КГБ: Киевская городская библиотека URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/UZAG/uzag129.dhtml ВIйна - найбIльше з лих I виростають поколiння, Котрi не чули тишини. О, найстрашнiше з лiточислень Вiйна - вiйною - до вiйни! / Л. Костенко / Iсторiя людства ряснiє вiйнами. Чи був хоч один день, коли нiде на планетi не точилася вiйна? Вiйни мiждержавнi i громадянськi, локальнi i свiтовi, справедливi i загарбницькi. Ще за печерних часiв люди воювали за ïжу, за зручнiшу печеру, за жiнку. Пiзнiше - за iншу здобич, за дорогоцiнне камiння, перли i золото, за невiльникiв. Потiм загарбували територiï заради корисних копалин, свiтового панування... Рiзнi часи, рiзнi масштаби, рiзна зброя (вiд кам'яноï сокири до мiжконтинентальноï ракети) - та лишалася сутнiсть. Адже так чи iнакше, вiйна - це лихо, незалежно вiд того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають простi люди, плачуть матерi i вдови, зростають сиротами дiти. Плаче Ярославна "в Путивлi на валу, на брамi", бо ïï ладо, князь Iгор повiв дружину "на землю половецьку за землю Руську". Залишається вдовою Горпина Чурай, напiвсиротою - ïï донька Маруся. Багато горя несли вiйни. I хоч Украïна загарбницьких воïн нiколи не вела, ïï народ був змушений оборонятися, не легше було тим, хто втрачав найближчих i найдорожчих. Згадайте роздiл поеми I. Драча "Нiж у сонцi" про божевiльну матiр, вiд горя якоï навiть Врубелiв "Демон" жахнувся. В хатi у неï сидiли собака, кiт i пiвень, яким вона пiдносила чарки, називаючи ïх iменами синiв. Найбiльшим лихом ХХ столiття була для Украïни, як i для багатьох iнших краïн свiту Друга свiтова вiйна. Активну участь в нiй взяли й письменники, воювали вони i словом, i зi зброєю в руках. Це знову напад? З ворогом двобiй? Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бiй! - пише на початку вiйни П. Тичина ("Ми йдемо на бiй"). Нiколи, нiколи не буде Вкраïна Рабою нiмецьких катiв, - присягає М. Бажан у вiршi "Клятва", що став вiйськовим гiмном нарiвнi з росiйською пiснею "Священная война". Я вiддам свою кров, свою силу i нiжнiсть до краплi, Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла, - обiцяє А. Малишко, що називав себе сурмачем. Але хiба вони виступали за вiйну? Християнська мораль закликає прощати, але хiба можна забути трагiчнi днi i роки голоду i похоронок та страшнi кривавi вбивства, жорстокiсть яких межувала з божевiллям? Будь проклят той, хто зважиться забути, Будь проклят той, хто скаже нам: "Прости!" - вiд усього серця проголошує М. Бажан над Бабини Яром у Києвi ("Яр"). Для нас це вже iсторiя. Але i сьогоднi ця вiйна вривається часом у наше житя ïржавими мiнами i снарядами, що досi не втратили своєï зловiсноï сили. Про це вiрш Лiни Костенко "Пастораль ХХ столiття" Їх рвонуло навiдлиг. I бризнуло кров'ю в багаття. I несли ïх дiди, яким не хотiлося жить... Гарнi дiти були. Козацького доброго крою. Коли зносили ïх, навiть сонце упало ниць. Та не останньою була Велика Вiтчiзняна - i сьогоднi ще лунають вибухи i пострiли. Скiльки життiв покладено в Афганiстанi, скiльки скалiчено душ! Приднiстров'я, Абхазiя, Югославiя, Чечня... Найближче "вчора" i сьогоднi. I думаєш: "Господи, чого людям треба? Адже свiтить в небi сонце, росте в полях хлiб. Люди кохаються, народжують дiтей, створюють симфонiï i поеми, роблять науковi вiдкриття..." Тiльки б служили цi вiдкриття миру, а не справi знищення! Вiдкривши фантастичну силу атома, вiдомий вчений Ф. Жолiо-Кюрi справедливо застерiгав: "Не можна припустити, щоб люди спрямували на своє власне знищення i сили тi сили природи, якi вони зумiли вiдкрити i пiдкорити" (Зб. "У свiтi мудрих думок"). I хочеться звернутися до усiх землян словами вiдомоï пiснi: Убийте вiйну, Проклянiте вiйну, люди Землi! URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/UZAG/uzag129.dhtml