КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/STATTI/psihologo-pedagogichna_model_osobistosti_vikladacha.dhtml

	педагогIчна модель особистостI викладача вищоÏ школи orig					 (#hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=3134
 Вступ
 Вища школа завжди була одним iз основних виховних iнститутiв суспiльства i в сучасних умовах зростає ïï роль у вихованнi студентськоï молодi. Змiни у духовному життi краïни, вiдсутнiсть у суспiльствi чiткого загальновизначеного iдеалу виховання потребують iнтенсивного пошуку нових пiдходiв до виховання у вищiй школi, запровадження нових методiв впливу на самосвiдомiсть молодоï людини i водночас вiдродження ефективних випробуваних старих форм органiзацiï виховного процесу. Зокрема Мiнiстерством освiти i науки Украïни рекомендовано вiдродити iнститут кураторiв ( наставникiв ) у вищих навчальних закладах.
 Традицiйно основними завданнями наставникiв вважаються згуртування колективу студентськоï групи, допомога студентам адаптуватися до умов навчання у вищiй школi, а також до умов майбутньоï професiйноï дiяльностi, залучення студентiв до громадського життя вищого навчального закладу. У сучаснiй педагогицi i психологiï починає переважати пiдхiд до виховання як до створення умов для саморозвитку особистостi майбутнього фахiвця, професiонала, високоосвiченоï i культурноï людини.
 Принципи рiвностi, партнерства i взаємноï поваги мають важливе значення у вищiй школi. Процеси навчання i виховання можуть бути повноцiнними лише тодi, коли вони є взаємними, коли навчається i виховується не лише студент, а й викладач. Педагогiчний процес розглядається як спiльна дiяльнiсть, дiалог рiвноправних учасникiв i таким чином переводиться на рiвень мiжособистiсних стосункiв.
 Найактуальнiше завдання виховноï роботи у вищiй школi — з`ясування того, наскiльки нав`язаний масовою культурою образ (психологiчний портрет еталонноï людини, на яку орiєнтується сучасна молодь: пiдприємницька, вольова i цiлеспрямована людина, яка здатна вiдстоювати своï позицiï, має прагматичне мислення i високий професiоналiзм) мiцно вкоренився у свiдомiсть (i несвiдоме!) студента, наскiльки вiн є конгруентним украïнськiй ментальностi, а також обов`язкове визначення певноï позицiï стосовно його, виходячи з цiлей навчально- виховного процесу.
 На сучасному щаблi розвитку вищоï цивiлiзацiï зростає роль особистостi вчителя, викладача як основного провiдника значущоï для суспiльства iнформацiï, головного чинника виховного процесу, зростає вагомiсть його позицiï в суспiльствi, оскiльки через дiяльнiсть педагога та його вплив формується громадянин, змiцнюється iнтелектуальний та духовний потенцiал нацiï.
 Iдеальний образ сучасного викладача вищоï школи бере свiй початок в уявленнях сучасноï фiлософiï про вчителя життя, який характеризується як яскрава, самобутня, творча, не позбавлена харизматичностi особистiсть, здатна вiдчути проблеми i суперечностi життя i пропустити через свою iндивiдуальнiсть, через своє життя, особистiсть, яка передає життєвi цiнностi i зразки професiйноï поведiнки.
 Однак необхiдно зазначити, що сучасний викладач вищоï школи вiдчуває кризу переорiєнтацiï духовних цiнностей, свого професiоналiзму, затребуваностi суспiльством своïх фундаментальних знань, включеностi власноï професiйноï дiяльностi у контекст розвитку сучасного суспiльства. Отже, iнтегративним стрижнем професiонала- педагога є високо сформована педагогiчна культура, що дозволяє особистостi самоактуалiзуватися та самореалiзуватися в життi, знайти особистiснi змiсти в освiтi. I чим бiльшою мiрою викладачевi притаманна професiйно-педагогiчна культура, тим повнiшою буде його самореалiзацiя. Правильним буде i обернене твердження чим повнiшою є самореалiзацiя викладача, тим бiльшою мiрою сформована в нього професiйна педагогiчна культура.
 Визначальну роль у процесi пiзнання, що здiйснюється крiзь призму соцiальноï взаємодiï, вiдiграє сумiсна спiвпраця викладача та студента. Спiвпраця реалiзується на основi виконання певних навчально-виховних завдань. Рiвень ïх виконання залежить вiд сприймання учнями ïх життєвоï необхiдностi.
 Викладач чи вчитель є посередником «медiатором» мiж учнями (студентами) та навчальним матерiалом, засвоєння цього матерiалу вiдбувається безпосередньо у процесi навчання, тому вчитель (викладач) повинен бути готовим до виконання ролi порадника, помiчника, консультанта, комунiкатора, партнера. Успiшному виконанню таких завдань сприяє наявнiсть таких якостей як схильнiсть до лiдерства, готовнiсть прийти на допомогу, доброта, вмiння активiзувати почуття вiдповiдальностi.
 Викладач вищоï школи вирiшує рiзноманiтнi педагогiчнi завдання, що є вiдображенням специфiки його професiйноï дiяльностi. Тому його професiйна культура складається з декiлькох самостiйних видiв дiяльностi. I.Ф.Iсаєв видiляє такi характернi для викладача вищоï школи види дiяльностi навчально- методичну, науково-дослiдну, виховну, суспiльно-педагогiчну.
 Викладач має справу з найскладнiшим, неоцiненним, найдорожчим, що є в життi з людиною. Вiд нього, вiд його вмiння, майстерностi, мистецтва, мудростi залежить ïï життя, здоров'я, розум, характер, мiсце i роль у життi.
 Загально-психологIчнI особливостI викладача вищоÏ школи
 При досягненнi позитивного результату у навчально-розвиваючо-виховному процесi ВНЗ провiдне мiсце належить, безумовно, педагогу. Вiд його вмiння органiзувати цей процес залежить успiх у подальшiй дiяльностi вихованцiв.
