КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/epichna_anonimna_poema_pisnja_pro_moemu_side.dhtml

	ЕпIчна анонIмна поема ПIсня про моєму Сиде Руй Диас де Бивар, прозваний Сидом, по наклепi ворогiв втратився розташування свого сеньйора, короля Кастилiï Альфонса, i був вiдправлений ïм у вигнання. На те, щоб покинути кастильские межi, Сиду дана було дев'ять днiв, пiсля закiнчення яких королiвська дружина одержувала право його вбити
 Зiбравши васалiв i рiдню, усього шiстдесят чоловiк воïнiв, Сид вiдправився спочатку в Бургос, але, як не любили жителi мiста вiдважного барона, зi страху перед Альфонсом вони не посмiтили дати йому пристановище. Тiльки смiливий Мартiн Антолинес надiслав биварцам хлiби й провина, а потiм i сам примкнув до дружини Сида.
 Навiть нечисленну дружину потрiбно годувати, грошей же в Сида не було. Тодi вiн пiшов на хитрiсть: велiв зробити два ларя, оббити ïхньою шкiрою, постачити надiйними запорами й наповнити пiском. Iз цими ларями, у яких нiбито лежало награбоване Сидом золото, Вiн вiдправив Антолинеса до бургосским лихварiв Iудi й Рахiль, щоб тi взяли лари в стан i постачили дружину дзвiнкоï монетою
 Євреï повiрили Антолинесу й вiдвалили цiлих шiстсот марок
 Дружину, донью Химену, i обох дочок Сид довiрив абатовi доновi Санчо, настоятелевi монастиря Сан^-Педро, а сам, помолившись i нiжно попрощавшись iз домашнiми, пустився в шлях. По Кастилiï тим часом рознеслася звiстка, що Сид iде в мавританськi землi, i багато вiдважних воïнiв, охочие до пригод i легкоï поживи, кинулися йому слiдом. В Арлансонского моста до дружини Сида примкнуло цiлих сто п'ятнадцять лицарiв, яких той радiсно привiтав i пообiцяв, що на ïхню частку випаде безлiч подвигiв i незлiченних багатств
 На шляху вигнанцiв лежало мавританське мiсто Кастехон. Родич Сида, Альвар Фаньес Минаия, запропонував пановi взяти мiсто, а сам викликався тим часом грабувати округу. Зухвалим нальотом Сид взяв Кастехон, а незабаром з видобутком туди прибув i Минаия, Видобуток була так велика, що при роздiлi кожному кiнному дiсталося сто марок, пiшому — п'ятдесят. Бранцiв по дешевцi продали в сусiднi мiста, щоб не обтяжувати себе ïхнiм змiстом. Сиду сподобалося в Кастехоне, але довго залишатися тут було не можна, тому що мiсцевi маври були данниками короля Альфонса, i той рано або пiзно осадив би мiсто й городянам довелося б погано, тому що в мiцностi не було води
 Наступний свiй табiр Сид розбив у мiста Алькосер, i вiдтiля робив набiги на околишнi селища. Саме мiсто було добре укрiплене, i, щоб взяти його, Сид пiшов на виверт. Вiн зробив вигляд, що знявся зi стоянки й вiдступає. Алькосерци кинулися за ним у погоню, залишивши мiсто беззахисним, але отут Сид повернув своïх лицарiв, зiм'яв переслiдувачiв i ввiрвався Валькосер.
 У страху перед Сидом жителi прилеглих мiст запросили допомоги в короля Валенсiï Тамина, i той послав на битву з Алькосером три тисячi сарацинов. Виждавши небагато, Сид iз дружиною вийшов за мiськi стiни й у жорстокiй сутичцi звернув ворогiв у втечу. Возблагодарив Добродiï за перемогу, християни прийнялися дiлити незлiченнi багатства, узятi в таборi невiрних
 Видобуток був небаченою. Сид призвав до себе Альвара Минайю й велiв ïхати в Кастилiю, для того щоб пiднести в дарунок Альфонсовi тридцять коней у багатiй збруï, i крiм того, повiдомити про славнi перемоги вигнанцiв. Король прийняв дарунок Сида, але сказав Минайе, що ще не прийшов час простити васала; зате вiн дозволив усiм, кому того захочеться, безкарно примкнути до Сидовой дружини
 Сид тим часом продав Алькосер маврам за три тисячi марок i вiдправився далi, грабуючи й обкладаючи даниною околишнi областi. Коли дружина Сида спустошила одне з володiнь графа Барселонського Раймунда, той виступив проти нього в похiд з бiльшим вiйськом iз християн i маврiв. Дружинники Сида знову узяли гору, Сид же, здолавши у двобоï самого Раймунда, взяв його в полон. По великодушностi своєму вiн вiдпустив бранця без викупу, забравши в нього лише дорогоцiнний меч, Коладу. Три роки провiв Сид у невпинних набiгах. У дружинi в нього не залишилося жодного воïна, що не мiг би назвати себе богатим, але йому цього було мало. Сид задумав опанувати самою Валенсiєю. Вiн обклав мiсто щiльним кiльцем i дев'ять мiсяцiв вело облогу. На десятий валенсийци не витримали й здалися. На частку Сида (а вiн брав п'яту частину вiд будь- якого видобутку) у Валенсiï довелося тридцять тисяч марок
 Король Севiльï, розгнiваний тим, що гордiсть невiрних — Валенсiя перебуває в руках християн, послав проти Сида вiйсько в тридцять тисяч сарацинов, але й воно було розгромлено кастильцами, яким тепер було вже тридцять шiсть сотень. У наметах що бiгли сарацинов дружинники Сида взяли добутi в три рази бiльше, нiж навiть Вваленсии.
