КГБ: Киевская городская библиотека		URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/LEXIKON/panegirik.dhtml

	ПанегIрик orig					 (#hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=17291
 ПАНЕГIРИК вiд rpeu. panegyris заг. зiбрання, урочиста промова на багатолюдних зборах.
 1. Лiт. жанр, шо в уснiй або письмовiй формi возвеличує певну
 особу ,чи об'єкт. Попередником П. був енкомiй (гр. enliomion
 похвала), жанр, рiзновид хоровоï лiрики в Давн, Грецiï VII
 ст. до н.е. Термiн П. уперше зустрiчається в давн-грец.
 оратора Iсократа, який назвав так свою всегелленську промову до
 грекiв на олiмпiйських iграх 380 до н.е.. яку виголосив ритмiзованою
 прозою, де уславляв Афiни i громадянську доблесть, закликаючи
 геллiнiв до єдностi i рiшучоï боротьби з персами. Згодом
 П. стає синонiмом похвальноï промови взагалi (лат.
 laudatio) i в цьому значеннi протистоïть iнвективнiй i iромовi
 як формi паплюження, глумiння (Iнвектива). Ант. риторика розробила
 цiлу систему П. як за обєктом, так i за формою славослiвя.
 Так, розрiзняли П. богам, мiфол. героям, царям, державним або
 вiйськовим дiячам. Проте предметом возвеличення могла бути i
 краïна, мiсто, мiсцевiсть, рiка i т.п. або ж сонце, природа,
 весна, вино, жiнка тошо. Видiлялись полiт., судовi П.,
 практикувались П. у високому стилi, вiдмiтними рисами яких були
 абстрактнiсть, надмiрна пишнiсть тропiв, парафразування iменi.
 Популярностi жанру в грец. л-рi сприяли оратори Горгiй, Лiсiй,
 Iсократ. Однак уже в iсторика Фукiдiда (V ст. до н.е.) поняття П.
 набуває прозивного значення незаслуженого вихваляння i
 непомiрних лестощiв, а в сатирика Лукiана з Самосати П.
 перетворюється на бурлескну пародiю (Похвала мусi). Важливе
 мiсце займав П. в творчостi софiстiв, риторiв гелленiстичноï
 доби (численнi П. Александру Македонському). Б давн. Римi, надто в
 iмператорську добу. П. стали поширеним жанром (Панегiрик Траяновi
 ГIлiнiя Молодшого, бл. 100 до н.е.). Iнколи П. писались в метрич.
 формi, як, напр., три П. Клавдiана iмператоровi Гонорiю (кiн. IV
 — поч. V ст). Пiл назвою 12 латинських панегiрикiв збереглося
 зiбрання похвальних промов, яке включає зразки жанру вiд
 Плiнiя аж до IV ст. Панегiричний характер, хоч i без ;вживання
 даного жанр, означення, незрiдка мала поезiя Горацiя (П, Октавiану
 Августу, Меценату). Овiдiя, ораторська проза Цiцерона, iсторична
 проза Корнелiя Тацiта (Бiографiя Агрiколи). Вже в ант. умовах
 виникли П. вiзант. iмператорам. Дуже давне корiння мають П. в сх.
 л-рах. починаючи з кiн. III тисячолiття ло н.е.. де вони утвердились
 в династичних царствах, деспотiях i сатрапiях (Шумер, гипет.
 Вавилон, Персiя). Вже на раннiх стадiях можна розрiзнити П.
 божествам (напр.. Осiрiсу, Iзiдi в гиптi) i П. правителям, вельможам
 (перс, написи Ахеменiдiв своєрiднi автопанегiрики,
 самовозвеличения орiєнтальних владик). Найвищого розквiту в
 сх. л-рах П. досягає в клас, поезiï мовою фарсi (Х-Х/
 ст.). Араб, поетика виробила для позначення П. адекватнi термiни
 мадх (похвала) i касида. Як правило, бiльшiсть араб, поетiв жила при
 дворах володарiв i тому з особливим завзяттям i старанням прагнула
 возвеличити своïх покровителiв, вдаючись арсеналу
 найвитонченiших поет, засобiв (Рудакi. X ст.. Анварi, XII ст.,
 Саадi, ХШ ст.). Поряд зi свiтським, iснував i рел.-мiстичний напрям
 перс, поезi. шо уславляв Аллаха i пророкiв (Насир Хосров. XI ст.).