 Поняття особистостi педагога безпосередньо пов`язане з його положенням у педагогiчному свiтi, громадськостi, суспiльствi. Характернi риси особистостi педагога вiдображають сучасне суспiльство (економiку, духовнiсть, полiтику, культуру). Особистiсть як суспiльний iндивiд не є окремою (яка сама регулюється) системою, не є одиничним елементом суспiльства, iз сукупностi яких будується i за допомогою якоï функцiонує суспiльство», — писав Б.Г.Ананьєв [1,186]. Особистiсть педагога формується i проявляється у колективi i через колектив, через найближче оточення, через суспiльство загалом. Суб`єкт завжди особистiсть, а особистiсть — суб`єкт, але не у всьому. Суб`єкт бiльше характеризує дiяльнiсть, а особистiсть ставлення. Тому особистiсть i є реальнiстю для iнших» (В.I.Слободчиков). Суб`єктнiсть педагога виражає його ставлення до Свiту, а особистiсть окрiм того ще i ставлення Свiту до педагога. Особистiсть педагога завжди вiдображає соцiальну роль, однак нiколи не зводиться тiльки до неï. Саме суспiльству потрiбнi учнi, студенти, випускники з певними властивостями, здiбностями, знаннями, умiннями, навичками, якi вони отримують пiд час дiяльностi педагога. У такому розумiннi педагог вiдiграє соцiальну роль, виконує соцiальну функцiю. Проте ролi, функцiï можна виконувати» по-рiзному. Можна жити педагогiчним процесом», а можна навчати i виховувати», що вiдображає вiдношення педагога до своïх соцiальних функцiй. Особистiсть педагога передбачає свiдомий вибiр, прийняття i виконання людиною соцiальноï ролi педагога. Особистiсть є внутрiшнiм ставленням до ролi. Соцiальна роль педагога- особистостi, як його рiвня професiйноï пiдготовки, не є грою, манiпулюванням, а ïï свiдомим прийняттям, усвiдомленням можливих наслiдкiв своєï професiйноï дiяльностi i прийняттям повноти моральноï вiдповiдальностi за них. Особистiсть педагога розпочинається з визначення соцiальноï функцiï, соцiальноï ролi. Проте вiдiгравання» ролi не є особистiстю педагога. Особистiсть педагога є його вiльним, усвiдомленим ставленням до ролi. Прийняття чи не прийняття соцiальноï ролi педагога є визначальним у становленнi педагога як особистостi. У першому випадку соцiальна роль приймається педагогом як частина свого життя, вiдповiдальний вчинок, драма, що i характеризує його як особистiсть.
 Особистiсть педагога характеризує його з боку суспiльних зв`язкiв, взаємодiй з iншими людьми, в першу чергу з учнями, колегами, батьками, громадськiстю. Особистiсть педагога можна визначати як особливий спосiб професiйноï дiяльностi, при чому вона невiд`ємна вiд особистостi як характеристики, способу iснування людини. Особистiсть як рiвень професiйноï пiдготовки педагога є вираженням особистостi як способу i рiвня iснування людини, характеристикою i рiвнем розвитку людини, ïï соцiальною значущiстю. Особистiсть педагога вiдображає певний соцiальний статус, соцiальне визначення, передбачає певний рiвень професiйних здiбностей, професiйноï культури. Не можна зовоювати соцiальну довiру i визнання за низькоï професiйноï вiддачi. Педагог- особистiсть, як рiвень професiйноï пiдготовки педагога, має здатнiсть людини до вiльних, самостiйних i вiдповiдальних дiй вiдповiдно до своєï позицiï, моралi, переконань. Вчинки такого педагога можуть виходити за межi рольових обмежень i нормативних правил. Педагог-особистiсть є суб`єктом, який здiбний на вчинок» (М.М.Бахтiн), саме iз вчинку у розумiннi М.М.Бахтiна розпочинається особистiсть» (О.М.Леонтьєв) педагога [6, 37].
 Педагог-особистiсть вступає в дiалог з навколишнiм свiтом. Саме дiалогiчнi стосунки з iншими дозволяють йому розумiти ïх, розумiти соцiальну вiдповiдальнiсть як переконання, мораль, а не тiльки як юридичну i дисциплiнарну вiдповiдальнiсть. Для педагога-особистостi властива повага до себе i до iнших, сприйняття рiзних поглядiв, парадигм, пiдходiв, принципiв, методiв.
 Рiзнi моноцентризми» затримують розвиток особистостi педагога. Педагог- особистiсть має властивiсть виходити у позазнаходженiсть щодо рiзних моно-, що є розширенням свiдомостi, свiтовiдчуття, свiтосприймання, виявленням дiалогiки» (В.С.Бiблер), мислення, вiдчуттiв. Педагог-особистiсть вiдображає не лише бажання, намiри, потреби, а й такий розвиток внутрiшнiх сил, здiбностей, свiдомостi, що вiдображають соцiальне. Вiн здатний впливати на навколишнiй свiт i поцiновуватися ним. Рiвень педагога-особистостi вiдображає такий розвиток, коли вузький» професiоналiзм ( рiвень здiбностей ) зливається з розвитком людини як особистостi. Причому якостi особистостi стають визначальними, а здiбностi педагога виявляються у контекстi особистостi. Отже, рiвень педагога-особистостi є об`єктивною реальнiстю, а не суб`єктивним бажанням.
 Особистiсть педагога визначається не даною йому владою», а не нормованiстю» ролi, а соцiальною значущiстю», завойованою» своєю працею, професiйними здiбностями, особистiсними якостями. Для учнiв це наставник, старший товариш, порадник, носiй знань, культури, моралi, котрий може i хоче зрозумiти, допомогти; це i авторитет, якого не можна обiйти», який так само вимогливий до себе як i до учнiв; це органiзатор, який поцiновує не тiльки свою думку, а й думки iнших.
 Педагог-особистiсть зорiєнтований на духовнiсть любов, вiру, надiю, добро, справедливiсть, свободу, гiднiсть, якi стають принципами його професiйноï дiяльностi i усього життя. Бездуховний» педагогiчний процес формуватиме iнструменталiстiв», операцiоналiстiв», можливо, суб`єктiв практичноï дiяльностi». Але у ньому немає умов для становлення (саморозвитку) духовно-зорiєнтованоï особистостi. Дiяльнiсть педагога на рiвнi педагога-особистостi пов`язана з самовизначенням, вчинками, вибором (бути чи не бути»), соцiальним i професiйним ризиком, вiдповiдальнiстю за себе та iнших. Професiйна пiдготовка педагога рiвня особистiсть» дозволяє йому як особистостi дiяти i iснувати у злагодi з власним сумлiнням». Педагог- особистiсть здiбний до сприйняття рiзних культур, що вiдкриває можливiсть до духовного сприймання свiту [15,67].
 З аналiзу науковоï лiтератури i практичних дослiджень видiляють такi основнi властивостi педагога, що проявляються на рiвнi педагог- особистiсть» професiйноï пiдготовки:
 -об`єктивне сприймання реальностi;
 -прийняття себе i iнших, свiту загалом такими, якими вони є;
 -неегоцентричнiсть, загалом дотримання полi- , а не моноцентризмiв»;
