КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/BIOSFERA/koncepcia_materialnoi_svidomosti.dhtml

	КонцепцIя матерIальноÏ свIдомостI Сприйняття складна система процесiв прийому й перетворення iнформацiï, що забезпечує органiзму вiдбиття об'єктивноï реальностi й орiєнтування в навколишньому свiтi. Сприйняття разом з вiдчуттям виступає як вiдправний пункт процесу пiзнання, що доставляє йому вихiдний почуттєвий матерiал. Будучи необхiдною умовою процесу пiзнання, сприйняття в цьому процесi завжди так чи iнакше опосредуется дiяльнiстю мислення й перевiряється практикою. Поза таким опосередкуванням i перевiркою сприйняття може виступати джерелом як щирого знання, так i омани, iлюзiï.
 До числа процесiв сприйняття ставляться: виявлення об'єкта в сприйманому полi; розрiзнення отд. ознак в об'єктi; видiлення в об'єктi iнформативного змiсту, адекватного мети дiï; ознайомлення з видiленим змiстом i формування образа (або оперативноï одиницi сприйняття). Великий внесок у розвиток науки об сприйняття внесли фiлософи, астрономи, фiзики, художники — Аристотель, Демокрит, И. Кеплер, Леонардо да Вiнчi, М. В. Ломоносов, i мн. iн. Увага психологiв i фiзiологiв довгий час була зосереджена на вивченнi сенсорних (почуттєвих) ефектiв, що виникають пiд впливом тих або iнших об'єктивних впливiв, у той час як самий процес сприйняття залишався за межами дослiдження. Методологiя такого пiдходу опиралася на сенсуалiзм у теорiï пiзнання, особливо розвитий Дж. Локком i франц. матерiалiстами (П. Кабанис i е. Кондильяк). У психологiï цей пiдхiд одержав найбiльш ясне вираження в концепцiï сприйняття вiдповiдно до якоï сенсорний образ виникає в результатi впливу зовнiшнiх агентiв на сприймаючi органи почуттiв пасивно, що споглядає суб'єкта.
 Обмеженiсть такого пiдходу — iгнорування дiяльностi суб'єкта, дослiдження лише результатiв процесу сприйняття подання про коркову ланку аналiзаторiв як про субстрат сенсорних процесiв, мiсцi, де нiбито вiдбувається перетворення нервових процесiв в iдеальнi психiчнi образи, — практично утрудняла розробку способiв керування процесами сприйняття з метою його вдосконалювання й розвитку, а теоретично вела або до рiзних суб'єктивно-iдеалiстичних теорiй, або до вiдмови вiд естеств.-науч. пояснення сприйняття. Вирiшальний крок у подоланнi пасивноï рецепторноï концепцiï був зроблений радянськими психологами, якi, виходячи з методологiï дiалектичного матерiалiзму й сеченовского розумiння рефлекторноï природи сенсорних процесiв, розглядають сприйняття як своєрiдна дiя, спрямована на обстеження сприйманого об'єкта й на створення його копiï, його подоби.
 В 60х р. 20 в. дослiдження сприйняття ведуться представниками рiзних спецiальностей на рiзних рiвнях процесiв прийому й переробки iнформацiï. На рiвнi входу сприймаючих систем (сiткiвка ока, кортиев орган вуха й т.д.) дослiджуються анатомо-морфологич., биофиз., електро-физиол. особливостi дiяльностi рецепторiв. Сприйняття вивчається також на нейронному, психофизиол., психологич., социаль-але- психологич. рiвнях. У кiбернетику й бiонiку ведуться многочисление дослiдження зi створення технiчних пристроïв, що iмiтують роботу органiв почуттiв. Результати рiзноманiтних дослiджень сприйняття публiкуються в десятках журналiв, присвячених переважно проблемам сприйняття. Треба, однак, пiдкреслити, що до наст. часу не вдалося побудувати єдину теорiю сприйняття, що iнтегрувала б результати многочислених дослiджень. З бiльшими труднощами зiштовхуються спроби моделювання таких властивостей сприйняття, як свiдомiсть, предметнiсть, константнiсть i iн.
 Вiдповiдно до сучасних подань, сукупнiсть процесiв сприйняття забезпечує суб'єктивне, упереджене й разом з тим адекватне вiдбиття об'єктивноï реальностi. Адекватнiсть образа сприйняття (його вiдповiднiсть дiйсностi) досягається завдяки тому, що при його формуваннi вiдбувається уподiбнення (А. Н. Леонтьев), тобто пiдстроювання сприймаючих систем до властивостей впливу: у русi руки, що обмацує предмет, у русi ока, що простежує видимий контур, у рухах гортанi, що вiдтворюють чутний звук, i т.д. — у всiх цих випадках створюється копiя, порiвнянна з оригiналом; сигнали неузгодженостi, надходячи в нервову систему, виконують коригувальну функцiю стосовно образа, що формується, i вiдповiдно до практичних дiй, що реалiзується на основi цього образа.
