч. Йому було неприємно, що дiвчина бачить його в суспiльствi панi де Сенанж. Маркiза, що добре володiла собою, вiдповiла на неспритний уклiн Мелькура з милою й невимушеною посмiшкою
 Пiсля вiдходу панi де Сенанж Мелькур розшукав панi де Люрсе i ïï супутниць. Маркiза стала насмiхатися над Мелькуром i описувати примхи й пороки панi де Сенанж. Мелькур розлютувався, вiн прийнявся захищати панi де Сенанж i звеличувати ïï достоïнства, забувши, що його слухає не тiльки маркiза, але й Гортензiя. Переконавши й ту й iншу у своïй любовi до панi де Сенанж, Мелькур засмутився, тому що зрозумiв, що сам закрив собi дорогу до серця дiвчини. Повернувшись додому, вiн всю нiч вiддавався похмурим i марним мiркуванням. Ранком йому принесли лист вiд панi де Люрсе. Вона повiдомляла його, що ïде на два днi в село й запрошувала супроводжувати неï. Мелькур, що твердо вирiшив порвати з нею, вiдповiв вiдмовою: вiн написав, що вже зв'язав себе обiцянкою, що не може порушити. Але виявилося, що маркiза збиралася в село разом з Гортензiєю i ïï матiр'ю, так що Мелькур пошкодував про свою вiдмову. Пiд час ïхньоï вiдсутностi вiн не знаходив собi мiсця й дуже зрадiв, коли до нього прийшов Версак. Бачачи меланхолiйний настрiй Мелькура, Версак приписав його розлуцi з панi де Сенанж, що на два днi виïхала у Версаль. Версак вирiшив освiтити Мелькура й показати йому свiтло таким, яким його варто бачити. Вiн розкрив юнаковi ока на фальш i порожнечу свiтського суспiльства й пояснив, що злочин проти честi й розуму вважається бiльше пробачним, чим порушення свiтських пристойностей, а недолiк розуму — бiльше пробачним, чим його надлишок. Версак уважав, що не треба боятися переоцiнити себе й недооцiнити iнших. Дарма думати, що блищати у свiтлi може лише людина, що володiє особливими талантами. Подивитеся, як я поводжуся, коли хочу блиснути: як я манiрничаю, як рисуюся, який дурницю несу! — говорив Версак. Мелькур запитав його, що таке гарний тон. Версак утруднився дати чiтке визначення, тому що це вираження було в усiх на вустах, але нiхто толком не розумiв, що воно означає. На думку Версака, гарний тон — не що iнше, як шляхетне походження й невимушенiсть у свiтських дурiннях. Версак повчав Мелькура: Як жiнцi соромно бути доброчесноï, так чоловiковi непристойно бути вченим. Найбiльше досягнення гарного тону — свiтська бесiда, начисто позбавлена думок. На закiнчення Версак порадив Мелькуру звернути увагу на панi де Сенанж, уважаючи ïï найбiльш пiдходящоï для недосвiдченого юнака. Розставшись iз ним, юнак поринув у думцi про Гортензiï. Iз працею дочекавшись ïï повернення iз села, вона поспiшив до неï й довiдався, що вона й панi де Тевиль у Парижi, але кудись вiдлучилися. Нетерпiння його було так велике, що вiн помчався до маркiзи де Люрсе, вирiшивши, що Гортензiя, iмовiрно, у неï. У маркiзи було багато гостей, але Гортензiï серед них не виявилося Маркiза зустрiла Мелькура без тiнi знiяковiлостi й досади й заговорила з ним як: нi в чому не бувало. Ïï спокiйна доброзичливiсть роздратувала Мелькура, думка про те, що маркiза його розлюбила, боляче зачепила його самолюбство. Вiн помiтив, що панi де Люрсе часто дивиться на маркiза де ***, i вирiшив, що вона вже знайшла йому замiну в особi маркiза. Мелькур залишився пiсля роз'ïзду гостей i попросив маркiзовi придiлити йому година^-iншоï. Юнак висловив ïй всi своï образи, але вона так розумно повелася, що вiн сам вiдчув, як вiн смiшний. Маркiза сказала, що щиро любила Мелькура й прощала йому недолiки недосвiдченоï молодостi, вiрячи, що вiн має властивоï молодостi чистотою й щирiстю, але помилилася в ньому й тепер жорстоко покарана, Мелькур вiдчув приплив любовi й нiжностi до маркiзи. Маркiза пропонувала йому удовольствоваться дружбою, але Мелькур не бажав зупинятися на полпути. Його колишня повага до маркiзи воскресло, i перемога над ïï чеснотою здавалася неймовiрно важкоï й почесноï
 Самообман тривав довго, i Мелькур не помишлял про невiрнiсть. Але одного чудового дня вiн вiдчув щиросердечну порожнечу й вернувся до думок про Гортензiï. Вiн нiчого не обiцяв Гортензiï, так вона його й не любила — i все-таки вiн почував перед нею провину. У той же час вiн не мiг кинути маркiзу. Докори совiстi псували менi задоволення, задоволення заглушали моє каяття — я вже не належав собi. Обуревает суперечливими почуттями, вiн продовжував вiдвiдувати маркiзовi й мрiяти Огортензии.
 О. Э. Гринберг


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/roman_omani_sercja_y_rozumu.dhtml