КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/LEXIKON/prazka_nimeckomovna_literatura_prazke_kolo_nimeckih.dhtml

	ПРАЗЬКА НIМЕЦЬКОМОВНА ЛIТЕРАТУРА (ПРАЗЬКЕ КОЛО НIМЕЦЬКИХ ПИСЬМЕННИКIВ, ПРАЗЬКА НIМЕЦЬКО МОВНА ШКОЛА) orig					 (#hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=17404
 ПРАЗЬКА НIМЕЦЬКОМОВНА ЛIТЕРАТУРА (ПРАЗЬКЕ КОЛО НIМЕЦЬКИХ ПИСЬМЕННИКIВ, ПРАЗЬКА НIМЕЦЬКО МОВНА ШКОЛА) назва групи нiмецькомов. письменникiв Праги, тiсно повязаноï з чес, столицею генетичним корiнням, лiт.дiяльнiсть якоï манiфестувалася на зламi столiть i тривала до кiн. Чехословацькоï республiки (Мюнхенська змова» 1938). Нiм. лiт-знавцi схиляються до думки, шо дана група не мала ознак лiт. школи, ïï основу складали лише мов. та географiчнi чинники, а також дружнi стосунки деяких ïï представникiв. Як правило, до цього кола зараховуються. Г.Майрiнк, Р.-М.Рiльке, В.Гадвiгер, П.Леппiн, Ф.Кафка, М.Брод, О.Баум. Ф.Верфель, Л.Перуц, Л.Вiндер, Е.Зоммер, П.Корнфельд. Р.Фукс, О.Пiк, Е.Вайс, Ф.Вельч, Й.Урцiдiль, Е.-Е.Кiш, Ф.К.Вайскопф, Л.Фюрнберг та iн. Характерною особливiстю даного лiт.анклаву було те, що в ньому гармонiйно поєдналися риси нiм., єврейськоï, словян, (передусiм чес.) та австр. ментальностi. При всьому розмаïттi iндивiдуальних твор. манер його об'єднують певнi естет, засади, шо свiдчать про зв'язок i синхронний розвиток цiєï л-ри з л-рою нiм. метрополiй Берлiна та Вiдня. Спiльними для ïхньоï творчостi можна вважати також гуманiстичну позицiю, засудження всякого роду нацiоналiзму i шовiнiзму, пiдтримку нац. i культ, прагнення словян, народiв, у першу чергу, чехiв, у ïхнiй боротьбi за створення своєï державностi, реалiзацiю нац. iнтересiв тошо. З т.з. теор. принципiв, сповiдуваних представниками П.н.л., в ïхнiй творчостi (принаймнi у таких видатних особистостей, як Кафка. Брод. Верфель. Майрiнк, Урцiдiль, Перуц) домiнували експресiонiстськi тенденцiï, щоправда iнколи з вiдчутним тяжiнням до cou. чи рел. забарвленого реалiзму. Такi комбiнацiï худож. методiв i напрямiв спорiднювали празьких авторiв з великою нiм. та австр. л-рами. Здебiльшого у празьких письменникiв переважали епiч. жанри (роман, оповiдання, новела, ескiз, нар не, репортаж). У лiрицi й драмi, якi представленi тут значно скромнiше, поєдналися символiзм та висхiдний експресiонiзм, шо утворили духов. течiю, яку чес. дослiдниця Iвана Вiздалова називає експресивним неоромантизмом. Найвидатнiшим лiр. поетом П.н.л. вважається Рiльке, найвiдомiшим драматургом Верфель. Бiля джерел празького експресiонiзму стояла нiм. богемна група митцiв, вiдома пiд назвою Молода Прага «, яка виникла в 1898. Ïï члени, до яких належали П.Леппiн, О.Вiнер. О.Вiнiцкi, художник-графiк Г.Штайнер- Праг, зустрiчалися в кафе «Ренесанс», де проголошували своï нонконформiстськi погляди. Протест проти нiм. дрiбнобуржуазного середовища нерiдко набирав форм апеляцiï до чес. суспiльства, виражався в тяжiннi до табуïзованих тем. Ретроспективно можна вiдкрити й iн. характернi ознаки, притаманнi празьким нiм. письменникам: бiльшiсть цих авторiв була єврейського походження, i ця детермiнанта визначала собою концепцiю свiту i людини. Один з перших дослiдникiв П.н.л., чес. германiст i перекладач Павел Ейснер вiдзначав також острiвний характер П.н.