 Розбагатiвши, деякi лицарi стали подумувати про повернення додому, але Сид видав мудрий наказ, по якому всякий, хто покине мiсто без його дозволу, втрачав усього придбаного в походi майна
 Ще раз призвавши до себе Альвара Минайю, Сид знову послав його в Кастилiю до короля Альфонсовi, цього разу iз сотнею коней. В обмiн на цей дарунок Сид просив свого володаря дозволити доньï Химене з дочками, Ельвiрою й Сiль, пiти в пiдвладну йому Валенсiю, де Сид мудро правил i навiть заснував єпархiю на чолi з єпископом Жеромом.
 Коли Минайя з богатим даром став перед королем, Альфонс милостиво погодився вiдпустити дам i обiцяв, що до границi Кастилiï ïх буде охороняти його власний лицарський загiн. Задоволений, що iз честю виконав доручення пана, Минайя направився в монастир Сан^-Педро, де порадував донью Химену й дочок звiсткою про швидке возз'єднання iз чоловiком i батьком, а абатовi доновi Санчо щедро заплатив за турботи. А Iудi й Рахiль, якi, незважаючи на заборону, заглянули в залишенi ïм Сидом лари, виявили там пiсок i тепер гiрко оплакували своє руйнування, посланець Сида обiцяв сповна вiдшкодувати збиток
 Каррьонские iнфанти, сини давнього недруга Сида графа дона Гарсиа, спокусилися незлiченними багатствами володаря Валенсiï. Хоча iнфанти й уважали, що Диаси не ровня ïм, древнiм графам, вони проте вирiшили просити дочок Сида собi в дружин. Минайя обiцяв передати ïхнє прохання своєму пановi
 На границi Кастилiï дам зустрiли загiн християн з Валенсiï й двi сотнi маврiв пiд предводительством Абенгальбона, володаря Молини й друга Сида. З великою пошаною вони перепровадили дам у Валенсiю до Сиду, що давно не був так веселий i радiсний, як при зустрiчi ссемьей.
 Тим часом марокканський король Юсуф зiбрав п'ятдесят тисяч смiливих воïнiв, переправився через море й висадився неподалiк вiд Валенсiï. Стривоженим жiнкам, з даху алькасару наблюдавшим за тим, як африканськi маври розбивають величезний табiр, Сид сказав, що Господь нiколи не забуває про нього й от тепер шле йому в руки придане для дочок
 Єпископ Жером отслужил месу, облачився в збрую й у перших рядах християн ринулася на маврiв. У запеклiй сутичцi Сид, як завжди, узяв гору й разом з новою славою здобував i черговий багатий видобуток. Розкiшний намет короля Юсуфа вiн предназначил у дарунок Альфонсовi. У битвi цiєï так вирiзнився єпископ Жером, що Сид вiддав славному клiриковi половину причитавшейся йому самому пятини.
 Зi своєï частки Сид додав до намету двiстi коней i вiдправив Альфонсовi на подяку за те, що той вiдпустив з Кастилiï його дружину й дочок. Альфонс досить прихильно прийняв дарунки й оголосив, що вуж близький година його примирення iз Сидом. Отут iнфанти Каррьона, Диего й Фернандо пiдступили до короля iз проханням просватати за них дочок Сида Диаса. Вернувшись у Валенсiю, Минайя повiдав Сиду про речення короля зустрiтися з ним для примирення на берегах Тахо, а також про те, що Альфонс просить його вiддати дочок у дружин iнфантам Каррьона. Сид прийняв волю свого государя. Зустрiвшись у домовленому мiсцi з Альфонсом, Сид рас- простягся було перед ним ниц, але король зажадав, щоб той негайно встав, тому що не личило настiльки славному воïновi цiлувати нiг навiть найбiльшому iз християнських володарiв. Потiм король Альфонс привселюдно врочисто проголосив прощення героєвi й оголосив iнфантiв зарученими з його дочками. Сид, подякувавши короля, запросив усiх у Валенсiю на весiлля, пообiцявши, що жоден з гостей не пiде з бенкету без богатих подарункiв
 Два тижнi гостi проводили час за бенкетами й вiйськовими забавами; на третю вони запросили домийся
 Пройшло два роки у свiтi й веселии. Зятi жили iз Сидом у валенсийском алькасарi, не знаючи лих i оточенi пошаною. Але от якось раз струсило лихо — зi звiринцю вирвалося лев. Придворнi лицарi негайно кинулися до Сиду, що у цей час спав i не мiг захистити себе. Iнфанти ж з переляку знеславилися: Фернандо забився пiд ослiн, а Диего вкрився в палацовiй давильнi, де вiд голови до нiг перемазався брудом. Сид же, повставши з ложа, беззбройним вийшов на лев, схопив його за гриву й оселив назад у клiтку. Пiсля цього випадку лицарi Сида стали вiдкрито насмiхатися над iнфантами