 -розвиненiсть творчих здiбностей;
 -дiалогiчна взаємодiя з iншими»;
 -моральнi критерiï поведiнки, дiï;
 -орiєнтацiя на духовнi цiнностi;
 -вiдносна незалежнiсть вiд соцiального оточення;
 -поцiнування цiлей педагогiчного процесу i засобiв ïх досягнення;
 -дiалогiчнiсть мислення, дiалогiка логiк;
 -повага до намiрiв i бажань iнших;
 -вiдстоювання i впровадження у життя своïх переконань.
 Головне для педагога-особистостi його соцiальна сутнiсть. У процесi соцiалiзацiï особистостi, — зауважують С.С.Гусєв i Г.Л.Тульчинський, — певнi соцiальнi значення i пов`язанi з ними коди» поведiнки i мислення вростають» у ïï свiдомiсть. Разом з тим особистiсть виступає i як iндивiдуальнiсть, яка втiлює у собi систему суспiльних вiдносин, реалiзує iсторичну специфiку даноï соцiальноï культури в культурi iндивiдуальнiй». Педагог-особистiсть як вираження певного рiвня розвитку професiйноï пiдготовки (а саме рiвня становлення, розвитку, саморозвитку) є кiлькiсно-якiсно новим» утворенням, новим етапом, рiвнем розвитку людини i фахiвця. Виникнення нового» (за Г.М.лфiмовим ) у становленнi педагога-особистостi характеризується:
 - кiлькiсним зростанням множини якостей»;
 - зростанням недиз`юнктивностi, холiзму множини якостей»,
 ïï перетворення у розмаïття;
 - розширення» свiдомостi особистостi, вiдчуттям себе частиною суспiльстiва, частиною культури;
 - дiалог стає засобом i формою спiлкування, вираженням культури
 педагога, а дiалогiка способом мислення, свiтоспiлкуванням,
 свiторозумiнням, свiтосприйманням.
 Серед якостей, що характеризують педагога-особистiсть i вiдображають його включення в соцiальнi зв`язки i вiдношення як соцiо-культурно реальнiсть, можна видiлити такi: особистi цiнностi, моральнiсть особистостi, особиста вiдповiдальнiсть, гiднiсть особистостi, вiдчуття себе частиною суспiльства i культури, самостiйнiсть прийняття рiшення, здiбнiсть до вчинкiв у розумiннi М.М.Бахтiна, духовна спрямованiсть, виявлення волi у вiдстоюваннi власних переконань, свiтогляд як дiалогiка культур» (В.С.Бiблер).
 Психологiчна пiдготовка особистостi до працi: формування прагнення сумлiнно i вiдповiдально працювати, усвiдомлення соцiальноï значущостi працi як необхiдного обов`язку i духовноï потреби людини, бережливе ставлення до результатiв працi та до людей працi, творчий пiдхiд до працi.
 У психологiчнiй лiтературi є спроби моделювання дiяльностi вчителя. У дослiдженнях В.I.Зав'язинського, С.Б.лканова, I.О.Синицi особливу увагу придiлено особистостi педагога, розкривається професiоналiзм у його дiяльностi. У професiограмi дається перелiк тих якостей, вiд яких залежить ефективнiсть дiяльностi педагога.
 «Вивчення психологiчних рис особистостi педагога писав С.Л.Рубiнштейн, — включає в себе три питання». Перше питання, на яке ми прагнемо отримати вiдповiдь, — «Чого хоче педагог, що його приваблює, до чого вiн прагне?». Це питання про спрямованiсть педагога, про його установки й тенденцiï, потреби, iнтереси, iдеали. Наступним питанням, яке постає, є: «А що вiн може?». Це питання про здiбностi, нахили педагога, про його обдарованiсть. Проте, здiбностi це спершу лише можливостi. Для того, щоб знати, як реалiзує й використовує ïх людина, нам треба ще знати, «що вона собою представляє, що закрiпилось в якостi стрижневих особливостей ïï особистостi?»[15, 199].
 Психологи радять особистiсть педагога розглядати в соцiально- психологiчному аспектi, а потiм професiйно-педагогiчному. Соцiально- психологiчнi характеристики це цiлеспрямованiсть, науковий свiтогляд, громадянська позицiя, патрiотизм, любов i повага до дiтей, педагогiчний такт, товариськiсть, адекватна самооцiнка, самовладання [3,12].
 Педагог як суб`єкт дIяльностI
 У душевно-духовному вимiрi становлення педагога видiляють такi рiвнi: суб`єкт, особистiсть, iндивiдуальнiсть, унiверсум. В основу даного видiлення поклали теоретико-методологiчнi уявлення про людину в рiзних ïï вимiрах Б.Г.Ананьєва, В.I.Слободчикова, .I.Iсаєва, В.О.Татенка, С.Л.Рубiнштейна, О.М.Леонтьєва, М.М.Бахтiна та iн. Розглянемо суб`єктивний та особистiсний рiвнi професiйноï пiдготовки педагога.
 В.I.Слободчиков розглядає суб`єкт як джерело активностi, розпорядника душевних сил. Педагог, як i кожна людина, має своє внутрiшнє, душевне життя. До душевного життя людини вiдносять бажання, почуття, розум, волю, потреби, мотиви, емоцiï, здiбностi та iн. Усе це належить до внутрiшнiх (сутнiсних) сил людини, якi ззовнi проявляють у виглядi дiй, вчинкiв, активностi.
 Поняття педагог-суб`єкт» можна визначити як носiя педагогiчноï дiяльностi, джерело активностi, спрямоване на пiзнання педагогiчного процесу, а також учнiв. Душевнi сили педагога рефлектуються ним як iнтуiцiï я iсную, живу», я можу, вмiю, здiбний», я хочу, бажаю, намагаюсь», я вибираю, маю намiр, вирiшую», я оцiнюю, порiвнюю», я маю, володiю, тримаю» вони виступають спонуками» активностi. Суб`єктивнiсть є системною якiстю людини, у тому числi i педагога. Бути суб`єктом, — пише О.В.Брушлинський, — тобто творцем своєï iсторiï: iнiцiювати i здiйснювати . практичну дiяльнiсть, спiлкування, пiзнання, споглядання та iншi види специфiчноï людськоï активностi, творчоï i моральноï.» Суб`єктивiнсть педагога не є суб`єктивним у довiльно волюнтариському розумiннi бажанням, задумом, дiянням. Суб`єктивнiсть виявлення душевних сил людини, якi є об`єктивною реальнiстю, об`єктивним полем можливостей. Щодо цього методологiчно важливими є три питання, якi ставить С.Л.Рубiнштейн: Перше питання, на яке ми намагаємося отримати вiдповiдь, коли хочемо дiзнатися, що являє собою та чи iнша людина, що говорить: що вона хоче, що для неï є привабливим, до чого спрямованi ïï намагання? Це питання про спрямованiсть настанов i тенденцiï, потреби, iнтереси та iдеали. Але, природньо постає друге: а що вона може? Це питання про здiбностi, обдарування людини. Однак здiбностi це тiльки можливостi; для того, щоб знати, як реалiзує i використовує ïх людина, нам потрiбно знати, що вона є, що iз ïï теденцiй та постанов увiйшло до неï в тiло i кров i закрiпилося в якостi стрижневих особливостей особистостi. Це питання про характер людини.»