 Представники т.зв. дервiшсько- суфiйськоï поезiï вели, на
 вiдмiну вiд придворних поетiв, аскетичний спосiб життя i гостро
 засуджували свiтську л-ру за гiперболiзоване уславлення земних
 владик. Вони стали творцями жанру газелi П. богам i божественним
 силам. У XVI ст. сх. панегiрична поезiя, вичерпавши свiй худож.
 потенцiал, вироджується в автопародiях та епiгонствi, хоча
 вона й досягає на той час неабиякоï форм, довершеностi.
 Деяке пожвавлення П. переживає в зх.-європ. л-рi сер
 вiкiв, Вiдродження та бароко в церк. гiмнографïi, протестант,
 л-рi, барочнiй лiрицi (П. Христу, дiвi Марiï, отцям церкви,
 святим i мученикам). Паралельно починають виникати i пародiйнi П.,
 шо були сповненi вïдливоï сатири (елегiï Г.Бебеля. У.
 фон Гуггена, Я.Бальде, оди В.Л.Векерлiна, М.Опiца, К.Кульмана,
 Похвала глупотi Еразма з Роттердаму, Похвальне слово пристрастi до
 грошей фон Деккерса). В добу класицизму П. стає основою
 придворноï поезiï, возвеличуючи особи та дiяння монархiв,
 переважно в краïнах з клас, формою абсолютизму, як. напр..
 Францiя (Сено, Е.Флеш'є, Ж.Д.Боссюе, Ж.Б.Массiйон, Ф.де
 Малерб) або Росiя (Д.Ростовський. Ф.Прокопович, М.Ломоносов,
 ГДержавiн). Тут виникла така рiзновиднiсть П. як панегiричнi кн.
 пiснi, що писали силабiчним вiршем i уславляли духов, i свiтських
 владик (патрiархiв, митрополитiв, Петра I, О.Меньшикова, Катерину
 II, лизавету Петрiвну), iст. подiï (Переяславську Раду,
 пiдкорення Смоленська i Азова, Полтавську баталiю). До нас дiйшло,
 напр., понад 60 П. тiльки з петровських часiв. У Польщi цей жанр
 поширюється в ХУI-ХУIII ст. П. писали серед iн. такi видатнi
 поети як А.Кшицький, К.Янiцький, Я.Кохановський. С.Шимонович,
 П.Морштин.
 I.Красицький, А.Нарушевич, С.Требецький. У добу Просвiтництва П.
 викликають гостро негативну реакцiю (Ф.Венгерський, Ф.Заблоцький). В
 укр. л-рi П. зустрiчаються передусiм у полемiчнiй, бароковiй i
 просвiтительськiй л-рi XVI- XVIII ст.: у С.Яворського, Д.Ростовського
 (т.зв. вiнцi). Г.Кониського. Найбiльше у поетiв києво-
 чернiгiвського осередку (А.Заруцький,
 J.Орновський, П.Армашенко, С.Яворський, П.Орлик), якi славили Мазепу як
 найбiльшого украïнського лицаря. Але i iiсля пiддання гетьмана
 за наказом Петра I анафемi автори П. змiнили вихваляння на лайку.
 Така безпринципнiсть є характерною для панегiристiв нов. часiв.
 Тому жанр i термiн П. майже повнiстю виходить з ужитку, хоча природа
 його жанр, специфiки i характернi риси продовжували експлуатуватися
 навiть у XX ст.. особливо в краïнах з тоталiтарними режимами, як
 нацистська Нiмеччина (П. вел. фюреровi) або Совєтський Союз (П.
 вождям свiтового пролетарiату , полумяним рево люцiонерам»,
 Комунiстичнiй партiï, проле тарському iнтернацiоналiзмовi).
 Чимало тв. панегiричного типу можна зустрiти в укр. рад. поетiв вiд
 П.Тичини («Ленiн! Одне тiльки слово, а ми вже як буря:
 «Готово! «. 1931; Партiя веде, 1933), М.Рильського (Пiсня
 про Сталiна, 1934), В.Сосюри (Сталiн, 1936: Ленiн, 1938; Слава,
 1943), М.Бажана (Людина стоïть в зореноснiм Кремлi) до
 Д.Павличка й Б.Олiйника.
 2. В переносному значеннi П. нестримна, надмiрна, однак безпiдставна
 хвала, незалежно вiд жанру. Як правило, вживається iронiчно.
 Анатолiй Волков, Петро Рихло


URL: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/LEXIKON/panegirik.dhtml