КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/KOCYUBINSKIY/kocyubinskiy12.dhtml

	Картини життя I працI гуцулIв у повIстI М. Коцюбинського "ТIнI забутих предкIв" Гуцули - оригiнальний народ, з багатою фантазiєю, зi своєрiдною психологiєю. Глибокий язичник-гуцул все своє життя, до смертi проводить у боротьбi зi злими духами, що населяють лiси, гори i води. М. Коцюбинський Повiсть М. Коцюбинського "Тiнi забутих предкiв" посiдає особливе мiсце у творчостi М. Коцюбинського. Це художнє вiдкриття письменником загальноукраïнському читачевi життя народу Гуцульщини, тiєï чарiвноï частини украïнськоï землi, яка протягом столiть була вiдiрвана вiд Великоï Украïни. Повертаючись з Iталiï, де перебував на лiкуваннi, письменник на кiлька днiв зупинився в селi Криворiвня на Гуцульщинi, яке вразило його своєю незвичайною красою й самобутнiстю. За рiк, 1911 року, М. Коцюбинський знову ïде до Криворiвнi, тепер уже не для вiдпочинку: вiн збирав матерiал для свого майбутнього твору. Вiдвiдавши Карпати, Михайло Коцюбинський був зачарований ïх величною красою, самобутнiми звичаями та вiруваннями гуцулiв. Письменник починає ретельно вивчати життя й побут гуцулiв, ïхнi звичаï, знайомиться з фольклором, записує говiрку, назви рослин. У листi до Євгена Чикаленка Михайло Коцюбинський писав про своï враження: "Якби ви знали, яка тут велична природа, який цiкавий народ гуцули, з багатою своєрiдною психiкою, з буйною фантазiєю, дивними звичаями i мовою". Письменника надзвичайно захопила самобутнiсть i неповторнiсть цiєï чарiвноï гiлки на деревi життя украïнського народу. У повiстi Гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали i бачили ïï самi гуцули, котрi вiрили в те, що природа одухотворена, жива, дiюча, населена добрими i злими духами. Письменник не iдеалiзує життя в Карпатах. Немає в повiстi i слiпого замилування екзотичною етнографiєю. Навпаки, ми бачимо, якi нелегкi, навiть суворi умови життя в цьому краï: часто трапляються трагiчнi випадки з лiсорубами, тяжка праця вiвчарiв та скотарiв, важке господарювання в постiйнiй боротьбi з природними стихiями. Земля Гуцульщини небагата на посiвнi площi, тому головним заняттям гуцулiв було скотарство та вiвчарство, i через те вони особливо ставилися до худоби, яка ïх годувала, охороняли вiд злих духiв, ворожили на неï. У сiм'ях гуцулiв завжди було багато дiтей. Усi члени родини були дружними.
 Здавна дотримувалися гуцули i народних звичаïв. Наприклад, трембiта збирала горян i на похорон, i на весiлля. А за давнiм звичаєм, на похоронi, бiля труни небiжчика, його родичi танцювали i спiвали пiсень, бо вважали, що проводжають людину в iнший, кращий свiт. Властиве було також гуцулам почуття прекрасного. Вони мали добре розвиненi чудовi естетичнi смаки. Досить згадати лише деякi мистецькi вироби, зробленi ними: вишитi рушники чи сорочки з незвичайними мережками i вiзерунками, майстерно i зi смаком оздобленi криницi, чудовi iграшки та рiзнi предмети побуту, виробленi з дерева i розписанi яскравими фарбами, незвичайний, чудово розшитий нацiональний одяг. А любов до музики, коломийок, якi супроводжують гуцула все його життя! Здається, у цьому спiвучому краï, серед квiтучих полонин, спiвають всi 
 - вiд сивого шумливого Черемоша до староï гуцулки. Добре вмiє фати на флоярi Iванко. Складає й спiває пiсень i Марiчка своєму Iванковi. Вони з'являються в неï нiби самi по собi. Iзгадай мнi, мiй миленький, Два рази на днину, А я тебе iзгадаю Сiм раз на годину. I ще одна дуже важлива риса характеру гуцулiв. Вони народ гордий: захищати гiднiсть роду, честь родини наказує ïм голос предкiв. Це яскраво зображено письменником у повiстi на прикладi одвiчного кровного ворогування родин Палiйчукiв та Гутенюкiв, всупереч якому закохалися ïхнi дiти - Iван та Марiчка. Гуцули - справжнi дiти природи, яку вони сприймають як живу iстоту, чарiвну i загадкову. Деякi люди розумiли свiт духiв, умiли ворожити, вiрили в силу слова, в чародiïв, що супроводжують бурю, град, громи. Тому в повiстi невипадково живуть i нявки, i чугайстер, i градовик Юра, i вiдьма Хима. Демонологiя в повiстi 
 - це свiтосприйняття гуцула. Майстерно показано у творi i такi народнi звичаï та обряди: святий вечiр, ворожiння в нiч перед Юрiєм, весiлля. Але автор не задовольняється тiльки описом найчарiвнiшоï та найоригiнальнiшоï етнографiï казкового краю - Гуцульщини. Йому треба зазирнути у душу людини, зрозумiти, чим вона живе i чого прагне. Отже, "Тiнi забутих предкiв" - це поетична i глибоко психологiчна, лiрична i фiлософська повiсть, у якiй письменнику вдалося майстерно й правдиво вiдтворити картини життя i працi гуцулiв, цього самобутнього народу. Повiсть стала вершиною мистецькоï майстерностi письменника, окрасою всiєï украïнськоï лiтератури.

URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/KOCYUBINSKIY/kocyubinskiy12.dhtml