 Суб`єктнiсть педагога передбачає активнiсть, самостiйнiсть, здатнiсть здiйснювати практичну педагогiчну дiяльнiсть. Бути суб`єктом для педагога означає бути «суб`єктом педагогiчноï дiяльностi». Стати суб`єктом визначеноï дiяльностi (навчальноï, трудовоï тощо), — визначає В.I Слободчиков, — означає засвоïти цю дiяльнiсть, оволодiти нею, бути здiбним до ïï здiйснення i творчого перетворення».
 Стати суб`єктом це не миттєвий акт, а процес становлення внутрiшнiх сил людини, ïх дозрiвання для того, щоб вилитися» в активнi дiï. Для того, щоб стати суб`єктом, педагог повинен дозрiти», внутрiшньо, його внутрiшнi сили мають досягти такого розвитку, щоб породженi ними iнтенцiï вiдчували утиск», а внутрiшнi сили вимагали» свободи, тобто ïх перетворення педагогом у зовнiшню активну дiяльнiсть. Тiльки на рiвнi самостiйноï i творчоï активностi, за досить високого розвитку здiбностей, здатностi до саморозвитку», тобто до генерування» нових здiбностей, педагог може стати суб`єктом активностi [10,52].
 Педагог як суб`єкт повинен бути творцем свого життя загалом, враховуючи специфiчнiсть професiï, оцiнювати способи дiяльностi, контролювати ïï, аналiзувати результати, а на основi аналiзу здiйснювати корегування дiяльностi. Для цього недостатньо вузькопрофесiйних» здiбностей. Педагог-суб`єкт повинен оволодiти сукупнiстю здiбностей: мисленням, свiдомiстю, волею, почуттями та iнше. Суб`єкт володiє рефлексивною свiдомiстю, оцiнює себе серед iнших, у суспiльствi загалом. Педагог стає суб`єктом пiд час спiлкування i дiяльностi. Б.Г.Ананьєв наголошував: «Суб`єкт характеризується сукупнiстю дiяльностей та мiрою ïх продуктивностi» [1,49]. Поняття суб`єкт» вiдображає взаємозв`язок, вiдношення внутрiшнього життя, внутрiшнiх ( душевних ) сил i зовнiшнiх дiй. Щодо цього Б.Г.Ананьєв вiдзначав: «Людина — суб`єкт передусiм основних соцiальних дiяльностей працi, спiлкування, пiзнання, за допомогою яких здiйснюється як iнтерiоризацiя зовнiшнiх дiй, так i екстерiоризацiя внутрiшнього життя особистостi. Баланс iнтерiоризацiï екстерiоризацiï визначає структуру людини як суб`єкта визначених дiяльностей»[1,81]. Iнтерiоризацiя змiна, розвиток, становлення внутрiшнього свiту людини, ïï внутрiшнiх сил пiд впливами зовнiшнiх дiй через посередництво навчання та накопичення життєвого i професiйного досвiду. Поєднання знань iз досвiдом є однiєю з основних умов формування педагога як суб`єкта дiяльностi. Екстерiоризацiя є переходом внутрiшнiх i зовнiшнiх дiй у виглядi втiлення задумiв, реалiзацiï планiв i програм, побудови нових об`єктiв, культурних надбань.
 Педагог як суб`єкт має здатнiсть змiнювати педагогiчну дiйснiсть, впроваджувати нове, прогресивне, перетворювати учнiв i себе, весь педагогiчний процес. Педагога-суб`єкта можна уявити як вулкан дiяльностi, активностi». Проте така активнiсть грунтується не на безпiдставних злетах фантазiï», а на реальному грунтi внутршнiх сил». Педагог-суб`єкт вмiє поєднувати внутрiшню оргнанiзацiю свого життя з умовами зовнiшнього свiту, в яких i здiйснюється дiяльнiсть. З урахуванням своïх реальних можливостей i недолiкiв вiн узгоджує систему особистих якостей (здiбностей, почуттiв, iнтуiцiï, волi, мотивацiï) з системою об`єктивних умов i завдань. К.О.Абульханова-Славська зауважує: Позицiя суб`єкта це комплексна характеристика психологiчних режимiв дiяльностi вiдповiдно до здiбностей, станiв, вiдношень суб`єкта до завдання, з одного боку, його стратегiєю i тактикою з другого, нарештi, з об`єктивною динамiкою дiяльностi — з третього.»
 Педагогу-суб`єкту властивi такi якостi як прогнозування подiй та готовнiсть до подолання труднощiв, якi передбачаються, умiння органiзовувати час, планувати i програмувати свою дiяльнiсть, визначати оптимальнi рiвнi активностi, рiвнi управлiння педагогiчним процесом. Чим вищий розвиток душевних сил педагога (здiбностей, волi, мотивiв, iнтересiв), тим бiльше у нього виникає позитивних емоцiй вiд професiйноï дiяльностi, що породжує додатковi мотивацiï до самовираження, творчостi, досягнень.
 Для педагога як суб`єкта дiяльностi є характерними захопленiсть справою, вiдповiдальнiсть за долю учнiв, колег, власну долю, що навiть зростання труднощiв не може змiнити його ставлення до професiйноï дiяльностi. А самi труднощi у професiйнiй дiяльностi постають перед педагогом як перспектива можливого ïх роз`язання власними силами. Педагог-суб`єкт стає одним iз центрiв педагогiчного процесу. Вiн може допускати iншi центри, а може i не допускати. Значить педагогiчний процес може бути суб`єктно- об`єктним чи суб`єктно-суб`єктним рiвнем управлiння.
 Педагог як суб`єкт є цiлiстю душевного життя, яка iнтегрує у собi психiчнi процеси, функцiï, властивостi. Така цiлiснiсть є недиз`юктивною, системною, механiчно-неподiльною, постiйно- змiнною. Суб`єктнiсть педагога є соцiальною реальнiстю, способом його буття.
 Суб`єктнiсть i особистiсть, поряд з iндивiдуальнiстю i унiверсальнiстю людини, є родовими характеристиками людини, якi вiдображають ïï вiдношення до свiту i свiту до неï. Людина i Свiт як складнi системи володiють властивостями вiдкритостi. Система Людина видiляється вiд останнього свiту, є вiдносно незалежною. Проте, Людина ( як вiдкрита система ) вбирає у себе Свiт i у такому розумiннi є мiкрокосмосом, який вiдображає макрокосмос суспiльство, природу, культуру, свiт загалом. Пiзнавати Свiт передусiм означає пiзнавати Людину. П.Тейяр де Шарден зазначав: Якщо ми iдемо до людськоï ери науки, то ця ера буде ерою науки про людину людина, яка пiзнає, помiтить нарештi, що людина, як предмет пiзнання» це ключ до всiєï науки про природу . Людина як предмет пiзнання має для науки унiкальне значення з двох причин:

