КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/porivnjalniy_analiz_obraza_odisseja_v_poemah_gomera.dhtml

	ПорIвняльний аналIз образа Одиссея в поемах Гомера й у драматургIÏ Софокла Филоктет. Питання про спiввiдношення iнтересiв особистостi й державних iнтересiв. Одиссей i Нептолем, син Алилла, є на о. Лемнос, щоб змусити Филоктета, що володiє чудесним луком i стрiлами Геракла, вiдправитися пiд Трою. Филоктет був укушен отрутним змiєм i залишений союзниками на островi, де проводить, страждаючи вiд ран, 10 рокiв. Тим часом ахейци довiдаються, що троя може впасти тiльки при добровiльнiй участi у вiйнi Филоктета. Вони майже переконали Филоктета, але Нептолем, страждаючи вiд змушеноï неправди, вiдкриває iстину, i герой вiдмовляється. З'являється тiнь Геракла, що говорить йому, що поки Троя не впаде, вiн не зцiлиться
 Аякс. Тема цiєï трагедiï — присудження пiсля смертi Ахiлла його збруï не Аяксовi, а Одиссею. У припадку божевiлля перерiзував носью худобу, думаючи, що це Атриди й Одиссей — це божевiлля було послано Афiною. Коли ж зрозумiв свою ганьбу, убив себе. У суперечцi з Агамемноном про здiйснення похоронного обряду Одиссей запропонував свою допомогу Тевкру, братовi нещасного. 2 конфлiкти: мiж могутнiстю бога й залежнiстю вiд нього людину й конфлiкт мiж низькими й шляхетними спонуканнями людини. Конфлiкт дозволяється в суперечцi Атридов з Одиссеем, у якому трiумфують шляхетнi почуття
 Филоктет: Филоктет розгортає антитезу мiж лукавоï мудрiстю i чесною прямотою. Представником першого початку є класичний хитрун грецькоï мiфологiï Одиссей; друге втiлене в Неоптолеме, юному синi Ахiлла. рiки, за порадою Одиссея, висадили його сплячого на Лемносе, де вiн жив у повнiй самiтностi, добуваючи собi ïжу луком. Трагедiя побудована на зiткненнi трьох характерiв: твердому й завзятому в досягненнi поставленоï мети, але не соромиться у виборi засобiв Одиссею протистоïть, з одного боку, син Ахiлла, вiдкритий i прямiй подiбно своєму батьковi, але недосвiдчений i захоплює спрага слави, а з iнший, — настiльки ж прямодушний Филоктет, що харчує непримиренну ненависть до грецькоï ратi, що нiколи обдурила його. Власника лука Геракла не можна взяти силою; Одиссей розраховує захопити Филоктета шляхом обману, використавши для цiєï мети Неоптолема, що недавно прибили пiд Трою й особисто Филоктету невiдомого. Юнак, якому противний усякий обман, спершу пiддається лукавим угодам Одиссея, умiло граючого на його прагненнi до слави, здобуває довiру Филоктета, i той пiд час припадку хвороби вiддає Неоптолему лук. Одиссею доданi риси софiста. Антисофiстичну спрямованiсть має й основна антитеза трагедiï, у якiй пiдкреслюється перевага природних добрих якостей над мудрiстю.
 В Аяксовi Одиссей виведений як представник розумного поводження — змiна позицiï згодом, посилення консервативностi позицiï
 Порiвняльна характеристика образiв Ахiлла й Гектора Гектор. Головний суперник великого героя, тому сам повинен бути великий. Гектор захищає свою батькiвщину, землю. Чарiвний образ людини. Високий рiвень вiдповiдальностi. Взагалi ж Гектор — супротивник троянський вiйни. Вiн хоче врятувати своє мiсто. Прихильник мирного разрешеня конфлiкту — пропонує оплатити вiйськовi витрати, повернути грекам Олену й скарби
 Але ворожi, злi сили тiшать своє самолюбство й заважають Гектору. Щодня герой безстрашно йде в бiй. Приам старий, Парис знiжений. Гектонр бореться з Диомедом i Саяксом.
 Гектор розбиває каменем ворота грецького табору, пiдпалює кораблi, вступає в боротьбу Спатроклом.
