КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/oseredkova_alopecia.dhtml

	Осередкова алопеция Огляд лiтератури
 Проблема осередковоï алопеции [ОА] залишається однiєï з актуальних проблем дерматологiï. У розвитку захворювання показана роль нервовоï системи, нейроендокринних факторiв, роль локальних i системних iмунних порушень, аутоиммунного компонента, фагоцитозу, судинних змiн, а також спадкоємноï й iнфекцiйноï теорiï й iн.
 Вiдповiдно до клiнiчноï варiабельностi й гетерогеннiстю захворювання не можна дати однозначна вiдповiдь на питання про етиологии.
 Генетичнi фактори, мiкроорганiзми, емоцiйнi стреси, аутоиммунитет обговорюються як можливi етиологичеськие причини. [Mitchell A J 1984 Perini G et al 1981 Simpson N B et al 1991 Hordinsku M K 94]. Нерiдко ОА [гнездная алопеция] пов'язана з вогнищами хронiчноï iнфекцiï [корпозние зуби], синусит, гайморит, тонзилiт i iн. [Ведрова ИН 1979, Томкин М и соавт. 1981, Метакса ГЮ й соавт 1982].
 Висунуто гiпотезу про можливе виникнення осередковоï алопеции в результатi вiрусноï iнфекцiï [A Tosti et al 1997] Обговорюється можливий взаємозв'язок мiж ОА й психiатричними розладами [15 — 25] Спостереження сiмейних випадкiв ОА й конкордантность у близнюкiв дали пiдстави багатьом авторам уважати що це захворювання пов'язане зi спадкоємними факторами [.......... ] У Росiï вiдзначали гнездную алопецию в родинах в 8.13 % хворих, що спостерiгалися, [4]. Типи деяких родоводiв створювали враження про домiнантне спадкування з варiабельною експресивнiстю [5]. У рядi довiдникiв i руководств вказувався приблизно аутосомно-домiнантний тип спадкування. А Стивенсон, Б. Девидсон 197? [6] рекомендували при визначеннi генетичного прогнозу для консультирующихся по приводу гнездной алопеции [ОА] виходити iз припущення про аутосомно-домiнантну передачу з неповноï пенетрантностью варьирующей у рiзних родинах. З кiнця 70-х рокiв починаються пошуки генетичних детермiнант ОА на основi вивчення асоцiацiй цiєï хвороби з генами головного комплексу гистосовместимости [HLA], легких ланцюгiв iмуноглобулiнiв i полiморфiзму генiв антагонiстiв-рецепторiв интерлейкина 1.
 Бiльше доказовим уважають асоцiацiю з генами HLA II класу, пов'язаними з iмунною вiдповiддю й пiдроздiляються на субрегиони DP — DO — DP. Поруч авторiв в обстеженi ними групах була вiдзначена асоцiацiя ОА з DR i DP незалежно друг вiд друга. Особи з DP W4 i DR4 мають пiдвищений ризик розвитку ОА, що свiдчить про наявнiсть синергизма мiж генними продуктами DP i DR [26 — 30]. Пiзнiше в дослiдженнi проведеному M Duvic et al в 1995 роцi на 77 хворих ОА i ïхнiх родичах з 29 родин був статистично доведений зв'язок з генами локусу DQ або прилеглого району хромосом. Асоцiацiя з локусами DQBI *03, DQBI *0301, DQBI *0401, DQBI *0502 була вiдзначена й iншими авторами. [.................. ] [19] [ 4-15], що вiдзначили в пiдгрупi хворих з 58 чоловiк з довгостроково- поточними тотальними й унiверсальними проявами ОА найбiльше статистично значимi перевищення над контролем антигенiв DQBI *0301, пiдкреслювали знайдену асоцiацiю саме з важкими формами. У той же час у хворих були виявленi аллели HLA II класу, що грали як би протективную роль, тобто встречавшиеся при важких формах рiдше чим у контролi: DRB3 i DRW52a i DQBI *6.