 1.Вона являє собою, iндивiдуально i соцiально, найбiльш
 синтетичну споруду, в якiй нам доступна тканина унiверсума;

 2.Вiдповiдно до теперiшнього часу ми знаходимо тут найбiльш рухому
 точку всiєï тканини, яка знаходиться у станi перетворень.
 З таких причин розшифрувати людину означає взнати, як утворювався свiт i як повинен продовжувати утворюватися».
 Суб`єктнiсть i особистiсть педагога мають багато спiльного, але мають рiзну сутнiсть. Б.Г.Ананьєв писав: Суб`єкт характеризується сукупнiстю дiяльностей i мiрою ïх продуктивностi, а особистiсть сукупнiстю суспiльних вiдносин» [1,107]. Суб`єктнiсть педагога втiлює мотиви, намiри, цiлi, iнтереси, iдеали, сутнiснi сили у дiяльностi, активностi, творчостi. Суб`єктнiсть спрямована на перетворення оточення i себе, на оволодiння професiєю, на пошуки i виявлення свого Я». Суб`єктнiсть педагога його потенцiï i iнтенцiï у дiях, помислах, планах. Бути суб`єктом означає бути активним у пошуках смислiв, цiнностей. Суб`єктивнiсть це вiдповiдальнiсть педагога перед собою, своïми вихованцями. Суб`єктивнiсть педагога це прагнення до визнання у педагогiчному свiтi, громадськостi, суспiльствi. Дiяльнiсть педагога як суб`єкта передбачає дослiдження природи педагогiчного процесу, дослiдження i розумiння учня, середовища, в якому вiн знаходиться.
 Розум педагога входить до основних складових його суб`єктностi. Саме за допомогою iнтелекту педагог аналiзує у своïй дiяльностi рiзнi методи, методики, засоби педагогiчних впливi на учнiв, користуючись при цьому методами природничих та гуманiтарних наук. Суб`єктнiсть педагога це реальнiсть для себе, свого внутрiшнього свiту, свого Я». Суб`єктнiсть проявляється у виявленнi внутрiшнього» до зовнiшнього свiту в дiяльностi. Однак суб`єктнiсть ще не виражає положення в суспiльствi, ще не є реальнiстю для iнших».
 ПрофесIйна спрямованIсть викладача
 До професiйно-педагогiчних характеристик належить, насамперед, рiвень фахово-теоретичноï, а також методичноï та практичноï пiдготовки педагога.
 Якi вимоги ставить сучасна вища школи до викладача? У характерi розв'язання саме цього завдання проявляється педагогiчна спрямованiсть особистостi.
 Пiд педагогiчною спрямованiстю викладача розумiється, перш за все, його iнтерес до педагогiчноï дiяльностi та здатнiсть нею займатися. Спрямованiсть включає цiлi, мотиви i емоцiйне ставлення до дiяльностi (любов, задоволення та iншi потреби).
 У професiйнiй спрямованостi можна видiлити ïï основнi параметри:

 3. Якою мiрою педагогiчна дiяльнiсть значуща чи маскується вона
 iншими цiлями?

 4. Чи значущим є об'єкт педагогiчноï дiяльностi?

 5. Якою мiрою педагог усвiдомлює можливiсть правильного
 розв'язання педагогiчних завдань?

 6. Як пов'язана педагогiчна спрямованiсть з iншими видами спрямованостi
 (наука, мистецтво, громадсько-корисна дiяльнiсть)?

 7. Задоволенiсть дiяльнiстю.

 8. Якi труднощi мають мiсце у професiйнiй дiяльностi викладача та як
 вони долаються?

 9. Як спiввiдносяться педагогiчна спрямованiсть з самооцiнкою
 особистостi, рiвнем домагань, здiбностями, характером тощо?
 Досягнення високоï майстерностi у навчаннi й вихованнi особистостей великою мiрою залежить вiд особистих якостей педагога. I в першу чергу вiд його педагогiчних здiбностей.
 ПедагогIчнI здIбностI
 Пiд здiбностями до педагогiчноï дiяльностi розумiють певне поєднання психологiчних та особистiсних якостей вчителя, що забезпечують досягнення високих результатiв у навчаннi i вихованнi. Дослiдження психологiв показали, що педагогiчна дiяльнiсть вимагає не тiльки спецiальноï органiзацiï i певних умiнь та навичок, але й цiлого ряду психологiчних особливостей, якi належить до категорiï педагогiчних здiбностей.
 Дидактичнi здiбностi це здiбностi передавати студентам навчальний матерiал доступно, зрозумiло, викликати в учнiв активну самостiйну думку, органiзувати самостiйну дiяльнiсть студентiв, керувати пiзнавальною активнiстю. В основi цих здiбностей лежить постiйна установка педагога на врахування психологiï пiдопiчних, рiвня ïх розвитку, можливостей тощо. Конкретно цi здiбностi проявляються у процесi використання методiв передачi знань, органiзацiï засвоєних знань, умiнь i навичок, забезпеченнi розвитку особистостi, перевiрцi, контролi, оцiнюваннi результатiв учiння.
 Академiчнi здiбностi здiбностi до галузi науки, що є предметом викладання. Здiбний педагог добре знає навчальний предмет, досконало, глибоко володiє матерiалом, має до нього великий пiзнавальний iнтерес, проводить дослiдницьку роботу. Вiн постiйно знайомиться з новими досягненнями у своïй галузi, а також у сумiжних науках.
 Перцептивнi здiбностi це здiбностi педагога проникати у внутрiшнiй свiт вихованця, психологiчна спостережливiсть, пов'язана з розумiнням особистостi учня i його тимчасових психiчних станiв.
 Мовнi здiбностi це здiбностi чiтко висловлювати своï думки й почуття за допомогою мови, а також з допомогою невербальних засобiв (мiмiки, пантомiмiки).
 Органiзаторськi здiбностi це вмiння органiзовувати аудиторiю, згуртувати ïï, правильно органiзувати власну дiяльнiсть (планування, контроль тощо).
 Експресивнi здiбностi виражаються в емоцiйнiй насиченостi, умiннi транслювати себе студентам.
 Правильна дикцiя, добре поставлений голос, дихання, узгодженiсть мови, мiмiки i жестикуляцiï усе це входить у поняття «педагогiчна технiка».