 Пов'язаний з мирним життям. Радiсть буття — любов до сина й Андромахе. Сама, мабуть, лiрична сцена Илиади — побачення Гектора з Андромахой. Андромаха iз сусiднього племенi, всiх ïï рiдних убив Ахiллес. Молить чоловiка не ïхати. Але Г не може ховатися в стiнах Троï, для нього захист мiста — борг, а ховатися соромно. Побачення Гектора iз сином — тонка психологiчна сцена
 Добрий. Олена нiколи не почула вiд нього злого слова, найбiльше його цiнується
 Але, на вiдмiну вiд Ахiлла, Гектор — звичайна людина. Тiло Ахiлла не може вразити рука смертного. У єдиноборствi зiштовхуються нерiвнi сили, демон i людина. Сцена, що вражає внутрiшнiм станом людини, тому що лiтра тодi ще була нерозвинена для зображення внутрiшнього миру. Психологiзм виражається за допомогою вчинком — серце Гектора заражається страхом. Причому тiльки Зевс вирiшує, хто переможе, а Афiна допомагає Ахiлловi
 Жорстокiсть Ахiллеса — Гектор просить його поховати, одать тiло, а герой знущається iз трупа. Гомер затверджує образом Гектора, що всiм людям призначено страждати вiд насильства. Сильнi не замислюються над убивством. На будь-яку силу найдеться бiльша сила..
 Гектор протипоставлений Ахiллесовi. Ахiллес — богоравний i богоподiбний. Без його участi не може впасти Троя. Iдеал воïна героïчного епосу. Одним своïм лютим видом вiдганяє троянцев вiд тiла патрокла й, мстячи, убиавает стiльки ворогiв, що вода в рiцi превразается в кров. Кровожерливий, не знає милосердя й доброти. У цьому ж боï вбиває 12 синiв Приама. З думок вигнав справеджливость. Убиває безлiч бранцiв на могилi Патрокла. Iндивiдуалiзм i загострене самолюбство, уразливiсть Тiльки загибель друга сподвигает Ахiллеса боротися. Холоднiсть i пристраснiсть, сентиментальнiсть i кровожерливiсть, — Ахiлл мрiє тiльки про особисту славу й заради цього готовий вiддати своє життя
 Герой Троï. Якщо iм'я Ахiлла вiдкриває поему, iм'я Гектора ïï закiнчує. Так погребли вони конеборного Гектора тiло. Характер Гектора вражає своєю глибокою принциповiстю, для нього найважливiшим є боротися за батькiвщину й за свiй народ. При всiй своïй релiгiйностi, що Гомер пiдкреслює в нього не раз, вiн вiддає перевагу вiйськовим подвигам. Вiн не боïться визнавати своïх вiйськових помилок i покриває ïх своïм героïзмом
 Палаючи пристрастю до вiйськових подвигiв, вiн, всупереч радам старших, виставив своï вiйська проти Ахiлла й не повiв ïх у Трою, хоча його власна загибель i загибель безлiчi троянцев була очевидна. Свiдомiсть свого боргу, сором перед спiввiтчизниками у випадку своєï зради, звичка боротися в перших рядах, — цi думки приходять йому навiть при розставаннi з Андромахой (вiн палко любить ïï, але борг для нього вище всього).
 З появою чудово збройного Аякса в Гектора тремтить серце. Але в нього не виникає й думки про те, щоб ухилитися вiд бою або вести бiй яким- небудь нечесним способом, не нападаючи вiдкрито й шляхетно. Поранення в шию й у колiна не тiльки його не зупиняє, але й розохочує ще бiльше. Однак при всьому своєму героïзмi й при всiй своïй принциповостi Гектор зображений у Гомера з усiма психологiчними слабостями, коливаннями й непевнiстю. Гектор думає, що нiчого не варто захопити золотий щит Нестора й строкатий панцир Диомеда, зроблений самим Гефестом. Але, звичайно, iз цього нiчого не виходить
 Вiн настiльки впевнений у своïй перемозi над ахейцами, що готово порiвнювати себе з Аполлоном i Афiною Палладой, хоча сам прерасно знає, що повиннi загинути не ахейци, але Троя. Дивно, що вглядiвши Ахiлла вiн раптом став тiкати так, що тричi оббiгає трою (внутрiшнi коливання). Трагедiя Гектора жахлива. Зустрiвшись iз Ахiллом пiсля погонi, вiн анiтрошки не губиться й мужньо вступає у двобiй. Однак вiн дуже швидко переконується в тiм, що його обдурила Афiна Паллада й що його залишив одного Дефиоб, в образi якого й була богиня. Втiм, ще ранiше Гомер возвещает: Гектора ж згубна доля окувала, i залишився один вiн там же, бiля Скейских ворiт, перед мiцною стiною городскою. Вiн, завжди так надеявшийся на богiв, переконується тепер у ïхньому пiдступництвi й вiроломствi й вимовляє слова, якi повнi одночасно мужностi й розпачi:
 Горi менi! До смертi, як бачу я, боги мене призивають!