 Отже, сприйняття являє собою своєрiдний саморегулюючий процес, що володiє механiзмом зворотного зв'язка й пiдкоряється особливостей вiдбиваного об'єкта. Важлива властивiсть сприйняття — можливiсть перебудови почуттiв, моделей зовнiшнього миру, що впливає на суб'єкт, змiни способiв ïхньоï побудови й упiзнавання. Той самий об'єкт може служити прототипом багатьох перцептивних (вiд лат. perceptio — сприйняття) моделей. У процесi ïхнього формування вони уточнюються, з об'єкта витягають iнварiантнi властивостi й ознаки, що приводить у пiдсумку до того, що мир сприймається таким, яким вiн iснує насправдi. Цiлеспрямованi процеси сприйняття (перцептивние дiï) виступають у своïй розгорнутiй, зовнiшнiй формi лише на раннiх щаблях онтогенезу, де найбiльше чiтко виявляються ïхня структура i ïхня роль у формуваннi образiв сприйняття. Надалi вони перетерплюють ряд последоват. змiн i скорочень, поки не надiляються у форму миттєвого акту розсуду об'єкта, що був описаний представниками гештальт-психологiï й помилково приймався ними за вихiдну генетично первинну форму сприйняття.
 Будь-яка живаючи система має вироблений алфавiт, тобто певною сукупнiстю образiв або перцептивних моделей. Якщо на фазi побудови образа об'єкта вiдбувається уподiбнення сприймаючих систем властивостям впливу, то на фазi впiзнання або оперирования сформованими образами характеристики й спрямованiсть процесу уподiбнення iстотно змiнюються (А. В. Запорожця): з одного боку, суб'єкт вiдтворить за допомогою собств. рухiв i дiй деяка подоба, образ сприйманого об'єкта; з iн. сторони, вiдбувається перекодування, переклад одержуваноï iнформацiï на мову оперативних одиниць сприйняття або перцептивних моделей, уже освоєних суб'єктом.
 У розвинених процесах сприйняття iснують спецiальнi перцептивние дiï. Вони є основою для видiлення iнформативного змiсту.
 По отриманому змiстi суб'єкт може звiряти пред'явлений об'єкт iз накопиченими ïм перцептивними моделями, здiйснювати властиво процес звiрення, пiзнавати й вiдносити об'єкт до того або iншого класу.
 Друга сторона виражає той факт, що одночасно з уподiбненням сприймаючоï системи суб'єкта об'єкту вiдбувається уподiбнення об'єкта суб'єктовi, i тiльки це двостороннє перетворення приводить до формування повноцiнного, адекватного й разом з тим суб'єктивного образа об'єктивноï реальностi.
 Для впiзнання потрiбно значно менше часу, чим для формування образа. Для того, щоб зробити звiрення й iдентифiкацiю досить лише витягти iз пред'явленого об'єкта деякi iнварiантнi властивостi й ознаки. У сприймаючих системах дуже яскраво виражена деяка манипулятивная здатнiсть: суб'єкт у короткий час iмiтує процеси формування образа, як би з рiзних сторiн розглядаючи об'єкт i знаходячи таку позицiю, при якiй максимально полегшуються процеси звiрення й iдентифiкацiï (особливо яскраво це проявляється в зорi).
 У цiлiсному актi поводження є ще одна форма копiювання: процеси переструктурування й трансформацiï образа. Метою цих метаморфоз є приведення iнформацiï до виду, придатному для ухвалення рiшення. Для цього процесу уподiбнення потрiбно вирiшити завдання змiни реальностi так, щоб догодити пiд плани й завдання поводження.
 Перед змiною реальностi вiдбувається перетворення образа ситуацiï, як правило, не усвiдомлюване суб'єктом, але вносящее вiдчутний, внесок у рiшення вартих перед ним життєвих завдань.
 Сприйняття — це не пасивне копiювання дiйсностi. Це активний творчий процес пiзнання. Вивчення цього процесу має велике значення й своï специфiчнi сторони при вивченнi сприйняття в областi естетики, педагогiки, спорту й т.д.
 Пам'ять — це здатнiсть до вiдтворення минулого досвiду.
 Пам'ять — одне з основних властивостей нервовоï системи. Вона виражається в здатностi довгостроково (або не дуже) зберiгати iнформацiю про подiï зовнiшнього миру й реакцiï органiзму. За допомогою пам'ятi всi цi знання багаторазово вводяться в сферу свiдомостi й поводження.
 Пам'яттю володiють люди й тварини, у яких досить добре розвинена центральна нервова система (ЦНС).
 У ходi еволюцiï, у мiру збiльшення числа нервових клiток (нейронiв) мозку й ускладнення його структури, зростають: обсяг пам'ятi, тривалiсть, надiйнiсть зберiгання iнформацiï, здатнiсть до сприйняття складних сигналiв середовища й виробленню адекватних реакцiй.