 Авербах ЕВ [1985], проводячи иммуногенетичеськие дослiдження в 72 хворих рiзними формами ОА виявила асоцiацiю з антигенами HLA: B13, Bc7, CW1, CW3, DR7. При цьому асоцiацiя з антигенами HLA — B27 i HLA DR7 спостерiгалася при важких формах алопеции. Носiï антигенiв HLA — B13, B27, CW!, CW3, DR7 ськлали групу ризику. У роботi [ 8-25] дослiджували збiльшення популяцiй T-Лiмфоцитiв у периферичнiй кровi ОА за допомогою подвiйного прямого иммунофлуоресцентного фарбування пiдвиду Т-Лiмфоцитiв: МУЛ-2R+-Leu4+ у периферичнiй кровi хворих ОА. 58 хворих ОА були роздiленi на 3 категорiï: неактивне одиничне вогнище, множиннi активнi вогнища, хронiчна генерализованная алопеция. У порiвняннi зi здоровим контролем були вiдзначенi активацiя Т-Клiток у периферичнiй кровi всiх 3-х груп.
 Salazar М. [1995] зi спiвавторами вдалося iзолювати деякi HL DP, DR i DQ сегменти ДНК i за допомогою полимеразной ланцюговоï реакцiï [PCR] установити носительство генiв у хворих ОА. Автори виявили, що ОА сполучається з генотипичними проявами HLA — DR4 i DR5 i виразним зниженням DRW52, HLA — DR4 i DRW11 з ïхнiми асоцiацiями з DQW7 [W3] i DQW8 [W3]. Подальшi дослiдження в цьому напрямку також показали генетичну основу ОА [ 4-15] Colombe DW et al 1995 виявили HLA — DR11 [DRBI*1104] i HLA — DQ7 [DQBI*0301] зустрiчалися набагато частiше в групах з тотальноï й унiверсальноï алопецией, у той час як HLA — DQ3 [DQBI *03] були виявленi як у хворих з тотальними й унiверсальноï, так i осередковоï формами.
 Цi данi пiдтверджують наявнiсть асоцiацiï довгостроково, що протiкають форм, унiверсального/тотального або осередкового зближення з локусами HLA. Також певнi локуси HLA — DQ3, HLA — BI*03 вiдповiдають за схильнiсть до виникнення алопеции. У статтi [ 5-25] дослiджувалася рестрикцiя Днк-полiморфiзму MHC2 класи: Hla — Dq, DQB, DPA, DPB у пацiєнтiв з ОА й у здорових. Частота DQBI* 0301 i DQW7 асоцiйованих з DQP Bg / II 4.2 kb фрагмента була збiльшена до 65 % при ОА в порiвняннi з 20% у контролi, що говорить про те, що ранiше описана асоцiацiя мiж ОА й DR4, DR5 є вторинною в порiвняннi з асоцiацiєю ОА й DQBI*0301, що кодує b-ланцюг молекули HLA — DQ. Аналiз сучасноï наявностi DQBI *0301 i DPAI *0103 при ОА припуськають наявнiсть додаткового ризику [синергизм або взаємодiя мiж DQBI*0301 i DPAI*0301 мiж двома аллелями розташованими в рiзних локусах HLA класу.
 Зложилося враження про генетичний полiморфiзм ОА, що вiдповiдає рiзнiй частотi етиологичеських i протективних [превентивних] аллелей генiв тихорєцькоï сумiсностi при рiзних клiнiчних формах цього захворювання. У такий спосiб генетичнi детермiнанти можуть визначати розвиток легких i важких форм, гени яких асоцiйованi з рiзними аллелями HLA. Велика розмаïтiсть клiнiчних форм ОА а також етнiчнi розходження по пiдтипах HLA пояснюють знайденi рiзними авторами розходження по HLA у рiзних групах хворих.
 В останнє десятилiття стало вiдомо значне число фактiв, що свiдчать про важливiсть iмунних порушень у патогенезi осередковоï алопеции. При вивченнi циркулюючих лiмфоцитiв у кровi у хворих виявляли зниження реактивностi лiмфоцитiв, зменшення числа Т-Лiмфоцитiв, у тому числi iнтерактивних Т-Клiток, здатних формувати розетки з лимфобластними В-Клiтками. [Friedmann P. S. et al 1981, BBJ Majewski et al 1984].
