КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/perekaz_syjetu_povesti_gogolja_starosvitski_pomishiki.dhtml

	Переказ сюжету повести Гоголя СтаросвIтськI помIщики В однIй з вIддалених сIл Малороссии, у низенькому будиночку жили два дiдки минулого столiття — Панас Iванович Товстогуб i дружина його Пульхерия Iванiвна Товстогубиха. Йому було шiстдесят рокiв, ïй п'ятдесят п'ять. Панас Iванович був високого зросту, вiн майже завжди посмiхався, коли що-небудь розповiдав або слухав. Пульхерия Iванiвна трималася серйознiше, смiялася рiдко, але в ïï особi було багато доброти й готовностi почастувати вас кращим, що вона мала. Не можна було бачити гх взаємну любов без спiвчуття й участi
 Вони нIколи не говоримо один одному ти, але завжди ви: Це ви продавили стiлець, Панас Ившович? Нiчого не гнiваєтеся, Пульхерия Iванiвна: це я. По стародавньому звичаï обоє вони дуже любили поïсти. Трапези помiняли одна iншу протягом усього дня
 Траплялося, що Панас Iванович, ходячи по кiмнатi, стогнав i скаржився, що в нього начебто небагато болить живiт, i тодi Пульхерия Iванiвна запитувала: Може бути, ви б чого-небудь з'ïли, Панас Iванович? Панас Iванович нiколи не вiдмовлявся. З'ïвши тарiлку кислого молока або рiдкого узвара iз сушеними грушами, вiн звичайно говорив, що тепер йому зробилося легше.
 IнодI Панас Iванович любив подшутить над Пульхерией Iванiвною й починав випитувати в неï, що б вони робили, якби згорiв ïхнiй будинок. Пульхерия Iванiвна гнiвалася, говорила, що не хоче цього слухати, що Бог карає за такi мовлення. Панас Iванович посмiхався, задоволений своïм жартом. Коли в дiдкiв бували гостi, усе приймало iнший вид. Цi добрi люди дуже любили гостей i намагалися почастувати ïх всiм кращим, що тiльки було. Траплялося, що мовлення заходило про полiтика й Панас Iванович говорив, начебто не дивлячись на Пульхерию Iванiвну: Я сам думаю пiти на вiйну; чому ж я не можу йти на вiйну?
 Пульхерия IванIвна заперечувала, що все це вигадки й що ïй i жарту такi неприємно слухати. А Панас Iванович смiявся, задоволений тим, що налякав Пульхерию Iванiвну Однак трапилася сумна подiя, що назавжди змiнило мирне життя добрих старосвiтських помiщикiв. Подiя це здасться тим бiльше разючим, що вiдбулося вiд самого маловажного випадку. Але по дивному пристроï речей, завжди незначнi причини народили великi подiï й, навпаки — великi пiдприємства кiнчалися незначними наслiдками. У Пульхерии Iванiвни була сiренька кiшечка. Не можна сказати, що вона ïï занадто любила, але прив'язалася до неï, привикнув постiйно бачити ïï поруч. Коли Панас Iванович жартував над цiєю прихильнiстю, вона вiдповiдала, що кiшка тихе створiння, вона нiкому не зробить зла. За садом старосвiтських помiщикiв перебував великий лiс, у якому жили дикi коти. Вони пiдманили лагiдну кiшечку, як загiн солдатiв подманивает дурну селянку. Пульхерия Iванiвна, помiтивши пропажу, намагалася шукати свою улюбленицю, але безуспiшно. Один раз вона почула жалюгiдне нявкання й побачила свою сiреньку кiшку, дуже здичавiлу й, видимо, проведшую кiлька днiв без усякоï ïжi. Вона стала неï годувати, але невдячна втiкачка так свиклась iз дикими котами або набралася романтичних правил, що бiднiсть при любовi краще палат, що вистрибнула у вiкно й нiхто вже не мiг неï пiймати
 Це потрясло Пульхерию IванIвну. Це смерть моя приходила за мною! — сказала вона. Дарма Панас Iванович намагався неï заспокоïти, розпитував, що з нею, чи не хвора вона. Пульхерия Iванiвна вiдповiдала, що вмре цим летом i що ïï смерть уже приходила за нею. Вiд цих слiв у Панаса Iвановича болiсно скривилася особа й сльоза зависла на вiï
 Я прошу вас, Панас Iванович, щоб ви виконали мою волю. Коли я вмру, то поховаєте мене бiля церковноï огорожi… Я вже досить пожила, та й ви вже старi, ми незабаром побачимо на тiм свiтлi. И Панас Iванович ридав, як дитина. А Пульхерия Iванiвна наставляла ключницю, щоб та дивилася за паном, око з його не зводила, готовила те, що вiн любить, плаття подавала завжди чисте. Упевненiсть ïï у своïй близькiй кончинi була так сильна, що вона злягла в постiль. Панас Iванович вiд ïï не вiдходив. Може бути, ви б чого-небудь поïли, Пульхерия Iванiвна? — говорив вiн, iз тривогою дивлячись в очi дружини. Вона хотiла щось сказати, поворухнула губами — i подих ïï полетiло. Панас Iванович був так уражений, що спочатку навiть не заплакав. Коли труна поставили перед виритою могилою й вiн пiдiйшов поцiлувати востаннє покiйницю, на очах його здалися сльози, але якiсь байдужi сльози. Однак, повернувшись додому й увидя, що в кiмнатi порожньо, i навiть стiлець, на якому сидiла Пульхерия Iванiвна, винесли, Панас Iванович став ридати сильно й нерозважно, i сльози, як рiка, текли з його око
 З тих пор пройшло п'ять рокIв. Виявившись у тих мiсцях, оповiдач заïхав вiдвiдати свого стародавнього сусiда. Вiн вiдразу довiдався дiдка, хоча той зiгнувся вдвiчi проти колишнього. Панас Iванович теж довiдався приятеля й привiтав знайомою посмiшкою. У кiмнатi вiдчувалося те дивне безладдя, який буває в будинку вдiвця, що втратився подруги, що супроводжувала його життя. Здавалося, бачиш людини, якого завжди знав здоровим, без ноги. За столом Панас Iванович виглядав безпомiчним: часто, пiднявши ложку з кашею, пiдносив ïï не до рота, а до носа або замiсть того, щоб устромити вилку в шматок курчати, тикав ïï вграфин.
 От ця страва,- сказав Панас Iванович, i голос його затремтiв, а в очах з'явилася сльоза. — Це та страва, що по… по… спокiй… покойни… — i раптом розридався, упустив тарiлку, що впала й розбилася, залив себе соусом, а сльози його лилися, як струмок, на зав'язану навколо шиï серветку Панас Iванович жив пIсля цього недовго. Незабаром прийшла звiстка про його смертi, обставини якоï мали дивну подiбнiсть iз кончиною Пульхерии Iванiвни. Вiн iшов по саду й вдругу чув, що за хтось вимовив досить виразним голосом: Панас Iванович! Вiн задумався й проговорив: Це Пульхерия Iванiвна кличе мене!
 Вiн весь скорився своєму щиросердечному переконанню й нарештi згас так, як вона. Перед смертю вiн велiв покласти його бiля Пульхерии Iванiвни, i це бажання було виконано


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/perekaz_syjetu_povesti_gogolja_starosvitski_pomishiki.dhtml