КГБ: Киевская городская библиотека URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/mirkuvannja_frosta_nad_tragediey_lydskogo_buttja.dhtml МIркування Фроста над трагедIєю людського буття У своïх вiршах Фрост прагнув зрiвноважити протилежнi й навiть ворожi стихiï для того, щоб досягти гармонiï буття. В есе Рух, що вiдбувається у вiршi вiн назвав поезiю миттєвiстю iстини на тлi хаосу. Прагнучи до такоï високоï мети, Фрост зневажав усiм, що зв'язано зi злободеннiстю поезiï. Мир тремтить вiд катастроф, гримить Друга свiтова вiйна , а поезiя Фроста практично не змiнює свого характеру, але в нiй помiтно пiдсилюється драматизм: Земля як Мiсяць буде незабаром Загине все на твердостi кам'яноï чиНе була вона завжди такий Безлюдноï, порожнiй, гiркоï? Хто людям жити наказав на нiй?! (Розбита посуха) Теперiшнiй поет-фiлософ, Фрост мiркує над трагедiєю людського буття як такого. У центрi його уваги, як завжди, Нова Англiя, буденне життя Вермонта й Нью-Гемпшира. Фрост називав себе синекдохистом, метод якого — показувати загальне через часткове. Фермерська Нова Англiя в його вiршах персонiфiкує увесь свiт, описаний у традицiï американськоï романтичноï поезiï Бiльше того, лiрика Фроста не вiдображає i його особистi переживання. Нi одну iз трагедiй, якi пережив поет у дозрiлих лiтах — смерть дружини вiд серцевого приступу, божевiлля однiєï з донь, самогубство сина — поет не згадує у вiршах навiть натяком. Поезiя Фроста уникає вiдповiдальностi, лiричне я — це своєрiдна личина. Знаменитий гумор Фроста позначає дистанцiю, що вiдокремлює автора вiд героя, сповiльнює драматичний пафос в одних вiршах i увиразнює сховану серйознiсть в iншi. В епоху лiричноï сваволi Фрост жорстко визначає границi для самовираження в поезiï, розглядаючи поетичну творчiсть як засiб пiзнання мира У збiрниках пiзнього рокiв — Неозора далечiнь (A Further Range, 1936, Пулитцеровская премiя), Дерево-Свiдок (A Witness Tree, 1942, Пулитцеровская премiя), Таволга (Steeple Bush, 1947), На вирубе (In the Clearing, 1962) — очевидне єднiсть поетичного миру Фроста, що взагалi визначився вже в перших книгах. У цiй єдностi — велич поета-фiлософа, невтомного шукача iстини, що сам обрав свiй шлях i сам його прокладав: Стояв у розвилки я двох дорiг У лiсi пожовтiлому, i вiдразу обидвi Мене залучали, — я бачити мiг: Змiячись, iшла перша в балку, И там, унизу, пропадала в хащi. Я вибрав другу, доверясь ïй, Шукаючоï, може, небагато суворiше,- Травою заросла, вона сильней Мала потребу в тiм, щоб iшли по нiй, Але обидвi виходженi були схоже. И обидвi — у листах; у ту ранню годину Нiчиï кроки ïх ще не прим'яли. ПРО, першу я тримав про запас! Але, пам'ятаючи, як шлях захоплює нас — Я знав, що назад повернуся навряд чи. Пiд час iнше, коли-небудь, Буду, зiтхаючи, розповiдати десь, Як я, сумнiваючись, куди згорнути, Вибрав ледве менше виходжений шлях — И справа всi, видимо, тiльки вэтом. (Невибраний шлях) URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/mirkuvannja_frosta_nad_tragediey_lydskogo_buttja.dhtml