 I.А.Зязюн та В.О.Сластенiн правильно ставлять завдання навчати
 студентiв основ педагогiчноï технiки: «Вчитель, який
 професiйно володiє педагогiчною технiкою, вiдзначається
 умiнням перетворювати в апарат педагогiчного впливу своï
 емоцiï, голос, жест, мiмiку. Мова педагога повинна бути точною,
 переконливою, яскравою, жвавою, дiєвою, образною i
 захоплюючою» [11,73].
 Сугестивнi здiбностi виражають здатнiсть вчителя до безпосереднього емоцiйно- вольового впливу на учнiв i вмiння на цiй основi домагатися в них авторитету.
 Педагогiчна уява спецiальна здатнiсть, яка має вияв у передбаченнi результатiв своïх дiй в проектуваннi розвитку особистостi студента.
 Педагогiчна рефлексiя здатнiсть оцiнити свою дiяльнiсть, ïï результати, скою концепцiю, свiй iндивiдуальний стиль.
 Одним iз компонентiв педагогiчних здiбностей є розподiл, обсяг i переключення уваги (педагогiчна спостережливiсть).
 ПрофесIограма вчителя

 II. Педагогiчна спрямованiсть особистостi

 1. Любов до студентiв.

 2. Психологiчна готовнiсть до викладацькоï дiяльностi

 3. Психологiчно-педагогiчна культура.

 II. Особливостi пiзнавальноï сфери педагога

 1. Педагогiчна i психологiчна спостережливiсть, здатнiсть довiльно
 концентрувати та розподiляти увагу.

 2. Творча спрямованiсть уяви.

 3. Логiчнiсть мислення, здатнiсть доводити, чуття нового, гнучкiсть
 розуму.

 4. Культура мовлення, багатство словникового запасу тощо.
 III. Педагогiчний вияв емоцiйно-вольовоï сфери

 1. Виразнiсть i свiтлiсть почуттiв, «сердечнiсть розуму».

 2. Здатнiсть свiдомо керувати своïми емоцiями, регулювати
 своï дiï, поведiнку, володiти собою.

 3. Терпеливiсть, самостiйнiсть, рiшучiсть, вимогливiсть,
 органiзованiсть i дисциплiнованiсть.

 IV. Характерологiчнi i типологiчнi особливостi педагога

 1. Сила, врiвноваженiсть та рухливiсть нервово-психiчних процесiв.

 2. Комунiкативнiсть.

 3. Педагогiчний оптимiзм, гуманнiсть.

 4. Об'єктивнiсть в оцiнцi учнiв i самооцiнцi.

 5. Схильнiсть до громадянськоï дiяльностi.

 V. Протипоказання до педагогiчноï роботи.

 1. Дефекти мови, органiв слуху й зору.

 2. Серцево-судиннi захворювання.

 3. Виражена неврiвноваженiсть, пiддатливiсть гнiтючим настроям,
 пiдвищена дратiвливiсть.
 Викладач має бути достатньо розвинутою особистiстю, повноцiнним «Я».
 Поки iснує школа, непорушною iстиною залишаються слова К.Д.Ушинського: «У вихованнi все повинно базуватися на особистостi вихователя, тому що виховна сила випливає тiльки з живого джерела людськоï особистостi. Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця, який проникає в характер навчання та виховання неможливе. Тiльки особистiсть може вплинути на розвиток i визначення особистостi, тiльки характером можна сформувати характер»[13,18].
 Експериментальне вивчення проблеми особистостi викладача вищоï школи
 Яким бачать iдеального викладача студенти?
 Опитування за методикою М.Рокича показали, що з 18 якостей особистостi, запропонованих для оцiнки iдеального викладача, студенти видiлили такi (у порядку зниження значущостi ): на перших двох мiсцях з великим вiдривом вiд усiх решта якостей професiоналiзм i доброта, далi справедливiсть, вихованiсть, чеснiсть, освiченiсть (висока загальна культура), товарискiсть, життєрадiснiсть. Вiдбувається iдентифiкацiя образу iдеального викладача з образом iдеалу я». Вони вважають, що викладач повинен стати опорою в нових умовах, вiн повинен згуртувати i спрямувати нашi зусилля на кориснi для нас справи», повинен розумiти студента, пiдтримати його , вислухати, допомогти, йти на зустрiч», повинен допомогати у пiзнаннi свiту, повинен допомагати в органiзацiï культурно-масових заходiв».
 Що вiд викладача очiкують студенти (за думкою викладача).
 Опитування за тiєю ж методикою показало, що студенти цiнують такi ïхнi якостi (в порядку зниження значущостi): справедливiсть, чеснiсть, приємна зовнiшнiсть, доброта, висока загальна культура, професiоналiзм, вихованiсть, творчi здiбностi.
 Зiставлення даних показує, що хоч вибiр студентiв i викладачiв у цiлому збiгається (чеснiсть, справедливiсть, доброта, професiоналiзм), проте вони проранжованi по-рiзному. Причина тут криється у бiльш загальнiй проблемi зворотнього зв`язку у спiлкуваннi. Вiдсутнiсть повноцiнного зворотнього зв`язку у педагогiчному спiлкуваннi може бути пов`язана з тими особливостями, якi накладає професiя педагога на його взаємини з iншими людьми. Як зазначають дослiдники, багатьох викладачiв вирiзняє дедактична навчальна манера мовлення, авторитарнiсть, звичка до спрощеного пiдходу до проблеми, наявнiсть мовних штампiв i штампiв мислення. Люди, якi багато рокiв працюють у навчальних закладах, нерiдко набувають навичок давати будь-якiй людинi, з якою вони спiлкуються, бiльше пояснень, нiж треба. У викладачiв природознавчого профiлю, якi звикли цiнувати однозначнiсть i точнiсть формулювання, поступово формується схильнiсть обмiнюватися конкретною iнформацiєю навiть в умовах, якi не потребують такоï однозначностi. [13,41]
 Усi цi особливостi, якi є корисними в органiзацiï i проведеннi рiзного роду навчальних занять у вищих закладах освiти, на жаль, негативно впливають на спiлкування зi студентами у позанавчальний час i зовсiм неприпустимi у роботi вихователiв. За змiстом робота викладача подiбна до дiяльностi психологiв-практикiв. Розв`язок проблем, якi виникають пiд час взаємодiï, потребують поряд з педагогiчним досвiдом наявностi знань з психологiï особистостi, вiковоï та педагогiчноï психологiï, психологiï малих груп. Проте, багато викладачiв визнають недостатнiй рiвень психологiчноï пiдготовки, тому потрiбна спецiальна психолого- педагогiчна пiдготовка викладачiв вищоï школи.