 У роботi [ 8-15] ОА асоцiюється з перифолликулярной iнфiльтрацiєю Т-Клiтками. Аутореактивние Т-Клiтки здобувають нормальну реактивнiсть, взаємодiючи з DR-Позитивними клiтками фолiкулярного епiтелiю. Для визначення кiлькостi аутореактивних лiмфоцитiв проводилася бiопсiя дiлянок поразки ОА й оцiнка ïхньоï кiлькостi в кровi. Було показано, що аутореактивние Т- Клiтки пролиферируют у вiдповiдь на аутологичние мононуклеарние Т- Клiтки, що циркулюють у кровi. Збiльшення аутореактивних клiток у вогнищах поразки ОА припуськає ïх патогенетичеськую роль. Таким чином, аутореактивние лiмфоцити вiдiграють важливу роль у розвитку запальноï реакцiï. Зменшення Т-Т — i У-лiмфоцитiв у периферичнiй кровi вiдзначив також у своïй роботi Кулагин В. И. 1992 р. У той же час Авербах Е. В. 1985, D Sauder 1980 i iн. Указували на нормальну кiлькiсть В-Лiмфоцитiв у периферичнiй кровi хворих.
 На пiдтвердження того, що ОА має iмунологiчну основу, було виявлення iмунних комплексiв, що найчастiше ськладаються з Ig, C3, Ig i Ig6. Вони локалiзувалися в нижньоï, а iнодi й передньоï частини фолiкула. Дефiцит клiтинного компонента iмунiтету, дисиммуноглобулинемия в периферичнiй кровi, иммунокомплексная патологiя дозволяють включити ОА в число аутоиммунних захворювань. [ 10-15] [Bystryn IC et al 1979, Safai B et al 1979 DJ Tobin et al 1997]. Майже у всiх обстежених двох груп хворих ОА виявленi антитiла до волосяних фолiкулiв. Було виявлено трохи рiзних ауто-антитiл до декiлькох антигенiв волосяних фолiкулiв. Цi антитiла ставилися до класiв Ig i Ig.
 У статтi [ 7-15] A P Bertolino i соавт. 1993 була вивчена роль рецепторiв UN-Z. Рецептори UN-Z [UN-Zp] експрессируются Т-Клiтками. Одним зi способiв вимiру концентрацiï Т-Клiтинних рецепторiв — вимiр розчинного сироваткового бiлка [ s-UN-Zp]. Вимiр рiвня UN- Zp вiдбивало активнiсть Т-Клiток у сироватцi пацiєнтiв з ОА. Використовувався бiлок-єднальний иммуносорбент у фазi загострення й ремiсiï захворювання. У гострiй фазi концентрацiя s-UN-Zp була значно вище, нiж при ремiсiï й у контролi. Бiологiчна роль s-UN-Zp залишається не до кiнця ясноï, але можна припустити, що активацiя Т-Лiмфоцитiв, що приводить до секрецiï UN-Z i експресiï UN-Zp може бути рiднимо з механiзмiв ОА.
 Tarlow JK et al 1994 знайшли достовiрнi асоцiацiï мiж аллелью Z антагонiстiв рецепторiв Ib-s i вагою захворювання. Можливостi сучасноï iмунологiï дозволяють бiльш ефективно використовувати рiзнi методики для одержання повноï iнформацiï про iмунологiчнi змiни при ОА. У зв'язку iз цим певний iнтерес представляють иммуногистохимичеськие й иммуноморфологичеськие дослiдження.
 [ 1-29] вивчали експресiю CD44 у дiлянках, уражених ОА. CD44 — поверхневий клiтинний маркер, залучений у безлiч етапiв нормальноï iмунноï вiдповiдi, що включає активацiю Т-Клiток, клiтинну адгезiю. У нормальнiй шкiрi CD44 виявляється гистохимичеськи, переважно в екзокринних спiральних клiтках. Дослiдження показало вiдсутнiсть експресiï CD44 у дiлянках, уражених ОА, що може дати додаткову iнформацiю вiдносно патогенезу цього захворювання.