 Я думав, що герой Деифоб бiля мене перебував,
 Вiн же усерединi, за стiною, а мене обдурила Афiна!
 Близько тепер передi мною лиховiсна смерть, недалеко!
 Але якщо доля Гектора зворушлива, те його кiнець наповнений жалiстю й жалем. Прохання, спрямоване до супротивника, що озвiрiв, про те, щоб його, Гектора, не вiддавати пiсля смертi псам на съеденье, але поховати по звичаях старовини, i потiм девятидневное наруга Ахiлла над трупом Гектора.
 Отже, Гектор у Гомера: беззавiтно своєму народу його вождь, полум'яний патрiот i безстрашний солдат, наïвний, нерiшучий i не завжди щасливий полководець, зайво самовпевнена, хвалькувата людина, найнiжнiший сiм'янин, герой, що знає своє фатальне призначення й проте вiдкрито йде в бiй, вольовий i приреченими, обманутими богами, жалюгiдна й скорботна жертва ворожого звiрства й людина, що втратила рiшуче все: i батькiвщину, i сiм'ю, i власне життя
 У першiй стадiï своєï трагедiï, коли вiн перебуває у сварцi з Агамемноном, вiн поводиться досить пасивно. Його дiя отут головним чином гнiв проти свого образника (…Гнiв, богиня, оспiвай Ахiллеса…). У першому рядку стає ясно, про що пiде оповiдання. Першi 17 глав А. не брав участь у боях через образу, гнiву.
 Образ сильного, невразливого (розповiсти легенду) людини, героя. В Ахiлловi насамперед iз самого початку — величезна руйнуюча сила, звiрина помста, спрага кровi й жорстокiсть. (Прив'язав тiло Гектора до коней — жестокоть. Але, видимо, традицiя). Але, з iншого боку, весь змiст цiєï кровi, цього звiрства полягає в дружбi з Патроклом, через якого вiн i затiває всю цю бойню. Образ улюбленого друга живе разом зi звiриною люттю й нелюдськiстю
 Для Ахiлла досить характерно, наприклад, що пiсля появи рову в дикому й лютому видi й пiсля панiки, викликаноï в його ворогiв його страшним лементом, вiн проливає гарячi сльози над трупом свого вiрного товариша. Крiм того, Ахiлловi в Гомера взагалi властивi м'якi й нiжнi риси, якi не можна забувати при його характеристицi. Вiн благочестивий i часто звертається до богiв (узливання й молiння Зевсу за вступающего в бiй Патрокла),вiн стриманий, наприклад, коли має справа з вiсниками Агамемнона, уважаючи ïх зовсiм нi в чому не винними, його вражає пожежа, що почалася на грецьких кораблях, вiн люблячий син, що часто звертається до своєï матерi й бiля ïï плачучий, як, наприклад, пiсля образи, отриманого вiд Агамемнона або пiсля повiдомлення про смертi Патрокла. Ця антитеза — сама характерна риса Ахiлла. З одного боку, вiн гневлив, запальний, злопам'ятний, нещадний на вiйнi, це — звiр, а не людина, так що Патрокл цiлком прав, говорячи йому
 Серцем твердий ти. Батько тобi був не Пелей конеборец,
 Мати — не Фетида богиня. Породжено ти блискаючим морем
 Твердоï скалою, — вiд них у тебе жорстоке серце
 Однак от як вiн реагує на загибель свого друга:
 Чорна хмара вболiвай покрило Пелеева сина
 У жменi руками обома взявши закоптiлого попелу,
 Голову ïм вiн посипав, прерасний свiй вид потворячи Весь запашний хiтон свiй забруднив вiн чорноï золою,
 Сам же,-великий, на просторi великому розтягшись,-лежав вiн
 У сiркою пороши й терзав собi волосся, ïх потворячи
 Ця антитеза суворого бiйця й нiжного серця — основне, що ми знаходимо в Ахiллеса
 У досвiдi Ахiлла збiгається велiння долi й власне бушування життя. Вiн знає, що йому не повернутися з-пiд Троï, i проте, уживає складний i небезпечний похiд. Перед рiшучим боєм конi пророкують йому близьку кончину, призначену долею, але це його анiтрошки не зупиняє :
 Що ти, Ксанф, пророкуєш менi смерть? Не твоя турбота!
 Знаю я сам добре, що долею призначене менi загинути
 Тут, далеко вiд батька й вiд матерi. Але не зiйду я
 З бою, доколе вiйни не вкусят троянци досита!
 В Ахiлла таємне знання, таємне бачення своєï долi


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/porivnjalniy_analiz_obraza_odisseja_v_poemah_gomera.dhtml