л., пiдкреслюючи, що вона виникла i розвивалася в неприродному, вiдiрваному вiд здорового нар. цiлого, середовищi. Оскiльки нiм-мов. населення Праги складало на зламi столiть порiвняно невеликий вiдсоток вiд заг. кiлькостi населення (близько 7%), то почувало себе най. меншиною, острiвком у морi богемського люду. Це породжувало своєрiдний комплекс гетто», який найвиразнiше усвiдомлювався єврейським населенням, оскiльки вiн був закрiплений в його пам'ятi реально й iст. (сер-вiч. єврейське гетто Праги почало зникати i втрачати чiткi кордони лише наприкiн. XIX ст.). Певна кастовiсть iснувала й у соц. вiдношеннi: нiмецькомов. колонiя Праги складалася в основному з чиновникiв, комерсантiв, учителiв, лiкарiв, адвокатiв тобто cou. прошарку з високим життєвим рiвнем (буржуазний стан»), далекого вiд iнтересiв простого люду. Потрiйне гетто» нiм., нiм.-єврейське та буржуазне сприяло, за Ейснером. замкнутостi, герметичностi» даноï частини населення. Цi почуття ще бiльше загострилися з початком 1-оï свiт, вiйни i розпаду Австро-Угорськоï монархiï, до складу якоï входила Прага. Дезорiєнтованi соц. й полiт., празькi нiм. письменники в пошуках своєï най. iдентичностi, перед лицем екзистенцiальноï загрози iнтуïтивно заглиблюються в юдейську iсторiю, релiгiю, фантастику, мiстику. В цей час зявляється низка тв., в яких присутня топографiя ст. Праги або актуалiзується суч. празька тематика, як. напр.. Пастух дiвчат» (1914) Кiша, Голем» (1915) та Вальпургiєва нiч» (1917) Майрiнка, Шлях Тихо Браге до Бога (1916)Брода. Смерть лева (1916) Августи Гаушнер, Боротьба (1916) Е.Вайса. Празьке середовише було тут не просто кулiсою, але й органiчним складником П.н.л.. а реальна дiйснiсть нерiдко зображувалася нею саме з перспективи гетто (напр., у Толемi Майрiнка). Ставляться питання можливостей людини активно дiяти i давати вияв своïй свободi. Обстоюючи необхiднiсть моральних жестiв, письменники водночас стверджують, шо людина онтологiчно приречена, вона мусить терпiти удари долi i безвiльно коритися ïй. Таке парадоксальне поєднання пасивностi i прагнення побороти страждання характерне для бiльшостi героïв романiв, оповiдань i лiр. суб'єктiв П.н.л. поч. XX ст., i, в першу чергу, для персонажiв Кафки. типовi риси яких зводяться до зневiри людини в своєму iснуваннi, до ïï безцiльного блукання у холоднiй порожнечi свiту, ïï шукань i волань, абсолютноï самотностi, туги, страху i вiдчуття якоïсь незбагненноï, iррацiональноï вини, котру не можна нi пояснити, нi спокутувати. Тому атмосфера бiльшостi тв. празьких нiм. письменникiв, як правило, гнiтюча i Похмура, а створювана ними картина дiйсностi нерiдко вражає своєю деформо- ванiстю та гротесковiстю, холодною вiдчуженiстю, розiрванiстю та фрагментарнiстю форми: Записки Мальте Лаурiдса Брiгге» (1910) Рiльке, Голем» (1915) i Зелене обличчя» (1916) Майрiнка, Процес» (1915-1918) i Замок» (1921 - 1922) Кафки, Зiрка демонiв» (1921) i Спокусник (1937) Вайса. Пiсня Бєрнадетги» (1941) Верфеля. Одним iз засобiв очуження дiйсностi служила мова не жива, розмовна мова, в яку постiйно вливалися Дiалектизми, жаргонiзми, вирування вулииi, нар. стихiя, збагачуючи i постiйно живлячи ïï, а мова олiтературена, »вiдфiльтрована», законсервована» (знову ж таки внаслiдок «острiвного становиша цiєï л-ри). яка завдяки деякiй архаïчностi давала змогу тримати певну дистанцiю до зображуваного явища, споглядати його немовби збоку, надавати йому дешо iронiчного вiдтiнку. Водночас подiï 1-ï свiт, вiйни та агонiя Дунайськоï iмперiï породили нов. етап у розвитку П.н.