 Иммунопатологичеськие механiзми при ОА вивчали також A. K. Gupta et al 1990 J Shapiro et al 1993. Авторам удалося показати що при ОА фолiкулярний епiтелiй дає рiзко позитивну реакцiю на ICAM-1 [интрацеллюлярние адгезивние молекули]. Ця аберрантная експресiя в нормальнiй шкiрi не спостерiгається. H. L. Rilo et al 1994 иммуногистохимичеськи була показана експресiя ICAM-1 i ELAM [ ендотелиально- лейкоцитарнi адгезивние молекули-1] у шкiрi одного хворого унiверсальноï алопецией. Експресiя ELAM-1 була виявлена в дермальних клiтках ендотелия, у той час як експресiю ICAM-1 могли спостерiгати у фолiкулярному епiтелiï й у клiтках ендотелия. У роботi [ 2-29] порiвнювали експресiю цитокератинов у нормальних волосяних фолiкулах i уражених ОА за допомогою гистохимичеського методу з використанням моноклональних антитiл. Представляється цiкавим, що експресiя цитокератина IG, що модулюється швидкiстю пролiферацiï кератиноцитов, не змiнювалася в зовнiшнiй оболонцi фолiкулiв при ОА. Це не суперечить попереднiм спостереженням, у яких виявлене зменшення експресiï асоцiйованого iз пролiферацiєю, ядерного антигену Ki-67.
 Розширює наше подання про патогенетичеських механiзми в розвитку iмунологiчних реакцiй при данiй патологiï одна з останнiх робiт P Teofoli 1992 et al, у якiй автори показали, що в активнiй фазi ОА в периваськулярном i перибульбарном iнфiльтратi виявляються CD3, CD44i CD 1-позитивнi клiтки. У бiльшостi клiток iнфiльтрату й у бульбарних кератиноцитах виявляються HLA-DR. Фарбування для визначення ICAM-1 i ELAM- 1 давало позитивну реакцiю. Масивний iнфiльтрат визначався при ОА в ураженiй шкiрi в прогресуючiй i стацiонарнiй стадiï, а також у периваськулярних областях неуражених дiлянок. Там не визначалися ICAM-1, однак було фарбування на наявнiсть ELAM-1 у перибульбарних посудинах дерми й кератиноцитах неуражених областей. У стацiонарнiй стадiï ОА перибульбарний iнфiльтрат зменшувався, кiлькiсть CD3+, CD4+, CD1a i HLA- DR було зменшено. Фарбування для визначення ELAM-1 у клiтках ендотелия не виявилися. Клiтки CD8+ i CDG+ були дуже рiдкими або взагалi були вiдсутнi. У статтi [ 19-25] вивчалася експресiя тенацина [Т] у перифолликулярной сполучноï тканини.
 Т-Т — недавно вiдкритий екстрацеллюлярний бiлок матрикса був виявлений у перифолликулярной сполучноï тканини иммуногистохимичеським методом. Його локалiзацiя вiдрiзнялася вiд iнших вiдомих компонентiв екстрацеллюлярного матрикса [фибриннектин, ламинин, протеогликан-сульфат-гепарин]. Порiвняння групи здорових людей iз групою хворих ОА виявило пiдвищену експресiю Т бiля сильно инфильтрированних фолiкулiв.
 Tobin D. S. c соавт. 1994 виявили атипичние аутоантитела проти волосяних фолiкулiв. A. Tosti 1997 у своïй доповiдi на 2-м Європейському трихологичеськом конгресi пiдкреслила, що бiльш нiж в 90% хворих ОА виявляються антитiла до рiзних елементiв волосяного фолiкула. Однак, поки незрозумiло, чи є цi антитiла причиною або наслiдком осередковоï алопеции.
 Мезенхiма волосяного фолiкула людини мiстить екстрацеллюлярний матрикс, що варiює по своєму обсязi й ськладу залежно вiд циклу росту волосся. З метою вивчення ушкоджень мезенхимальной функцiï при ОА, дослiджувалася експресiя екстрацеллюлярного матрикса в биоптатах 14 хворих за допомогою иммуногистохимичеськой обробки бiлкiв, протеогликанов i интерстициальних коллагенов, що входять до ськладу базальноï мембрани. Фолiкули з вогнищ iз неяськраво вираженими поразками демонстрували вiдносно нормальну експресiю мембранних протеïнiв i протеогликанов. Однак, у деяких бiльших анагенних фолiкулах з вогнищ поразки ступiнь фарбування хондроитин-сульфатом була знижена в дермальном сосочке. В ушкоджених катагенних фолiкулах ïхня базальна мембрана була значно стовщена. У цих структурах вираженно офарблювався коллаген 4-го типи, а интерстициальние коллагени офарблювалися слабко.