 Iснує 2 основних етапи формування пам'ятi, яким вiдповiдають два види пам'ятi: короткочасна й довгострокова. Це доведено фiзiологiчними дослiдженнями.
 Короткочасна пам'ять — має час зберiгання iнформацiï вiд секунд до десяткiв мiнут. Вона пiддана руйнуванням внаслiдок впливiв, що впливають на погоджену роботу нейронiв (електрострум, наркоз, гiпотермiя й iн. ).
 Довгострокова пам'ять — час зберiгання iнформацiï в нiй порiвнянне iз тривалiстю життя органiзму. Вона стiйка до впливiв, до яких нестiйка короткочасна пам'ять.
 Перехiд вiд короткочасноï пам'ятi до довгострокового поступовий. Уважається, що короткочасна пам'ять заснована на активних механiзмах, що пiдтримують порушення певних нейронних систем. Якщо переходити до довгостроковоï пам'ятi зв'язку мiж нейронами, що входять до складу таких систем, стають зафiксованими структурними змiнами в окремих клiтках.
 Нейрофiзiологами проводилися досвiди з висiченням дiлянок кори бiльших пiвкуль головного мозку й електрофизиологические дослiдження. У результатi були отриманi данi, що запис кожноï подiï розподiлена по бiльш-менш бiльших зонах мозку. За цим даними можна припустити, що iнформацiя про рiзнi подiï вiдбивається не в порушеннi рiзних нейронiв, а в рiзних варiантах комбiнацiй збуджених дiлянок i клiток мозку.
 Для дослiдження пам'ятi застосовуються методи клiнiчноï й експериментальноï психофiзiологiï, фiзiологiï поводження, морфологiï й гiстохiмiï, електрофизиологии мозку й окремих нейронiв, фармакологiчнi методи, а також методи аналiтичноï бiохiмiï.
 Залежно вiд завдань, що пiдлягають рiшенню, використовуються рiзнi об'єкти для дослiдження механiзмiв пам'ятi: вiд людини до культури нервових клiток.
 Протягом життя нервовi клiтки не дiляться. Новi реакцiï можуть бути виробленi й запомнени нервовою системою тiльки на основi створення нових зв'язкiв мiж наявними в мозку нейронами.
 Новi нейроннi системи фiксуються за рахунок змiн у межнейронних кiн тактах — синапсах, у яких нервовий iмпульс викликає видiлення спец. хiмiчнi речовини — медiатора, здатного полегшити або загальмувати генерацiю iмпульсу наступним нейроном. Бiосинтез бiлкiв активується при порушеннi нейронiв на рiзних рiвнях органiзацiï ЦНС. Якщо синтез нуклеинових кислот або бiлкiв блокований, то значно утрудняється або виключається формування довгостроковоï пам'ятi
 Одна з функцiй активацiï синтезу при порушеннi — структурна фiксацiя нейронних систем, лежить в основi довгостроковоï пам'ятi.
 Наявнi експериментальнi данi не дозволяють поки вирiшити, чи вiдбувається прокладка шляхiв поширення порушення за рахунок збiльшення провiдностi наявних синапсов або в результатi виникнення додаткових, межнейронних зв'язкiв.
 I перший i другий механiзми мають потребу в iнтенсифiкацiï бiлкового синтезу. Перший — зводиться до частково вивчених явищ клiтинноï адаптацiï. Вiн досить добре погодиться з поданням про унiверсальнiсть основна бiохiмiчна систем клiтки.
 Другий механiзм — вимагає спрямованого росту вiдросткiв нейронiв i кодування поведiнковоï iнформацiï в структурi хiмiчних агентiв, керуючих ростом , закладеним у генетичному апарату клiтки.
 Список лiтератури
 Бiльша радянська енциклопедiяАнохiн П. К., Бiологiя й нейрофiзiологiя умовного рефлексу, М., 1968;Агранов Б., Пам'ять i синтез бiлка, у кн.: Молекули й клiтки, пров. з англ., в. 4, М., 1969Бериташвили И. С., Пам'ять хребетних тварин, ïï характеристика й походження, 2 изд., М., 1974;Волков Н.Н., Сприйняття предмета й малюнка, М., 1950;Шехтер М. С., Психологiчнi проблеми дiзнавання, М., 1967;Соколов Е. Н., Сприйняття й умовний рефлекс, М., 1958;Ярбус А. Л., Роль рухiв око в процесi зору, М., 1965;Розенблатт Ф., Принципи нейродинамики, пров. з англ., М., 1965;Ананьев Б. Г., Психологiя почуттєвого пiзнання, М., 1960;Леонтьев А. Н., Проблеми розвитку психiки, 2 изд., М., 1965;Сприйняття й дiя, М., 1967;


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/BEZPEKA_ZHITTYEDIALNOSTI/BIOSFERA/koncepcia_materialnoi_svidomosti.dhtml