л. Вiн характеризується посиленням полiт, активностi, соц. заангажованостi деяких празьких письменникiв, якi намагаються вирватись iз зачарованого кола своєï герметичностi i вiдкрити для себе ширшу соц. базу, знайти контакти з нов. класами, що виступали на iст. арену, прилучитись до пролетарсько-революцiйноï боротьби, антифашистського опору. Цi тенденцiï спостерiгаються вже в творах Брода, Вельча або Верфеля, написаних для щорiчникiв Дас цiль» Курта Гiллера, але з особливою силою проявляються в публiцистичнiй дiяльностi Кiша. Фукса, Вайскопфа i значно молодшого вiд них Фюрнберга. Паралельно з'являється нове полiт, i сои- ставлення до чес. народу та його культури, до iн. слов'ян, народiв. Воно мало свого зачинателя вже в особi Рiльке, який надихався чес. фольклором у своïх раннiх зб. «Життя i пiснi (1894), «Жертви ларам (1896) та iн.: Повнять мене чеськi пiснi хвилюванням, плинучи з тихим звучанням я серпе сумне. (Народна пiсня, пер. М.Бажана) Слов'ян, свiт був для Рiльке сповнений особливоï таємничостi i зваби. Росiю вiн уважав своєю духов, вiтчизною, вивчав рос. мову, перекладав рос. письменникiв (двiчi особисто зустрiчався з Л.Толстим) i навiть написав кiлька вiршiв по- росiйськи. Водночас його полонив своєю поетичнiстю укр. фольклор, поезiя Шевченка, з якою вiн познайомився пiд час подорожей по Украïнi та Росiï. За укр. мотивами Рiльке створив декiлька поезiй (В оиiм селi…, Все буде знов могутнє i велике), ними просякнутi його Iсторiï про любого Бога . Специфiчне становище празьких нiм. письменникiв, якi творили нiм. л-ру в оточеннi слов'ян, свiту, сприяло плiдним мiжлiт. зв'язкам, взаємнiй рецепцiï нiм. та чес. письменства. Нiм. газети Прагер тагблатт» та ‘Прагер прессе жваво вмiшували рецензiï на чес. книги i спектаклi, переклади тв. чес. авторiв. Серед активних пропагандистiв чес. культури були нiм. лiтератори, перекладачi Пiк, Фукс, Вайскопф та iн. Фукс був добрим знавцем чес. образотвор. мист-ва i пропагував його на сторiнках нiм. часописiв. Вiн познайомив нiм. читачiв з багатьма чес. поетами i передусiм творчiстю Безруча (Сiлезькi пiснi Петра Безруча, 1916). Пiк. будучи редактором i культ, оглядачем ряду провiдних нiм.газет, сприяв популяризацiï чес. л-ри i мист-ва, перекладав тв. Ф.Шрамека, Й.Томана, К.Чапека,- Ф.Лангера та iн. Вайскопф видав нiм. мовою поет, антологiï Чеськi пiснi (1925) та Серце щит (1937), у яких дав нiм. читачевi довершенi зразки нар. поезiï та лiрики П.Безруча. Й.Гори. К.Бiбла, В.Незвала, Ï.Волькера та iн. У свою чергу чес. лiтератори i германiсти уважно стежили за розвитком П.н.л., публiкуючи своï вiдгуки, рецензiï, огляди на сторiнках чес. видань. До найактивнiших авторiв тут належали Р.Iлловий, А.Новак, П.Ейснер, Й.Кодiчек. К. Конрад, К.Гiкл та iн. Цей процес лiт. i культ, взаємозбагачення тривав аж до 2-ï свiт, вiйни, з початком якоï вiн був насильно перерваний. Феномен П.н.л. можна спiввiдносити з iснуванням нiм-мов. письменства в iн. ненiм. регiонах, напр., з нiм. л-рою Румунiï або Буковини, де вона також постала в iнонац. ром. та словян. середовишi i мала аналогiчнi умови для свого розвитку. На Украïнi дослiдженням П.н.л. займалися Н.Матузова (Празькi нiмецькi соцiалiстичнi письменники, К., 1971)та Д.Затонський (История немецкой литературы», М., 1976,- Т.5). Петро Рихло


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/LEXIKON/prazka_nimeckomovna_literatura_prazke_kolo_nimeckih.dhtml