КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/PAVLICHKO/pavlichko2.dhtml

	ТО ЛЮБОВ, А ЧОРНЕ  - ТО ЖУРБА"
	 (IНТИМНА ЛIРИКА ДМИТРА ПАВЛИЧКА) За десятки столiть iсторичного розвитку людство пiдкорило чимало висот у рiзних галузях життя. Та нерозгаданою залишається таємниця душi, в якiй незгасним вогнем горить священне i неподоланне почуття любовi. Служiння ïй є вищим змiстом людського iснування, адже саме воно спричинило духовний злет всесвiтньоï цивiлiзацiï. Любов постає перед нами у рiзних iпостасях: в усмiшцi матерi, у щебетаннi дитячих голосiв, у сонячних бризках лiтньоï днини. А в юностi - обертається коханням, єдиним, незабутнiм, неповторним. Поповнив скарбницю поетичних освiдчень у коханнi й вiдомий украïнський поет, наш сучасник Дмитро Павличко. Одна з його раннiх поезiй "Коли ми йшли удвох з тобою" вражає пронизливою щирiстю почуттiв, висловлених у нiжнозвучних поетових рядках. Автор малює iдилiчну картину: лiричний герой та його дiвчина iдуть "вузькою стежкою по полю". Поетова "струнка, солодка згуба" необережно i грубо топче колоски пшеницi. Їï душа була не настiльки тонкою, щоб почути ïхнiй розпачливий крик. Дiвчина сприймала красу i труд поверхово, не бачачи в них вiнця людського генiя та Божоï благодатi. I це боляче вражає закоханого героя, вселяє пророчий страх за майбутнє свого щирого почуття:
			...я змовчав. Я йшов покiрно,
			 Бо я любив тебе надмiрно,
			 Але менi тодi здалося,
			 Що то не золоте колосся, 
			 Що то любов мою безмежну 
			 Стоптали так необережно. Одвiчна драма - рiзне бачення свiту, протилежне розумiння щастя та сенсу iснування на Землi закоханими людьми - у цiй поезiï ще не розвивається до трагiчноï глибини. Та й у iнших iнтимних вiршах Павличка тужливi ноти не переходять у реквi-ємнi акорди. Любовна лiрика поета сонячна, напоєна пахощами рiдноï Гуцульщини, щедра i довiрлива. Навiть смуток листя свiтлий, мудрий, осмислений i пережитий по-фiлософському. Варто лише перечитати його збiрку "Таємниця твого обличчя", до складу якоï входять перлини iнтимноï лiрики Д. Павличка, i переконатися в цьому.
 У своïх вiршах поет виповiв, передусiм, усього себе, свою неповторну особистiсть. Уся книга, вiд першого й до останнього рядка, наповнена iндивiдуальним чуттям автора. Гiперболiчне звучать рядки твору, що дав назву цiлiй збiрцi:
			Найдовша з усiх дорiг -			 Дорога твого приходу.
			Найбiльша з усiх таємниць -			 Таємниця твого обличчя.
 Простi слова, помноженi на почуття лiричного героя, карбуються в пам'ятi, викликаючи згадки та фантазiï. А далi - глибина поетового кохання: "Ми прощаємося на день, Нiби розходимося на вiки".
 Глибоке проникнення у внутрiшнiй, духовний свiт демонструють i тi вiршi зi збiрки, якi стали популярними пiснями. Яскрава . метафоричнiсть вiрша-пiснi "Дзвенить у зорях небо чисте" вражає виразнiстю поетичних образiв. Душа, що в самотностi "неначе дерево безлисте", переживає благотворнi метаморфози, коли до неï приходять щаслива доля i справжня дружба. Але тiльки тодi, коли в нiй оселяється довгождане кохання, розквiтає по-весняному: Як надiйшла любов справдешня, Хлюпнула пригорщу тепла, Моя душа, немов черешня, Понад снiгами зацвiла. Одним iз кращих результатiв творчоï спiвдружностi поета Д. Павличка i композитора О. Бiлаша стала пiсня "Я стужився, мила, за тобою". В основi твору 
 - улюбленi фольклорнi образи явора та його яворини. Вони ладнi сплестися в обiйми, кохаючись, та не можуть подолати фатального збiгу обставин i з'єднати своï долi воєдино:
			 Вiн росте й спiває явороньцi,
			 I згорає вiд сльози роса. Так, героям iнтимних вiршiв Павличка iнодi доводиться вiдчути дотик безнадiï, стискаючи в руцi "мертвоï зорi неживе крило". Але митець переконаний у животворнiй силi кохання. Тому Д. Павличко силою свого окриленого слова звеличує прекрасне, вiрне, вiдкрите для добра i радостi почуття любовi, що сильнiше за смерть i муки, заздрощi й лицемiрство, вiддалi й час. Вiн закликає нас вслухатися в мелодiю власного серця, щоб не пропустити в нiй перших мажорних переливiв, що передують коханню, оновленню i веснi. А це значить, що iнтимна лiрика Павличка нестиме свiтло чистих почуттiв ще не одному поколiнню.

URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/PAVLICHKO/pavlichko2.dhtml