КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/GONCHAR/gonchar107.dhtml

	"Його душа - мов Тронка у степах, Його душа - Собор надIй високих". (Д. Кононенко)
 Коли цвiтiння настає пора, 
 Коли весна смичком струмка заграє, 
 Тодi ми з днем народження вiтаєм 
 Славетного Олеся Гончара! 
 / Д. Кононенко / Скiльки б не пройшло весен i зим без Олеся Терентiйовича Гончара, час не зiтре пам'ятi про великого сина великоï родини, вiрного правнука Кобзаря, про улюбленця украïнського народу. Тепер тiльки з портрета дивляться на нас вишневою карiстю очi, але ж однак зiгрiває вiн нас своєю посмiшкою, щирим поглядом, незабутнiми зустрiчами iз його героями. Тiльки тепер ми можемо збагнути, скiльки випробувань випало на його долю. Народжений 1918-го, коли Украïна виборювала незалежнiсть, сиротою-пiдлiтком звiдавши жахливi муки й страхiття голодомору 33-го року, юнацьким гострим розумом i зором прозрiвши у зловiснi ночi 37-го, беззастережно пiдставивши молодi студентськi крила пiд мiнометну чергу найбiльшоï свiтовоï вiйни, у 28 лiт ставши живим класиком. Вiн пiдвiвся на вершину слави, перетертий на жорнах заздрiсних i постiй-но контрольований системою, принижений улесливими ненависниками, ранимий i прощаючий, проникливий, розумний, точний, уважний до всього i всiх - вiн тiльки тепер вiдкривається нам у всiй своïй повнотi. 
 Ми знову i знову будемо перечитувати безсмертнi твори О.Гончара, вiдкриваючи новi гранi Гончаревих героïв: 
 Вiн - iз тривог i болю, 
 Весь - неспокiй! 
 Його душа - мов Тронка у степах, 
 Його душа - Собор надiй високих! 
 Ущух "Циклон"! 
 Та вогник - пломенить! 
 I Бригантина в мандри вирушає, 
 До Берега Любовi завертає, 
 Де майстер i тривожиться й не спить! Певно, немає таких, хто б не читав i не переймався радощами i болями героïв повiстей i романiв письменника. Читаючи, жили життям Брянського i Черниша, Шури Ясногорськоï, а найбiльше симпатiй вiддавали Хомi Хаєцькому. Добродушний, хитруватий, дотепний i розумний украïнець мiцно прив'язаний спогадами до домiвки. Хоминi жарти - це спроба допомогти собi й iншим перебороти страх, додати однополчанам оптимiзму. У нього давня козацька звичка смiятися навiть перед смертю, зневажаючи ïï. А чи не захоплювались Шурою Ясногорською? Вона випромiнювала благотворне свiтло на згрубiлих у походах бiйцiв. Дует Ясногорська - Черниш - це мелодiя скрипки, що спiває про кохання. Вони бояться й собi освiдчитися у почуттях, але ж палко кохають один одного. Час вносить своï корективи у нашi вподобання, а "Прапороносцi" продовжують осявати душi все нових i нових поколiнь. О.Гончар зумiв у своïх творах по-особливому висвiтлити найголовнiше - Людину, зумiв вiдшукати в душах своïх героïв незамуленi джерела вiрностi й совiсностi, любовi й нiжностi, спiвчуття i милосердя, порядностi й доброти, закладенi самою природою. Дiд Ягнич i чабан Горпищенко, Iнна i Славко, Хима та Клим, Вiрунька та Iван, скiльки ïх... Зачитувались "Собором". Безжалiсний час не дав зазвучати дзвонам "Собору" вiдразу, тiльки через 20 рокiв прийшов до нас роман, що сповнений великого гуманiзму, краси, щирого вболiвання за збереження цiнностей архiтектурних i чистоти людських душ. Складна доля у Ягора Катратого, колишнього махновця, потiм заводського горнового, а потiм пенсiонера. Скiльки випробувань лягло на тендiтнi плечi Єльки. Спочатку настороженiсть, а потiм i обурення викликає чиновник обласного масштабу Володька Лобода - "вiдщепок", якого засуджує i автор, i читачi. Захоплення викликає собор-пам'ятка стародавньоï козацькоï архiтектури. Роман "Собор" розкрив нам очi на сучасний свiт, складний i суперечливий, дав нам вiдповiдь на питання, куди ми йдемо i що з нами буде. Вiн сповнений жорстокоï правди i водночас вiри в людину, вчить нас цiнувати свою iсторiю. "Бережiмо собори наших душ" - це найсвятiший заповiт Олеся Гончара нам i нашим нащадкам. 
 Твори талановитого майстра слова - це наше духовне багатство, вiрнi друзi нашi протягом усього життя. Вони пiдтримують вiру в доброту i справедливiсть. Великий чудотворець взяв у вiчний вирiй тiльки самого себе. Олесь Гончар не був, а є! Вiн вiрив у перемогу сили добра, у вiдродження духовностi нашого народу. Iм'я Олеся Гончара житиме в наступних поколiннях як символ безмежноï любовi до Украïни, народу, iсторiï, мови, як заклик до соборностi i високоï духовностi. I через 10, 20 рокiв вiн буде нашим сучасником, бо це з його уст новiтня Украïна пiдхопила слова про рiдну мову, про суверенiтет, незалежнiсть Украïни, щастя народитися украïнцем. "Найвища краса - краса вiрностi", - сказав О.Гончар вустами своïх героïв i сам був втiленням цiєï краси i правди. 

URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/GONCHAR/gonchar107.dhtml