 Висновки
 Проведений аналiз даних, що пропонується науковою лiтературою, дозволив намалювати такий портрет особистостi викладача:
 Здiбностi, умiння, знання, навички: високий рiвень iнтелекту, професiйнi знання, умiння гарно подати матерiал; органiзаторськi здiбностi; умiння здiйснювати iндивiдуальний пiдхiд до студента.
 Спрямованiсть i мотивацiя дiяльностi, захопленiсть.
 Риси характеру, якi виражають ставлення i спрямованiсть на справедливiсть, принциповiсть, послiдовнiсть, сумлiннiсть тощо; вольовi: наполегливiсть, самостiйнiсть, цiлеспрямованiсть.
 Якостi, пов'язанi з темпераментом: розважливiсть, сензитивнiсть, вiдповiднiсть реакцiï зовнiшньому збуднику.
 Комунiкативнi якостi: комунiкабельнiсть, почуття мiри, педагогiчний такт, товариськiсть, соцiальна чутливiсть (емпатiя).
 Iншi психiчнi властивостi: високi моральнi якостi, зрiлiсть, екстравертнiсть, домiнантнiсть, емоцiйна стабiльнiсть.
 Високо оцiнюючи весь спектр позитивних якостей викладача, студенти усе- таки визначають для них своєрiдну iєрархiю, де присутнi: якостi, що характеризують рiвень знання викладача; якостi, якi виявляються в мiжособистiсних стосунках; особистiснi якостi; зовнiшнi характеристики. Серед особистiсних якостей найважливiшими студенти визнають чуйнiсть, чутливiсть, уважнiсть, стриманiсть, вимогливiсть, об'єктивнiсть, справедливiсть, чеснiсть, принциповiсть, скромнiсть, життєрадiснiсть, почуття гумору.
 Соцiальне визнання й оцiнка професiйних досягнень педагога соцiумом впливають на формування його самосвiдомостi. Самооцiнки i самореалiзацiï. Самосвiдомiсть i самооцiнка сприяють появi у викладача почуття впевненостi, оптимiзму, що, в свою чергу, сприяє успiшнiй побудовi професiйно-педагогiчноï кар'єри i самореалiзацiï викладача.
 Ян-Амос Коменський — батько дидактики наголошував, що успiхи учнiв залежать перед усiм вiд вчителя, i тому ця професiя є найпочеснiшою пiд сонцем», а тому найкращi з-помiж людей нехай будуть учителями».
 Список використаноÏ лIтератури

 4. Ананьєв Б.Г. Человек как предмет познания. Л., 1968.- 320c.

 5. Бех I. Особистiсть у фокусi новiтнiх iдей.// Педагогiчна газета.
 2005. -1. С.2

 6. Верланов Ю.Ю.Три актуальнi проблеми вищоï освiти// Сучаснi
 проблеми вищоï освiти. Миколаïв, 1998. 32с.

 7. Демиденко М. Iнформацiйна культура сучасного вчителя: Навч.посiбн.
 Черк.державн.ун-т iм.Б.Хмельницького. Черкаси, 2003. 95с.

 8. Забродський М.М., Макаренко С.С.Формування комунiкативноï
 компетентностi учителя/ Iн-т психологiï iм.Г.С.Костюка АПН
 Украïни. Киïв-Житомир, 2000. 31с.

 9. Леонтьев А.А. Педагогическое общение. // Педагогика и психология.
 1979. -1. С.32-38.
 10. Лосєва Н.М. Самовдосконалення викладача. Навч.-етод. Посiбн.
 Донецький нац. унiверситет. Донецьк, 2004. 300с.
 8. Лосєва Н.М. Самореалiзацiя викладача: теоретичний аспект: Монографiя. Донецьк, 2004. 380с.
 11. Мышление учителя: личностные механизмы и понятийный аппарат. М.:
 Педагогика, 1990. 102с.
 12. Педагогiка i психологiя професiйноï освiти: Результати
 дослiджень i первпективи. Збiрник наук.праць/ За ред. У.А.Зязюна,
 Н.Г.Ничкало; Iн-т педагогiки i психологiï проф.освiти АПН
 Украïни. К., 2001. 679с.
 13. Пiдготовка викладачiв вищоï школи // Педагогiка та психологiя:
 Збiрник наук. праць. Вип. 21-Х. 2002. 164с.
 14. Проблеми загальноï та педагогiчноï психологiï. Т.6.
 Вип.5. 2004. 408с.
 15. Психологiя вищоï освiти: Навч. посiбн. для магiстрантiв
 пед.ВНЗ. Бердянськ, 2003. 47с.
 16. Радул В.В.Соцiально педагогiчна зрiлiсть. Навч.посiбн. Кiровоград:
 «IмексЛТД», 2002. 243с.
 17. Савчин М.В.Соцiальна педагогiчна психологiя: Навчальний посiбник для
 студентiв вузiв. Дрогобич: Вiдродження, 1998.- 298c.
 18. Цимбалюк I.М., Пелех Ю.В. Пiдвищення квалiфiкацiï вчителя. К.,
 2004.- 143c.


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/STATTI/psihologo-pedagogichna_model_osobistosti_vikladacha.dhtml