 У роботi [ 2-7], використовуючи щурячу модель ОА, розробили технологiю непрямий иммунофлюоресценции для виявлення антитiл до волосяних фолiкулiв. Дослiджувалися замороженi зрiзи. Виявлено антитiла класу Ig, специфiчнi для епидермальних волосяних фолiкулiв. Патологiчнi змiни в коренi волосся й порушення конверсiï у волосяних фолiкулах, iмовiрно, можна зв'язати з пiдвищенням апоптоза в недиференцiйованих плюрипотентних клiтках матрикса нижньоï частини волосяноï цибулини. У патологiчних умовах вiн може бути пiдвищений або знижений. Y. Narisawa et al 1997. Пiдвищення апоптоза в коренi волосся у хворих ОА, iмовiрно, пов'язане з аутоиммунним процесом.
 Ще бiльш значимим доказом iмунного механiзму ОА є пiдвищена експресiя тканевих антигенiв HLA I i HLA II класiв [DR i DQ] у клiтках матрикса волосяних фолiкулiв.
 Wollina et al 1996, вивчаючи фактор, що трансформує, росту-[ [ТФР- [] i рецептори до нього в клiтках волосяних фолiкулiв у мишей, виявили явища, на основi яких висунули гiпотезу про регулюючу роль ТФР-[1 у росту зовнiшньоï волосяноï пiхви й дiя його як iнгiбiтору в анаген-катагеновой фазi нормально, що розвивається волосся. Особливий iнтерес представляють дермальние сосочки. Передбачається, що вони грають важливу регуляторну роль у волосяному фолiкулi. Дегенерацiя дермальних клiток сосочка [втрата дермальних фiбробластiв, змiнене ядро й змiст, що збiльшується, волокон екстрацеллюлярного матрикса] чiтко виявляється у вогнищах вiдсутностi волосся, однак цi змiни слабко вираженi в неуражених дiлянках хворих ОА. [Nu + Brown MS 1993].
 У роботi [ 2-25] було проведено иммуногистологичеськое ультраструктурне порiвняння шкiрних сосочков, узятих з дiлянок шкiри здорових i хворих ОА. Дiлянки шкiри, узятi в тих самих хворих, були дослiдженi за допомогою електронноï й свiтловоï мiкроськопiï. Самим значним розходженням була полiморфна природа клiток шкiрного сосочка й втрата клiтинноï органiзацiï в шкiрному сосочке при ОА. Крiм того, дерматоепителиальное з'єднання мiж шкiрним сосочком i волосяним фолiкулом вiдрiзнялося мiж активними й нормальними дiлянками шкiри, узятих у хворих ОА. Також становить iнтерес ультраструктурне дослiдження стрижня волосся при ОА [ 14-30]. Свiтлова й ськанирующая електронна мiкроськопiя виявила розходження в структурi дистальноï частини волосся, у порiвняннi з iншою частиною волосся, i зi здоровими волоссями. Вивчення поперечного зрiзу волосся продемонструвало асиметричну дезiнтеграцiю кори. Одна сторона була компактноï й гомогенноï, а iнша мала глибокi структурнi порушення — ущелини, що частково дегенерувала кору волосся, шаруватий стрижневий i кутикулярний компонент. Меланин виявлявся в кортикальнiй i мозковiй речовинi кiнцiв волосся.
 Певна роль у патогенезi ОА придiляється ендокринним порушенням [Ськрипкiн Ю. К. i соавт. 1973, Ундрицов У М 1987, Кулагин У Н, 1992 i iн]. У хворих ОА вiдзначали змiни лабораторних показникiв функцiï кори надпочечников, щитовидноï залози, гипоталамо-гипофизарной системи. Ю До Ськрипкiн, И. Н. Винокурiв указували на тенденцiю до зниження глюкокортикоидной i андрогенной функцiï кори надпочечников. У М Ундрицов 1987 вiдзначав порушення в гипоталамо- гипофизарной системi, що проявлялися зниженням рiвня тропних гормонiв гiпофiза [лютеинизирующего, фолликулостимулирующего гормонiв i пролактина].