 Якийсь час через поблизу Валенсiï знову з'явилося марокканське вiйсько. Саме в цей час Диего з Фернандо схотiлося разом iз дружинами вернутися в Кастилiю, але Сид попередив виконання намiру зятiв, запросивши назавтра вийти в поле й поборотися iз сарацинами. Вiдмовитися тi не могли, але в боï показали себе трусами, про що, до ïхнього щастя, тесть не довiдався. У цьому боï Сид зробив багато подвигiв, а наприкiнцi його на своєму Бабьеке, що колись належав королевi Валенсiï, погнався за королем Букаром i хотiв запропонувати тому мир i дружбу, але марокканець, покладаючись на свого коня, вiдкинув речення. Сид наздогнав його й розрубив Коладой навпiл. У мертвого Букара вiн взяв меч, що прозиває Тисона й не менш дорогоцiнний, чим Колада. Серед радiсного свята, що пiшло за перемогою, зятi пiдiйшли до Сиду й попросилися додому. Сид вiдпустив ïх, подарувавши одному Коладу, iншому Тисону й, крiм того, постачивши незлiченними скарбами. Але невдячнi каррьонци задумали зле: жадiбнi до золота, вони не забували, що по народженню дружини набагато нижче ïх i тому невартi стати панi в Каррьоне. Якось пiсля ночiвлi в лiсi iнфанти велiли супутникам рухатися вперед, тому що вони, мол, бажають залишитися однi, щоб насолодитися iз дружинами любовними втiхами. Залишившись наодинцi з доньєю Ельвiрою й доньєю Сiль, пiдступнi iнфанти заявили ïм, що кинуть ïх тут на поживу звiрам i наруга людям. Як не волали шляхетнi дами до милосердя лиходiïв, тi роздягнули ïх, побили до пiвсмертi, а потiм як нi в чому не бувало продовжили шлях. На щастя, серед супутникiв iнфантiв був племiнник Сида, Фелес Муньос. Вiн стурбувався долею двоюрiдних сестер, повернувся на мiсце ночiвлi й виявив ïх там, що лежать вбеспамятстве.
 Iнфанти, вернувшись у кастильские межi, безсоромно хвалилися образою, що понiс вiд них славний Сид. Король, довiдавшись про те, що трапилося,, воскорбел всiєю душею. Коли ж сумна звiстка дiйшла й до Валенсiï, розгнiваний Сид вiдправив до Альфонса посла. Посол передав королевi слова Сила про те, що як тiльки саме вiн просватав донью Ельвiру й донью Сiль за невартих каррьонцев, йому тепер слiд скликати кортеси для дозволу суперечки мiж Сидом i його кривдниками Король Альфонс визнав, що Сид прав у своïй вимозi, i незабаром у Толедо з'явилися покликанi ïм графи, барони й iнша знать. Як не страшилися iнфанти зустрiтися вiч-на-вiч iз Сидом, вони змушенi були прибути на кортеси. З ними був ïхнiй батько, хитрий i пiдступний граф Гарсия.
 Сид виклав перед зборами обставини справи й, на радiсть каррьонцев, зажадав лише повернути йому безцiннi мечi. З полегшенням iнфанти вручили Альфонсовi Коладу й Тисону. Але суддi вже визнали виннiсть братiв, i тодi Сид зажадав повернути також i тi багатства, якими надiлив невартих зятiв. Волею-неволею каррьонцам довелося виконати й ця вимога. Але дарма вони сподiвалися, що, одержавши назад своє добро, Сид заспокоïться. Отут на його прохання виступили вперед Педро Бермудес, Мартiн Антолинес i Муньо Густиос i зажадали, щоб каррьонци у двобоях з ними кров'ю змили ганьба, заподiяна дочкам Сида. Цього iнфанти боялися найбiльше, але нiякi вiдмовки ïм не допомогли. Призначили двобiй за всiма правилами. Шляхетний дон Педро ледь не вбив Фернандо, але той визнав себе переможеним; дон Мартiн не встиг з'ïхатися з Диего, як той у страху бiг з арени; третiй боєць вiд каррьонцев, Асур Гонсалес, поранений, здався доновi Муньо. Так Божий суд визначив правих i покарав винуватих
 До Альфонса ж тим часом прибутку посли з Арагону й Наварри iз проханням посватати дочок героя Сида за iнфантiв цих королiвств. Другi шлюби дочок Сида виявилися незрiвнянно счастливее. Iспанськi королi й понинi шанують пам'ять Сида, свого великого предка
 Д. В. Борисов


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/epichna_anonimna_poema_pisnja_pro_moemu_side.dhtml