 В И Кулагин 1992 знаходив функцiональнi змiни в системi гiпофiз- щитовидна залоза, що характеризувалися зниженням рiвня соматотропного гормону в плазмi кровi й метаболiзму трийодтиронина й тироксину в тканинах при незмiненому виробленнi гiпофiзом тиреотропного гормону.
 Слiд особливо зазначити роль емоцiйного стресу [нервовоï системи] у генезе осередковоï алопеции. Дослiдження нервово-психiчного стану хворих за допомогою тесту СМИЛ виявив в 64.5% хворих стан депресiï рiзного характеру, що виражалося зниженням настрою, iнтелектуальною й моторною загальмованiстю, астенiчними реакцiями. [Кулагин В И 1992].
 Iншi автори особлива увага обертали на неврологiчнi й вегетативнi розлади. На пiдставi результатiв клiнiко-iнструментального обстеження виявилася пряма залежнiсть мiж вагою ОА й виразнiстю вегетативно- трофiчних i вегетативно-судинних порушень, а крiм того, перебувала залежнiсть ваги ОА вiд виявлявшихся церебральних або цереброспинальних органiчних розладiв [Мазитова П П 1991].
 Дослiдження функцiонального стану посудин головного мозку за допомогою РЕГ у бiльшостi хворих ОА виявили iстотне зниження еластичностi судинноï стiнки церебральних посудин, дистонiю з перевагою гипотонуса, розширення желудочков мозку, порушення венозного вiдтоку з наступною внутрiчерепною гiпертензiєю, змiна рiвня артерiального кровонаповнення, пiдвищення периферичного опору. [Дандашли А 1993, Глазирина Е В 1995]. Н. В. Минасян 1989 на можливу роль недостатностi опиатной системи мозку в патогенезi ОА, що є ськладовоï пептидергичеськой сигнальноï системи, що здiйснює гормональну, медиаторную й модуляторну функцiï органiзму. У рядi дослiджень надавали великого значення виявленим порушенням мiкроциркуляцiï в патологiï ОА. [Глазирина ЕВ 1995, Фомкiна ИГ 1997, Кулагин ВИ 1992]. Отмечавшиеся функцiональнi микроциркуляторние змiни судинного русла проявлялися у виглядi вповiльнення кровотока, рiзкого спазму артериол, прекапiлярiв, звивистостi посткапиллярного ланки, зниження кiлькостi функцiонуючих капiлярiв. У хворих ОА виявлялося посилення агрегационних властивостей кровi й сироватки, зменшення деформируемости еритроцитiв, ознаки синдрому пiдвищеноï в'язкостi кровi. [Фомкiна ИГ 1997].
 Дослiдження, присвяченi ролi судинних порушень у патогенезi ОА, стосуються тонусу магiстральних посудин головного мозку [Нарзеева ГI 1965, Мазитова ЛП 1991, Дандашли А 1993, Глазирина ЕВ 1995 i iн. ] а також порушень процесiв мiкроциркуляцiï [Абрамов СМ 1984, Кулагин ВИ 1992, Глазирина ЕВ 1995]. У хворих ОА у вогнищах поразки значно зменшується кiлькiсть дрiбних артерiй, венул i прекапiлярiв, що розташовуються поруч iз волосяними фолiкулами, дистрофiчний процес охоплює всi структури фолiкула й перифолликулярную судинну мережу.
 Залежно вiд площi залучення, розрiзняють наступнi клiнiчнi форми гнездной алопеции: локальну, стрiчкоподiбну [офиазис], субтотальную, тотальну й унiверсальну. Деякi автори [1] видiляють ще двi форми гнездной алопеции: крапкову [описують у виглядi дрiбних, дiаметром у кiлька мiлiметрiв овальних або округлих вогнищ облисiння, розкиданих по рiзних дiлянках волосистоï частини голови] i стригучу форму Никольського [при цiй формi виявляють патологiю з боку нервовоï системи у виглядi епiлепсiï, шизофренiï, iпохондричних станiв, истероидних реакцiй; на нашу думку, цю форму важко диференцiювати iз трихотилломанией].


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/oseredkova_alopecia.dhtml